Країна метеликів: як Коста-Рика стала однією з найщасливіших держав світу

Лілліан Еррера посміхається, коли говорить про свою роботу: «Роби, що любиш — і тобі ніколи не доведеться працювати». Вже 8 років вона разом із сестрами розводить метеликів. Інша метеликарка, колишня комп’ютерна інженерка Дженні Вікес, у спілкуванні з hromadske додає, що це досить кропітка робота, яка вимагає глибокого знання цих яскравих, але вимогливих комах.

Спочатку потрібно привабити метеликів, посадивши на ділянці специфічні для кожного виду рослини. Потім треба зібрати з квіток залишені метеликами яєчка і забезпечити необхідні температуру та вологість — у дикій природі лише з 2% яєчок з’являться гусениці, тоді як на фермі — від 75% до 90%. А після того як гусениці перетворюються на лялечки, в Еррери та Вікес є лише близько двох тижнів, щоб доставити їх клієнтам за тисячі кілометрів від Коста-Рики. Якщо метелики вилетять з лялечок ще під час подорожі, вони не виживуть — і вся робота буде марною.

Коста-Рика з її неймовірним біорозмаїттям та доглянутим довкіллям є чи не найкращим місцем для такого бізнесу. Маленька центральноамериканська країна є лідером на ринку — вона доставляє метеликів зі 100% гарантією в будь-яку точку земної кулі. Метеликів, вирощуванням яких на Коста-Риці займається близько 400 сімейних господарств, охоче купують музеї, лабораторії та ботанічні сади зі всього світу.

Керівник асоціації постачальників метеликів Серхіо Сілес говорить в інтерв’ю виданню El Pais, що галузь багато в чому відображає ідеали Коста-Рики. Адже вона розвивається як об’єднання невеликих виробників, що діють з великою турботою про природу. Саме Коста-Рика є єдиною тропічною країною, яка завдяки державній політиці суттєво збільшила площу лісів на своїй території і стала осередком екотуризму. Ліси тепер вкривають 52% території, хоча ще на початку 80-х цей показник впав до однієї четвертої. 99% електроенергії у країні виробляється з відновлювальних джерел, переважно завдяки гідроелектростанціям.

Політично та економічно стабільна Коста-Рика — унікальний випадок у Центральній Америці, регіоні, синонімами якого є бідність, громадянські війни та злочинність.

Тому не дивно, що молодий волонтер-американець Джоріс Брінкенгофф у 1984 році вирішив залишитися у Коста-Риці та побудувати з нуля першу ферму з вирощування метеликів, що дала початок цілій галузі.

Без армії, але з якісною медициною та доступною освітою

В чому ж секрет винятковості Коста-Рики?

Хтось говорить про географічну ізольованість країни та її непривабливість для колонізаторів.

Коли у 1821 році Коста-Рика отримала незалежність від Іспанії, самі мешканці дізнались про це лише через 2 місяці.

На її території не було ані великих покладів золота чи корисних копалин, ані значної кількості дешевої робочої сили — індіанців, які в інших колоніях потрапили у рабство і багато де досі не мають рівних можливостей із нащадками колонізаторів.

Ранній бум вирощування кави на експорт став запорукою економічного розвитку, а держава підтримувала невеликих виробників та запобігала концентрації землі в одних руках.

Як наслідок, Коста-Рика довгий час була однорідною країною невеликих фермерів, активно зацікавлених у місцевих справах. Ще у 1869 році країна однією з перших у світі запровадила обов’язкову та безплатну шкільну освіту.

Дехто пояснює успіх Коста-Рики тим, що після 44-денної громадянської війни у 1948 році вона стала першою країною світу, що відмовилась від армії: у сусідніх країнах військо не стільки захищало від зовнішніх ворогів, як було джерелом заколотів та основою диктаторських режимів. Коста-Рика натомість створила сильну поліцію з розширеними функціями під повним контролем цивільних, а також утримує загін із 70 спецпризначенців.

До того ж, на відміну від сусідів, країна уникла надмірного втручання з боку США чи Куби під час Холодної війни. В країні не було гострих конфліктів між лівими та правими політичними силами. Праві, маючи перевагу, одначе підтримали низку соціально-демократичних реформ й щедру систему соціального захисту населення.

Коста-Рика є єдиною країною в Латинській Америці, що не постраждала від масштабного громадянського конфлікту і залишалась демократією впродовж останніх 70 років.

Країна не зазнала руйнувань від воєн і переворотів, приваблювала іноземні інвестиції і, що важливо, спрямувала зекономлені на відмові від армії кошти на розвиток освіти та медицини.

Як наслідок, її щорічний валовий продукт на душу населення вдвічі перевищує український показник, а вища освіта займає 27 місце у рейтингу Глобального індексу конкурентоспроможності (Україна — 56 місце).

Фінансована на основі обов’язкових страхових внесків медична система, за оцінками агентства Bloomberg, випереджає США та Нідерланди за ефективністю.

Країна експортує не лише банани та кавові зерна, а й складне медичне обладнання — у 2017 році воно стало основним експортним товаром Коста Рики.

Ще й екзотична природа країни щороку приваблює мільйони туристів зі США та всього світу

Як і у Швейцарії, туристи можуть почуватись досить безпечно — Коста-Рика вирізняється порівняно сильними державними інститутами та професійною поліцією. У 2018 році більше половини костариканців схвалювало роботу уряду та поліції. А висока довіра до судів (49% населення) взагалі безпрецедентна для регіону. Наприклад, у Бразилії та Аргентині судам довіряє 33% та 24% відповідно (в Україні — 14%). Такий рівень довіри заслужений — у Латинській Америці лише Чилі є більш мирною та безпечною для життя країною, ніж Коста-Рика.

Тому не дивно, що на відміну від більшості країн Центральної Америки, населення яких залишає батьківщину через брак економічних можливостей та злочинність, Коста-Рика сама приваблює мігрантів. У країні вже десятиліттями знаходять притулок та роботу сотні тисяч біженців та сезонних працівників з бідної та авторитарної Нікарагуа.

Маленька країна, великий авторитет

Мирний характер Коста-Рики дозволив їй стати авторитетним посередником між сторонами громадянських воєн, що десятиліттями знекровлювали сусідні країни.

У 1980-х роках президент країни Оскар Аріас навіть пішов проти волі адміністрації Рональда Рейгана, що не бажала поступок лівим політичним силам. Врешті-решт, досягнуті за його участі домовленості допомогли закінчити конфлікти у Гватемалі, Нікарагуа та Сальвадорі, а самого Аріаса у 1987-му році нагородили Нобелівською премією миру.

Костариканка Крістіна Фігерес, донька популярного експрезидента Хосе Фігереса, відіграла ключову роль у відновленні переговорів про боротьбу із зміною клімату після фіаско 2009-го року у Копенгагені. Завдяки її активним діям на чолі відповідної Рамкової конвенції ООН у 2015 році зрештою вдалося підписати Паризьку угоду, за якою 195 країн узгодили кроки задля обмеження підвищення світової температури. Послідовна внутрішня політика зі збереження довкілля дозволила представниці Коста-Рики бути переконливою на міжнародній арені.

Говорячи про активність цієї небагатої країни з населенням всього 5 мільйонів осіб, ексміністр закордонних справ Родріго Каррерас порівнював Коста-Рику з джмелем: «Він не знає, що він надто важкий, щоб літати — тому продовжує махати крилами і залишається у повітрі».

Виклики: міжнародні наркокартелі, податкова реформа та радикалізація політики

Проте країна не може повністю уникнути проблем, які дошкуляють регіону. В останні роки зростає важливість Коста-Рики для міжнародних наркокартелів, які через місцеві порти транспортують кокаїн у США та Європу. Поширення цього бізнесу тягне за собою зростання тяжких злочинів та корумпує політиків.

Також Коста-Рика є єдиною країною Латинської Америки, в якій економічна нерівність, раніше невисока, за останні десятиліття зросла. Хоча 49% костариканців зараховують себе до середнього класу, близько 20% населення живе за межею бідності, все поширенішою стає неформальна зайнятість.

Тим часом вчителі та медики-члени профспілок страйкують і протестують проти намірів держави підняти податки та скоротити пільги для бюджетних працівників. Втім, така реформа вже давно на часі. Адже хоч економіка стабільно зростає, держава витрачає більше, ніж заробляє — податків у державну скарбницю надходить надто мало, а державний борг за десять років збільшився майже вдвічі. Тому, щоб підтримувати по-європейському щедрі, але не завжди ефективні соціальні програми для всього населення, вона змушена шукати додаткові джерела фінансування.

На тлі побоювань про зростання злочинності та нестачу коштів у державі посилюються ксенофобські настрої щодо мігрантів з Нікарагуа. Традиційним політичним партіям загрожують євангелістські церкви, які об’єднались у впливову політичну силу — другу за впливовістю в країні.

Їхній лідер виступив проти як податкової реформи, так і можливої легалізації одностатевих шлюбів. Та його радикальні висловлювання викликали побоювання про те, що здобувши владу, він буде «більше керуватися Біблією, ніж конституцією». Тому у другому турі торішніх президентських виборів він поступився 38-річному Карлосу Альварадо, який зосередився на оздоровленні державних фінансів.

Small is beautiful

Незважаючи на виклики, Коста-Рика залишається привабливим для життя острівцем порядку в складному регіоні. Переважна більшість (86%) костариканців задоволена своїм життям. У 2019 році Коста-Рика випередила такі країни як Німеччина, Люксембург та США і посіла 12 місце в Рейтингу щастя ООН, який враховує суб’єктивне відчуття задоволеності населення, його економічний розвиток, стан здоров’я та рівень корупції.

Small is beautiful — «Мале — прекрасне» — це гасло, яким керувався засновник асоціації фермерів-метеликарів Джоріс Брінкенгофф, але воно якнайкраще описує цю країну.