ENRU

Фінальна битва двох династій у Кенії: трайбалізм та геополітика

D1cc99564aab86723
Прихильник опозиційного руху «Національний супер альянс» та поліцейський по різні боки будівлі у трущобах Кібера в день перевиборів під час протистоянь. Кібера — одна з найбільших опозиційних «фортець» у передмісті столиці, 26 жовтня 2017 року Фото: EPA-EFE/DAI KUROKAWA​

Повторні вибори президента Кенії 26 жовтня відбулися на тлі кривавих сутичок демонстрантів з поліцією. Через загрозу безпеці людей виборчі дільниці в деяких регіонах не відкрилися. Один із основних кандидатів за два тижні до виборів відмовився брати в них участь.

Що відбувається у країні, яка донедавна була «перлиною регіону» в Африці та як конкуренція представників двох етнічних груп привела Кенію до межі війни — на прохання Громадського пояснює експерт-міжнародник Олександр Мішин.

Конфліктні обличчя етнічнго розмаїття

Республіку Кенія довго називали локомотивом економічного розвитку на Сході Африки. У 2016 році темпи зростання ВВП склали 6%, тоді як кенійський уряд підкреслював, що мета — 10%-й щорічний економічний приріст.

Планувалося, що за рахунок розвитку будівництва, сфери АПК, фінансів та страхування, торгівлі, а надто — ІТ-сектору, до 2030 року Кенія ввійде до групи середніх світових економік. Запорукою мала стати відносна політична стабільність, убезпечена доволі розвиненою демократією.

Але такий образ Кенії виявився дещо оманливим, позаяк їй усе ж не вдалося наразі перетворитися на національну державу — країну роздирають міжетнічні суперечності й навіть існує справжній трайбалізм (родоплемінна організація спільнот).

Кенія є 47-мільйонною країною в якій мешкають 42 етнічних групи. З-поміж них найчисельніші: кікуйо — 22% населення, луйя — 14%, луо — 13% та калінджин — 12%. Варто відзначити, що два перші етноси це представники групи народів банту, а дві останні — це нілоти. Між ними існує конкуренція. Це наклало свій відбиток кенійську державність.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Розумна диктатура»: як живе та зростає Руанда

Батьком-засновником сучасної Кенії вважають її першого президента Джомо Кеніату, з етнічної групи кікуйо. Саме він був теоретиком концепції «африканського демократичного соціалізму», що передбачала пошук власного шляху розвитку, а не орієнтацію на Захід чи Схід. До смерті він очолював правлячу партію «Національний союз Кенії» (КАНУ). Утім, насправді партія цілковито орієнтувалася на Лондон та Вашингтон.

Президент Кенії Джомо Кеніату (праворуч) приймає федерального президента Німеччини Гайнріха Любке та його дружину Вільгельмину Любке у Найробі в рамках офіційного візиту німецького очільника, архівне фото, 27 лютого 1966 року Фото: Ludwig Wegmann/German Federal Archive (Deutsches Bundesarchiv)

Попри показовий демократизм, Джомо Кеніата створив у країні режим домінування власної родини в політиці. Його син Ухуру Кеніата вже через 30 років по смерті батька очолив Кенію, ставши правонаступником президента Мваї Кібакі. Отже, від моменту здобуття незалежності, династія Кеніата концентрує у своїх руках усю державну владу.

Син «батька кенійської нації» Джомо Кеніата — Ухуру Кеніата (в центрі) — голосує на виборчий дільниці у Найробі на президентських виборах, 3 березня 2013 року. Тоді Ухуру Кеніата за результатами загальних виборів був обраний президентом Кенії. У серпні 2017 його переобрали президентом на другий термін Фото: EPA/KABIR DHANJI

Головним противником родині Кеніата виступає родина Одінга — династія, що представляє інтереси нілотів. Огінга Одінга був першим віце-президентом Кенії (1964-1966), тобто людиною №2 в політичній ієрархії.

Стосунки між ним та його патроном Джомо Кеніата були вкрай напруженими. Огінга все життя прагнув стати лідером Кенії. Він навіть розвалив КАНУ та утворив власну партію «Союз народу Кенії», яку, утім, швидко заборонили. Політична орієнтація Огінги разюче відрізнялася від Кеніати, він був прибічником лівої ідеї, майже комуністом. Неодноразово намагався захопити владу насильницьким шляхом.

Зокрема в 1982 році готував замах на президента Мої, але зазнав поразки й довго пробув під домашнім арештом. Огінга-старший так і закінчив своє життя в статусі одвічного опозиціонера.

Президент Кенії Джомо Кеніату (ліворуч) та віце-президент Кенії Огінга Одінга, архівне фото Фото: Africa24 Media/Camerapix/Mohamed Amin/Duncan Willetts 

Його син — Раіла Огінга також подався у велику політику. Одінга вже тричі брав участь у президентських виборах у 2007, 2013 та 2017 роках. Але завжди був на другому місці. Найдраматичніші події відбулися після виборів у 2007 році, коли згідно з соціологічними опитуваннями Одінга випереджав конкурента Мваї Кібакі на 6%.

Проте після підрахунку виявилося, що він отримав на 2% менше за опонента. Одінга заявив, що проурядові сили вдалися до фальсифікацій та вкрали 300 тисяч голосів.

Лідер кенійської опозиції Раіла Огінга проголосував на виборчий дільниці у Найробі на виборах президента країни, архівне фото, 27 грудня 2007 року Фото: EPA/BONIFACE MWANGI

Розпочалися сутички на етнічному підґрунті: луо, що симпатизували Одінзі, почали нападати на представників кікуйо по всій країні. Загинули від 1100 до 2500 осіб. Кенія опинилася на межі громадянської війни. Кризу владнало формування коаліційного уряду. Під лідера Помаранчевого демократичного руху Одінгу створили посаду прем’єр-міністра, якої раніше не існувало.

Відтак у 2008 році Раіла Одінга став людиною №2 в Кенії, як раніше його батько. Але це не допомогло йому на виборах 2013 року, які він програв діючому президентові Кенії Ухуру Кеніата. Щойно той здобув владу —скасував посаду прем’єра. Одінга знову пішов у глибоку опозицію, сподіваючись на реванш у 2017 році. Одінга шукав підтримки не лише у власній країні, а й за кордоном. Так, кенійське династичне протистояння отримало геополітичний вимір.

Представники етнічної групи кікуйо вигнали представників луо, з якими раніше разом працювали у Кенійському науково-дослідному інституті лісу. Конфлікт з фальсифікаціями на президентських виборах 2007 року спричинив сутички на етнічному підґрунті у Кенії, архівне фото, січень 2008 року Фото: EPA/JON HRUSA

Геостратегічна війна за транзит на Сході Африки

Якщо поглянути на карту Східної Африки, стає зрозумілим, що Кенія має надзвичайно важливе геополітичне розташування. Країна має вихід до моря, довжиною 536 кілометрів. На морському узбережжі розташовано найбільший на Східному узбережжі Африки порт Момбаса. На заході й півночі Кенія межує з трьома державами: Угандою, Південним Суданом та Ефіопією, які не мають власного виходу до моря.

Саме через це країна претендує на роль регіонального транспортного хабу Східної Африки. Уособленням цього мав стати проект LAPSSET — транспортний коридор порт Ламу-Південний Судан-Ефіопія. Він передбачає будівництво нової портової інфраструктури, автомобільних доріг, залізниць й головне — нафтопроводів. За рахунок LAPSSET Кенія хотіла замкнути на собі торговельні потоки між державами Центральної Африки та країнами Сходу.

Але низка чинників блокує проект. По-перше, громадянська війна в Південному Судані не дає можливості взятися за будівництво інфраструктури. По-друге, падіння цін на нафту блокує залучення коштів під проекти нафтопроводів. По-третє, конкуренти Кенії  висувають альтернативні транзитні проекти.

Зокрема йдеться про сусідню Танзанію, яка активно розбудовує порт Дар-ес-Салам. Танзанійцям удалося переконати Уганду почати будівництво нафтопроводу саме танзанійською територією. У  перспективі до нього можна буде приєднати гілку для транзиту нафти з Південного Судану.

Танзанія активно розбудовує порт Дар-ес-Салам Фото: Rob Beechey/World Bank Photo Collection

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Випробовування холерою: як олігархи, президент-вигнанець і блокада знищують Ємен

Танзанія також прагне об’єднати свою транспортну мережу з Руандою та Бурунді. Це дасть змогу перетягнути частину транзиту товарів з глибинних районів Демократичної Республіки Конго.

Тим часом відносини між Кенією й Танзанією все менш дружні. Лідер опозиції Раіла Одінга не лишається осторонь цих проблем. Адже проект LAPSSET розроблений таким чином, що зовсім не зачіпає інтереси регіонів, де проживає його електорат. А тому всі гроші від реалізації проекту підуть на користь регіонів, що підтримують Кеніату. 

Відтак у 2012 році Одінга поїхав до Танзанії, де зустрівся з тодішнім танзанійським міністром праці та чинним президентом країни Джоном Магуфулі. Він ревно підтримував Одінгу перед виборами й називав  своїм другом. На вілі Магуфулі в районі Чато Одінга з дружиною гостювали цілий тиждень. Це дало привід кенійським ЗМІ стверджувати, що Одінга є агентом впливу танзанійців, яким конче необхідно усунути конкурента у сфері транзиту.

Перевибори та примари громадянської війни

8 серпня 2017 року в Кенії відбулися загальні вибори. Переобирали, зокрема, й голову держави. Традиційно за найвищу посаду борються клани Кеніати та Одінги. Чинний президент Ухуру Кеніата став висуванцем 10 партій, об’єднаних у Jubilee Alliance, а його опонент Раіла Одінга представляє угрупування 8 лівоцентристських партій під назвою NASA — «Національний супер альянс».

За даними соціологічних досліджень, лідирував Кеніата. Це підтвердив і підрахунок голосів: за нього віддали свої голоси 54,17% виборців, за Одінгу — 44,94%.

Міжнародні спостерігачі відзначили, що вибори пройшли вдало. Здавалося, що перемога діючого президента беззастережна, проте опозиція подала скаргу до Вищого суду Кенії про визнання підсумків голосування недійсними. Опозиція вказувала, що комп’ютерну мережу електронної виборчої системи зламали, тож відомості щодо підрахунку голосів недостовірні.

Спостерігач підсвічує ліхтариком жінці, яка голосує на виборчій дільниці у Мойпії в окрузі Каджіадо, на південь від столиці Найробі, на загальних виборах  08 серпня 2017 року Фото: EPA/DAI KUROKAWA

Заплутаною робить ситуацію убивство ІТ-директора кенійської Незалежної комісії з виборів і кордонів (НКВК — місцевий аналог ЦВК) Кріса Мсондо за тиждень до виборів.

1 вересня 2017 року Вищий суд Кенії схвалив безпрецедентне в історії держав Африки рішення — визнав підсумків голосування недійсними та санкціонував повторне голосування протягом 60 днів. Для Одінги таке рішення — величезна перемога й останній шанс отримати посаду президента. Нині йому 72 роки, найпевніше, що він не  балотуватиметься у 2022.

Лідер «Національного супер альянсу» (NASA) Раіла Одінга (праворуч в автомобілі) звертається з переможним словом до своїх прихильників після того, як Вищий суд Кенії визнав результати виборів недійсними та призначив повторне голосування, Найробі, 1 вересня 2017 року Фото: EPA-EFE/DAI KUROKAWAПрихильники лідера опозиції Раіла Одінги радіють рішенню суду, Найробі, 1 вересня 2017 року Фото: EPA-EFE/DAI KUROKAWA

Діючий президент Кенії Ухуру Кеніата, наляканий спалахом насильства — загинуло 24 людини, зокрема й 6-місячна дитина, —погодився на переголосування. Перевибори призначили на 26 жовтня.

Та Одінга продовжував розхитувати ситуацію в країні. 10 жовтня він заявив, що не братиме участі в перевиборах, бо не вірить у чесність підрахунку голосів. Він та його політичний блок NASA публічно зажадали юридичних і конституційних гарантій проведення прозорих та чесних виборів.

Одінга обвинуватив Кеніату в побудові однопартійної диктатури та зажадав перенести переголосування. Проте Вищий суд Кенії не задовольнив петицію через відсутність кворуму.

На прес-конференції 10 жовтня 2017 року Одінга (в центрі) у присутності соратників з політичного боку NASA заявив, що не братиме участі в перевиборах, бо не вірить у чесність підрахунку голосів Фото: REUTERS/BAZ RATNER

На користь NASA зіграла втеча члена НКВК Розелін Акомбе, яка через погрози залишила Кенію та виїхала до США. Вона висловила незгоду з позицією Верховного суду, що дозволив після самоусунення Одінги балотуватися кандидатові, який набрав голосів менше за нього. Одінга закликав прибічників організувати рух спротиву й вийти на акції непокори в день голосування.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Успішний Сомаліленд: як живе й кому потрібна невизнана «республіка»

Напередодні перевиборів серед кенійців домінувала думка, що їхня єдина колись країна розколота через діяльність двох людей: Кеніати та Одінги. Це спровокувало зневіру.

Явка була надто низькою. Якщо в серпні до виборчих дільниць прийшли 80% кенійців, то на перевибори лише 34,5%. У чотирьох округах, де домінують прибічники Одінги, виборчі дільниці не працювали, що знижує легітимність кандидата, якого оголосять переможцем.

Перевибори у Кенії відзначились дуже низькою явкою (на фото - спостерігач на виборчій дільниці у початковій школі у Гатунду, 26 жовтня 2017 року) Фото: EPA-EFE/KABIR DHANJI

У день голосування опозиція вдавалася не лише до бойкоту: вони нападали на опонентів, перекривали автошляхи, зводили барикади та конфліктували з поліцією. Остання застосовувала сльозогінний газ. За різними даними загинули від 3 до 5 людей. Найбільш напруженою ситуація лишається у вотчині Одінги — місті Кісуму, а також у бідних передмістях Найробі.

Люди рятуються від вогню у селищі Кавангваре, у передмісті Найробі. Прихильники опозиції спалили невелику крамницю, яка начебто належить представнику групи кікуйо (до якої належить і президент Кеніата). Пожежа поширилась на сусідні будівлі, 27 жовтня 2017 року Фото: EPA-EFE/DAI KUROKAWA​Мотоцикліст проїжджає повз палаючу барикаду у місті Кісуму, 27 жовтня 2017 року. Ситуація у Кісуму — вотчині Одінги — лишається найбільш напруженою у країні Фото: REUTERS/BAZ RATNER

Одінга вдається до конфронтації з діючим урядом, зокрема через те, що розуміє: в умовах кенійського суспільства, просякнутого трайбалізмом, йому не отримати більшість голосів виборців. Тому його завдання зараз — посилити позиції шляхом провокування насильства, щоби схилити Кеніату до переговорів. Вірогідно Одінга прагне повторити сценарій 2007-2008 років, коли йому вдалося вибороти для себе посаду прем’єр-міністра, а відтак знову потрапити до влади.

Кеніата хоче втримати Кенію від хаосу, що вже вилився на вулиці. 1 листопада його мандат спливає й Кенія може лишитися взагалі без легітимного голови держави. Тому нестабільність прогнозовано зростатиме.

Якщо двом кланам не вдасться домовитися, то колись стабільна Кенія ризикує скотитися до прірви масштабного громадянського конфлікту. Тобто може стати реальним «мозамбікський сценарій»: за ініціативою Одінги, який уже проголосив початок опору діючій владі, може виникнути збройна опозиція, подібна до Мозамбікського національного спротиву (РЕНАМО). Танзанія, давно прихильна до Одінги, допоможе повстанцям зі зброєю за для досягнення власних геополітичних цілей. Кенія як ніколи близька до війни.

У Кенії назріває небезпека розвитку масштабного громадянського конфлікту у випадку, якщо лідери двох місцевих кланів не знайдуть способу домовитись (на фото - прихильники опозиції у селищі Кавангваре, у передмісті Найробі, 27 жовтня 2017 року) Фото: EPA-EFE/DAI KUROKAWA

Підписуйтесь на наш канал у Telegram