Іноземні слідчі проти місцевих корупціонерів: хто переможе у Гватемалі?

Унікальна антикорупційна ініціатива у Гватемалі під загрозою. Міжнародна комісія проти безкарності з незалежними від місцевої влади слідчими розпочала роботу у 2007-му. За цей час їй вдалося викрити більше 60 кримінальних структур за участі політиків та держслужбовців. Кульмінацією став арешт президента країни. Проте чинний президент, комік-бізнесмен Джиммі Моралес став на чолі обурених та незацікавлених у змінах еліт. Тепер антикорупційний експеримент, який ставили за приклад Україні, може зазнати поразки.

У квітні 2015 року декілька молодих гватемальців створили подію у Facebook, закликавши знайомих прийти на акцію протесту в центрі столиці. Спонукали їх до цього подробиці причетності президента Отто Переса Моліни до масштабної схеми хабарів на митниці. Наступного дня розпочалися безпрецедентні для Гватемали демонстрації, що об’єднали студентів, міський середній клас та сільську бідноту — і закінчилися відставкою та арештом президента.

Мирний характер та результат протестів стали несподіванкою для країни з одним із найвищих у світі рівнем злочинності і слабкими та корумпованими державними інститутами. Каталізатором подій стала Міжнародна комісія проти безкарності – унікальний орган з незалежними слідчими під егідою ООН, що здобув довіру населення та очолив спроби подолати корупцію. Як їй це вдалося? І чому зараз майбутнє Комісії опинилось під питанням?

Країна на межі: як усе починалося

Гватемала досі відчуває наслідки громадянської війни, що тривала 36 років і забрала життя більше, ніж 200 000 осіб. Після завершення війни у 1996 році колишні військові та парамілітарні групи зайняли місце на верхівці організованої злочинності та контролювали систему суддів та політиків, купуючи одних і вбиваючи інших.

Держава залишалася безсилою у боротьбі з ними та іноземними наркокартелями — від 93 до 98% вбивств залишались нерозкритими, а саме через Гватемалу до США надходило близько 90% кокаїну. Десятки тисяч гватемальців щороку намагалися покинути батьківщину.

У небагатій країні, де через державний бюджет розподілялося лише 13% ВВП, шансів на самостійне вирішення проблем було мало. Після складних перемовин, у 2007 році було створено Міжнародну комісію проти безкарності (відому за абревіатурою CICIG). Комісія отримала право розслідувати злочини кримінальних структур, виступати разом із місцевою генеральною прокуратурою стороною обвинувачення у суді та пропонувати реформи для зміцнення юридичної системи. Що два роки мандат комісії мав продовжувати президент Гватемали, але у всьому іншому комісія була повністю незалежною від місцевої влади і фінансувалася США та іншими державами.

Від пошуків сотні чесних поліцейських — до арешту президента

Комісія була сміливим експериментом — ніхто не знав, чого від неї очікувати. Як розповідає її перший керівник, іспанець Карлоса Кастресана, на початку складно було відібрати навіть сотню некорумпованих місцевих поліцейських. Їм виділили нові житла, щоб запобігти контактам зі «старими поліцейськими».

Комісія також пролобіювала запровадження у Гватемалі таких інструментів, як прослуховування розмов та угоди підозрюваних зі слідством. Крім того, створили механізм захисту слідків та окремі безпечні суди для процесів над особливо впливовими та небезпечними злочинцями.

Першим гучним успіхом Комісії стало розкриття вбивства юриста Родріго Розенберга у 2009. Саме по собі вбивство не було чимось незвичним для країни, де насилля стало буденністю. Сенсацією стало оприлюднення записаного напередодні відео, в якому Розенберг звинуватив у своїй смерті тодішнього президента країни.

Комісія змогла довести, що Розенберг власноруч організував замах на себе, щоби ціною власного життя викликати політичну кризу та повалити уряд. Так він намагався покарати керівництво держави, яке на його думку, було відповідальним за вбивство його коханої, доньки відомого бізнесмена. Розкриття настільки складної справи у країні, де судам та поліції майже ніхто не довіряє, принесло Комісії суспільне визнання.

Співпраця Комісії з поліцією та прокуратурою почала давати плоди: рівень безкарності та злочинності пішов донизу.

Та все ж у погано фінансованих та корумпованих судах Гватемали справи проти підозрюваних поліцейських та чиновників часто закінчувалися нічим. Життю глави комісії Кастресани та інших слідчих постійно загрожувала небезпека. Після кількох років погроз та кампаній чорного піару з боку численних ворогів голова Комісії подав у відставку.

Нове життя у роботу Комісії у 2013 році вдихнув колумбійський слідчий Іван Веласкес. Новий керівник зосередився на викритті політичної корупції на найвищому рівні, зокрема у фінансуванні політичних партій: на його думку, саме там слід шукати джерело безкарності злочинців.

Невдовзі Веласкес разом із Генеральним прокурором Тельмою Алданою оприлюднив подробиці корупційної схеми на митниці країни за участю віце-президента Роксани Бальдетті та президента Отто Переса Моліни. З’ясувалося, що великі компанії-імпортери сплачували політикам мільйонні хабарі за звільнення від сплати мита. Десятки тисяч гватемальців вийшли на вулиці з вимогами відставки та покарання підозрюваних – і домоглися свого у вересні 2015 року.

«Старі еліти» завдають удару у відповідь

Викриття масштабної корупції на верхівці політичної системи стало кульмінацією роботи Комісії. Та, як свого часу зазначив Веласкес, «правосуддя саме по собі не виліковує державу, а лише визначає, чим вона хворіє».

Очікувалося, що антикорупційна мобілізація перейде в діалог про довгоочікувані політичні та законодавчі зміни, які підірвуть коріння політичної корупції.

Тим паче, що президентом став відомий комік-бізнесмен Джиммі Моралес зі слоганом «Ані корупціонер, ані злодій». Моралес обіцяв підтримувати ініціативи Комісії. Проте реформи поступово згасли: парламент відхилив реформу Конституції, спрямовану на підвищення незалежності правоохоронної системи. Комісія остаточно втратила підтримку Моралеса після відкриття справ спершу проти рідних президента, а згодом і його самого. З’ясувалося, що кампанію Моралеса приховано фінансувала низка бізнесменів.

Після цього Моралес очолив цілеспрямований наступ консервативних еліт на Комісію. Їй раптово стали закидати просування лівої ідеології, порушення суверенітету країни та недотримання прав підозрюваних.

31 серпня 2018 року Моралес, оточивши себе військовими та поліцейськими, оголосив про рішення не продовжувати мандат Комісії після його завершення наступного року. Вже за декілька місяців він наказав припинив роботу Комісії та дав її іноземним працівникам 24 години, щоб покинути Гватемалу.

Це рішення заблокував Конституційний суд. Як наслідок, Комісія поки що продовжує роботу, але частина слідчих перебуває поза країною, а решта позбавлені поліцейського захисту. Проти непокірних суддів Конституційного суду розпочались судові процеси.

Майбутнє Комісії під загрозою: зміна позиції США

Дії Моралеса частково зумовлені наближенням президентських виборів, перший тур яких відбудеться 16 червня цього року. Згідно з Конституцією, Моралес не може взяти участь у виборах і втратить політичний імунітет після завершення президентського терміну.

Контроль над органами правосуддя може розчистити дорогу для обрання вигідного йому кандидата. Тому президент та його прибічники намагаються знищити не лише Комісію, а й інші острівці незалежності в державних структурах, вільній пресі та громадських організаціях Гватемали.

Значною мірою Моралесу розв’язала руки зміна позиції США. Ще у 2015 році різка реакція адміністрації Обами, зокрема, погрози скасувати сотні мільйонів доларів допомоги, захистила Комісію від атак тодішнього президента Гватемали. Тепер же Державний секретар Майк Помпео відреагував на рішення Моралеса твітом, у якому відзначив зусилля Гватемали у боротьбі з наркотрафіком - і навіть не згадав про Комісію.

Як зазначає професор Гарвардської Школи Права Меттью Стівенсон у тексті для The Global Corruption Blog, адміністрація Трампа насторожено ставиться до будь-яких багатосторонніх ініціатив, особливо під егідою ООН, та відчуває спорідненість із ідеологічно «правими» урядами.

До того ж, Гватемала стала першою країною, яка слідом за США оголосила про перенесення свого посольства в Ізраїлі до Єрусалима.

Моралес та його союзники також витратили сотні тисяч доларів на лобіювання серед впливових політиків та журналістів у США. У 2018 році сенатор Марко Рубіо заблокував фінансування Комісії через підозри про її співпрацю з Володимиром Путіним. Пізніше ці підозри було відкинуто і фінансування Комісії відновилося. Проте ці події підкреслили крихкість позиції Комісії.

Чи є у Комісії шанс на майбутнє?

Чимало гватемальців пов’язувало надії на продовження боротьби з корупцією з участю у президентських виборах колишньої головної прокурорки країни Тельми Альдани. Саме Альдана була єдиною рейтинговою кандидаткою, що чітко говорила про необхідність не лише продовжувати роботу Комісії, а й надати їй додаткових повноважень.

Проте Альдана теж опинилась під ударом з боку «старих еліт». Після видачі ордеру на арешт за надуманим приводом її кандидатуру заблокував виборчий суд. 15 травня Конституційний суд відхилив її апеляцію та фактично позбавив шансів на участь у виборах.

Попри це, ставити хрест на Комісії ще рано. Близько 65-70% гватемальців підтримує Комісію — тоді як лише 15-20% схвалюють дії Моралеса. Після недопуску Альдани та ще кількох кандидатів до виборів розпочалася боротьба за голоси їхніх прихильників. Тому експерти не беруться з певністю передбачити, що відбудеться впродовж наступних тижнів.

У 2015 році майбутнє Комісії вдалося відстояти — завдяки жорсткій реакції суспільства та міжнародних партнерів.

Зараз, попри заяви Трампа про боротьбу з нелегальною міграцією з Центральної Америки і Гватемали зокрема, США не підтримують чи не єдину ефективну антикорупційну ініціативу, яка могли би дати гватемальцям надію на краще життя у своїй країні. Втім, питання політичної корупції залишається важливим для людей — і Гватемала може знову приємно здивувати.