Камбек Бориса? Чому прем’єрка Великої Британії пішла у відставку і хто може її замінити

Ще сорок п’ять днів тому здавалося абсурдом (автору цього тексту — теж), що комусь серйозно спаде на думку порівнювати прем’єра Великої Британії з товаром із супермаркету. Однак на днях соціальні мережі вибухнули запитанням — хто проживе довше: листок салату з терміном придатності 10 днів чи прем’єрка Великої Британії Ліз Трасс? Салат виявився стійкішим: британська політика вміє підкидати сюрпризи. Аж такі, що поважні видання направду порівнюють її з італійською, де відставки глав уряду і політична нестабільність — доволі звичний процес.

Ще якихось три роки тому британська Консервативна партія під проводом Бориса Джонсона тріумфально в’їхала в Палату громад, маючи рекордну з часів Марґарет Тетчер більшість у 80 голосів — та окрилена прийдешнім виходом Великої Британії з ЄС.

Нині ж консерватори мають катастрофічно низький рейтинг (деякі опитування прогнозують їм втрату 343 місць із 365!), а за останні два місяці в партії двічі змінюється лідер. Як так сталося, що «нова залізна леді» втрималася на новій посаді рекордно мало?

«Двійка» за «трассономіку»

До найвищої політичної посади Ліз Трасс йшла понад десятиліття, побувавши на майже всіх ключових посадах в уряді (хіба міністеркою фінансів не була) та ретельно плекаючи образ «нової залізної леді». Що ж пішло не так?

Головна причина очевидна, і про неї говорили не лише британські ЗМІ, а навіть президент США Джо Байден. Це — провальна економічна політика.

Трасс обиралася лідеркою британських консерваторів фактично на платформі свого кумира Марґарет Тетчер — неолібералізмі, який передбачає мінімальне втручання держави в бізнес (читай якнайменше податків).

Тож під кінець вересня міністр фінансів уряду Трасс та її близький соратник Квасі Квартенґ оголосив пакет відповідних реформ, названих із легкої руки боса «планом зростання». Не вдаючись у деталі, його можна підсумувати так: там, де було заплановане зростання податків, його скасували; а де податки були високі (це, як правило, податки від банкірів і заможних британців), зменшили.

Із цим планом були щонайменше дві проблеми. По-перше, якщо менше податків, то менше й доходів у бюджет — як покривати дефіцит? По-друге, з урахуванням енергетичної кризи в Європі (і Великій Британії) владі хоч-не-хоч доводилося компенсувати споживачам високі ціни на комірне — то звідки брати гроші?

Варто визнати (це зробила і сама Трасс), що переконливих відповідей на ці запитання уряд так і не дав.

До слова, податкові ініціативи Трасс-Квартенґа — які охрестили «трассономікою» за аналогією з «рейганомікою» — навіть не встигли набути чинності: більшість із них починалися з нового фінансового року — квітня 2023-го, та ще й вимагали затвердження парламентом. Та свій вирок їм винесли фунт стерлінга, що різко впав відносно долара, фондові ринки, що просіли, та інвестори, які почали масово продавати державні облігації.

Злам «залізної леді»

Певний час Трасс намагалася ігнорувати й економічне просідання, і критику власних однопартійців. Лише кілька днів минули від представлення податкової реформи, а один депутат-консерватор прямо сказав: «Ліз — триндець».

На початку жовтня конференція британської Консервативної партії, на якій новоспечена лідерка переконувала в правильності свого курсу, обернулася для неї ще більшим падінням рейтингу, ніж у скандаліста Джонсона. Рейтинг консерваторів, із якими виборці пов’язували фінансовий спад, обвалився так само.

Довго так тривати не могло.

12 жовтня на Даунінґ-стрит зібралися члени Комітету 1922 року Консервативної партії, які визначають процедуру відставки й обрання глави політсили. Вони досить жорстко пояснили Трасс, чому вона не може продовжувати свою податкову реформу. І вона — всупереч попереднім заявам та обіцянкам — здійснила «розворот на 180 градусів».

Упродовж наступних кількох днів буде звільнено міністра фінансів Квасі Квартенґа, а його наступник Джеремі Гант (до речі, він сам двічі намагався стати лідером консерваторів, а в останніх перегонах виступив проти Трасс) майже повністю скасує всі податкові скорочення й навіть закличе готуватися до підвищення податків.

А проте, голосів із закликами до Трасс піти у відставку стане не менше, а навіть більше. Бо податкова реформа — не єдиний виклик, який постав перед прем’єркою.

Не меншу бурю здійняло її рішення скасувати запроваджену три роки тому заборону на видобування природного газу методом фрекінгу. Екологічні організації нагадали про шкоду фрекінгу для довкілля (через що, власне, його й заборонив уряд прем'єр-міністерки Великої Британії у 2016-2019 роках Терези Мей). А енергетики висловили сумнів, що це допоможе впоратися з дефіцитом газу, бо для розгортання установок потрібно більше часу, ніж лишилося до зими.

До слова, коли 19 жовтня в Палаті громад обговорювалося питання фрекінгу, деякі консерватори непублічно скаржилися на цькування з боку партійних «батогів».

Того ж дня у відставку раптом подала міністерка внутрішніх справ Суелла Браверман. Формальною причиною стало цілком незначне порушення: вона випадково переслала робочого листа, зміст якого ще не був оприлюднений, колезі в парламенті. Але, ймовірно, Браверман використала це просто як привід натякнути Трасс, що «робота уряду залежить від людей, які беруть на себе відповідальність за свої помилки».

Вибори в турборежимі

Отже, вдень 20 жовтня Ліз Трасс офіційно оголосила про свою відставку з посади лідера Консервативної партії, а отже, і прем’єр-міністерки. Вона, до слова, чи не перша глава уряду, яка завершує свої повноваження через настільки короткий строк не через хворобу або переворот. Попередній «антирекорд» встановив Джордж Каннінґ, що помер 1827 року через туберкульоз, пробувши на прем’єрському посту всього 119 днів.

Уже відомо, як буде обиратися новий лідер британських консерваторів. Якщо коротко — в турборежимі.

По-перше, кандидат має заручитися підтримкою не менш як 100 депутатів від Консервативної партії (зараз їх, нагадаємо, 365, тому кандидатів не буде більш як три). Далі, 24 жовтня, шляхом голосування серед депутатів визначать двох кандидатів. Потім із 25 по 28 жовтня відбудеться онлайн-голосування серед усіх 170 тисяч членів Консервативної партії по всій Великій Британії. Зрештою, того ж таки 28 жовтня назвуть переможця, що й очолить політсилу.

Тобто на все про все — менш як тиждень. Ну, а якщо раптом станеться, що на якомусь етапі — можливо, й на найпершому! — буде лише один претендент, то весь процес суттєво скоротиться.

Для порівняння: наступника Терези Мей консерватори обирали майже два місяці, а наступника Джонсона — місяць.

Якщо вірити букмекерам, то найбільші шанси стати новим лідером Консервативної партії мають: колишній міністр фінансів і конкурент Трасс Ріші Сунак; ще одна конкурентка Трасс Пенні Мордонт, яка нині є лідеркою Палати громад; нинішній міністр фінансів Джеремі Гант (але він заявив, що втретє пробувати щастя не буде); міністр оборони Бен Воллес (та він таку можливість виключив ще до відставки Трасс); і… попередник Трасс — Борис Джонсон.

Хай як дивно це звучить, та Джонсон, попри вечірки на Даунінґ-стрит у розпал карантину та, будьмо відверті, невміння визнавати власні внутрішньополітичні помилки, досі лишається найпопулярнішим серед консерваторів. Подейкують, що він терміново вилетів з Карибських островів, де відпочивав, назад до Лондона й уже активно зондує однопартійців на предмет підтримки.

Власне, у Джонсона є один беззаперечний козир: він свого часу справді привів партію до розгромної перемоги на тлі Brexit. І саме зараз, коли на майбутніх виборах консерваторам загрожує повний розгром, обіцянка «доброго друга України» вивести партію з кризи цілком може забезпечити йому ефектне повернення на посаду.

Тоді Джонсон по-своєму, та повторить шлях свого кумира Вінстона Черчилля, який програв вибори 1945 року, проте повернувся на наступних.

За таких обставин слід коротко згадати про перспективу можливих дострокових виборів у Великій Британії. Згідно із законом, повноваження їх оголошувати має лише прем’єр-міністр. Можливий альтернативний шлях — вотум недовіри уряду.

Навряд чи консерватори підуть на такий крок, коли знають, що їм загрожує поразка. Але тиск суспільства, що підживлюється економічними проблемами, може змусити їх усе ж оголосити вибори в парламент, після чого влада майже гарантовано опиниться в руках Лейбористської партії (яка відтепер зробить дострокові вибори ледь не своїм щоденним гаслом).

***

За будь-якого розвитку подій Україні хвилюватися не варто. Підтримку консерваторів ми вже змогли перевірити на ділі, й нема підстав сумніватися, що лідер лейбористів Кір Стармер буде її якось зменшувати. Ба більше, Стармер ще з кінця літа планував візит в Україну — очевидно, щоб налагодити контакти на випадок чого, та поки не втілив ці плани в життя.

Певна річ, що політична нестабільність Києву аж ніяк не на руку, а от росія — де почали збиткуватися з Ліз Трасс із новою силою — ще й як захоче цим скористатися.