«Керівництво «ПМР» готове до переговорів» — інтерв’ю з представником України з придністровського конфлікту

У цьому році виповнюється 25 років з початку війни в Придністров’ї. За чверть століття Молдова й невизнана республіка так і не змогли домовитися щодо статусу регіону.

Віктор Крижанівський — спецпредставник України з придністровського врегулювання, він обіймає цей пост удруге (перша каденція — з 2008 по 2010 роки). Громадське поспілкувалося з ним про перспективи вирішення 25-річного конфлікту.

Росія зацікавлена, щоб конфлікт залишався замороженим

У 2008-му ви сказали, що точок дотику між сторонами цього конфлікту немає. Чи змінилося щось?

За ці два місяці (Крижанівського призначили наприкінці серпня цього року — ред.) я двічі встиг побувати в Кишиневі й Тирасполі. Зустрів тих самих людей, з якими працював 7-9 років тому, сьогодні вони займають інші позиції. Тому не треба було гаяти часу на знайомство, ми одразу приступили до конкретних переговорів.

У мене відчуття дежавю, ніби нікуди не виїжджав. Ті ж проблеми, в основному соціально-економічного характеру. Ситуація не надто змінилася. Переговори просуваються непросто.

По-перше, сторони конфлікту не мають повної довіри одне до одного. По-друге, РФ зацікавлена в тому, щоб конфлікт якомога довше залишався замороженим. Тому наразі не вдається знайти прийнятного для сторін вирішення.

Якщо у 2008-му я так казав, напевно, так і було. Але коли я залишав посаду у 2010-му, був прогрес. І на лівому, і на правому березі Дністра живуть громадяни Молдови, які потребують, щоб економічні питання та питання побуту якось вирішувалися.

Пам'ятник російському генералісімусу Суворову в центрі Тирасполя, невизнана республіка Придністров’я, 2016 рік Фото: Анна Цигима/Громадське

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Кордон нам допоможе: як Київ і Кишинів підштовхують «Придністров'я» до переговорів

Але Україну й інших посередників цікавить питання збереження суверенітету Молдови на всій території, а також реінтеграція Придністров’я до складу єдиної держави. Тому, коли я проводив зустрічі в Кишиневі й Тирасполі, то повідомив, що в мене дуже чіткий мандат від президента України Петра Порошенка: працювати так, щоб максимально сприяти зміцненню суверенітету Молдови і реінтеграції придністровського регіону до її складу.

СРСР у найгіршому його прояві

Як ви можете описати життя людей у Придністров’ї?

Регіон бідний. Є відчуття радянської республіки в не найкращому стані: коли в крамницях нічого не було, а зарплати маленькі. Але є підживлення від РФ, яка зацікавлена ​​підтримувати населення регіону на певному рівні.

Як це відбувається?

Виплачуються пенсії, за газ вони не платять. Росія зацікавлена ​​продемонструвати, що завдяки їм регіон живе.

У невизнаному Придністров'ї з'являється відчуття радянської республіки в не найкращому стані. Росія ж прагне показати, що регіон живе завдяки їй (на фото — житлові райони Тирасполю, 2016 рік; напис на тролейбусі «В майбутнє разом з Росією») Фото: Анна Цигима/Громадське

Коли буде наступний раунд переговорів у форматі 5 + 2, які востаннє проводилися у 2016 році?

5 + 2 — це основний переговорний формат, завдання якого розглядати питання врегулювання ситуації навколо Придністров’я, реінтеграції.

З червня 2016-го переговорів не відбувалося, сторони не могли знайти точок дотику. Нещодавно, завдяки зусиллям посередників, удалося розблокувати переговорний процес.

Одне з проблемних питань — відновлення роботи мосту через Дністер, який відіграє велику роль у соціально-економічному житті і Придністров’я, і всієї Молдови (міст у районі сіл Бичок і Гура Бикулуй — ред.). Те, що сторони підписали договір про спільне користування, — великий прогрес.

Тому, коли я був у Відні, ми з австрійськими представниками в ОБСЄ (Австрія нині головує — ред.) домовилися, що це хороший привід зібрати формат 5+2. Закріпити прогрес і закликати сторони працювати за іншими напрямками: телекомунікації, школи, земля, номерні знаки для авто, визнання дипломів Тираспольського університету...

Найближчу зустріч ми запланували на 27 листопада у Відні. Для нас дуже важливо, щоб сторони розглядали основне питання — збереження суверенітету й реінтеграцію Придністров’я.

Сьогодні статус Придністров’я взагалі не розглядається. Для нас насамперед принципове питання цілісності в умовах російської агресії і окупації нашої території. Я їм заявив: ми не відступатимемо, ми стимулюватимемо сторони до того, щоб вони говорили саме про реінтеграцію.

Спецпредставник України з придністровського врегулювання Віктор Крижанівський Фото: Громадське

Запропонуйте статус

Чи зацікавлена взагалі влада невизнаного Придністров’я в реінтеграції?

Зустрічався за ці два місяці з Вадимом Красносельський (керівник невизнаної республіки — ред.), і з Віталієм Ігнатьєвим (представник невизнаної республіки в переговорному процесі — ред.). У мене таке відчуття, що вони готові перейти до обговорення реінтеграції. Вони розуміють, що від цього тікати вічно не вдасться. На якомусь етапі вони протримаються завдяки РФ, але вічно це не відбуватиметься. Зрештою нове покоління придністровців знають, що знаходяться в анклаві. Уявіть, що вони відчувають, коли їхні документи не визнаються, незрозуміло кого вони представляють.  Вони хочуть жити в нормальній європейській країні.

Я кажу Красносельському: наша позиція — переконати вас сісти за стіл переговорів і почати серйозно говорити про статус вашого регіону в складі Молдови. У мене з ним дуже відверті стосунки, я його знаю зі своєї першої каденції, коли він був «міністром внутрішніх справ». Я пояснив, що тепер у нас з ними будуть жорсткіші розмови. Через те, що нині відбувається між Україною і РФ.

Вони кажуть: ми готові обговорити статус, але нам потрібен документ. «Який ви нам пропонуєте статус?» Я трохи розгубився.  Виявилося, ніхто наразі не розуміє, яким повинен бути цей статус.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Невизнане Придністров’я: десять фактів, які можуть здивувати

Я в Кишиневі кажу: давайте прискорюйтеся, треба щось на стіл переговорів класти. Інакше аргументи дійсно сильні — у нас нічого обговорювати. Я особисто готовий працювати над документом стільки, скільки треба.

А як влада Придністров’я бачить статус регіону?

Вони б хотіли щось типу федерації, конфедерації. Щоб мати вплив на ухвалення рішень не лише соціально-економічного характеру, але й серйозніших: зовнішньої політики, приміром, чи оборони. Але, природно, їм цього ніхто не дасть. І вони це розуміють. Ніякої федерації або конфедерації не буде. У Кишинева є чітка позиція — це буде автономія. У них є гагаузька автономія. Вони можуть доопрацювати те, що не подобається Придністров’ю в гагаузькій автономії і запропонувати щось суттєвіше. Але суверенітет за зовнішньою, оборонною політикою буде за Кишиневом.

Будь-які бізнес або культурні контакти автономія може мати, як у нас це було з Кримом.

Я коли розмовляв з Красносельським, у мене виникло відчуття, що вони це розуміють. Він розумна людина, бачить, що відбувається й реально оцінює можливості і свої, і регіону. Де є та межа, за якою треба зупинитися.

Тобто, коли він каже про незалежність Придністров’я, це популізм для населення?

Гадаю, так. Вони вибори в себе влаштовують регулярно. Їм важливо грати на почуттях виборців. Забагато проросійськи налаштованих. Як будь-який політик він хоче грати на почуттях виборців, щоб переобратися. Гасла — це одне, а реальна ситуація — інше. Скільки б він не казав про незалежність або приєднання до Росії,  якщо ціни зростатимуть, а зарплати падатимуть, ніхто його не переобере. Вони це розуміють.

Спецпредставник України з придністровського врегулювання Віктор Крижанівський Фото: Громадське

Фантомні болі за Радянським Союзом

Чи є військова загроза для України з боку Придністров’я?

У Придністров’ї близько 1700 російських військових. 400 з них — за договором з Молдовою з 1992-го в якості нібито миротворців. Решта перебуває там нелегально.

Росія навіть пообіцяла їх вивести. Але вони — поза будь-якими домовленостями. У Стамбулі ще в 1999 році ухвалювали рішення, що в 2002-му їх виведуть. Наскільки я знаю, особисто Єльцин погодився з цим. У 2002-му цього не відбулося. Це вже очевидно для всіх: Росія — не та країна, яка дотримується обіцянок.

По-друге, вони зацікавлені в збереженні напруги на периметрі Росії. Фантомні болі за Радянським Союзом не вщухають. Поки Путін при владі, вони зберігатимуть там свою присутність. Через російську агресію проти України для нас це фактор, що дестабілізує й несе небезпеку.

Не так важливо, скільки їх. Важливо, як вони навчені. 1700 добре вишколених військових можуть накоїти лиха більше, ніж звичайна дивізія. Загроза існує.

Це завжди може використовуватися, щоб відвернути увагу України й відволікти наші сили на блокування Придністров’я. Наскільки я знаю, вони можуть залучити не тільки ці 1700 кадрових російських військових, вони можуть поставити близько 20 тисяч людей з місцевого населення.

Ми зацікавлені в якнайшвидшому виведенні цих військ, ми підтримуємо позицію Молдови, яка поставила це питання на засіданні Генеральної Асамблеї ООН.

Під час таких конфліктів завжди є люди, які заробляють на них. Чи обговорюється питання контрабанди, яка йде через невизнану республіку, з керівництвом «ПМР»? І наскільки це питання для них важливе?

Ця проблема стоїть досить гостро. Неконтрольовані потоки бензину, цигарок, алкоголю. У мене немає точних даних, щоб сказати. Але ще в першу каденцію я з цим стикався. Мені розповідали, хто чим торгує, хто виступає бенефіціаром.

Розкажіть про це...

По-перше, мене звинуватять, що я обмовив когось. По-друге, я опікуюся іншими питаннями. Це функція наших прикордонників. Позитив величезний, що ми з Молдовою цьогоріч відкрили спільний пропускний пункт Кучурган-Первомайське. Таких ділянок буде 17. Це якраз у напрямку боротьби з контрабандою. Україна робить внесок, щоб припинити будь-які незаконні дії.

Але ця проблема існує, і придністровці не поспішають це регулювати, позаяк дійсно на цьому заробляють люди, які впливають на ухвалення рішень.

З чим ви пов’язуєте прогрес щодо придністровського напрямку, якого вдалося досягти за останній рік?

Україна та ОБСЄ налаштовані оптимістично. Змінюється настрій керівництва Придністров’я, воно готове сісти за стіл переговорів.

Я спитав Красносельського:ви ж не думаєте, що це вічно продовжуватиметься? У вас же немає ніякого прогресу. У вас немає ніякої еволюції. Усе завмерло. Заморожено. Не лише конфлікт, а й розвиток регіону, розвиток людей. Не може вічно 500 тисяч людей жити в умовах анклаву. Відірваного від нормальних зв’язків з цивілізацією. Невизнаного ніким.

Немає аргументів проти, він це розуміє. Це видно, навіть якщо просто проїхатися вулицями, де піонери біля пам’ятника салютують... Вони розуміють, що не зможуть вічно тримати людей у такому стані, потрібен прогрес. Сьогодні є інтернет, ТБ. Так чи йнак люди подорожують за кордон, можуть порівняти, що відбувається навіть у тій же Молдові.

Фантомні болі за Радянським Союзом не вщухають у невизнаному Придністров’ї (на фото — меморіал Слави в центрі Тирасполя. Танк «Т-34-85» на Меморіалі полеглим солдатам, переправлений у Молдову з Угорщини у квітні 1945 року) Фото: Анна Цигима/Громадське

Росія зацікавлена ​​в чому? Щоб Придністров’я було квазідержавою або інтегрувалося в Молдову?

Природно, вони всюди заявляють, що вони за реінтеграцію Придністров’я до Молдови. Був навіть план Козака (план з федералізації Молдови 2003 року — ред.). Але це передбачало занадто великі повноваження, типу федерації або конфедерації. Тому це не спрацювало.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Придністров'я: 10 уроків для України

Зовні все робиться пристойно, а що робиться внутрішньо, ми з вами щойно обговорили. Усе робиться для того, щоб зберігати напруженість.

Якщо Придністров’я інтегрується до складу Молдови, то Росії там не може бути апріорі. Як вони можуть там бути присутніми, якщо це частина Молдови?

На переговорах у Відні мав бути й представник РФ Сергій Губарєв. Але скасував приїзд. Я думав з ним поговорити, адже він теж посередник. Але він не приїхав тоді, коли я там був, а приїхав наступного дня. Я пропонував австрійцям: давайте я залишуся. Але вони відповіли, що Губарєв хоче говорити тет-а-тет. Ця поведінка демонструє, який у них інтерес.

Вони знають нашу позицію. Вони знають, з чим я їду до Відня, Кишинева, Тирасполя. Тому в нього немає інтересу зі мною все це обговорювати. Хоча, звичайно, ми зустрінемося: 27 листопада у Відні. Усі будуть там: і сторони конфлікту, і посередники, і спостерігачі.

Які питання ви плануєте поставити?

Обов’язково статус Придністров’я. Я почну з цього. Чому ми проводимо 5+2, я вже казав: відкриття мосту. Для них це надважливе питання. Цей міст потрібен для перевезень продуктів, товарів, для людей. Щоб потрапити на інший берег, нині доводилося робити великий гак. 25 років міст був закритий.

Придністровці кажуть, що в цьому питанні пішли назустріч. Але нас цікавить статус Придністров’я в складі Республіки Молдова. Тоді ми цих мостів повідкриваємо скільки завгодно.

Я наголошую, що й Кишинів повинен буде зробити свою роботу, не лише Тирасполь. Кишинів повинен унести пропозиції для обговорення, Тирасполь — їх розглянути.

Читайте цей матеріал також російською мовою