Документальний фільм «Байконур. Вторгнення». Як українцю таємно потрапити на російський космодром

Для цих хлопців звично йти туди, де на них не чекають. Повзти, пробиратись, ховатись — все це цілком нормально, якщо ти обрав для себе шлях екстремала. Дмитро Громов та Ангел Ангелов вже не вперше відвідують недоступні локації задля адреналіну. Їхній попередній цикл фільмів Insiders Project виходив на телебаченні та точково демонструвався в кіно, а тепер команда зазіхнула на всеукраїнський прокат. Концепція нескладна — відвідати закритий чи засекречений об’єкт. Труднощі починаються на етапі втілення. Те, що для глядачів може здаватися досить простою річчю, насправді — важка та небезпечна робота.

Отже, це фільм про поїздку на один із найвідоміших космодромів у світі — Байконур. Мінімальна експозиція, без зайвих пояснень. Ось я, ось оператор — ми летимо до Казахстану, їдемо машиною, пів сотні кілометрів йдемо пішки, і все це, аби відвідати закинутий цех на космодромі та особисто побачити запуск ракети. Це, власне, ледь не повний переказ сюжету фільму, але не він тут важливий. «Байконур. Вторгнення» — це візуальна насолода з присмаком небезпеки, адже над учасниками пригоди постійно нависає загроза потрапити до рук російської охорони. Що може бути далі — краще не думати.

У казахстанській пустелі палить сонце, але це на руку героям. Охорона неохоче працює в спеку — отже, є шанс пролізти. Води бракує, сну замало, батарея розряджається, але жага пригод підганяє героїв вперед. Їхня мотивація досить проста: побувати на об’єкті, де бувати заборонено, перемогти охорону й самих себе. Проте творцям фільму цього, схоже, було замало, тож до неймовірної пригоди додаються закадрові коментарі, роздуми про холодну війну та її наслідки. Це мало б зробити фільм більш цілісним та легалізувати його місце у кінотеатрах, проте разом із цим нищить досвід, який здобуває глядач з іншого боку екрану. Тебе наче за вуха витягають з води й укотре нагадують, наскільки небезпечно плавати. Наче фільм із «Нетфліксу», де тобі щоп’ятнадцять хвилин нагадують про сюжет на випадок, якщо ти раптом ходив по чай.

«Байконур. Вторгнення» постійно намагається добути саспенс звідусіль — завдяки музиці чи візуальним ефектам. Але це не вкрай необхідно, коли йдеться про такий об’єкт. Ракета «Енергія» та космічний корабель «Буран» вражають самі по собі, навіть без додаткових роздумів. Через постійне нагнітання може здатися, що герої фільму нагадують «Невловного Джо», який просто нікому не потрібен (хоча обставини й доводять інше). Цього фільму справді могло б не бути, якби щось пішло не так.

А втім, поки Безос, Бренсон та Маск сперечаються за право домінувати на ринку «космічних» послуг, Ангелов та Громов відкривають глядачам наслідки попередніх перегонів за першість серед зірок. Кожна така подорож — напіввідчинені двері у заборонене, а це ми, глядачі, любимо найбільше.