Два ветерани збирають 3,6 млн грн для військового госпіталю та встановлюють рекорд пішого марафону на протезах (ФОТО)

Про це повідомляє наша кореспондентка, яка побувала на старті — на Житомирській трасі, біля знака в’їзду до міста. Про задум і деталі ходи розповіли Сергій Храпко, організатори марафону, фахівчиня з Нацреєстру рекордів та волонтери, які прийшли підтримати ідею.

Сергій втратив руку та ногу у 2015 році, коли служив у 30 механізованій бригаді. Потрапив під мінометний обстріл біля села Луганське Бахмутського району Донеччини. Адаптуватися до втрати кінцівок, каже Сергій, вдалося доволі просто, без психологічних надломів. У цьому відіграла велику роль його родина — у Сергія дружина і двоє дітей. Храпко регулярно бере участь в «Іграх нескорених». На цьогорічному відборі взяв перше місце зі стрільби з лука — свого основного виду спорту.

Олександр у 2014-му на околицях Луганська отримав наскрізне поранення лівої ноги, втратив 2 літри крові, кінцівку не вдалося врятувати. Ветерани познайомилися, коли лікувалися в Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь». Тепер хочуть зібрати кошти для приймального відділення цієї клініки.

Сергій був на зв’язку з Іриною Солошенко, волонтеркою приймального відділення Головного військового клінічного госпіталю. Вона — співорганізаторка марафону. Ірина пояснює: сучасне обладнання дає змогу зробити обстеження дуже швидко і якісно, отримати думку різних лікарів, надіслати дані через інтернет за кордон. Це допоможе в операціях. Початок облаштування приймального відділення вже є: благодійниця, яку Ірина не назвала, зробила перший внесок у 200 тисяч гривень.

Олександр Швецов уже не вперше йтиме на протезі задля благодійності. У жовтні 2022-го він вирішив пройти від Одеси до Яремча, щоб зібрати 800 тисяч грн на 3 машини для ЗСУ. Швецов пройшов до 100 км за 9 днів, і вже за цей час потрібну суму зібрали. Всього Олександр після марафону зібрав 7 млн гривень.

«Я зателефонував Олександру і кажу: “Сань, треба потоптати ногами землю”. Сума, яку ми хочемо зібрати, велика. Але ми будемо безмежно щасливі, якщо в нас вийде назбирати більше — на ендоскопічну стійку, яка коштує 11 млн гривень. Обладнання потрібне для порятунку життя наших хлопців і дівчат», — розповідає Сергій.

Ветерани одночасно пішли з Києва та Житомира і мають зустрітися на трасі приблизно на половині відстані між містами. Сергій каже, що вони щодня долатимуть ту відстань, яку зможуть, залежно від стану свого здоров’я. Попередньо — 10 км на день кожен. Між Києвом і Житомиром 120 км, відповідно, зустрітися мають десь за тиждень. Конкретної точки зустрічі собі не встановлювали.

До марафону Сергій ніяк не готувався: «Морально я завжди готовий. Ноги ходять, руки на місці — будемо йти». Сім’я Сергія нічого не знала про марафон, тож побачить його уже з медіа, припускає ветеран. На бригаду лікарів і чийсь супровід у дорозі Храпко не розраховував. Олександр планує під час зупинок лишатися на трасі, а Сергій вертатиметься додому на відпочинок, а потім починати з того ж місця.

Представниця реєстру рекордів України Лада Вєтрова пояснила, як фіксуватимуть рух ветеранів: обоє учасників щовечора здаватимуть трекер, що фіксує пройдені кроки. Прилад буде доказовою базою для встановлення рекорду України. Досі ні у світі, ні в Україні немає таких рекордів, каже фахівчиня.

Сергія прийшли підтримати військові, волонтери та небайдужі до ініціативи люди. «Підемо у фарватері за Сергієм, — усміхається чоловік у формі й на милицях, який прийшов підтримати ідею. Із Сергієм він не знайомий. — Але я вирішив долучитися. З такими ідеями кожен може показати, що він незламний».

«Люди на власному прикладі показують, що можна жити повноцінно після травми», — продовжує думку Уляна Пчолкіна, громадська діячка, професійна каратистка, яка пересувається на візку після ДТП. Жінка вже багато років займається волонтерством. Із героєм марафону Олександром познайомилась у лікарні.

«Цей марафон про підтримку і надію. Привертаючи увагу, ми можемо зрушити титанічні брили, які застрягають у нашому суспільстві. Маємо нагадувати, що люди, захищаючи Україну, травмуються, отримують поранення, гинуть, але ті, хто вижив, мають право на обстеження та порятунок», — каже вона.

Уляна розповіла нам і про свою благодійну ініціативу — «Салат для солдатів». «Усі 9 років війни ми — відомі люди, волонтери — збираємось у переддень Нового року на своєрідну прощу, як ми це називаємо. Ми рубаємо салат, збираємо інші смаколики і разом з артистами, які підтримують бойовий дух бійців, їдемо на лінію розмежування. Ця ідея — не про їжу, а про підтримку, згуртованість і актуалізацію того, що нарешті вся Україна рік тому побачила, що таке війна. Нарешті — бо попередні роки було якось не до війни», — ділиться Уляна Пчолкіна.

Цей марафон — не лише збір коштів. Це і символ, і присвята. «Ми хочемо показати приклад протезованим хлопцям і дівчатам, яких зараз багато. Ідея з рекордом України з'явилася доволі спонтанно, але й вона також спонукатиме людей із протезами для побиття цього рекорду. Сподіваюся, ми перші, але не останні», — ділиться Сергій Храпко.

Пройдені кілометри ходи «Із полум’я зродились» Сергій Храпко хоче присвятити Володимиру Ковальському та його родині. Ковальський — ветеран із двома ампутованими кінцівками, який загинув 27 лютого 2022-го, захищаючи Бучу. Сергій був добре знайомий з полеглим — також через госпіталь.

Підтримати марафон «Із полум’я зродились» можна тут.