Екс-заступник ГенСека НАТО: Цивільний міністр оборони — знак, що Україна готова вступити в Альянс

Справжні миротворці на Донбасі можуть стати викликом для Путіна, але наразі він намагається розіграти власні козирі — таку думку озвучив Александр Вершбоу. У найкритичніший для України період — із 2012 по 2016 — він був заступником Генерального Секретаря НАТО.

Вершбоу — один із найдосвідченіших американських дипломатів, відповідав за Східну Європу в Державному департаменті ще за часів Радянського Союзу, а в перші роки становлення влади Путіна був послом США в Росії.

В ексклюзивному інтерв’ю він розповів про поїздку на лінію зіткнення на Донбасі, а Громадське розпитало про помилки, яких припустилося НАТО під час анексії Криму Росією.

Заступник Генсека НАТО (2012-2016 роки) Александр Вершбоу (праворуч) та журналістка Громадського Наталія Гуменюк під час розмови на щорічному форумі з питань зовнішньої політики та безпеки «Ризька конференція 2017»Фото: Йосиф Сивенький/Громадське

Миротворча місія ООН на Донбасі — нині одне з найгарячіших питань, на неї покладається чимало надій. Ми також усвідомлюємо, що остаточне рішення залежить від Росії, тож варто бути прагматичними. Ви маєте певні застереження. У чому вони полягають?

Я вважаю, що пропозиція Володимира Путіна сама собою є неприйнятною, але вона може стати початком для серйозних переговорів щодо мандату про застосування сил ООН. Вони можуть не лише покласти край насиллю, але виконати Мінські домовленості й відновити контроль України над Донбасом. Тож  можливість не можна проігнорувати. Гадаю, для надійної роботи будь-якої місії потрібно, щоби вона мала доступ до всіх окупованих сепаратистським режимом територій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Україна сама має вирішити, чи дозволити введення миротворців» — екс-посол США в Росії

Потрібен доступ до міждержавних кордонів, щоби не допустити необмеженого постачання зброї. Також місія повинна мати право застосовувати силу та чинити так, щоби Мінські угоди виконувалися де-факто, щоби відвели важке озброєння. Необхідне створення тимчасової міжнародної адміністрації, яка працювала би під час перехідного періоду, доки Україна не відновить повний контроль над Донбасом.

Чи вважаєте ви, що це можливо?

Маємо це з’ясувати. Ми доволі швидко зрозуміємо, що це лише піар-маневр Росії, яка просто хоче скидатися на миротворця, тоді як насправді продовжує конфлікт або ж заморожує його. Обидва ці варіанти — неприйнятні.

Чимало скептиків уважають, що в Путіна на меті — заморозити конфлікт, саме тому він пропонує розмістити місію ООН лише вздовж лінії зіткнення, по суті перетворюючи її на міждержавний кордон.​ Але це аж ніяк не сприяє відведенню зброї чи відновленню територіальної цілісності України.

Ви згадали про лінію зіткнення, де нещодавно побували. Що ще ви там побачили? Вона укріплюється вже тривалий час, але звісно не є офіційним кордоном. Як гадаєте, кому на користь існуючий нині статус-кво?

Ми мали короткий візит на лінію зіткнення кілька тижнів тому. Я побачив на власні очі, що її існування зменшило кількість насилля, але не зупинило. Ми бачили, що не припиняються перестрілки, бачили, що є ділянки, де сторони залежні одна від одної, скажімо, через водопостачання та електрику, і що вони не довіряють одна одній. Інфраструктура на межі. Ситуація більш ніж незадовільна. Тож щоби вирішити гуманітарні питання — а Росія все ж підписалася під Мінськими домовленостями — маємо шукати реальні рішення.

Росіяни мають зрозуміти, що ніякого покращення у відносинах зі Сполученими Штатами не буде, доки не вирішиться питання Донбасу. Для мене це обов’язкова умова.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Експертка-міжнародниця: «Миротворча місія може розгорнутися впродовж півроку»

Заступник Генсека НАТО (2012-2016 роки) Александр Вершбоу (праворуч) та журналістка Громадського Наталія Гуменюк під час розмови на щорічному форумі з питань зовнішньої політики та безпеки «Ризька конференція 2017» Фото: Йосиф Сивенький/Громадське

Багато українців розчаровані повільною реакцією НАТО на самому початку конфлікту. Тоді ви були заступником генсекретаря. Що можна було зробити інакше? Про що ви шкодуєте?

Реалістичної вірогідності, що НАТО використає війська або зможе запобігти російській агресії та незаконній анексії Криму, не було. Але, мабуть, жорсткіша й негайна відповідь могла б зупинити Росію від наступного кроку — маю на увазі спонсорування агресії і сепаратистів на Донбасі. Якби росіяни заплатили високу ціну за анексію Криму, були б менш мотивовані вторгатися на Донбас. Хоча сказати складно.

Очевидно, у Росії є важелі впливу. Москва може скупчити десятки тисяч військ на кордоні з Україною. Очевидна й рішучість Путіна відновити гегемонію над пострадянському просторі. Та деякі уроки гібридної війни ми засвоїли. Навіть якщо спершу не усвідомлювали важливості того, що відбувалося в Криму, аж доки не стало запізно.

Ви були дипломатом у Росії, коли Путін тільки прийшов до влади. Тоді він був відкритим для Заходу і навіть до співпраці Росії із НАТО. Щось пішло не так чи Захід тоді помилявся? Чи є усвідомлення, що сьогодні не можна грати за тими ж правилами стримування, щоби навернути Росію на істинний шлях?

Легко розмірковувати ретроспективно, казати, що ми мали б побачити, завважити, що насувається щось. Під час промови на Мюнхенській конференції у 2007-му Путін чітко дав зрозуміти, що він невдоволений тим, що сам назвав однополярним світом, де США намагається диктувати свої цінності та рішення іншим, зокрема й Росії.

Ми мали б зрозуміти, що це не просто слова, коли він вторгнувся  в Грузію у 2008-му. Ми повинні були визнати значимість того, що для Путіна зближення України з ЄС сприймалося так само погано, як і зближення з НАТО. Гадаю, ми навіть уявити не могли, що він буквально порушить міжнародні закони та анексує територію. Але ми засвоїли урок — Путіна не можна недооцінювати.

Є два погляди на те, як Україні вибудовувати відносини з НАТО. Є думка, що саме розмови про вступ України до Північноатлантичного альянсу буцімто провокують Росію. Тому треба просто робити це тихо, уникаючи гучних заяв та декларацій. Інші твердять, що Путін якраз і зловживає ситуацією, коли бачить м’якість і нерішучість. Що скажете ви? І що реально може отримати Україна від НАТО на цьому етапі?

З одного боку, я не думаю, що Україна має бути надто скромною і приховувати свої амбіції стати членом НАТО, не наполягати на тому, щоби країни-члени Альянсу дотримувалися позиції відкритих дверей і не наголошували на праві будь-якої країни обирати, як себе захищати.

Це пункт Гельсінських угод. Водночас Україна не готова до членства — це факт, і країни-учасники Альянсу не готові проголосувати за це. Тож у практичному плані Україна має сфокусуватися на власній підготовці, зберегти бажання, але не подавати заявку уже завтра.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Обговорення миротворців на Донбасі під час Радбезу ООН — це крок уперед», — спецпредставник США

Робіть те, що казав Порошенко: працюйте над реформуванням оборонного сектору, щоби наблизити українські війська до стандартів НАТО, проводьте більше тренувань із НАТО. За кілька років — Порошенко говорив про 2020-й, — Україна може отримати можливість підписати угоду й перетворити намір у дію.

Зліва направо: президент України Петро Порошенко, заступник Генсека НАТО Александр Вершбоу та генсек НАТО Єнс Столтенберг під час Варшавського саміту НАТО, 6 липня 2016 року (архівне фото) Фото: NATO

Але що буде знаком того, що Україна готова до членства? Точаться розмови, що «Україна має виконати домашнє завдання», але в чому воно полягає? Як зрозуміти, що воно виконане?

Є низка критеріїв. Один  із найважливіших показників —  призначення цивільного міністра оборони. Це і є тест на те, чи готова країна відповідати стандартам НАТО — вона має погодитися на цивільний контроль над військовими. Є інші критерії ефективності і спроможності взаємодії. Я вважаю, що головне — це подолання корупції, яка досі існує у військовій сфері. Це найважливіше завдання, яке потребує років, а не місяців чи днів.

Звісно, досягнення якогось політичного рішення щодо Донбасу спростить ухвалення рішення для країн-членів НАТО. Якщо триватиме неоголошена війна, швидше за все, вони вирішать відкласти це питання. Заразом розмови в США щодо надання Україні летальної оборонної зброї допоможуть Росії усвідомити, що ситуація для них лише погіршуватиметься. Тож в інтересах усіх дійти до дипломатичного рішення якомога швидше.