Країна одного олігарха. Спецрепортаж із Молдови

«Я так боялася, що тебе не пустять», — звертається російською до свого супутника жінка навпроти. Всю дорогу у задушливому автобусі вона тримає його під руку й усміхається, постійно повторюючи, що дуже сумувала.

«Тю, так чому ж? Це ж не Росія кашу заварила, — жваво відповідає чоловік, виблискуючи золотими зубами. — Це ж ваші за владу борються».

Дорога від аеропорту Кишинева до готелю була довгою і надзвичайно спекотною. А після — щодня термометр показував не менше +30 градусів. Метеорологи оголосили «жовтий рівень» небезпеки — та деяким людям спека не страшна.

Продати країну за 500 лей

Таксист запитує нас, на яку вулицю звертати. Ми відповідаємо йому, що не місцеві і приїхали з України, аби зрозуміти, що тут відбувається.

– Та що, продаються за 500 лей (25 євро — ред.), – каже він. — Але навіть не за гроші, дехто й за пляшку горілки.

Ред: Середня заробітна плата у Молдові у першому кварталі 2019 становила майже 7000 лей (233 євро). Тож, якщо люди отримують 500 леїв на день, середню зарплатню можна заробити за 13 днів. Нам не вдалося зафіксувати роздачу грошей, але різні люди, зокрема й представники незалежних медіа, з якими спілкувалися журналісти Громадського, стверджували, що саме стільки отримують ті, хто прийшли блокувати адмінбудівлі.

Ми якраз проїжджаємо повз Міністерство внутрішніх справ Молдови — велику будівлю кольору слонової кістки з масивними парадними сходами. На них розсілися люди — молдовські журналісти не називають їх протестувальниками. Це люди, які кілька днів тому заблокували будівлі деяких державних установ — Міністерства внутрішніх справ, фінансів, сільського господарства, Дім уряду, Конституційний суд та інші.

Ці люди з’явилися там 8 червня, у гарячий для Молдови день. Тоді, після трьох місяців застою, новообраний парламент нарешті сформував коаліцію, до якої увійшла проросійська партія соціалістів та проєвропейський блок ACUM. Вони провели екстрене засідання, на якому затвердили уряд — його очолила голова блоку Майя Санду.

Тоді ж Демократична партія олігарха Влада Плахотнюка, що опинилася поза коаліцією, звернулася до Конституційного суду. Той визнав новий парламент (а згодом і уряд, і президента) поза законом. Натомість призначив виконувачем обов’язків президента Павла Філіпа, віце-президента Демократичної партії.

Саме на ці рішення посилаються люди, що чатують біля державних будівель. Насправді тих, з ким можна поговорити, геть небагато. Більшість ховає очі від камер, а дехто, побачивши нас, накиває п’ятами.

«Тут свіже повітря», — як давно завчений вірш, кажуть чоловіки, лежачи у тіні дерев біля будівлі уряду. «Відпочиваючі» (давайте їх назвемо так) розділилися на кілька груп. Жінок серед них майже немає.

Молдовські журналісти застерігали нас щодо цих чоловіків, мовляв вони можуть поводитися агресивно.

Водночас на пагорбі з видом на проспект Штефана чел Маре можна зустріти пенсіонерів та молодих людей. Деякі замість покривал використовують пінопласт.

Як розповів нам журналіст видання Altfel Тудор Арнаут, який провів кілька годин в якості експерименту, тутешні люди мають кілька занять: їсти, спати, грати в карти. У кожного табору є свій «головний», а у тому, що побував Тудор, чатують люди з шокером чи ножами (вони дістають їх, аби відкривати консерви).

«Там не всі бідні, – каже журналіст. – Є дуже бідні, яким справді потрібні 500 лей. А є просто ліниві, котрі хочуть нічого не робити, просто спати, й отримувати гроші».

Ми намагаємося розпитати людей, що ж вони тут роблять. У відповідь отримуємо або мовчання, або нерозбірливе бурмотіння. Після кількох невдалих спроб поговорити з парою пенсіонерів, що ховають обличчя, до нас підходить хлопець.

«Я мітингую проти партії Майї Санду. Тут не її місце, — з запалом розказує молодик, який представився нам Владиком. — Я хочу, щоб її вигнали з парламенту, тому що вона цього недостойна».

Владик розповідає, що ми — не перші журналісти, кому він дає інтерв’ю, а потім пропонує дати нам автограф. Коли запитуємо його про гроші, каже, що не знає про це, а йому особисто начебто не платять.

«Я сам за нього [Додона] агітував три року тому! А зараз? Він бандит! Чим він займається? Він отримує гроші зовні! Я хочу, аби моєю країною правили наші люди, а не зовнішні сили», – каже хлопець на ім’я Дмитро. Потім він звинувачує нас у тому, що ставимо провокаційні запитання та не блокуємо установи разом із ними.

Протилежності, що притягнулися

У будівлю уряду, яку оточили «відпочиваючі», пускають лише представників уряду Павла Філіпа. Біля кожного входу — шеренга поліцейських у цупкій темній формі. І якщо люди можуть сховатися у намет, вони — смажаться на сонці.

Перш ніж поговорити з людиною з керівництва, я чую купу запитань, на кшталт, де моя акредитація у Молдову, коли ми приїхали та з якого телебачення. Їх ставить мені заступник голови Генінспекторату поліції Георгій Кавкалюк, кремезний чоловік з насупленим обличчям та безпровідними навушниками у вухах.

«Поліцейські охороняють громадський порядок у місті та в країні», — нарешті здається він. Але коли я запитую про те, якою ж є загроза, Кавкалюк відрубує — «Ще питання?».

Наша розмова виявляється ще коротшою, ніж з деякими людьми біля наметів.

Оскільки у будівлю новий уряд Майї Санду потрапити не може, вони збираються у парламенті. Там у звичному режимі — наскільки його можна так назвати — працюють депутати. Цього разу на засідання приходять лише представники коаліції, тобто соціалісти та проєвропейський блок ACUM. Ніхто не приховує, що ця коаліція — хитка та, найімовірніше, недовготривала. Їм удалося об’єднатися, попри те, що це здавалося неможливим. Вони підписали угоду про тимчасову співпрацю, й головна її мета — очистити країну від впливу головного олігарха Молдови, Влада Плахотнюка.

«Ця людина [Плахотнюк] уже всіх дістала так, що навіть такі протилежні за ідеологією та геополітичним вектором партії [об’єдналися], – розповідає депутат від соціалістів Гайк Вартанян. – Дійшло до того, що ніхто не вірить, що існує закон, є лише бажання Плахотнюка та його накази».

Вартанян запевняє, що нині парламент зосереджений лише на тому, аби вирішити найважливішу проблему — боротьбу з корупцією.

Про це кажуть і депутати від проєвропейського блоку ACUM. За словами Думітру Алайби, коли обидві партії нарешті зрозуміли, що потрібно боротися з Плахотнюком, вони швидко домовилися — якщо не рахувати трьох місяців непорозумінь.

«Сьогодні Молдова — це не вільна країна. Демократію просто задушили системними інтервенціями. У нас немає вільної преси, свободи слова, всі інститути влади донедавна були під кнопкою однієї людини — і це дуже небезпечно», – каже Алайба.

Тож депутати одностайні в тому, що спершу необхідно очистити владу. Якщо у них вийде працювати в коаліції і надалі, що малоймовірно, у країні не буде дострокових виборів. Проте парламентарі на цей варіант згодні — кажуть, що, коли доб’ються свободи для людей, ті будуть самі вирішувати, хто має бути в парламенті. Навіть, якщо це будуть демократи.

Чого хочуть усі

Власне демократи й вимагають дострокових виборів, виконувач обов’язків президента Павло Філіп підписав указ про їхнє проведення 6 вересня. Додон, щоправда, його потім скасував.

«Передайте у села, своїм родичам, що єдиний мирний шлях виходу з цієї ситуації, за якого ми зможемо уникнути «українського сценарію», це мирні дострокові вибори», — горланить перед натовпом екс-депутат Демпартії Корнел Дуднік. Ми його зустрічаємо уже не вперше — він каже, що підтримує «мітинги» та періодично з’являється біля наметів.

«Чинна влада (Філіпа — ред.) керується рішенням Конституційного суду. Інша сторона, опозиція, вважає це рішення незаконним, шукає якісь доводи, але це лише їхня думка, — каже нам Дуднік. — Ми повинні дати людям можливість висловитися, маємо передати цю владу людям».

Водночас коаліція вважає, що підстав для дострокових виборів немає. Ба більше, експерти кажуть, що за умови їхнього проведення Демпартія таки може виграти — якщо вдасться до використання адмінресурсу. Тож парламентарі не поспішають припиняти роботу.

«Вони [Демпартія та Партія Шора] повинні, по-перше, звільнити всі державні органи, а по-друге, — просто прийти у парламент, — каже проєвропейський депутат Дімітру Алайба. — Вирішення цього конфлікту лежить у Демократичній партії. Вони повинні зрозуміти, що втратили владу».

Експерти пояснюють, що Конституційний суд Молдови — ще один інструмент впливу Плахотнюка. Там засідає родичка олігарха, екс-депутати Демократичної партії та люди, яких звинувачували у прихильності до неї.

Водночас законність рішення Конституційного суду розглядає Венеціанська комісія, дорадчий орган Ради Європи з питань конституційного права (щоправда її рішення мають лише дорадчу силу).

Що ж далі?

У перехожих, яких ми зустрічаємо, мало надії. «А що зміниться? Останні 15 років держава дбала більше про себе, ніж про людей», – каже чоловік на зупинці.

Проте надії не було й на створення коаліції між соціалістами та ACUM. Нині уряд Майї Санду вже визнала низка країн — зокрема, Польща, Німеччина, Франція, Швеція, Росія та інші.

Про свою підтримку у спільній заяві заявили й Верховна представниця ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки Федеріка Могеріні та єврокомісар з питань розширення та політики добросусідства Йоганнес Ганн.

З боку України до Молдови приїжджав спецпредставник з питань придністровського врегулювання Віктор Крижанівський. Він зустрівся і з урядом Філіпа, і з урядом Санду, назвавши обох прем’єр-міністрами у прес-релізі за підсумками зустрічі.

У Молдові побоюються загострення ситуації. В неділю, 16 червня, у Кишиневі планують марш на підтримку коаліції. Журналісти та експерти кажуть, що сутички цілком можливі.

«Якщо Плахотнюк та його партія не захоче піти, новий уряд також відступати не буде, — пояснює директор Інститут стратегічних досліджень Молдови Влад Кульмінський. — І тоді можливі зіткнення і навіть кровопролиття. Щоб цього уникнути, уряди інших держав повинні прийняти та підтримати новий уряд».

За словами Кульмінського, Плахотнюк, провокуючи свого роду хаос у країні, намагається вибити для себе вигідні умови, аби покинути Молдову. Адже зараз йому тікати нікуди — проти нього і США, і Європейський Союз, і Росія.

«Треба радіти, – каже той самий таксист, про якого ви читали на початку. – Нарешті з’явилися нові сили, і ми маємо підтримувати їх, а не ті, що все тільки погіршують».

14 червня Демпартія відмовилася від влади, а уряд Філіпа подав у відставку. Плахотнюк утік з країни

/За підтримки Медіамережі