ENRU

«Крим — це наркотик, дія якого закінчується», — аналітик «Радіо Свобода»

Президентські вибори в Росії відбудуться вже зовсім скоро, у березні 2018 року, проте мало хто вірить у зміну правлячої еліти. Цілком можливо, що Володимир Путін учетверте обійме посаду президента на 6 наступних років.

Незважаючи на передбачуваний результат, вибори можуть стати сигналом змін у Росії, уважає Браян Вітмор, аналітик «Радіо Свобода» з питань Росії та автор блогу Power Vertical. 

Відповідно до закону, громадянин може обіймати посаду президента в Росії лише двічі. Але Путін неодноразово нехтував конституцією, нагадує Вітмор. 

Перший президентський термін Путіна припав на 2000-2008 роки. Відтак на один термін він помінявся місцями з Дмитром Медведєвим. Утім, це називали не інакше як рокіровкою. У 2012 році він став президентом утретє. 

Після переобрання у 2018 році Путін увійде у фазу «підбитої качки». Упродовж наступних 6 років він буде змушений або відійти, або знову знехтувати конституцією. За словами Вітмора, це означає, що «всі відчують кінець режиму, а коли російська еліта відчуває падіння режиму, у країні починається дестабілізація»

Громадське поспілкувалося з Браяном Вітмором про майбутнє російської політичної еліти під час конференції в Ризі.

Браяне, за півроку в Росії відбудуться президентські вибори. Їх  ніхто не сприймає серйозно, адже всі переконані, що змін не відбудеться. Які ви маєте побоювання щодо цього? 

Це божевільний прогноз, але ризикну припустити, що Путін переможе на виборах у березні 2018 року. Для того є серйозне підґрунтя. Вибори в Росії — це акт легітимізації. Вони мають значення, але не таке, як вибори в демократичних країнах, де через них люди реалізують волевиявлення.

У Росії за допомогою виборів режим легітимізує себе, організовуючи яскраве шоу. Явка висока, цифри високі, шоу вдається, люди отримують історію, в яку вірять. Але можу припустити також, що ці вибори відрізнятимуться від попередніх. Адже влада більше не має історій, щоби розповідати людям.

На початку свого шляху Путін обіцяв, що підійме Росію з колін, забезпечить верховенство права, процвітання та стабільність після тотального хаосу в 90-ті роки. Це спрацювало. І Путін притримувався цієї історії аж до 2011-2012 років.

Процвітання — це щось, чого раніше ніколи в Росії не було. І що  стається? Соціологія вчить нас: коли суспільство починає процвітати, його починають цікавити не лише економічні аспекти, воно починає думати про вищі речі.

Протести на Болотній площі стали сигналом від середнього класу Росії: їм недостатньо лише економічної стабільності, вони прагнуть політичних прав, політичного плюралізму.

І це змусило Путіна вигадати нову історію. Вона полягала у відновленні імперії, поверненні втраченої гордості. Відбулася анексія Криму, розпочалася війна на Донбасі. Спершу політичні права обміняли на процвітання, потім — процвітання обміняні на відновлення імперії. Якийсь час це діяло, але вже перестає мати ефект. Яку історію вигадає тепер Путін? Я не маю відповіді на це запитання.

Аналітик Радіо Свобода та автор блогу Power Vertica Браян Вітмор на щорічному форумі з питань зовнішньої політики та безпеки «Ризька конференція 2017» Фото: Микола Дондюк/Громадське

Чи може Кремль продовжувати кампанію, в основі якої лежить гасло про військову могутність? Із Кримом інша історія, але  конфлікт на Донбасі людям уже набрид. Утім, це зовсім не означає, що до націоналістичних та військових ідей не звернуться знову.

Гадаю, що так все і відбувається. Після анексії Криму я вжив таку метафору: Путін ніби роздав кокаїн усій країні. Окрім того, що наркотик сам по собі шкідливий, за певний час він просто перестає діяти. Щоби поновити відчуття, потрібна наступна доза. А наркотик Крим був дуже потужним. Я писав про це в блозі «The Crimea Drug». Дія цього наркотику закінчується. Крим став таким потужним емоційним ударом для росіян, що вигадати щось потужніше надзвичайно складно.

Важко уявити потужнішу військову операцію за «Крим наш». Наступним міг би бути лише Київ, але це неможливо, цього не станеться. Отже, військової операції, яка б перевершила анексію Криму, — не буде. Тому не думаю, що є підстави продовжувати історію про відновлення імперії. І тому ці вибори для них стануть проблемою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Ані війна, ані мир»: генерал армії США Джек Кін про конфлікт в Україні

На те є ще одна причина. Я переконаний, що Путін поступово перетворюється на «підбиту качку» (що, утім, не означає, що він зникне завтра). Наступного місяця йому виповнюється 65. Я ризикну спрогнозувати, що він переможе на виборах у березні 2018 року. Таким чином він стане президентом іще на 6 років. По завершенні другого подвійного терміну йому буде вже 71. 

Наразі Путін ставиться до цього з гумором. Він багато разів нехтував конституцією Росії. Але до статті російської конституції, яка передбачає, що людина не може бути обрана на пост президента лише двічі, він ставився з обережністю. Минулого разу він вирішив це за допомогою рокіровки з Мєдвєдєвим, адже з якоїсь причини не хотів порушувати цю статтю.

Отже, через 6 років він знову опиняється перед вибором — порушувати чи ні? Чи змінюватиме він конституцію? Ігноруватиме її? Чи залишиться він знову на посаді, чи стане президентом довічно?

Путін не любить, коли його сприймають як диктатора. Йому подобається, коли його поважають. А такий розвиток подій знищить це. Тому не думаю, що це станеться. Чи буде чергова рокіровка? Чи дістане він знову з шафи Мєдвєдєва? Тоді він повернеться вже у віці 77 років, на рік старший, ніж Брєжнєв свого часу. Я не думаю, що він це зробить.

Отже, що відбудеться? Про це дискутують російські аналітики, преса. У звіті Мінченка — щорічному звіті про російську еліту — мені впала в око фраза «боротьба за правонаступництво почнеться після виборів до російської Думи, вони вплинуть на постпрезидентське бачення Путіна, щось на кшталт православного аятоли».

Це сигнал, що вони обмірковують, як зберегти Путіна при владі. Такі дискусії велися у 2011-2012 роках, але тоді вони обрали інший шлях. У Росії починається перехідний період. Тривалий. 6 років — це немало. Але всі відчують, що режимові кінець. А коли російські еліти відчувають, що режиму кінець, починається дестабілізація.

Згадайте завершення правління Єльцина в 1998-1999 роках. Я тоді жив у Москві, і, відверто кажучи, очікував, що на Тверській почнеться повномасштабна війна між Кремлем та мерією. Політичні лідери вели повномасштабну війну.

У 2007-му було дві служби безпеки, які боролися одна проти одної, інколи навіть буквально доходило до вбивств. Я очікую на такі ж маневри, перемішування, війни кланів та інтриги. Саме такі настрої домінуватимуть в російській політиці після виборів.

Кремль висунув ідею миротворців ООН на Донбасі. Експерти, з якими я спілкуюся, політики в Берліні, Парижі, Вашингтоні та інших столицях продовжують сушити голови, що ж це може означати. Чи піде Росія на якісь поступки на Донбасі, бо він їй більше не потрібен? Чи це черговий трюк?

У колі тих, хто слідкує за Кремлем, є жарт: ті, хто щось знають — не  говорять, а ті, хто говорять — нічого не знають. Я кажу з точки зору збору інформації. Люди, які дійсно щось знають, ніколи не говорять багато.

Мені була цікава пропозиція щодо миротворців, але ж ішлося про те, щоби миротворці лишалися безпосередньо на лінії розмежування...

Я розумію це... Чому вони зробили таку пропозицію? Чому вони дали сигнал, що готові говорити?

Гадаю, це виглядає так, ніби вони роблять поступки Україні, адже Україна просила ввести миротворців. Але вона хотіла, щоби миротворці були на офіційному кордоні між Росією та Україною. А Путін пропонує зараз зовсім інше Але згода на миротворчу місію умить потрапляє на перші шпальти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Не знаю, чи пропозиція Путіна була серйозною», — колишній посол США в Україні про миротворчу місію на Донбасі

Я дуже здивувався, коли побачив заголовок про згоду Путіна на введення миротворців. Я почав аналізувати деталі і зрозумів, що йдеться про миротворців уздовж лінії розмежування, для захисту місії ОБСЄ. Але на перший погляд виглядає так, ніби Путін погодився на те, чого Україна так прагнула.

Отже, питання в тому, що дасть Україна у відповідь на ці поступки з боку Росії. Тут вони грають розумно.

Аналітик Радіо Свобода та автор блогу Power Vertica Браян Вітмор (праворуч) та журналістка Громадського Наталія Гуменюк під час розмови на щорічному форумі з питань зовнішньої політики та безпеки «Ризька конференція 2017» Фото: Микола Дондюк/Громадське

Як ви можете коротко описати американсько-російські взаємини за президентства Трампа? Очікувалося, що Трамп буде більш проросійським, але позиція республіканців у держдепартаменті інакша. Не цього очікував Кремль. Аналітики й дипломати наразі не надто схильні довіряти Трампу.

По-перше, Америка — це щось більше, ніж просто президент. Америка — це інституції та верховенство права. Тут немає диктатури, президент не вирішує все самостійно. Уважати інакше було помилкою, якої припустилися росіяни.

Отже, відносини з Росією мало відрізняються від тих, які були за минулої адміністрації. Санкції закріплені в законі Конгресом США переважною двопартійною більшістю. Зовнішньополітичний істеблішмент Вашингтона, — а я нещодавно там був — одностайний у питанні Росії. 

Чи не думаєте ви, що цей закон заганяє Трампа в кут, обмежує його?

Я не знаю, що собі думає Трамп, але знаю, що Америка — країна законів. Конгрес США ухвалив закон і його слід дотримуватися. За нього проголосувала переважна двопартійна більшість. Така єдність — рідкість для Конгресу США. Адже країна політично розділена.

Так, закон дійсно створює обмеження президентові. Але порушення президентом закону — не те, чого варто очікувати від Америки. Якщо це станеться, наслідки для порушника будуть жахливими. 

Ще одна тема, за якою ми пильно стежили — військові навчання в Білорусі. Наші кореспонденти їздили в Білорусь. Для іноземних журналістів та спостерігачів НАТО доступ був обмежений. Ми не знаємо напевно, що там відбувалося, але це не було схоже на військові навчання, які можуть перерости у військову кампанію.

Направду, я ніколи не думав, що «Захід» зможе перерости в напад на Україну, країни Балтії чи Польщу. Я переконаний, це була дуже розумна психологічна операція Кремля, аби змусити дійсно так думати. Але мені це завжди видавалося безглуздям. Чому Росії нападати на Україну з боку Білорусі, якщо вони вже мілітаризували Крим, Донбас і можуть наступати звідти? 

Повторюючи слова мого доброго приятеля Майкла Кофмана, військового аналітика Інститута Кеннана, який наразі перебуває у Вашингтоні: не слід не боятися навчань «Захід», слід робити висновки. Наразі навчання завершилися. Що було винесено?

Я політичний аналітик, а не військовий. Але я зауважив цікаву річ, а саме — як проявилися російсько-білоруських відносини. Білорусь зі шкури лізла, аби запевнити сусідів — Україну, Польщу, країни Балтії — що їхня територія ніколи не відіграватиме роль плацдарму для нападу.

Водночас Росія намагалася провести психологічну операцію, зробити так, щоби ми вважали, нібито це використають для нападу на Україну. Білорусь натомість робила все можливе, аби переконати, що всі побоювання марні. 

Росія не хотіла запрошувати спостерігачів НАТО. Білорусь своєю чергою запевняла, що навчання настільки прозорі, наскільки можливо зробити прозорими спільні навчання з Росією. Вони запрошували спостерігачів НАТО, робили брифінги для західних чиновників тощо.

Отже, у цьому разючий контраст підходів Москви та Мінська. Для мене саме це символізує російсько-білоруські відносини. Білорусь не зацікавлена в конфлікті із Заходом. Це дає розуміння лімітів російської імперської моделі на пострадянському просторі.

Люди кажуть, що Росія хоче перетворити Україну на Білорусь. Знаєте що? Білорусь — це Білорусь. І не така вона вже покірлива. І це, до речі, головний біль для Кремля. Отже, їхні відносини дуже показові. Путін сприймає себе імператором, натомість Лукашенко вважає суто їх діловими. Це ніби зустріч імператора зі стратегом.

Це складні відносини для Москви. І якщо це найкраще, на що вони здатні в контексті побудови нової пострадянської імперії, така імперія не має майбутнього.

Аналітик Радіо Свобода та автор блогу Power Vertica Браян Вітмор на щорічному форумі з питань зовнішньої політики та безпеки «Ризька конференція 2017» Фото: Микола Дондюк/Громадське

Браяне, ви також слідкуєте за кремлівськими інформаційними кампаніями. Суспільство має високий рівень обізнаності в ситуації, люди навіть трохи втомилися: боти, тролі, фейкові новини... як довго можна обговорювати це? Але вони нікуди не зникають. Чи помітили ви якість нові тренди?

По-перше, аналізувати інформаційні кампанії ізольовано від усього іншого — помилка. Гадаю, Росія веде некінетичну війну проти Заходу. Ми не стріляємо один в одного. Це війна, некінетична, але війна. Інформація — зброя в цій війні. Корупція — теж один із видів зброї, який використовує Росія для створення мереж впливу. Вам в Україні це має бути добре знайомо, але вони також застосовують це й на Заході.

Зброєю вони зробили і фінанси. Погляньте лише на тіньові фінансові потоки, приміром, у Лондоні. Я люблю повторювати, що корупція — «новий комунізм»; чорна каса Кремля — нова «червона загроза». Вона йде пліч-о-пліч з інформаційною війною. Створюються мережі впливу, запускаються кампанії з дезінформації, є багато способів впливати на суспільство.

Вони перетворили на зброю кіберпростір та організовану злочинність. Мій добрий друг Марк Галеотті часто каже: «Росія — це не мафіозна держава, це держава з націоналізованою мафією».

Я нещодавно почув про дуже цікавий випадок в Естонії, коли ФСБ співпрацювало з контрабандистами на російсько-естонському кордоні, отримуючи відсоток прибутку від контрабанди сигарет. Із боку ФСБ це не було корупцією, це було формуванням «чорної каси». Таким чином накопичується готівка, яка потім може бути використана для того, щоби чинити вплив на Європу.

Отже, організована злочинність теж стала зброєю. Існує багато різних компонентів. Інформація — це лише частина більшої політичної війни, яку активно веде Росія проти Заходу. По-друге, нам тут, на Заході, слід приділяти більше уваги тому, що чинить Росія із сусідніми країнами. 

Те, що коїть Росія із сусідами сьогодні — це те, що вона робитиме з нами завтра. Україна, Естонія. Хакерські атаки на вас учинялися до того, як це стало модно, до того, як про це почали говорити. Якби ми тоді приділяли цьому більше уваги, то були б готові до атак у США, Німеччині, Франції тощо. Росія втручалась у вибори в Україні задовго до того, як ми зрозуміли, що це взагалі можливо.

Ви пройшли атаку фейковими новинами задовго до того, як про неї почали говорити на Заході. Ми дійсно маємо пильнувати за тим, що чинить Росія в Україні, країнах Балтії, Грузії, бо це може в майбутньому торкнутись і нас. 

У цьому сенсі ми всі — українці, адже маємо справу з тим самим, що і ви.

/переклад Кучмагра Ольга