Голоси з того світу. Як Тарас Шевченко заговорив уперше за 160 років і чи справді його голос був таким

Тарас Шевченко нещодавно заговорив: «Я пішов із життя за 16 років до того, як люди навчилися записувати й відтворювати звук. Цей голос вдалося створити за допомогою сучасних технологій».

Так розпочинається ролик на YouTube, який до 30-ї річниці незалежності України створило креативне агентство TABASCO. Ми чуємо відтворений голос видатного письменника, художника, однієї із символічних постатей України. Він справді помер до того, як винайшли технології запису та відтворення звуку. 

Як Шевченку допомогли «заговорити» вперше за 160 років, автори проєкту розповідають у цьому короткому відео. Та чи справді цей голос подібний до мовлення Кобзаря? Читайте у матеріалі hromadske.

Послухав, навчився, заговорив

Американський винахідник Олександр Белл змінив життя людства, коли у 1876 році запатентував телефон. Сьогодні порозмовляти з людиною на іншому континенті буває легше, ніж привітатися із сусідом по під’їзду.

Слідом за телефоном з’явився фонограф — пристрій для запису звуків, що дозволяв зберегти сказані людиною слова, аби потім відтворити й послухати їх де і коли завгодно. Завдяки цьому винаходу ми можемо почути голос Лесі Українки та інших відомих людей, які жили наприкінці позаминулого століття й пізніше.

А останніми роками з’явилися технології, що уможливлюють реконструкцію. Можна створити аудіозапис, на якому нібито людина щось розповідає чи співає своїм звичайним голосом, проте вона ніколи цього не озвучувала — голос живе окремим від неї життям. Один із найсвіжіших прикладів — реконструкція голосу американського актора Вела Кілмера.

Чоловік страждав на рак гортані й кілька років тому після лікування фактично втратив голос. Але завдяки зробленим раніше аудіозаписам і штучному інтелекту вдалося відтворити голос актора. Наскільки він схожий на справжній, можна почути тут.

А кілька років тому The Times і креативне агентство Rothco синтезували промову американського президента Джона Кеннеді, яку він так і не встиг проголосити через убивство в Далласі.

Для всіх подібних проєктів використовується штучний інтелект, якому обов’язково потрібна «навчальна база» у формі звукових записів мови тієї чи іншої людини. Штучний інтелект тренується на ній і зрештою сам може «говорити» людським голосом.

Так само інші програми штучного інтелекту на прикладах конкретних партій вчаться грати в гру ґо. Або на прикладі музичних композицій створювати нові, у схожій стилістиці. Можливості штучного інтелекту справді вражають і часто перевершують здатності людини. Але для навчання потрібні приклади. Бажано — багато різних. Так, в історії з Кеннеді до проєкту залучили понад 800 різних записів його мовлення.

Але що робити, коли таких зразків просто не існує, як у випадку з Тарасом Шевченком? Доводиться йти зовсім іншим шляхом. І з огляду на те, як рідко його досі обирали, він значно складніший.

Від чого залежить голос

Щоб припустити, як звучить голос конкретної людини, потрібно мати про неї певну інформацію. Наприклад, ми знаємо, що він залежить від віку — зазвичай не складно відрізнити мовлення дитини від дорослого. Часто (хоча й не завжди) за голосом можна визначити стать того, хто говорить. Захворювання та шкідливі звички також можуть змінювати звучання.

Але всі ці чинники пропонують безліч варіантів того, як може звучати голос людини. Щоб звузити їх, доведеться зазирнути всередину людського тіла й побачити, як влаштовані органи мовлення.

Кілька років тому це зробила команда дослідників із Великої Британії та Німеччини. Завдяки їхнім зусиллям ми почули голос чоловіка, що жив понад три тисячі років тому.

Жрець із Карнакського храму

Чоловік на ім’я Нес’ямун за часів фараона Рамзеса XI був жерцем і писарем у Карнакському храмі. Як відомо, за життя він не зіграв жодної важливої історичної ролі. Чого не скажеш про його мумію.

Її почали досліджувати однією з перших ще в 1820-х роках, на світанку наукової єгиптології. Уже тоді з’ясувалося, що за життя у чоловіка були хворі ясна, зуби дуже стерті, а помер він приблизно у 55 років. Упродовж наступних двохсот років мумію Нес’ямуна неодноразово досліджували за допомогою рентгенівських променів.

Завдяки написам на саркофазі ми знаємо ім’я жерця, похованого в ньому (воно, до речі, стало одним із перших в історії, які вдалося прочитати після дешифрування давньоєгипетської писемності). А ще там написане бажання: у вічному житті жрець волів би говорити до богів так, як робив це за свого земного буття.

Дослідники задовольнили цю волю і відтворили звучання його голосу. За допомогою комп’ютерної томографії відсканували мовленнєвий апарат мумії, який добре зберігся. Його модель роздрукували на 3D-принтері та з’єднали з особливим музичним інструментом, що називається Vocal Tract Organ.

За допомогою цієї системи дослідникам вдалося видобути звук, який нагадує український «е» — але звучав він саме так, як його вимовляла цілком конкретна людина, що жила понад три тисячі років тому. Жодних інших звуків Нес’ямуна ми поки що почути не можемо — його апарат мовлення (точніше, модель) працює в єдиному положенні.

Не дуже вражає? Але це результат серйозної наукової роботи, надрукований у поважному науковому журналі Scientific Reports. Робота проходила незалежну перевірку науковими рецензентами, які її схвалили.

Крижана мумія Етці

За кілька років до того італійським ученим вдалося відтворити голос іншої людини, яка жила приблизно 5300 років тому. Ми не знаємо, як звали цього чоловіка за життя, але сьогодні його величають Етці. Тіло добре збереглося, бо чоловік замерз високо в горах і залишався там, аж поки його не знайшли у наш час. Упродовж останніх тридцяти років цю льодову мумію науковці дослідили вздовж і впоперек — і так отримали неоціненну інформацію про життя тогочасних людей.

Щоб відтворити голос Етці, ученим також довелося дослідити будову його голосового тракту. На відміну від Нес’ямуна, він промовляє кілька звуків, але винятково голосних. Про речення або окремі слова поки що взагалі не йдеться.

Очима та вухами сучасників Шевченка

Щоб реконструювати звучання голосу Тараса Шевченка, треба мати якомога більше дотичної до справи інформації. Мумії поета у нас, звичайно, немає — так само, як і результатів комп’ютерної томографії його тіла (з очевидних причин).

Зате є інша інформація щодо зовнішності, характеристик голосу, звичок та поведінки письменника. Тією чи іншою мірою це може підказати, як він говорив. Такі дані збирали працівники Національного музею Тараса Шевченка.

Завдяки тому, що Кобзар служив у війську, на нього склали так званий формулярний список — документ на зразок особистої справи. Ось що ми знаємо з нього:

«Рядовой Тарас Григорьев сын Шевченко, православного исповедания. От роду 39 лет. Росту 2 аршина 5 вершков. Лицом чист, волосы на голове и бровях темно-русые, глаза темно-серые, нос обыкновенный, читать и писать умеет. В домовых отпусках не бывал. Холост». 

Найцікавішою в контексті нашої історії є інформація про зріст Шевченка — трішки більше ніж 164 сантиметри. (Для порівняння, сьогодні середній зріст дорослих чоловіків в Україні — 175 сантиметрів). А втім, навіть за мірками того часу Кобзар високим не був, каже Олег Магдич, завідувач сектора експозиційної роботи в музеї Шевченка, який брав участь у проєкті.

Друг поета, Олександр Афанасьєв-Чужбинський, у спогадах пише, що той був «середній на зріст, кремезний». А російський офіцер Микола Момбеллі додає, що Шевченко «…широкоплечий і взагалі міцної, сильної статури, в талії широкий через особливу будову кісток, але аж ніяк не товстий; обличчя кругле, борода і вуса завжди поголені…»

Зі спогадів інших сучасників можна дізнатися, що в поета був «голос тихий і тонкий», і те, що він мав «гарний і чистий тенор». А ще таке: «Тарас співав фальшиво, навіть погано, чому немало сприяв і кепський акомпанемент, але в кожному звукові вчувалося щось наспівне, щось щемливе, щось таке, що брало за душу».

Це лише кілька фактів, які ми знаємо про зовнішність і голос Шевченка — і деякі з них важливіші за інші. Наприклад, якщо «тенор» — це об’єктивна характеристика голосу, то означення «щемливий» пов’язане зі сприйняттям конкретного слухача й може характеризувати його самого, а не лише власника голосу.

Отож, яка інформація є найціннішою для з’ясування того, як говорив Шевченко?

Зовнішність передусім

З’ясувати це взялася українська компанія WANTENT. За словами співзасновника, кандидата технічних наук Олексія Шалденка, її фахівці досліджують реакції глядачів на відеоконтент. За допомогою спеціальних технологій слідкують за поведінкою людини, насамперед мімікою — наприклад, під час перегляду телесеріалу.

Це дозволяє з’ясувати, як саме реагують глядачі на різні епізоди відео: цікаво їм чи нудно в цю конкретну мить. З інформацією від фокус-групи можна скорегувати контент до випуску в ефір. Такі послуги WANTENT надає одному телевізійному каналу, деяким онлайн-кінотеатрам і виробникам відеоконтенту.

У проєкті, пов’язаному із синтезом голосу, компанія брала участь уперше, та це не дивина: як відомо, принаймні в Україні нічого подібного й не робилося. Але WANTENT володіє потрібними напрацюваннями й технологіями.

Зокрема, фахівці визначали, якою мірою та чи інша інформація про людину може бути пов’язана з характеристиками її голосу. Наприклад, що сильніше впливає на його звучання — куріння впродовж 20 років чи регіон, у якому людина виросла?

Для цілей проєкту характеристики вишикувалися від більш до менш значущих: зовнішність, зріст, статура, наявність певних захворювань, схильність до алкоголю та регіон походження. Про це каже Олексій Шалденко.

Що стосується зовнішності, важливо сказати, що в музеї зберігається посмертна маска Тараса Шевченка — гіпсовий зліпок його обличчя. Артефакт відіграв важливу роль у цій історії.

Троє на роль Кобзаря

За всіма цими критеріями потрібно знайти людину, найбільш подібну до Тараса Шевченка. У певному сенсі — його двійника, але не тільки за зовнішністю. Припускається, що її голос так само має бути схожим на голос поета.

Серед більш ніж ста кандидатів на роль «носія голосу Шевченка» поступово відібрали не одного, а відразу трьох, які найбільше відповідали заданим умовам. Їхні голоси записали у студії й за допомогою спеціальної технології створили з них один. Це той самий «голос Шевченка», який чуємо на ролику з YouTube. Повністю синтезувала голос інша компанія — за умовами проєкту, її назву та будь-яку іншу інформацію не розголошують.

Найголовніше питання — наскільки цей синтез подібний до голосу справжнього Шевченка?

Можна вірити. Але це не точно

Передусім варто сказати: якою б не була відповідь, ніхто не зможе її перевірити — просто ні з чим порівняти результат. Залишається зрозуміти, чи справді методики, використані у проєкті, дозволяють із великою точністю реконструювати голос людини.

«Щодо методик, то частина з них цілком нормальна. Але помилковим є саме припущення, що в людей зі схожими пропорціями обличчя будуть ідентично розвинені ті морфологічні елементи щелеп, до яких кріпляться м'язи і які залучені у формуванні голосового апарата. Крім того, добре відомо, що на особливості голосу впливають форма прикусу, зубна оклюзія (контакт між верхніми та нижніми зубами – ред.). Не думаю, що всі ці фактори враховані у проєкті», — вважає завідувачка відділу біоархеології Інституту археології НАН України, антропологиня Інна Потєхіна.

Пластична хірургиня, отоларингологиня та кандидатка медичних наук Тетяна Запорожець, до якої hromadske звернулося по коментар, каже: за наявними у дослідників анатомічними даними неможливо достатньо точно реконструювати голос. Тому отриманий результат, на її думку, є не більше ніж припущенням.

Як у кіно

Олег Магдич із музею Шевченка каже, що оформити результати цієї роботи у формі наукової публікації поки що не планували. А Олексій Шалденко з WANTENT називає цей проєкт «творчо-науковим» і «наближення творчого характеру».

Учасники проєкту, з якими ми поспілкувалися, не приховують радості від результату і вважають, що він важливий для популяризації постаті Тараса Шевченка. Можна погодитися, але не слід забувати твердження про «творчий характер» і думати, що саме так звучав голос Шевченка.

Адже ми не очікуємо від художніх фільмів на історичну тематику, що головні герої мають такий вигляд і мовлення, як їхні прототипи. Чудово розуміємо, що жоден історик не знає всіх деталей подій, які відбувалися сотні чи тим паче тисячі років тому. І усвідомлюємо, що режисер не міг відтворити їх абсолютно точно.

Такий фільм, звісно, не є джерелом наукової інформації. Але він може привернути увагу до історії, спонукати до глибших пошуків і дати бодай поверхове уявлення про ту чи іншу історичну постать людям, які точно не читатимуть наукові праці про неї.