«Хто, як не ми?»: чому діти стають активістами і як до цього ставитися

Як одиночний протест перетворився у всесвітній рух

16-річна шведка Ґрета Танберг з кінця серпня щоп’ятниці прогулювала шкільні заняття. Натомість ішла до будівлі шведського парламенту з плакатом «Шкільний страйк за клімат». Дівчинка закликала чиновників сприяти зменшенню шкідливих викидів в атмосферу, як того вимагає Паризька кліматична угода.

Спершу школярка планувала страйкувати до виборів у парламент на початку вересня, однак потім вирішила продовжити ці акції. Її запросили виступити на Конференції ООН з питань клімату у грудні минулого року та Всесвітньому економічному форумі у Давосі. Ґрета надихнула школярів у різних країнах, і вони стали в останній будній день тижня виходити на протести під хештегом #FridaysForFuture (П’ятниці заради майбутнього).

А 14 березня стало відомо, що Ґрету Танберг номінували на Нобелівську премію миру. Номінували активістку двоє шведських та троє норвезьких політиків.

«Ми висунули Ґрету, тому що кліматична загроза може бути однією з найважливіших причин війни й конфліктів. Масовий рух, який розпочала Ґрета, є дуже важливим внеском у мир», — сказав представник парламенту Норвегії Фредді Овстегод.

Ґрета зізнається: до пікетування шведського парламенту її спонукали протести американських школярів щодо контролю за зброєю під назвою «Марш за наші життя» після стрілянини у школі Флориди минулого року. Винуватцем смерті 17 людей став 19-річний хлопець, якому вдалося легко здобути собі зброю через лояльні закони. Саме учні стали найпомітнішою силою, що боролася проти вільного володіння зброєю. В результаті, у Флориді законодавці проголосували за певні обмеження продажу та зберігання зброї у штаті.

Які ще діти у світі стали активістами?

Чи не найвідоміша неповнолітня активістка — Малала Юсуфзай, пакистанська правозахисниця, що виступає за доступ жінок до освіти в усьому світі. В 11 років вона вела блог для ВВС про життя за режиму талібів, де виступала за право дівчат на освіту. У 2012-му на неї здійснили замах бойовики, однак лікарям вдалося дістати кулю з її голови. Малала продовжила боротися за права жінок, а вже в 17 років отримала Нобелівську премію миру, ставши наймолодшою її лауреаткою.

Ахед Тамімі — палестинська тінейджерка, яка відбула вісім місяців у в’язниці за те, що дала ляпаса ізраїльським солдатам. Онук екс-президента Південно-Африканської республіки Нельсона Мандели запрошував її у ПАР, щоб вручити нагороду за сміливість, а італійські художники намалювали портрет Ахед на мурі, що розділяє Ізраїль та Палестину. Після звільнення з в’язниці дівчина сказала: «Опір продовжується, поки окупація не буде знята». Так, 17-річна Ахед стала символом боротьби палестинців проти Ізраїлю. Вона разом із великою сім’єю мешкає в поселенні Набі Салех, довкола якого триває давній конфлікт через сусіднє ізраїльське поселення. Тепер дівчина планує вивчати право, аби притягнути до відповідальності тих, хто «порушує права її народу».

Чим займаються українські діти-активісти?

Діані Кравченко 15 років. Вона почала займатися волонтерством у 13. Пригадує: у восьмому класі збагнула, що нічим не цікавиться і не має хобі. Дівчина долучилася до благодійної організації «Молодь за мир», яка допомагає безхатькам та малозабезпеченим людям похилого віку.

«Коли я хотіла зробити свій проект, до мене просто підійшли і сказали: Діано, тобі тільки 14 років. Ти дійсно хочеш організовувати цей табір?», — розповідає вона про досвід роботи в іншій організації. Попри це, вона уже два роки займається благодійністю і навіть заснувала власний проект People.Hack Your Future, для якого пише інтерв’ю, що надихають інших на звершення.

Діана вважає, що молодь здатна «змінити дуже багато». «Бо хто, як не ми?», — запитує вона.

Данилу Столбунову — 21, він почав займатися активізмом ще у 17. Жартує, що це був вимушений крок, адже хлопець має ВІЛ-позитивний статус. Він співзасновник молодіжної організації «TEENERGIZER!», яка інформує молодь про життя з ВІЛ, консультує тих, хто дізнався про свій статус.

«Я психологічно переміг ВІЛ — і подумав, що можу допомагати таким же підліткам, як і я, у різних країнах світу», — каже Данило.

Він вважає, що підлітки не повинні сидіти й чекати, доки хтось покличе їх до дій. Проте, визнає, що такий активізм зустрічає значний спротив в українських реаліях.

«У нас в країні є глибоко закоренілий ейджизм. Адже, скільки б ти не робив, не реалізовував проектів, що б ти не змінював, перше, з чим ти будеш стикатися — це те, що на тебе будуть дивитися як на підлітка. Тебе не будуть сприймати як професіонала, — каже він. — Ми маємо як громадяни брати на себе відповідальність за громаду, район, оточення».

В Україні підлітковий та дитячий активізм підтримується на рівні держави — хоча Данило розповідає, що цю підтримку не завжди відчутно. Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» не обмежує право дитини на свободу асоціацій і вільних зборів, однак «Закон про охорону дитинства» забороняє створювати політичні чи релігійні організації. У 2017 році уряд надав фінансову підтримку дитячим та молодіжним асоціаціям на суму 535,5 мільйонів гривень, розповіла Громадському заступниця директора з наукової роботи Державного інституту сімейної та молодіжної політики Наталія Тілікіна.

За результатами дослідження «Молодь України – 2018», лише 18,5% молоді були залучені до діяльності в громадському секторі — з 2015 року цей показник знизився майже вдвічі. На думку молоді, основними причинами цього є брак часу, відсутність інформації про організації, до яких можна / долучитися, а також — небажання, аби їх використали непорядні політичні лідери.

Як реагувати на підлітковий активізм

За словами Діани, батьки підтримують її — однак з осторогою.

«Моя мама ставиться до цього ніби добре, але вона також думає, що це заважає школі. Це правда: якщо ти багато часу витрачаєш на громадську діяльність, то в тебе часу на навчання не залишається», — розповідає Діана. Проте їй вдається балансувати між школою та волонтерською роботою, хоча сама дівчина зізнається, що часом це буває надзвичайно складно.

Данило натомість згадує, що спершу батьки не надто підтримували його громадську діяльність. «Але коли зрозуміли, наскільки для мене це важливо, то змінили свою думку», — каже він.

«Участь молоді у волонтерській діяльності є надзвичайно важливою, але на сьогодні така громадянська активність не розвинута в молодіжному середовищі. Після зростання активності волонтерського руху після Революції Гідності в Україні цей показник знижується », — каже Наталія Тілікіна.

Та постає питання — чи здатні молоді активісти відрізнити правду від маніпуляції, протистояти системі так, аби їх не використали — та й узагалі зрозуміти всі тонкощі та процеси явищ, проти яких чи за які вони борються?

«Як я це бачу, хороший активіст має бути впевненим, але готовим вислухати, здатним розмежувати неправильне від правильного, розуміючи суб’єктивність та нюанси. Чи здатні на таке діти?», — запитує авторка статті про дитячий активізм на CNN.

Діти — навряд чи, вважає голова Української асоціації лікарів-психологів Богдан Божук.

«Для дитини провідною діяльністю є ігрова, а відповідно власних мотивів брати участь у громадській діяльності у дітей бути не може. Скоріш за все, вони просто виконують волю батьків чи інших значимих дорослих. І користь для дитини тут практично відсутня», — каже він.

З підлітками ситуація дещо інша, вважає психолог, оскільки, займаючись активізмом, підліток може розвинути певні риси та навички, сформувати власну особистість. Проте, коли це відбувається під впливом дорослих — така діяльність може нашкодити.

«Якщо підліток потрапив під вплив і його просто використовують з метою кількісного наповнення акції, безкоштовної робочої сили чи для різноманітних провокацій (в тому числі силових) — це недопустимо і шкідливо. А якщо підліток у майбутньому мріє стати політиком чи активістом, то це допоможе йому розвинути потрібні навички», — вважає експерт.

Діти чи підлітки долучаються до організацій, які створили дорослі, або ж розвивають власні ініціативи. Деякі критики називали кліматичні протести школярів «змовою», хтось казав, що їх використовують дорослі. Проте Ґрета Танберг, яка й надихнула молодь на протести, не була під впливом своїх батьків, а навпаки — впливала на них.

«Деякі люди кажуть, що мої батьки промили мені мізки, але все було якраз інакше: я промила їм мізки. Я переконала їх не літати та перестати їсти м’ясо», — розповіла вона.