ENRU

«Суди повинні бути справедливими, попри війну, інакше чим ми відрізнятимемося від терористів» — суддя Верховного суду

Минуло 100 днів від початку роботи Верховного суду України. За цей час було вже два скандали, пов'язані з відбором суддів. Перший завершився призупиненням роботи Громадської ради доброчесності, яка допомагала добирати суддів.

Другий виник через те, що частина суддів, яких парламент звільнив за ухвалення незаконних рішень щодо учасників Майдану, все ж пройшли у Верховний суд.

Новим суддям, очевидно, легко не буде. Доведеться ухвалювати рішення під час неоголошеної війни, тиску з боку громадськості й політичних сил, в умовах правосуддя перехідного періоду зі спадком масових порушень прав людини. Імовірно, вони створять не один правовий прецедент.

Громадське поспілкувалося із суддею Верховного суду Миколою Мазуром, відповідальним за кримінальне судочинство. Громадська рада доброчесності питань до нього не мала. Раніше Мазур був суддею районного суду маленького прифронтового містечка Попасна на Луганщині. Навіть устиг створити прецедент — винести рішення про визнання реєстрації актів народження та смерті, попри те, що вони мали печатки самоназваної «ЛНР». Пізніше це рішення поклали в основу статті закону «про деокупацію».  Громадському Микола Мазур розповів про умови роботи суддів у час правової невизначеності.

Суддя Верховного суду України Микола Мазур під час інтерв'ю Громадському, Київ, 23 березня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

Ви обрали кримінальне судочинство у Верховному суді. Які туди потрапляють нині кримінальні справи?

Загальні кримінальні справи, їх дуже багато — за перші 100 днів до нас надійшло 7 тисяч проваджень, скарг, заяв, клопотань та подань. Близько 2 тисяч розглянули. Звичайно, є справи, які ми направляємо на новий розгляд в апеляцію чи в суд першої інстанції, однак зараз у моїй колегії — це радше меншість..

Наразі більшість переглянутих мною судових рішень залишилися без змін 

Чи довіряєте ви своїм колегам, зважаючи на скандали (чинні судді Верховного суду, яких раніше звільнили за рішення під час Майдану, до решти були питання в Громадської ради доброчесності — ред).

Усі кандидати пройшли цілу низку етапів — тестування на знання законодавства, практичне завдання, психологічне завдання, конкурс спочатку проводився вищою кваліфікаційною комісією і за участі громадськості. Не применшую участь Громадської ради доброчесності, які відсіяли дуже багато кандидатів, але міжнародні експерти сказали, що певні її висновки необґрунтовані.

Далі була Вища рада правосуддя, далі — рішення президента. Тому це був конкурс безпрецедентний. По собі можу сказати: коли подавав документи, чи думав я, що стану суддею Верховного суду? Радше ні. Але те, що я пройшов цю процедуру, для мене особисто свідчить, що вона не була несправедливою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Закон про окуповані території: Що зміниться для мешканців Донбасу

Ми нині опинилися в ситуації, коли фактично війна з Росією є, а за документами — немає. Отже, умовний український військовий, який затримує бойовика зі зброєю на лінії розмежування, з юридичної точки зору не може його затримувати. І цьому бойовику можна інкримінувати хіба що незаконне поводження зі зброєю, хоча ми розуміємо, що ця людина могла стріляти у військових, а може й у цивільних. Як бути в такій ситуації?

З огляду кримінального права тут проблеми немає. Я, будучи в суді першої інстанції, розглядав справи, де люди звинувачувалися в нападі на українські блокпости. Тут немає проблеми, адже наші військові діяли в межах антитерористичного законодавства.

У лютому набув чинності закон про реінтеграцію Донбасу, який визнає, що в нас здійснюються заходи щодо відновлення територіальної цілісності і суверенітету України, і відповідно передбачає право сил, які здійснюють ці заходи, зокрема й затримувати осіб, які вчиняють правопорушення.

Суддя Верховного суду України Микола Мазур під час інтерв'ю Громадському, Київ, 23 березня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

А як юридично довести, що саме ця людина стріляла, якщо, немає свідків?

Питання доведення в цих категоріях справ є актуальним, адже справді — це збирання доказів на лінії фронту. Слідчий не може приїхати, стати на повен зріст і робити свою справу. Суди враховують ці складнощі.

Я розглядав такі справи. Коли бойовики вийшли на територію одного з блокпостів, здійснили диверсію, при виході один з них наступив на розтяжку — поранило двох людей. Адвокати намагалися говорити про недостатність чи недопустимість доказів, але, оцінивши ці докази, я не зміг дійти висновку, що вони не винуваті. Розумієте, коли людину знаходять у військовій формі, в обмундируванні, звичайно, зброї в них не було, тому що їхні друзі забрали цю зброю, але сама обстановка, в якій їх затримали після збройного нападу, я думаю, свідчить, що саме вони — учасники цього нападу. Сумніву в доведеності їхньої вини не було. Оцінка доказів має завжди відбуватися в контексті подій.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Навіть той, хто пройшов усі кола пекла — чи отримав він право вбивати?» — суддя у справі про розстріли на Інститутській

Закон про реінтеграцію Донбасу містить цікаву деталь: відтепер немає «терористичної організації», а є «окупаційна адміністрація під ефективним контролем Росії» — так називається «влада» в самоназваних «ДНР» та «ЛНР».

У законі прописано, що агресія здійснюється як регулярними частинами, так і за допомогою найманців або підтримки діяльності терористичних організацій. Тому протиріч я не бачу. До того ж, там є перехідні положення, зокрема, зміни до закону про боротьбу з тероризмом, де зазначено, що антитерористичні заходи можуть відбуватися одночасно із заходами щодо відновлення територіальної цілісності. Тобто залишилася можливість одночасного правового регулювання подій у контексті закону про реінтеграцію і закону про боротьбу з тероризмом.

Ви вважаєте, що в українському законодавстві обґрунтованими є терористичні організації «ДНР» та «ЛНР», і судді можуть виносити вироки щодо цих організацій та участі в них?

Я справді визнавав, що є достатнім і доведеним факт існування таких терористичних організацій. Будь-які заперечення, що не ухвалено якогось окремого рішення компетентним органом про визнання таких організацій, відхилені судом, адже закон про боротьбу з тероризмом у принципі не визначає обов'язковість такої процедури.

Судді змушені виносити рішення на підставі законодавства, розрахованого для мирного часу 

Вам доведеться ухвалювати рішення в умовах війни, яка законодавством не визначена. Чи може бути комфортною робота судді, коли існує така правова невизначеність?

Існують серйозні проблеми, пов'язані з прогалинами в правовому регулюванні, і хто як не суди перші з ними стикаються. Від 2014 року до нас почали надходити різні справи, обумовлені ситуацією в Донецькій і Луганській областях, і судді змушені були виносити рішення на підставі законодавства, розрахованого для мирного часу.

У деяких питаннях суди були навіть попереду законодавця. Вони знайшли шляхи вирішення і подекуди сформували певну практику. За деякими категоріями справ така практика донині не сформована, судді досі ухвалюють суперечливі рішення.

Найкращий шлях для формування такої практики — внесення відповідних змін до законів. Приклад — коли суди сформували позицію, яка стала загальноприйнятою щодо встановлень дат народження і смерті на окупованій території. Наш суд був першим, який ухвалив відповідне рішення. Згодом на рівні закону визначили питання, які стосуються основоположних прав і свобод, як народження або смерть.

Інший випадок, який би потребував негайного законодавчого регулювання, воно мало б існувати ще чотири роки тому, — це питання шкоди, завданої терористичними актами, це зруйноване житло.

Є дуже багато позовів. Проблема в тому, що законодавство, ухвалене ще в мирний час, коли вважали, що теракт — це одиничний факт, який може статися, скажімо, раз на 5 років. Тоді логіка була така: якщо вчиняється терористичний акт, держава мусить допомогти потерпілим, а потім знайти злочинця та стягнути з нього цю шкоду. Але коли йдеться про масштабні конфлікти, то наскільки спроможна держава виконати цю вимогу закону?

По-друге, чи зможе держава за кожним терористичним актом знайти конкретного винуватця? Довести це можливо в одному випадку з тисячі, але малоймовірно, що ми зможемо знайти винуватців у вчиненні конкретних обстрілів.

Тобто, коли мова про масові порушення прав людини, очевидно повинно діяти специфічне законодавство. Зокрема було б доцільно або обмежити дію цієї норми, або визначити специфічні умови чи правила, які б діяли в таких ситуаціях.

Але в цьому випадку суди часто виходять з того, що якщо норма є, і законодавець ніяк не обмежив її дію, то її треба застосовувати. Це обурює тих, хто не розуміє, що суд зв'язаний законом.

Суддя Верховного суду України Микола Мазур під час інтерв'ю Громадському, Київ, 23 березня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

У законі про реінтеграцію Донбасу чи деокупацію, прописано, що відтепер відповідальність нестиме Російська Федерація. Яка від цього користь громадянам, якщо ми всі знаємо, що Росія по факту не нестиме відповідальності?

Я чув про одне рішення проти Росії, яке передбачало стягнення з неї відшкодувань. У цьому законі зазначено, що за фактами російської агресії, зокрема й щодо відшкодування завданої шкоди, можна позиватися за місцем перебування, водночас позивачів звільнять від сплати судового збору. Тобто законодавець певним чином натякає на це.

Ну от, суд винесе рішення, що це Росія повинна заплатити, що далі?

Застереження в законі про те, що всю відповідальність несе Російська Федерація правильні, але не виключають і відповідальності України. Існують міжнародні стандарти, сформовані Європейським судом з прав людини щодо таких територій, як Придністров'я, Нагорний Карабах, Північний Кіпр. Стандарти Європейського суду говорять, що так, відповідальність за порушення прав людини несе держава, яка здійснює такий ефективний контроль. У нашому випадку — це держава окупант.

Але це не позбавляє державу, до якої юридично належить ця територія, обов'язку дбати про своїх громадян. Питання в тому, що Україна повинна вживати всіх необхідних заходів, щоб допомагати громадянам у реалізації їхніх прав.

Немає жодного статусу, який визначав би мешканців тимчасово окупованих територій  

Є порушення прав людей, які живуть на окупованій території. Якщо йдеться про невиплату пенсій, то все, що держава запропонувала людині, — оформитися переселенцем для отримання законних соціальних виплат. Тобто нічого, крім як зареєструватися фейковим переселенцем, змусивши людину обманювати.

Сьогодні законодавець справді поставив людей у становище, коли реалізація їхніх прав залежить від реєстрації внутрішньо переміщеною особою. Через це виникають зловживання, коли люди не є фактично переміщеними та, приміром, за гроші десь прописуються. Тому що немає жодного статусу, який би визначав мешканців тимчасово окупованих територій, але суди мають діяти в межах законодавства, чинного на сьогоднішній день.

Мешканці нашого району (Попаснянського Луганської області — ред.) часто працювали на шахтах, які тепер опинилися на тимчасово окупованій території. Пенсійний фонд вимагав від них, окрім трудової книжки на підтвердження трудового стажу, так звану «уточнюючу довідку». Вони брали її в архівах шахти. Тепер Пенсійний фонд знову каже: принесіть довідку. Дехто їхав туди, брав довідку, а у фонді тоді казали: вона з окупованої території, ми її не визнаємо.

У цих умовах ми наголошували: в Україні діє принцип верховенства права й органи влади під час реалізації повноважень не повинні ставити людину в ситуацію, коли вона в принципі не може виконати їхню вимогу. Тут існує стала практика, що суд в інший спосіб установлює факт наявності пільгового стажу для призначення пенсії — допит свідків, дослідження письмових доказів. У нас, якщо й були відмови, то разові, де ніяких доказів узагалі не було.

Суддя Верховного суду України Микола Мазур під час інтерв'ю Громадському, Київ, 23 березня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

Повернімося до кримінального судочинства. Ми згадували закон про деокупацію. У статті 10 цього закону повноваження військових настільки широкі, що вони можуть щодо людини, яка перебуває в районі бойових дій, або районі, прилеглому до бойових дій, застосувати зброю.

Тут важливо, щоб силові структури розуміли зокрема і європейські стандарти, які гарантують право на життя, наприклад. Європейський суд давно сказав: держава або представники держави в принципі можуть з метою захисту прав і життя інших осіб позбавити життя людину, яка, приміром, здійснює збройний напад або вчиняє правопорушення. Звичайно, що держава це може зробити. Але застосування зброї мусить бути не тільки законним, а й необхідним відповідно до ситуації.

Застосування зброї мусить бути не тільки законним, а й необхідним відповідно до ситуації 

Знову ж таки, ми повертаємося до питання доказування. У такій ситуації зазвичай не ведеться відеозйомка, а отже встановлення, чи справді ситуація вимагала застосувати зброю, теоретично може викликати серйозні проблеми, коли справа розглядатиметься в суді. Але це треба буде вирішувати щодо кожної конкретної справи.  

Нині розглядаються дві прецедентні справи. Перша — це справа прикордонника Колмогорова, який застрелив пасажирку автомобіля. Суд першої інстанції та апеляційний суд вирішили, що це навмисне вбивство, людина сиділа під вартою, Вищий спецсуд скасував це рішення, відправивши справу на повторний перегляд. Друга — справа генерала Назарова. Ці дві справи створили прецедент, і президент двічі наголошував на потребі військових судів. Що ви про це думаєте?

Судовий досвід свідчить, що однаково неефективно можуть діяти як загальні суди, так і спеціалізовані. Тому це питання радше політичне — якщо буде політична воля, то таке рішення може бути ухвалене.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Засуджений за вбивство: чому суд відпустив прикордонника Колмогорова?

Я можу сказати про позитив і можливі ризики. Ці ризики можуть бути нівельовані на рівні законодавства. Якщо ми кажемо про спеціалізацію, то це добре. Бо один суддя займається однією спеціалізацією. Але які ризики? Чому в нас, власне, і ліквідували ці суди? Тому що раніше вони мали подвійне підпорядкування. Підпорядковувалися Міністерству оборони, діяли від Міністерства оборони, приміщення їхні належали міністерству, судді отримували військові звання, зарплату з бюджету Міноборони, і тому європейські інституції твердили, що такі суди не можна назвати незалежними. Якщо ухвалять рішення про створення військових судів, то головне, чому треба запобігти — це створенню підпорядкованості Міноборони.

Ми проводили розслідування й довели, що СБУ довгий період утримувала людей в незаконних непристосованих для цього місцях. Ідеться про харківський слідчий ізолятор СБУ. Справу порушила військова прокуратура, а відтак закрила за відсутністю складу злочину.

Знову ж таки, в міжнародній практиці були випадки, коли ЄСПЛ визнавав порушення з боку Туреччини, у них була антитерористична операція проти курдського населення. Є справи проти Російської Федерації, яка вчиняла різні дії на території Чеченської республіки — дуже багато справ. Тому важливо, щоб правоохоронні органи України діяли в межах правового поля. Щоб не було, як нині проти Росії продовжують виносити рішення щодо так званих чеченських справ, хоча війна закінчилася двадцять років тому. Не хочеться, щоб ми через двадцять-тридцять років отримували такі справи в Європейському суді. Якщо це правда (що тюрма існувала — ред.), то зібрати відповідні докази — це передусім відповідальність правоохоронних органів.  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Таємний ізолятор СБУ

Суддя Верховного суду України Микола Мазур під час інтерв'ю Громадському, Київ, 23 березня 2018 року Фото: Олександр Кохан/Громадське

Усе переходить у категорію моралі: на суддів тиснуть активісти, пояснюючи, що там, де йдеться про патріотизм, про захист держави, ви не можете виносити інші рішення. От, приміром, справа екс-очільниці Слов'янська Нелі Штепи. 19 суддів відмовилися розглядати справу, очевидно через тиск. І нині розгляд почався спочатку — вчетверте.

Не коментуючи конкретну справу, я можу зазначити, що всім треба чітко розуміти, чим ми відрізняємося від терористів. Я вважаю, що ми відрізняємося тим, що прагнемо досягти певних європейських стандартів. І я знову хотів би зазначити, що наша громадськість, активісти, патріоти мають розуміти, в чому ці цінності полягають. І право на справедливий суд, незалежний, без тиску — це один із тих стандартів, давно сформований в європейських країнах.

Тому, коли хтось хоче проявити громадську позицію і прийти на судове засідання, то їм теж належить відчувати відповідальність за рішення суду 

Я розумію, що певні категорії справ викликають резонанс і суспільний інтерес. І судді, попри певний суспільний тиск, чи конкретний тиск якихось конкретних суб'єктів, можуть проявити тверду волю й ухвалити рішення всупереч цьому тиску та виправдати чи засудити людину, як вони і повинні були зробити.

Але європейські стандарти нам говорять, що правосуддя не просто повинно бути незалежним, воно повинно виглядати незалежним для того, кого судять. Тобто це дійсно може поставити питання, зокрема і в ЄСПЛ. Навіть якщо суддя ухвалює законне рішення, яке б він ухвалив і без мітингів, але сама наявність мітингарів може викликати питання.

Тому, коли хтось хоче проявити громадську позицію і прийти на судове засідання, то їм теж належить відчувати відповідальність за рішення суду. Щоб потім в ЄСПЛ не виникло враження, ніби суддя виніс рішення через те, що на суді були люди в камуфляжі, приміром. Я думаю, в демократичній державі цінність справедливого судочинства повинна бути беззаперечною, попри війну, адже чим ми тоді відрізняємося від терористичних організацій.

Ми повинні чинити по-європейськи. Відповідно, громадянському суспільству належить ураховувати: якщо ми сьогодні зробимо відступ від справедливого правосуддя в такій категорії справ, а завтра — в інших категоріях, то як ми зможемо говорити про правосуддя взагалі.