Крісла в Раді продовжують звільнятися. Чи варто суспільству бити на сполох

Скільки місць у Раді?

Зараз — 450, хоча так було не завжди. За часів Української народної республіки до складу парламенту входили 822 депутати. У 1996 році парламент ухвалив Конституцію України, якою визначив конституційний склад Верховної Ради у 450 депутатів. Відтоді він залишається незмінним.

В Україні діє змішана виборча система — частину кандидатів до Ради обирають у виборчих округах, решту — за партійними списками. На момент виборів у 2019 році 26 округів перебували на тимчасово окупованих територіях Криму, Севастополя й окремих районів Донецької та Луганської областей. Через це до Ради змогли потрапити лише 424 депутати.

А ніби ж мало бути 300?

Справді, у 2019 році депутати пропонували законопроєкт, яким хотіли зменшити конституційний склад із 450 до 300 парламентарів. Уже наступного року цю ініціативу підтримали у першому читанні. Але до початку повномасштабного вторгнення законопроєкт так і не ухвалили в цілому. Найближчим часом такі зміни не запровадять, адже під час воєнного стану Конституцію змінювати не можна.

Скільки депутатів нині у Раді?

Після того, як 27 липня «слугу народу» Юрія Арістова позбавили мандата, у Раді — 402 народні депутати. Це найменша кількість депутатів в історії українського парламентаризму за останні майже 30 років незалежності, якщо не брати до уваги 1994 рік, коли короткий період мандати в Раді після виборів мали тільки 338 депутатів. Тоді вибори проводилися за дивною схемою, коли для перемоги було необхідно понад 50% голосів виборців. З першого разу взагалі вдалося обрати лише 49 депутатів. Після другого туру додалося 289 народних обранців. А округи, в яких жоден із кандидатів не спромігся здобути 50% підтримки, проводили нові вибори. Тож перед першим засіданням Ради ЦВК визнала обраними лише 338 депутатів.

А куди ділися інші?

Через повномасштабне вторгнення в Україні не змогли провести довибори. Це стосується, наприклад, округу депутата Антона Полякова. Він помер у 2021 році, а це одна з шести визначених законом підстав для повторного голосування на окрузі.

Ще один уплив великої війни — позбавлення мандатів депутатів-зрадників, розповів hromadske парламентар від «Голосу» Ярослав Железняк. Він пояснив, що на місця представників заборонених в Україні партій не приходять нові нардепи за списками.

Раду також залишали з патріотичних міркувань, зокрема Герой України Михайло Забродський. Він склав мандат, оскільки пішов на військову службу. Натомість парламентар Юрій Бойко, у якого теж є звання Героя України, залишається в парламенті.

«Це максимально несправедливий аспект, коли справжні герої України йдуть із парламенту і захищають Україну у війську, а колаборанти з проросійських партій досі мають це звання і залишаються у Верховній Раді», — вважає Олександр Саліженко, парламентський аналітик руху ЧЕСНО.

Які ризики для ВРУ?

Для діяльності групи або фракції в цьому скликанні потрібно щонайменше 17 депутатів. Це передбачає регламент Верховної Ради. Після того, як із групи «За майбутнє» вийшов Сергій Мінько, а Тетяна Плачкова з «Відновлення України» склала мандат, ці обʼєднання опинилися на межі розпуску. Вихід із них ще одного депутата призведе до розпуску групи через 14 днів, стверджує депутат Ярослав Железняк.

А втім, у групах впевнені, що втрата членів їм не загрожує. Голова депутатської групи «За майбутнє» Тарас Батенко зазначив hromadske, що «у групи все в порядку, ніхто виходити не збирається». Мовляв, усі «працюють на зміцнення обороноздатності країни». Представник «Відновлення України» Анатолій Бурміч розповів hromadske, що виходи з групи не плануються.

«Ба більше, станом на сьогодні тільки я особисто знаю, що троє [депутатів] хочуть зайти до нас. Не буду називати прізвища, фракції та групи, але там є різні причини, зокрема те, що може розпастися [інша] група», — зазначив Бурміч.

Чи спорожніють крісла у парламенті ще більше?

Цілком можливо, адже розслідування про неетичну поведінку народних депутатів у період війни продовжують зʼявлятися. Зокрема це стосується люксових відпусток за кордоном, які наразі заборонені. За інформацією Олександра Саліженка, може бути набагато більше депутатів, які складуть мандати.

«Такі інсайдерські заяви були... Але, як показує життя, чомусь вони (певні депутати — ред.) не склали мандати. Йдеться про депутатів ОПЗЖ, зокрема Олександра Пономарьова. Те ж саме стосується Вадима Столара та Григорія Суркіса», — каже Саліженко.

Цю тезу підтверджує і парламентар Ярослав Железняк. За його інформацією, до кінця цього року ще декілька депутатів із різних фракцій та груп планують скласти мандати.

Чи варто українцям хвилюватися?

Країна не помітить, що депутатів меншає, принаймні негативних наслідків цього процесу, переконує Ярослав Железняк. За його словами, здебільшого мандати здають проросійські політики, і від цього суспільство тільки виграє.

«Що менше таких деб*лів, як Кива чи Медведчук у залі, то краще. Тому на результати [голосувань] воно не впливає, а якщо і впливає, то тільки у позитивний бік», — зазначив депутат.

Для ухвалення законодавчих ініціатив достатньо мати 226 голосів «за», а для змін до Конституції — 300. Однак останнє неможливо у період воєнного часу, а на всі інші закони голоси у Раді знайдуться, переконує Железняк.

А є ті, хто «перевзувся»?

Торік рух ЧЕСНО проводив аналіз динаміки голосувань і виявив, що фракція ОПЗЖ зараз робить усе, аби бути вигідною для монобільшості. Це означає, що опозиційні політики підтримують голосування, які стосуються важливих сфер, як-от обороноздатність країни.

«Понад те, ми також аналізували їхні виступи протягом року. І сама риторика в того ж Нестора Шуфрича максимально змінилася. Він зараз постійно бере на себе ледь не роль Руслана Стефанчука і закликає народних депутатів голосувати, підтримувати закони. Вони максимально намагаються демонструвати свою корисність», — зауважив Олександр Саліженко.

Нині впродовж засідання парламент розглядає в середньому 20 законопроєктів. І частину з них ухвалюють конституційною більшістю у 300, а то й більше голосів.

«На початку повномасштабного вторгнення голосів, звісно, було значно більше. Зараз ця підтримка трохи спадає, але вона все одно є. І це дуже важливо з погляду легітимності роботи парламенту», — додав аналітик.

Загалом усі, з ким ми спілкувалися, сходяться на тому, що справді критично важливі законопроєкти й далі будуть ухвалюватися. Відповідно, додаткових питань з боку міжнародних партнерів та суспільства виникати не повинно.