Студенти медичного факультету Карлового університету Праги, добровольці у Hořovice Hospital, де лікують пацієнтів з коронавірусною інфекцією в Чехії
Фото:

з особистого архіву студента-медика Миколи Побережного, надане hromadske

З початку пандемії COVID-19 тисячі лікарів у світі заразилися коронавірусом. У Китаї це близько 3 400 працівників і працівниць медичної сфери, а в Італії їх кількість перевищила 10 тисяч, 69 медиків померло. Люди, що працюють у сфері охорони здоров’я, у групі ризику через постійний контакт з інфікованими та виснаження після багатогодинної роботи.

hromadske поговорило з українськими лікарями та волонтерами в Іспанії, Чехії, Німеччині та США про їхню роботу в умовах пандемії. Дані, наведені в статті, актуальні станом на 2 квітня.

«Страшно від усвідомлення безпорадності»

Роман Глущенко, лікар у Сарагосі, Іспанія

Спочатку досвідчені інфекціоністи й епідеміологи, що пройшли не одну епідемію в Африці, заспокоювали: мовляв, загрози немає, а в Іспанії одна з найкращих систем охорони здоров’я у світі. Але опонента недооцінили.

Зрозуміли, що ситуація серйозна, аж коли хвиля накрила Італію. Коли з нагоди 8 березня в Іспанії проводили демонстрації, епідеміологи заявили, що треба негайно вводити карантин і готувати медичну систему до навантажень. Вже пізніше ми зрозуміли, що втратили момент ― інфіковані, не здогадуючись, уже поширювали вірус. 14 березня в Іспанії оголосили надзвичайний стан.

Потенційно вразливі групи населення встановили швидко, зважаючи на досвід минулих епідемій ― наприклад, SARS чи пташиний грип впливали на серце. Останнім часом помітні ще й інші симптоми ― сухість очей, запаморочення, втрата нюху. Коли епідемія почалася, пріоритетом було встановити загальну картину, тому багато деталей лікарі не помічали. Але також важливо розуміти, що віруси мутують і пристосовуються, і вірус, що зараз поширюється в Європі, відрізняється від того, поширювався у Китаї.

Спершу бракувало навіть масок ― їх шили вручну. У перші дні заразилося багато працівників медичної сфери. Планові операції і консультації скасували, а вже через 2-3 тижні лікарів, що працювали з дому, наприклад, урологів, залучили до чергування і роботи в інфекційних відділеннях. Коли й цього забракло, долучили студентів-медиків старших курсів. Багато моїх знайомих заразилися. Іноді лікарів, що мають легкі симптоми, навіть не тестують, бо нікому буде працювати.

Глобально з’явилося розуміння, що найкращою будь-яку систему охорони здоров’я роблять саме люди, які, що б не відбувалося, щоразу рятуватимуть, працюючи без належних ресурсів, поваги і оплати праці, яку насправді неможливо належно оцінити. Можливо, якби ці моменти були пріоритетними, вдалося б проблемам запобігати, а не вирішувати їх.

Ми очікуємо на пік захворюваності наприкінці квітня ― це приблизно 270 тисяч госпіталізованих. У країні є 200 тисяч місць. Цифри фантастичні, і саме це є ключовим фактором ― люди, що потребують допомоги, не можуть її отримати. Через перевантаження системи пацієнтів з інсультом, інфарктом чи онкохворих доводиться лишати напризволяще, бо люди не розуміють, що зараз треба залишатися вдома.

Коли бачиш, як у Мадриді через брак місць під лікарні забирають експоцентр і сім готелів, а льодові арени перетворюють на морги, то кров холоне, звісно. А коли бачиш літню людину, яка просить знайти розетку, щоб про всяк випадок попрощатися з рідними, чи 25-річних хлопців, у яких за лічені години легені заливає гноєм, стає страшно від безпорадності і розуміння, що цій ситуації можна було б запобігти.

Родина і близькі люди ― найкраща підтримка і для лікарів, і для пацієнтів. Надзвичайно мотивують щоденні аплодисменти з балконів і слова підтримки у соцмережах. Хоча часу бракує, організовують психологічні вебінари про вигорання, а заразом розповідають про соціальне дистанціювання, надмір інформації та самотність.

Місяць тому я пояснював друзям у Києві про загрозу від коронавірусу. Вони запропонували написати статтю і простими словами розповісти про можливі наслідки, а згодом ― завести Telegram-канал, щоб поширювати важливу інформацію. Мене досі дивують фрази «вірусу немає, це інформаційний тероризм». Але я розумію, що причиною цього є брак інформації ― і це мотивує писати далі, хоча часу немає зовсім. 

І я дуже радію, коли люди лишаються вдома і пропагують заходи безпеки. Багато хто ще не зрозумів, але таким чином вони дуже полегшують роботу лікарів і захищають себе. Кожен по-різному рятує світ ― хтось у лікарні, а хтось на дивані в піжамі.

Інформаційна гігієна не менш важлива за особисту. Ми працюємо навіть в умовах карантину і піклуємось про новини, які ви отримуєте! Підтримайте нас на Спільнокошті! Підтримайте незалежну журналістику!

«Сучасна історія людства не бачила подібних цифр»

Григорій Лапшин, хірург університетської клініки Любека, Німеччина

Ситуація трохи сюрреалістична: у лікарні майже немає пацієнтів і лікарів, ми не оперуємо планово вже протягом двох тижнів. Близько 80% лікарів зараз удома ― відпочивають і чекають своєї черги. Ми оперуємо і лікуємо тільки тих пацієнтів, які потребують невідкладної допомоги.

Людей немає не тільки у клініці ― так само їх не видно і на вулиці. Усі залишаються вдома. Влада дозволила виходити тільки до аптеки, лікарні та супермаркету. Також дозволено бігати чи займатися спортом наодинці, а от збиратися тільки по двоє.

Нещодавно канцлерка Ангела Меркель наголосила, що ситуація дуже серйозна і від часів Другої світової війни не було моменту, коли країна потребувала б більше солідарності, ніж зараз. Летальність від коронавірусу в Німеччині складає 0,5% (дані актуальні на 27 березня ― ред.). При цьому в Італії помирає близько 600-800 людей на добу ― це майже 10%. В Європі у середньому летальність від коронавірусу ― 6%. Така ситуація склалася за рахунок літніх людей. Середній вік інфікованих у Німеччині ― 45 років, а померлих ― 81 рік. До групи ризику також входять люди з серйозними проблемами зі здоров’ям.

В Інституті Роберта Коха вважають, що захворіє 60-70% населення країни. Пік очікують у травні-червні. У Німеччині 83 мільйони населення, 70% ― це близько 50 мільйонів. Смертність у країні зростає, і за найкращими прогнозами загине 1% інфікованих ― 500 тисяч людей. Сучасна історія людства не бачила подібних цифр.

У Німеччині роблять близько 160 тисяч тестів на тиждень. Тестують тих, хто контактував із хворими, має симптоми або ж працює в лікарні. Госпіталізують тільки хворих у тяжкому стані, решта ж сидять на домашньому карантині два тижні.

Такий підхід до тестування ― один з факторів того, що в Німеччині за статистикою багато інфікованих, але низька летальність. Шлях для вирішення проблеми ― виграти час. Для цього і запровадили таке тестування: щоб швидко ідентифікувати та ізолювати інфікованих. Другий крок ― захистити людей з груп ризику. Третій, дуже важливий, ― це встигнути покращити систему охорони здоров’я, щоб не було різкого піку захворюваності. Люди все одно захворіють, адже коронавірус дуже агресивний.

«Коли в країні було двісті хворих, ми ще жартували. Тепер не до сміху»

Микола Побережний, студент медичного факультету Карлового університету Праги, доброволець у Hořovice Hospital, Чехія

Коли ввели надзвичайний стан у Чехії, університети пішли на карантин, тому спершу ми просто сиділи вдома. Хворих було мало, ніхто ще не розумів, що відбувається. А потім кількість інфікованих стала зростати, тож лікарі почали працювати у кілька змін поспіль. Тоді медичні факультети самоорганізувалися і запропонували допомогу студентів. Пізніше до ініціативи долучилися профільні міністерства.

Добровольцям пропонували обрати лікарню з переліку тих, що зголосилися прийняти допомогу від студентів. Спершу таких закладів було небагато, а зараз долучилися зі всієї країни. 

Робота різної складності. Найпростіше ― це слідкувати за дітьми лікарів, поки ті на роботі. На базі університетів при лікарнях зараз організовують дитсадки. Найскладніше ― це робота в інфекційних відділеннях. Студентам непогано платять ― 150 чеських крон (майже $6 ― ред.) на годину. Це найбільша сума, на яку може розраховувати чеський студент. 

Я працюю у невеликій лікарні за 40 кілометрів від Праги. Вона не мала інфекційного відділення, але тепер медсистема на межі, тому в нас його відкрили на базі неврології. Ми можемо обирати зміну для роботи ― ранкова, вечірня чи нічна, що триває від 6 до 11 годин. Дві мої найдовші зміни тривали 13 годин. 

Наша лікарня опечатана, є один вхід і вихід. Біля входу встановлені три тимчасових намети, де я й працюю. Перший ― студентський. Ми опитуємо пацієнтів і вирішуємо, чи впускати до лікарні. У другому наметі окремо обстежують дітей, а третій ― ізоляційний, для тих, у кого є підозра на коронавірус. Ми маємо термометри, вдосталь засобів дезінфекції, масок і захисних костюмів ― по всій країні це в дефіциті, але лікарня нас забезпечує.

Чи пропускати пацієнта далі, ми вирішуємо на основі анкети ― чи була людина на індивідуальному карантині після повернення з небезпечних регіонів і чи є симптоми COVID-19. Якщо хоча б на одне запитання відповідь позитивна, людину в лікарню ми не пропускаємо. Пацієнти, що не потребують серйозного огляду, йдуть додому, а ті, кому необхідна допомога ― в ізоляційний намет, де з ними працює лікар. 

За зміну може бути тисяча людей, весь час треба бути на ногах. Моє завдання ― виконувати все за пацієнтів: бігати в лікарню по рецепт чи довідку, відвозити пацієнтів на візку. Це втомлює. Щодня ми приймаємо близько десяти людей з ознаками COVID-19. Люди в Чехії переважно сидять вдома, коли мають симптоми коронавірусу. 

Ми підписали контракти до середини квітня, але вже отримуємо пропозиції продовжити роботу. У моїй лікарні розширюють інфекційне відділення, потребуватимуть добровольців ― тож я, напевно, туди піду.

Микола Побережний, студент медичного факультету Карлового університету Праги, доброволець у Hořovice Hospital, Чехія
Фото:

з особистого архіву, надане hromadske

Василь Дьолог, студент медичного факультету Карлового університету Праги, доброволець у FNKV, Чехія

Ще взимку ми не сприймали ситуацію серйозно. Пандемія здавалася дуже далекою, ми навіть жартували про коронавірус. Особисто я вважав, що в Китаї просто погана система охорони здоров’я. На початку березня мої друзі їздили в Італію, тоді там уже було доволі багато випадків захворювання, але ми все одно сміялися з цього. А потім перших інфікованих виявили в Чехії. Повільно дійшли до сотні, до двохсот дуже швидко. На п’ятистах уже стало не до сміху.

Студенти самоорганізувалися, коли в країні було півтори сотні хворих. Я побачив анкету і вирішив про всяк випадок записатися ― думав, що бути в тому списку стане плюсом у карму. Ми з друзями були впевнені, що ні в які лікарні нас не відправлять, тому просилися, аби не бути в кінці списку. Тепер відправляють усіх ― і набирають ще.

Спершу я працював на гігієнічній станції. Нам телефонували, наприклад, люди, що мали пересадку в італійському аеропорту і не знали, що робити. Потім я пішов працювати в лікарню у відділення терапії. Половина відділення пішла на карантин, адже виявилося, що вони працювали з пацієнтом із COVID-19. Я був санітаром, але робив усе, на що бракувало рук ― доглядав за пацієнтами, допомагав лікарям одягати захисні костюми, змішував ліки. 

Через три дні мене перевели в інфекційне відділення, де лежали пацієнти з коронавірусом, але за кілька днів виявилося, що у терапії знову випадок COVID-19. Лікарі пішли на карантин і я знову перейшов туди допомагати. А через два тижні у нас знову виявили випадок коронавірусу ― виявилося, що я працював із цим пацієнтом без захисту. Тому тепер я теж на чотирнадцятиденному карантині вдома. Після цих випадків і у звичайних відділеннях лікарі працюють у респіраторах і прозорих захисних щитах, а у палаті може лежати тільки один пацієнт.

Медиків і студентів, яких відправляють на карантин, не тестують ― тестів у країні дуже мало, навіть пацієнти чекають на них по кілька днів. Після двох тижнів самоізоляції я пройду цей тест і повернуся до роботи в те ж інфекційне відділення.

Наше відділення не було перевантажене, коли я працював, але навіть найменша дія вимагала зусиль ― треба було одягнути костюм і респіратор, провести дезінфекцію, а потім навпаки. Це займало більше часу, ніж сама робота з пацієнтами. 

У нас лежали пацієнти, що мали підозру на коронавірус, а тих, хто отримував позитивний результат ПЛР-тесту, відправляли в одну з чотирьох празьких лікарень. Там уже закінчилися місця, тож «позитивні» залишатимуться у нас. Чеська система охорони здоров’я зможе прийняти 15 тисяч пацієнтів ― зараз у країні вже 3 тисячі інфікованих. 

«Так, це станеться, але не зі мною»

Іванка Небор, ЛОР-лікарка на дослідницькій позиції у госпіталі Цинциннаті, США

До початку спалаху в США ми спокійно обговорювали вірус, карантин здавався звичним явищем. Лікарі були дещо стурбовані, але нічого серйозного не відбувалося. Усе змінилося три тижні тому. На той час уже закривали ресторани, метро і магазини у Вашингтоні й Нью-Йорку. А у Каліфорнії люди ще ходили на пляж. Тепер і Каліфорнію закрили.

У лікарні змінили графік роботи, створили онлайн-системи для погодинних працівників. Лікарів розділили на дві групи ― вони що два тижні змінюють одне одних. В нашому госпіталі одне відділення переформатували під потреби пацієнтів з коронавірусом. Але будь-які переформатування ― це великі гроші, тож поки що ми спостерігаємо за Нью-Йорком і Вашингтоном. 

Планові операції та огляди переносять на травень-липень. Очікують, що до того часу епідемія стихне. Це складний процес, який б’є по фінансовому становищі лікарів, але коли карантин закінчиться, вони будуть надзвичайно завантажені. Пацієнти до змін ставляться з розумінням.

Іванка Небор, ЛОР-лікарка на дослідницькій позиції у госпіталі Цинциннаті, США
Фото:

з особистого архіву, надане hromadske

Я живу в середньому за розмірами місті в штаті Огайо, де досі порівняно небагато випадків захворювання. Тут немає розвиненої мережі громадського транспорту і натовпів, як у великих містах, тож інфекція не розповсюджується так швидко. Уже закрили ресторани, кафе, розважальні заклади ― працюють тільки супермаркети й аптеки. Кожен себе заспокоює: «Так, це станеться, але не зі мною». Вірус намагаються зупинити превентивно ― цього навчив досвід Італії.

Але так влаштована «одноповерхова» Америка ― натомість великі міста контролювати складніше. Ніхто не дивується, що епіцентром став Нью-Йорк ― туди встигли повернутися багато людей з Європи і Китаю. Коли Трамп оголосив про закриття кордону, лікарі говорили, що це вже запізно. Але все так швидко розгорталося, що я досі не можу усвідомити, що пів світу на карантині.

Медична система в США складна, вона базується на страхуванні, яке покриває екстрені випадки в тому числі. Люди, які його не мають, усе одно отримують медичну допомогу ― наприклад, через систему Medicare. Вилікувати всіх ― у державних інтересах.

У лікарнях в США і раніше скрізь були дезінфектори й антисептики біля кожної палати. На дверях переважно немає ручок ― їх треба штовхати. Спочатку нас навіть навчали правильно мити руки. Тепер ми працюємо за новими інструкціями: наприклад, до лікарні не можна брати гаманець, а додому ― нічого з лікарні, навіть кулькову ручку. Також радять приносити запаковану їжу та власну чашку з дому, а вдома вітатися з рідними тільки після того, як одяг буде в пральні, а ви приймете душ.

Разом із Prometheus наша платформа INgenius записала онлайн-курс про коронавірус для пацієнтів: про поширення, запобігання і лікування. Молодь повинна розуміти ― легкий перебіг хвороби і швидше одужання не означає, що треба наражати на небезпеку людей з групи ризику.

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Ви можете робити разом з нами якісний контент і показати, що відбувається у різних регіонах України в умовах карантину. Знімайте відео з ваших міст, розповідайте, як переносите ізоляцію, чи є в аптеках маски, як ходить громадський транспорт — і надсилайте на адресу [email protected] з темою «Марафон». Ми покажемо ваші матеріали у прямому ефірі марафону «Хроніки коронавірусу», який випускаємо щодня о 8:00 та о 18:00.

Поділитись: