Колядки про Бандеру, кутя під охороною стрільців і жодного алкоголю: як святкували Різдво повстанці УПА

Напередодні Різдва, яке наші воїни зустрічатимуть в окопах, hromadske розповідає про інших борців за незалежність України — партизанів УПА.

Минулого століття, 70-80 років тому, в окупованій радянською владою країні вони святкували день народження Христа потайки. Часто заради цього ризикували життям: хотіли відчути єдність із народом та зберегти свої традиції, що нагадували повстанцям про рідний дім і примножували наснагу боротися далі.

Святкування у хатах і в лісі

До 1947-го партизани святкували Різдво у селах. Вони казали про це так: «Не було великої блокади та наказу піти у повне підпілля».

Вояки домовлялися про це зі станичними — селянами, які були пов’язані з підпіллям. Станичному повідомляли, що така-то сотня, стільки-то людей прийдуть у село на Святвечір. А він напередодні свята просив господарів, щоб ті приготували кутю і прийняли до себе на вечерю кількох вояків. На свято також запрошували священників.

Сотник УПА Мирослав Симнич (на псевдо Кривоніс) згадував святкування Різдва 1945 року в селі Білоберізка на Прикарпатті. Село тягнеться вздовж річки Черемош, але було ще кілька хат, розкиданих по довколишніх пагорбах. От у них, на віддалі, й зібралися для святкування цілим куренем.

«Поки командири та стрільці вечеряли, озброєні стійкові пильно охороняли село. Вони часто змінювалися, тому всі стрільці мали змогу посмакувати святвечірніми стравами, понасолоджуватись, бодай коротко, домашнім затишком. Люди приймали нас, чим хто міг, ділилися останнім у той важкий час. Ми гарно відсвяткували, а відтак ще розійшлися по околицях Білоберізки й колядували групами. В такий спосіб Різдвяні свята ми провели за святковими столами та з колядою. Цілу ніч по горах лунали повстанські колядки».

Після того, як радянська армія почала розташовувати в селах каральні підрозділи, Різдво стали відзначати у лісі. Серед партизанів були капелани, які відправляли святкову службу. Командири виконували роль батька, який казав вітальне слово, запрошував до столу, першим куштував кутю.

Упівець Володимир Тютюн (псевдо Блудний) Різдво 1947-го описує так:

«Помолилися ми біля ялинки, прикрашеної шишками, й сіли до святої вечері. Не було дванадцяти страв, родини, але була віра і завзяття, була коляда, що єднала нашу повстанську родину. На прохання ройових і стрільців командир дозволив піти в село. Нас ждали. Ми ходили по селянських хатах, спільно колядували, віншували. Над ранок повернулися до табору».

Коли енкаведисти почали влаштовували облави в лісах, святкували вже у криївках.

Степан Стебельський (псевдо Хрін), написав спогади «Зимою в бункрі». Бункром називали криївку чи схрон. Він пише про Різдво 1948 року:

«Мені припаде сьогодні бути батьком при вечері. Заздалегідь виходжу на бункр, щоб приготовити дідух та сіно, яких давніше стрільці привезли з села. Входячи до бункра, я привітав усіх вісткою: “Христос рождається!”, а всі відповіли: “Славіте його!” Коли я розстелював солому на причі, а хорунжий Мирон — палатки та укладав часник, просфору і свічки, у бункрі стояла цілковита тиша. Лиця стрільців не були сумні, але сльози текли по них. Вони були поважні, святочні та грізні.

На причі світилися три свічки. Багато їх на ялинці. Кожний з нас чистенько вдягнутий. Образ Божої Матері освічений лямпадкою. Стаємо в лаву, відмовляємо молитви, співаємо коляду “Бог Предвічний”. Після коляди моїм обов’язком було сказати декілька слів. Ми почали ділитися просфорою. Кожний втирав незамітно сльози, щоб ніхто не бачив».

Хрін описує, що Святвечір після трапези минав весело:

«Кожний — крім звичаїв і обичаїв зі своїх сторін — оповідав про свої пригоди з минулих років. Оповідання час до часу втихали. Переривала їх коляда. Потім знову оповідаємо. Коляди ми мусіли обов’язково відколядувати всі».

12 страв — як пощастить, і жодного алкоголю

Повноцінну обрядову вечерю на Святвечір вояки могли мати, лише коли збиралися на обряд у когось із ґазд.

У самих же повстанців страв на столах було дуже мало. Зазвичай це були каші з сухими фруктами, вареники, борщ і кутя, до якої продукти заготовляли ще з осені. Після вечері знову молилися.

Однак траплялися випадки, коли повстанцям усе-таки щастило мати на столі 12 страв і дотримуватися традицій їхнього споживання. Старшини кидали кутю на стелю. Якщо прилипало багато зернят пшениці, говорили про великі врожаї, а якщо маку — що роїтимуться бджоли.

Степан Стебельський згадує, як їм вдалося приготувати 12 страв у бункері: борщ із вушками, кутя, вареники з капустою, каша з грушками, гриби, капуста, вареники з картоплею, голубці, квасоля зі сливками, колочений горох, пампушки та суш.

Алкоголь вживати суворо заборонялося. Найчастіше повстанці пили воду з карпатських річок.

За вечерею обов'язково згадували тих, хто загинув за Україну.

Бофони та подарунки від волонтерів

Командири УПА закликали бійців на Різдво влаштовувати акції допомоги бідним землякам.

«Кожен українець мусить поділитися куснем хліба та своєю хатою з голодуючими братами. Усіх нас чекає однакова доля. Сьогодні одного, завтра іншого», — йшлося у пам’ятці для повстанців.

Опікувалися вояки й родинами загиблих побратимів, допомагали матеріально, щоб вони могли відсвяткувати Різдво.

У ті роки були й свої волонтери, які підтримували вояків. Вони також готували подарунки партизанам на Різдво. Це могли бути тютюн, сушені фрукти, одяг: сорочки, рукавиці, плетені шкарпетки тощо. Іноді все це запаковували, а на пакунку писали, для якого повстанця призначений подарунок. Здебільшого цим опікувалися Теренова сітка ОУН та референтура жіноцтва чи Українського Червоного Хреста. А втім, історик Руслан Забілий зауважує, що організація подарунків була радше винятком, а не правилом. Частіше їх одержували поранені у шпиталях, а не здорові стрільці.

Існували в ті часи й бофони (від «бойовий фонд») — грошові документи з національною символікою ОУНР та УПА. На них повстанці малювали номінали й обмінювали у населення на гроші з місцевого обігу такого ж номіналу чи продукти. Бофони мали зберігатись у людей до моменту перемоги української держави, яка потім би компенсувала ці витрати.

Є різдвяні серії бофонів, на яких зображувалися мрії та сподівання українських повстанців. На купюрі «10» намальована кремлівська стіна, до якої через площу біжать українські вояки з косами та шаблями в руках. Деякі залізли на вежу, зірвали верхівку з зіркою і встановлюють український національний прапор.

«Нова радість стала, як УПА повстала»

Одна з найвідоміших традицій Різдва — колядування. Але замість урочистих і вітальних, колядки тих часів перетворилися на повстанські. Їх співали на мотив традиційних українських: «Бог предвічний», «Нова радість стала», «Бог ся рождає» та інших. У них прославлявся і Господь Бог, і новонароджений Ісус, у якого просили заступництва від «люципера сталіна» та «клятих комуністів». Була там і непохитна надія у свою перемогу та святкування наступного Різдва у вільній Україні.

* * *

Нова радість стала,

Як УПА повстала,

Яка підлих комуністів

Знищила немало.

АК помагає,

Бо вже добре знає,

Як антихрист лютий сталін

Народи карає.

* * *

Ой ти чуєш, брате,

Сумную новину:

Закували у кайдани

Нашу неньку Україну.

А Степан Бандера

На се споглядає,

Здоймив руки до Ісуса,

Ісуса благає: 

«Ісусе, мій милий,

Я Тебе благаю,

Поможи ми сю комуну

Вигнати із краю...»

* * *

«О, Ісусе милий,

Змилуйся нам нині,

Даруй волю, щастя й долю.

Нашій неньці-Україні».

 * * *

«Бог ся рождає, люди, веселіться,

Бо й Україні воля народиться».

Чим були повстанські колядки для вояків УПА, вдало пояснив сотник Мирослав Симчич:

«І повстанська коляда, і пісня були тоді й пізніше сильною духовною зброєю, часто сильнішою за кріса. Повстанські пісні не лишень підтримували дух вояків УПА у боротьбі з жорстоким ворогом, а й зберігали віру народу в незалежну Україну протягом усього часу совєтської окупації».

Листівки із тризубом у центрі різдвяної зірки

Повстанці поширювали патріотично-різдвяні листівки з привітаннями для рідні, коханих, товаришів по зброї. На них зображували Матір Божу у вишиванці та з Ісусом у колисці, з одного боку якої — хлів, а з іншого — вояки УПА зі зброєю та щитом із тризубом. Або зірку: не радянську, а вифлеємську із тризубом у центрі. На більшості листівок — упівці в лісі чи на тлі Карпат дивляться на зірку, що сповіщає народження Спасителя.

До малюнка додавався напис «Христос рождається!», «За українську соборну самостійну державу», «Слава Україні — Героям слава!», «З Різдвом Христовим», або ж міг бути рядок із колядки «Нова радість стала», «Бог предвічний народився».

До листівки міг ще додаватись привітальний текст на окремому аркуші. Наприклад, писали: «Бажаємо вам пережити це важке лихоліття, весело вік прожити при своїй родині, а в другі свята заколядувати у Вільній Україні!»

Друкували їх підпільно. Іноді виготовляли власноруч, розфарбовували. Тому більшість із них простенькі, примітивні, виконані двома чи трьома кольорами.

Були й поліграфічні листівки, які друкували за кордоном для розповсюдження серед діаспори для нагадування про Україну, що воює, та збору коштів на підтримку цієї боротьби.

«Не плач, мамо, що пусткою стоїть місце твойого сина» 

Центр досліджень визвольного руху спільно з архівом Служби безпеки України виклали в мережу 40 різдвяних листівок і документів про відзначення Різдва в Українській повстанській армії.

Є там документ без дати, за авторством «українські повстанці». Це звернення до українських родин. Воно актуальне й зараз.

Йдеться там про важкі обставини, в яких доводиться святкувати Різдво Христове. Країною шугають дикі орди червоної москви, а ненаситний людожер сталін (сьогодні можемо поміняти на «путін») висилає тисячі українських громадян до Сибіру на вірну смерть. По тюрмах і таборах гинуть десятки тисяч найкращих синів та дочок українського народу.

У самій країні — спалені села, осиротілі бездомні діти й бідні матері, що синів та дочок віддали на службу Україні.

Однак це не минеться безкарно. Український народ створив геройську повстанську армію, яка дає належну відсіч усім ворогам.

Вояки просять кожну українську родину, яка сідатиме за стіл до Святої вечері, згадати тих, хто святкує «під звуки розірваних гранат, під шум тріскоту скорострілів та зойк конаючих катів».

«Згадай і тих, кому доля не судила бути на цьому світі, які життя своє віддали за Батьківщину. І тих, хто у ворожих тюрмах та далеких засланнях сьогодні разом з тобою линуть думкою до новонародженого Ісуса та благають у нього кращої долі українському народові. Вони думками перебувають під своїми рідними стріхами, де ви засідаєте до спільної Святої вечері, та разом з тобою співатимуть у душі пісню “Бог предвічний народився”...

Не плач, мамо, що пусткою стоїть місце Твойого сина, він борець за Правду, він месник Твоєї кривди, він Лицар високого чину… У боротьбі знаходить він солодку смерть за Тебе, за весь український народ, за волю України, за Українську Самостійну Соборну Державу.

Не тужи, дівчино, за милим, який загинув у бою, не плачте, діточки, що Батька немає поміж вами, бо: “Плач не дав свободи ще нікому. А хто борець — той здобуває світ”.

За труди, страждання, недоспані ночі одержиш ти від народженого Ісуса стократну заплату. Бо: “З нами правда, і сила, і воля”.

Бажаємо вам щасливих та веселих свят Різдва Христового! Слава Україні! Героям слава!»

Редакція висловлює подяку за допомогу в підготовці матеріалу історику Володимиру В’ятровичу.