ENRU

Чому «Північний потік-2» небезпечний — інтерв’ю з експертом Михайлом Гончаром

0c715b468bd745ea0
Труби завантажуються на судно в північно-німецькому порту Мукран для перевезення на майданчик для зберігання до початку будівництва німецької частини газопроводу «Північний потік-2», Німеччина, 26 жовтня 2017 року Фото: Axel Schmidt/Nord Stream 2
27 березня Федеральний офіс з морського транспорту та гідрографії Німеччини дозволив будувати газопровід «Північний потік-2» в німецьких територіальних водах. Це знімає останню бюрократичну перепону з німецького боку для будівництва газопроводу.

Nord Stream-2 є другою гілкою проекту «Північний потік», націленого на постачання російського газу до ЄС в обхід України та східних держав-членів Євросоюзу. Перша гілка (Nord Stream-1) функціонує від 2011 — 2012 років. Друга гілка може дозволити Газпрому постачати російський газ до ЄС без використання української газотранспортної системи.

Утім, самого тільки німецького рішення недостатньо: потрібна також згода Данії, Швеції та Фінляндії, через чиї територіальні води має пролягати газопровід.

Усі три нордичні країни сприймають Росію як безпековий виклик. Однак є великий сумнів, що ця логіка допоможе їм зупинити проект. Скажімо, наприкінці минулого року Швеція змінила позицію щодо використання порту Карлсгамн для будівництва газопроводу: Стокгольм перестав уважати це безпековим ризиком. Що вирішать три скандинавські країни, покажуть наступні місяці.

Є деякі правові нюанси, які також можуть створити проблеми Газпрому. Скажімо, Європейська Комісія в Брюсселі займає критичну позицію щодо Nord Stream-2. Торік у листопаді вона виступила з пропозицією розширити норми внутрішнього енергетичного права ЄС на газопроводи, що постачають газ із інших країн.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Загроза Північного Потоку-2 для Європи та України

Річ у тім, що енергетичне право Євросоюзу (так звана «Газова директива 2009/73/EC») серйозно обмежує можливість компаній ставати монополіями на газовому ринку. Компанії в ЄС не можуть володіти і газопроводом, і газом у ній, і можливостями постачання палива до кінцевого споживача. Якщо розширити ці правила на Nord Stream-2, Газпром ризикує опинитися у складній ситуації, адже постачає газ, володіючи водночас контрольним пакетом акцій у трубопроводі.

Однак спроба поширити цю директиву на «зовнішні» газопроводи, що постачають газ до ЄС з інших країн, може зіткнутися з правовою дилемою. Якщо директива застосовуватиметься на «європейському» кінці газопроводу, то навряд чи Росія застосовуватиме його на «російському» кінці, а це створить правову колізію, яка вимагатиме спеціальної угоди між ЄС та Росією.

З другого боку, розширення директиви все одно вимагатиме згоди країн-членів ЄС (на рівні Ради Євросоюзу). А враховуючи те, скільки прихильників мають «Північні потоки» в країнах ЄС, справа може зайти в глухий кут.

Іншими словами, хоча правові нюанси можуть створити складнощі для «Газпрому», справді повноцінною проблемою для Nord Stream-2 може стати лише рішення політичне. Тобто готовність ключових держав ЄС радикально змінити політику стосовно енергетичних відносин між Євросоюзом та Росією.

Наразі європейські санкції, накладені на Росію, продовжують оминати найболючішу для Кремля точку — енергетику. Накладення санкцій на Газпром і його проекти в Європі донині залишається для ЄС незручною темою, яку багато хто в європейських столицях намагається оминати.

Для того, щоб зрозуміти, чим саме Nord Stream-2 небезпечний для України та Європи, Громадське, у співпраці з ініціативою UkraineWorld «Інтерньюз-Україна» поспілкувалося з Михайлом Гончаром, президентом Центру глобалістики «Стратегія ХХІ». Нижче — головні тези розмови.

Михайло Гончар у студії Громадського, Київ, 18 жовтня 2017 року Фото: Громадське

Про суть проекту

Nord Stream-2 належить до так званих обхідних проектів, які російська сторона реалізує відповідно до своєї енергетичної стратегії, затвердженої ще у 2003 році. Одна зі стратегічних цілей — створення безтранзитних газових систем в обхід транзитних країн. Це стосується не лише України, а й інших держав.

Дорога газу із Сибіру до Європи завжди пролягала через територію України та колишньої Чехословаччини. Українсько-словацький маршрут лишається традиційним для постачання газу в Європу й донині. Росія ж ставить за мету нівелювати транзит через Україну. Мовляв, Україна має транзитну монополію. Але це твердження відповідало дійсності в 90-ті — відтак Росія будувала нові газопроводи, і ця реальність змінювалася, й на сьогодні від транзитної монополії України нічого не залишилося.

У 2016 році через українську газотранспортну систему до ЄС надходило 46% усього газу, який Росія експортувала до Європи. У 90-х роках ця частка складала 100%.

У 1999 році Росія збудувала газову гілку Ямал-Європа. Потім з’явилися Blue Stream (2003 рік) та Nord Stream (2011-ий). Отже, ніякої транзитної монополії Україна вже не має. Навпаки, на сьогодні існує доволі оптимальний баланс — з погляду забезпечення Європи газом зі сходу і диверсифікації маршрутів.

Водночас зберігається стовідсоткова монополія постачальника. А з появою Nord Stream-2 ця монополія лише посилиться.

Труби, складені для зберігання біля північно-німецького порту Мукран на острові Рюген, Німеччина, 28 лютого 2018 року Фото: Axel Schmidt/Nord Stream 2

Про загрози для України

У разі припинення транзиту через Україну, ми втратимо від 2 до 3 мільярдів доларів щорічного доходу. Російський газ перетворюється на товар для Європи лише завдяки тому, що є допомога газотранспортної системи України. Таким чином, німецька згода на реалізацію Nord Stream-2 допомагає Росії зміцнювати інфраструктурне положення та підривати економіку України. 2-3 мільярди не зруйнують українську економіку, але відчутно вдарять.

Тут виходить дивна арифметика — ЄС надає нам різноманітну фінансову допомогу, Німеччина є найбільшим донором. Німецька фінансова допомога Україні щорічно становить близько 110 мільйонів євро. А втратимо ми завдяки німецькій політиці в енергетичній сфері від 2 до 3 мільярдів доларів. Постає питання: що це за партнерство з ЄС, коли ЄС не може припинити реалізацію цього антиукраїнського та антиєвропейського проекту, натомість дає змогу групі приватних компаній диктувати політику?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Ігри з ціною на газ: чому нервує Гройсман?

Питання для України також полягає в тому, що далі робити з нашою газотранспортною системою, потужності якої стануть непотрібними після фіналізації Nord Stream 2.

Вільні потужності української ГТС становлять майже 50 мільярдів. Логіка Брюсселя мала би бути такою: спершу завантажимо українську газотранспортну систему, а якщо виникне дефіцит і попит на газ в ЄС зростатиме, дамо зелене світло будівництву Nord Stream-2

Є позиція німецького уряду, що транзит через Україну потрібно зберегти. Газпром, з огляду на це, «щедро» обіцяє залишити 10-15 мільярдів кубів. Однак решта потужностей газотранспортної системи в такому разі стає непотрібною. Що з ними робити далі? Коли є певний обсяг транзиту, виконуються певні роботи. Але коли транзиту не буде, то хто платитиме за утримання системи?

Окрім того, своїми діями (а точніше бездіяльністю) Євросоюз порушує 274 статтю «Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС», яка передбачає взаємні консультації сторін з приводу перспективних проектів і програм розвитку енергетичної інфраструктури.

Ця стаття також передбачає, що сторони використовуватимуть можливості одна одної із забезпечення власних енергетичних потреб. Україна використовує такі можливості сусідів для реверсного постачання газу. Європі потрібні додаткові транзитні потужності? Насправді, ні, є вільні потужності української газотранспортної системи, що приблизно дорівнюють запланованій потужності Nord Stream 2.

Потужність нашої ГТС — 142 мільярди кубометрів. У 2017 році через неї пройшло 93,3 мільярди кубів, отже вільні потужності становлять майже 50 мільярдів. Логіка Брюсселя мала би бути такою: спершу завантажимо українську газотранспортну систему, а якщо виникне дефіцит і попит на газ в ЄС зростатиме, дамо зелене світло будівництву Nord Stream-2.

Техніки перевіряють труби для будівництва газопроводу «Північний потік-2», які зберігаються на острові Рюген біля північно-німецького парту Мукран, Німеччина, 28 лютого 2018 року Фото: Axel Schmidt/Nord Stream 2

Про загрози для ЄС

Якщо Україна, як транзитна ланка, зникне, а Росія реалізує «Турецький потік» (а це станеться швидше за Nord Stream-2), встановиться стовідсоткова монополія транзиту газу до Європи. Адже всі газопроводи, якими газ може постачатися до ЄС, перебуватимуть у руках Газпрому.

Цей момент недооцінюють в ЄС та в Німеччині, сприяючи Росії вибудовувати та зміцнювати як монополію постачальника, так і газотранспортну монополію. Це загроза для безпеки, адже коли все в одних руках, є ризики зловживань. Приміром, Росія зможе відключати від постачать газу ті чи інші країни. Або ж покарає чи заохотить, маніпулюючи ціною.

Нині Росія намагається грати на зниження ціни, щоб захопити більшу частку ринку газу в Європі. Німецькі експерти часто захоплюються «найдешевшим газом» від Газпрому. Але для України, Польщі та країн Балтії це не так. Для сучасної путінської Росії те, що здається інструментом бізнесу — газ, газова інфраструктура — також є інструментами гібридної війни. Разом з експортом газу здійснюється експорт корупції та лобіювання певних інтересів.

Відповідно до того, як Росія досягатиме домінантних позицій у постачанні газу, вона намагатиметься вплинути на західний енергетичний ринок, щоб поміняти пропорції між видами палива. Це передусім стосується використання відновлювальних джерел енергії.

Є багато альтернатив російському трубопроводу. Польща запропонувала і має намір реалізувати проект збільшення постачання норвезького газу. Чомусь особливого ентузіазму з цього приводу немає, хоч такий проект посилює диверсифікацію, а Норвегія — давній і перевірений постачальник, який ніколи не створював проблем.

Крім того, ситуація з Nord Stream-2 здатна спричинити конфлікт усередині ЄС між Німеччиною, Австрією, Францією з одного боку, та рештою країн-членів — з другого.

Відповідно до того, як Росія досягатиме цих домінантних позицій у постачанні газу, вона намагатиметься вплинути на західний енергетичний ринок, щоб переформатувати його, поміняти пропорції між видами палива, яке використовується. Це передусім стосується використання відновлювальних джерел енергії.

Здавалося б, Газпром сьогодні ненав’язливо говорить, що біомаса — це не дуже добре. Мовляв, біомаса дає таку саму погану емісію, як і вугілля. Сам був свідком, коли поважні вчені починали критикувати використання біомаси. Таким чином Росія вибиває підґрунтя в розвитку біомаси, стверджуючи, ніби газ чистіший.

Восени 2016 року почалось постачання труб для будівництва газопроводу «Північний потік-2» залізницею з заводу-виробника у місті Мюльхайм на завод в порту Мукран на острові Рюген, де труби загортають у бетон, Німеччина, 24 травня 2017 року. В Мукран доставляють по 148 труб на день Фото: Wolfram Scheible/Nord Stream 2

Про спроби запобігти спорудженню Nord Stream-2

Україна могла робити більше. Нафтогаз щодо Nord Stream-2 має жорстку позицію, але на його аргументи в Брюсселі чи Відні мало зважають. На їхній погляд, це корпоративний суб’єкт, який опікується збереженням власного бізнесу — а в іншого суб’єкта (Газпрому) є мета наростити свій бізнес. Це конкуренція інтересів. Зусиль Нафтогазу тут замало.

Не бракувало заяв від прем’єра та президента, міністрів, заступники міністрів тощо, але всі ці зусилля не скоординовані, не синхронізовані, і робити це нема кому. Якби була грамотна політика, а надто за умов зовнішньої агресії Росії, мала би бути посада спеціального представника президента з питань енергетичної безпеки, який координував би роботу причетних відомств і державних компаній.

Варто не лише протидіяли шкідливим проектам, але й паралельно намагатися зберегти транзит, пропонуючи європейським партнерам увійти до міжнародного консорціуму та хоча б зберегти частину ГТС функціональною. На жаль, ми розуміємо, що в нас немає відповідальної особи, яка координувала б цю роботу. А отже, нас і не надто чують у тому ж Брюсселі.

Якби Америка запропонувала санкції проти компаній-підрядників, це б означало хрест на побудові газопроводу — ні Росія, ні Німеччина не мають досвіду глибоководної укладки труб

Важливо було б також залучитися підтримкою США. В американському законі про санкції від 2 серпня 2017 року передбачена можливість уведення санкцій проти Nord Stream-2. Однак, ми не бачимо активності з боку Білого Дому. Так, є принципова позиція Конгресу, що Nord Stream-2 — шкідливий проект. Так, вони ввели санкції за дії Росії проти України. Але ці санкції м’які, вони не стосуються дуже чутливого енергетичного сектору. Європа, по суті, не покарала Росію за жорстокі бомбардування в Сирії, в приміській зоні Дамаску. Водночас з Європи, з Берліну звучать повідомлення про пом’якшення чи перегляд санкцій.  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Як перетворити багатоповерхівку на енергоефективний будинок

Багато що мало б вирішуватися не тільки шляхом координації на рівні України, а й координації зусиль сусідніх країн, наприклад, Польщі. Польський приклад показовий тим, як поляки блокували рішення Єврокомісії щодо газопроводу OPAL у 2016 році. Хоч тимчасово, але їм удалося досягти успіху.

Нині єдиним каменем спотикання залишилася Данія, адже данський парламент вирішив посилити критерії під час розгляду проектів, які реалізуються в данській морській економічній зоні, і критеріїв національної безпеки. Але для Росії це не є нездоланною перешкодою.

У цьому контексті потрібна була б також координована робота з американською стороною, яка має сьогодні найбільший вплив на цей проект. Якби Америка запропонувала санкції проти компаній-підрядників, це б означало хрест на побудові газопроводу — ні Росія, ні Німеччина не мають досвіду глибоководної укладки труб.

Торік, коли тривали дебати в Конгресі, і було зрозуміло, що санкційний закон ухвалять, в Європі здійнялася хвиля обурення, мовляв, американці не мають права вводити екстериторіальні санкції. Адже вони тоді відчули небезпеку втілення такого сценарію.

Інтерв’ю підготовано у співпраці з ініціативою UkraineWorld