Двом перекладачам відмовили в роботі з віршами темношкірої поетки Аманди Ґорман. Схоже, тому, що вони не темношкірі

Протягом останніх кількох тижнів двом перекладачам — Віктору Обйолсу з Каталонії та Маріке Лукас Ріневелд із Нідерландів — відмовили в роботі з поезією американської темношкірої поетки Аманди Ґорман. Вона відома, зокрема, своїм виступом на інавгурації Джо Байдена.

В інтерв’ю CNN Обйолс заявив, що його кандидатуру для перекладу поезії Ґорман спершу погодили її представники, але пізніше повідомили, що шукають «когось, хто відповідає образу авторки оригіналу».

«Гадаю, це віддзеркалення тенденції замовчування того, що не є політкоректним», — говорить Обйолс CNN, уточнивши, що від його перекладу відмовилися вже тоді, коли він його надав видавництву (хоча оплату за роботу пообіцяли надати в будь-якому разі).

В інтерв’ю AFP 10 березня Обйолс висловився більш прямолінійно: «Вони не ставили під сумнів мій професіоналізм, але шукали іншого персонажа — це мала бути жінка, молода, активістка й бажано темношкіра».

Схожа історія сталася наприкінці лютого в Нідерландах. Там письменник і лавреат Міжнародної Букерівської премії-2020 Маріке Лукас Ріневелд оголосив про відмову від перекладу поезії Ґорман — на тлі критики через те, що перекладачем темношкірої дівчини обрали білу людину.

У коментарі CNN професорка англійської філології Королівського коледжу Лондона Ананья Яханара Кабір пояснює, що через вкорінену в історії несправедливість щодо темношкірих людей питання перекладу поезії Аманди Ґорман таке непросте.

«Але рішення відмовлятися від перекладачів через расову та/або гендерну відмінність позбавляє можливості міжкультурного примирення й порозуміння», — додає вона. Також нагадує про завдання літератури «відкриття й перетину кордонів і навчання нас сприймати біль, опір і радість інших».

Аманда Ґорман — 23-річна американська поетеса та громадська діячка, лавреатка першої Національної премії молодих поетів США. У світі Ґорман стала відомою своїм виступом на інавгурації президента США Джо Байдена 20 січня з поемою «Шлях угору» (The Hill We Climb), яка в неофіційному українському перекладі починається так:

День настає, і себе питаєм: // чи світло є в цій пітьмі безкраїй? // Тягар утрат нам підважив путь, // де нас вже ждуть — // звіряча лють // нам, однак, вже звична. // Затишшя часом — лиш бур провісник, // а справедливість — не споконвічна, // не сума правил й положень різних.

Оригінал можна прочитати тут.