Світ / Сусідні країни

Суперхан пильнує за тобою: як виживає демократія в Казахстані

16 липня, 2018 17:18
Світ/Сусідні країни/Суперхан пильнує за тобою: як виживає демократія в Казахстані
Зберегти
Вигляд
lead
Алмати — одне із найзабрудненіших міст планети. Місто зусібіч оточене високими горами Тянь-Шаню, тут майже немає вітру: гази від автомобілів та електростанцій осідають у місті, наче під невидимим ковпаком.

На вулицях відчутно бракує свіжого повітря, а вже на третій день починає пекти горло. Тут важко дихається. А надто — демократичним активістам. Однак в їхньому випадку річ зовсім не в брудному повітрі.

Авторитаритаризм і культ особи Нурсултана Назарбаєва душать демократію в Казахстані. Незалежних активістів переслідують, справжньої свободи слова в країні не існує, а влада намагається контролювати кожен аспект публічного життя громадян: в інтернеті та офлайн.

Як це, бути громадським активістом у Казахстані? Чому тут щовечора блокують соцмережі? І за яких умов можливі зміни? Читайте в спеціальному репортажі Громадського з Алмати.

Перший і єдиний хан

«Свідоме життя вже двох поколінь повністю пройшло при владі Назарбаєва, — за гальбою темного пива розповідає аналітик Даніл Бектурганов. — Люди до тридцяти років не пам'ятають іншого президента, крім нього». А таких майже дев'ять мільйонів, тобто половина населення Казахстану.

Нурсултан Назарбаєв править країною вже 28 років: найдовше з усіх лідерів на пострадянському просторі. Хлопець із села, випускник ПТУ в Дніпродзержинську, будівельник і газівник металургійного комбінату зумів за часів Союзу побудувати успішну партійну кар'єру.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Утікла від переслідувань у Казахстані: Що відомо про затриману в Україні журналістку

Тепер на його честь назвали головний аеропорт столиці, ім'я Назарбаєва носять центральні проспекти, університети, культурні й виставкові центри. І навіть одну з гір, яка височіє над Алмати, у 2008 році перейменували на Пік Нурсултан. Один із найбільших парків у місті також має назву «Першого президента Казахстану». Як жартують місцеві, першого і єдиного.

Імами в кінці проповідей хвалять дбайливого Елбаси, тобто Лідера нації. А на купюрах казахських тенге зображений відбиток долоні Назарбаєва: за давньою традицією степових ханів.

«От приїжджають друзі, питають: пацани, що у вас тут з демократією? Я кажу: та нічого, власне, — Бектурганов іронічно усміхається. — В Казахстані є лише одна партія, яка має владу, — «Нур Отан», партія Нурсултана Назарбаєва. Інші сили в парламенті відрізняються хіба тим, що в документах у різних місцях ставлять коми. Опозиції в Казахстані немає. Лише видимість багатопартійності».

На рекламному банері — президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв зі школярами, Алмати, Казахстан, 7 червня 2018 року. На найближче десятиліття Назарбаєв оголосив головним вектором розвитку Казахстану соціально-економічну модернізацію, запровадивши стратегію «Модернізація 2.0» Фото: Остап Яриш/Громадське

Щороку авторитаризм у Казахстані зміцнюється. Нещодавно тут внесли зміни до виборчого законодавства. Якщо раніше в месліхати — регіональні органи представницької влади — обирали за мажоритарним принципом, а отже, туди міг потрапити бодай хтось незалежний, тепер голосують за партійними списками. Міських голів, або як їх тут називають, акімів, також дозволили обирати лише з переліку, затвердженого центральною владою.

«Думаєш, на цьому все? — Даніл Бектурганов хитає головою. — Тепер Назарбаєва пожиттєво призначили головою Ради національної безпеки. Йому 77 років. Зрозуміло, здоров'я і фізична форма вже не ті. Раніше він не вилазив з телеефірів, а тепер ми бачимо його дедалі рідше. На́зар старіє. Йому треба гарантії, що все, що він нажив непосильною працею (ці слова Бектурганов вимовляє з особливо зневажливою інтонацією — ред.), в нього залишиться.

Для цього треба мати «вічну» посаду, яка збереже владу навіть тоді, коли він перестане бути президентом. А Радбез — це орган, де зосереджений увесь силовий блок: поліція, армія, прикордонники... Уся сила в країні тепер у руках Назарбаєва до кінця життя. І зовсім неважливо, хто буде президентом. Раніше казали: от, у Казахстані диктатура, культ особи. Але це було неформально, а тепер — офіційно. Нурсултан Назарбаєв — казахський суперхан».

Одну з гір, яка височіє над Алмати, у 2008 році перейменували на Пік Нурсултан Фото: Остап Яриш/Громадське

Товариш майор бачить усе

Практично щовечора від сьомої до десятої години в усьому Казахстані перестають працювати соціальні мережі. Майже неможливо зайти у Facebook, YouTube, Telegram та деякі інші платформи. За дивним збігом обставин, саме в цей час починає онлайн-трансляції Мухтар Аблязов — бізнесмен і головний опозиціонер, який через переслідування влади живе нині у Франції. У відеоблогах він закликає до спротиву владі.

У міністерстві інформації Казахстану — саме там мають можливість блокувати доступ до інтернету — заперечують свою причетність і стверджують, що причини збоїв їм невідомі. Однак коли одного дня Аблязов несподівано почав трансляцію на декілька годин раніше, в обід, соцмережі в Казахстані відразу ж перестали працювати. Знову-таки, за дивним збігом обставин.

Для правозахисника та активіста Галима Агелеуова, худорлявого чоловіка з типовою центральноазійською зовнішністю, за багато років діяльності такі речі вже стали звичними.

— Спецслужби моніторять усе в інтернеті, а надто сторінки громадських активістів. Буває, напишеш якийсь критичний пост чи заклик зібратися на вулиці — і все, тебе не випускають з дому, — розповідає він.

— В якому сенсі?

— У прямому. Наступного ранку під під'їздом чекає поліцейська машина. Вони не заходять у квартиру, нічого не кажуть, просто стоять і чатують. А щойно ти з'явишся на порозі — під руки і одразу в райвідділ. У мене так було декілька разів. А вже там процедура стандартна: кілька годин допитують, а відтак рвуть протокол і відпускають. До наступного разу, якщо, звичайно, не втнеш нічого кримінальнішого, ніж пост у Facebook.

Вулиці міста постійно патрулюють поліцейські, Алмати, Казахстан, 7 червня 2018 року Фото: Остап Яриш/Громадське

Криміналом у Казахстані вважається будь-яка активна діяльність проти центральної влади. Переслідування демократії тут маскують під боротьбу з тероризмом. Для цього навіть створили нову статтю в кримінальному кодексі, 174: розпалювання соціальної, національної, родової, расової та релігійної ворожнечі. За це світить до 20 років ув'язнення. Терористи за нею не сидять, адже їх тут просто немає. А от громадських діячів — повно. Торік за 174 статтею зареєстрували 219 порушень.

Більшість із цих випадків, розповідає Галим Агелеуов, стосуються саме публічних активістів. «У статті дуже розмиті терміни й формулювання, тому за нею можна притягнути будь-кого. Що прокурори успішно й роблять. Якщо кажеш щось проти влади — розпалюєш соціальну ворожнечу. Зрештою, кажи що завгодно, але не роби цього публічно. Свобода слова в Казахстані закінчується на кухні».

Боротьба з тероризмом — чудовий привід посилити контроль й поза інтернетом. На кожній станції метро в Алмати встановлені металошукачі й сканери, а сумки пасажирів перевіряють співробітники підземки, блакитний однострій яких нагадує форму поліції. Релігія також під ретельним наглядом спецслужб. У кожній без винятку мечеті й церкві Казахстану — великій чи маленькій, у місті чи селі — обов'язково повинні бути відеокамери. Бог усе бачить. Товариш майор тепер теж.

На кожній станції метро в Алмати встановлені металошукачі й сканери, а сумки пасажирів перевіряють співробітники підземки, блакитний однострій яких нагадує форму поліції, Алмати, Казахстан, 7 червня 2018 року Фото: Остап Яриш/ГромадськеПрацівник метрополітену в центрі Алмати, Казахстан, 5 червня 2018 року. У місті через гази від автомобілів та електростанцій відчутно бракує свіжого повітря, на третій день перебування там починає пекти горло, люди змушені носити маски Фото: Остап Яриш/Громадське

Однак у Казахстані слідкують не лише за власними громадянами. До нашої з Галимом розмови долучається його знайомий Джамшет — таджицький активіст, який через переслідування змушений був емігрувати в Європу. За останні три роки Джамшет відвідує Центральну Азію вперше.  

— Протягом перших днів в Алмати я бачив одного і того ж чоловіка в трьох абсолютно різних місцях. Уперше мені просто запам'яталося його обличчя. Вдруге — звернув на нього увагу. На третій день я знову помітив його серед юрби. Наші погляди на мить зустрілися, й він різко відвернувся. Гадаєте, це випадковість?

— Ясна річ, що ні. Стеження за активістами тут — нормальна практика, — позіхаючи, каже Галим. — Помічали ще щось?

— У приватній квартирі, яку я винайняв через Booking, випадково знайшов приховані камери, розміром з дверне вічко. Уранці перед виходом у місто я заклеїв їх стікерами, а коли ввечері повернувся додому, стікерів уже не було. Їх хтось забрав.

У кожній без винятку мечеті й церкві Казахстану — великій чи маленькій, у місті чи селі — обов'язково повинні бути відеокамери (на фото — центральна мечеть на розі вулиць Пушкіна та Маметової, Алмати, Казахстан, 7 червня 2018 року) Фото: Остап Яриш/ГромадськеКазашки біля центральної мечеті, Алмати, Казахстан, 7 червня 2018 року Фото: Остап Яриш/Громадське

Велика сім'я Казахстан

— Алмати — це окрема держава, зусібіч оточена Казахстаном, — жартує Даніл Бектурганов.

— Нам, звісно, хотілося би бути оточеними Британією, але якось не пощастило, — сміючись, додає його дружина Лариса, яка приєднується до нас.

Населення Казахстану розподілене на величезній території дуже нерівномірно, а на всю країну є три міста-мільйонники: Астана, Алмати й Шимкент. Життя, хоч і не так активно, вирує й у північних містах під російським кордоном. У центральній частині країни простягаються неозорі та практично незаселені степи.

«Якщо в Казахстані немає цілісного суспільства як такого, то звідки візьметься громадянське? В Алмати ще є якісь рухи, тут інша атмосфера. Тому й кажу, що ми ніби окрема республіка. Астана — столиця, місто чиновників, там глухо. А Шимкент — це взагалі великий базар, який щороку розростається і помалу захоплює все довкола. Громадського активізму в широкому розумінні в нас немає, суспільство дуже конформістське. Спитай в людей на вулиці про блокування соцмереж: кожен третій скаже, що в цьому винуватий сам Аблязов. Не робив би трансляцій — не блокували б», — знизує плечима Бектурганов.

Його підтримує Лариса: «У Казахстані, а надто в менших містах, оперують поняттями не громадянськості, а поняттями сім'ї. А сім’я тут — це п'ятсот-сімсот людей, і це ті, кого ти повинен знати поіменно та в обличчя. Усі тітки, дядьки, їхні діти, внуки, троюрідні сестри, племінники.

І коли хтось із родини кудись пробивається, всі миттєво про нього згадують. Свої починають підтягувати своїх, вибудовується ланцюжок. Увесь Казахстан переплетений цими чарівними родинними нитками, а всі казахи — це одна велика сім’я».

Проте є й протилежний кінець цієї невидимої мотузки, яка міцно зв'язує членів родини одне з одним. Сімейність й кревні узи, пояснює Даніл Бектурганов, тут часто використовують як один з найбільш дієвих методів тиску.

«Тебе не викрадуть, не вб'ють, не допоможуть зникнути безвісти. Але тиснутимуть на родичів. Особливо на тих, хто живе в селах. Акім — сільський голова — там бог і цар. Захоче — дасть дров, захоче — не дасть. Захоче — дозволить пасти худобу, а захоче — ні. Зрозумій, це Казахстан. Якщо акіму зверху скажуть зіпсувати комусь життя, він зробить для цього все. А потім на тебе наїжджає вся родина, вся ця тисяча людей в один голос починає репетувати. Ти поводишся неправильно, навіщо виступаєш, невже не бачиш, як ми через тебе страждаємо!

Звісно, можна відмовитися від сім'ї та не зважати на них. Але це — уят, ганьба. Настільки соромно, що… — чоловік намагається знайти слушне слово, проте, вочевидь, не може нічого підібрати. — Що це… ну поза всякими межами. Тоді ти стаєш вигнанцем. А без сім'ї в Казахстані не виживеш. Без неї ти ніхто». Бектурганов, який увесь вечір усміхався й жартував, умить стає дуже серйозним. Лариса мовчки киває.

Пасажири метро, Алмати, Казахстан, 7 червня 2018 року Фото: Остап Яриш/ГромадськеВулична торгівля овочами та фруктами, Алмати, Казахстан, 7 червня 2018 року Фото: Остап Яриш/Громадське

Коли Назарбаєв помре

Усі ці проблеми добре відомі Саяжан, чиє ім'я з казахської перекладається як «душа затінку». Дівчина виросла в консервативній сім'ї й виховувалася в традиційних цінностях, тож родина для неї має велике значення. Нині Саяжан — студентка й активістка єдиної в Казахстані незалежної молодіжної організації. Коли вона почала діяльність, на її сім'ю також почали тиснути.

«Я вирішила провести експеримент і подала в міську раду заявку на проведення мирних демонстрацій. Насправді я не збиралася нічого організовувати, хотіла поглянути на реакцію влади. Через деякий час у дім моєї мами, яка взагалі живе далеко за містом, прийшли незнайомі люди. Вони почали розповідати, мовляв, ваша донька стає на хибний шлях, робить велику помилку, і ви ж розумієте, які наслідки можуть бути для родини. Навіщо молодій дівчині цей активізм, поговоріть з нею по-доброму, ви ж її мати, як-не-як».

Потім до міської ради викликали саму Саяжан. Її посадили в кабінеті якогось чиновника й провели довгу розмову. Ставили багато запитань. Для чого? Хто напоумив? Чи усвідомлює вона всю серйозність своїх намірів? Насамкінець поклали перед нею заяву про відмову від проведення демонстрацій. Усе вже було заповнено. Саяжан потрібно було тільки поставити підпис.  

— Відтак почався сильний тиск в університеті, — продовжує дівчина. — Попри те, що я добре вчилася, викладачі відмовлялися ставити мені оцінки, погрожували, що не отримаю диплому. Це означає, що мій експеримент удався. Якщо ти незалежний активіст, або ще гірше — виступаєш проти влади, то ризикуєш не закінчити університет. Мені пощастило: цього року я отримаю диплом.

— А що далі робитимеш, після випуску?

— Хочу емігрувати в Таїланд й отримати там громадянство.

Відповідь Саяжан мене дивує.

— А як же активізм, прагнення до змін, оце все?

— На жаль, у Казахстані я не бачу жодних перспектив. Як для себе особисто, так і в цілому.

Центральний продуктовий базар, Алмати, Казахстан, 7 червня 2018 року Фото: Остап Яриш/ГромадськеЦентральний продуктовий базар, Алмати, Казахстан, 7 червня 2018 року Фото: Остап Яриш/Громадське

Галим Агелеуов уважає, що жодного покращення в Казахстані годі очікувати, поки живий Назарбаєв:

«Після того, як він помре, короткий період буде ще гірше.  Наступний президент не матиме мандату довіри від еліт, а народ не сприйматиме його так, як Назарбаєва. Почнеться боротьба за трон і ліберальній частині суспільства важливо використати цю мить для втілення змін. Якщо дуже активно і правильно діяти, всього можна буде досягнути».

Та далеко не всі в Казахстані поділяють таку думку.

«Протестують ті, хто незадоволений своїм особистим життям і має якісь особисті проблеми», — махає рукою 24-річний Вальхан, який займається digital-маркетингом. Я зустрічаю його в одному з барів Алмати, де на перший погляд панує доволі ліберальна атмосфера.

«У Казахстані нормально живеться, стабільно. Я цілком задоволений. Поки ти не лізеш в політику, тебе ніхто не чіпає й дозволяє спокійно займатися своєю справою. А нащо туди лізти й думати про неї, скажи мені? Набагато краще, коли тобі байдуже. Тоді й живеться спокійніше, бо ти не переймаєшся всякими непотрібними речами».

Вальхан починає розпитувати, як в живеться в Україні після Революції Гідності. Каже, що казахські й російські медіа говорять, що стало набагато гірше. Чи задоволені українці владою, як впливає на людей війна, які зарплати? Вислуховує розповідь про нелегкий процес реформ і боротьбу з корупцією, громадський активізм і те, як складно даються зміни. Хитає головою.

— Хто б що не говорив, диктатор — не диктатор, але Назарбаєв — хороший лідер. І такої ж думки переважна більшість населення Казахстану. Він усе тут тримає в порядку. Мені — двадцять чотири, все моє життя прийшло при Нурсултані Назарбаєві. І що, нормально живу!

— І не страшно?

Вальхан скептично посміхається, дивиться на мене так, ніби я нічого не розумію.

— Страшно буде, коли Назарбаєв помре. Тоді, друже мій, буде по-справжньому страшно.

Мурал на будинку, Алмати, Казахстан, 7 червня 2018 року Фото: Остап Яриш/Громадське

Пов`язані новини