Медики виводять чоловіка, у якого підозрюють Covid-19, Лисичанськ, Луганська область.
Фото:

Макс Левін/hromadske

Переповнені інфекційні відділення, катастрофічна нестача лікарів і медсестер, інфіковані медики, які лікують хворих, — все це реалії «червоного» рівня епідемічної небезпеки, на якому зараз перебуває вся Луганська область. 

Як лікарі і лікарні цього регіону працюють на межі можливостей — у матеріалі hromadske.

Тривалий час Луганська область була взірцем боротьби з коронавірусом. Завдяки жорстким обмежувальним заходам (аж до закриття кордонів області!) вона довго лишалась єдиним українським регіоном, в якому не було смертельних випадків. Низькою була і кількість хворих на COVID-19.

Зараз усе інакше. Із 19 жовтня вся підконтрольна Україні територія Луганщини входить до «червоної» зони. У інших областях до найбільш небезпечної категорії потрапляли лише окремі міста та райони.

Черга з понад сотні автомобілів після після введення обмеження на вʼїзд у Луганську і Донецьку області. Кінець березня 2020 року
Фото:

Іван Бухтіяров/hromadske

Сєвєродонецьк: від свинячого грипу до COVID-19

Березень 2020-го. У Сєвєродонецьку — нинішньому адміністративному центрі Луганської області — ще не зареєстровано жодного випадку COVID-19. І коли запитуєш інфекціоніста про пандемію, він охочіше розповідає не про «корону», якої ще не бачив, а про грип A/H1N1.

«2009 року у нас на 30 ліжках було понад 40 хворих, але ми нікому не відмовили в госпіталізації! Тоді лікарі теж були в масках, окулярах. Потім зрозуміли, що достатньо надіти „забрало“ або звичайні окуляри, рукавички й не лізти до обличчя руками. Тоді з персоналу захворіла лише одна санітарка. І лише один смертельний випадок був у місті», — розповідав тоді інфекціоніст.

Через сім місяців, у жовтні 2020-го, я намагаюсь вмовити гендиректора Сєвєродонецької міської багатопрофільної лікарні Романа Водяника дозволити зйомку в інфекційному відділенні.

«Якщо, не дай боже, захворієте, тоді потрапите до нас і знатимете все! У мене хворів один журналіст. Він лежав у відділенні і робив навіть якісь репортажі „з місця подій“», — відповідає гендиректор.

Карта зон поширення Covid-19, Луганська область все перебуває в червоній зоні.

Одночасно і пацієнт, і лікар

«Під ковідних хворих у нас 90 ліжок, — каже Водяник. — Але бачимо, що цього мало, і ми частково терапевтичне відділення, тобто весь поверх, переводимо під ковід. Адміністрації міста й області дали нам додаткові кошти, і ми змогли обладнати ці місця «киснем». Тож сьогодні-завтра у нас уже буде не 90 місць, а 120. Учора було 90, і ми були заповнені на 100%. Збільшуємо до 120 — і ми вже на 70-80% заповнені».

Але проблема не в кількості місць (за потреби інфікованих можна розмістити хоч на всіх 640 ліжках, що є в лікарні), а у підготовлених медиках.

«Зараз основне питання — це лікарі, медсестри, санітарки. Їх ніякий волонтер не замінить, — переконаний Водяник. — Навіть не кожен лікар має потрібні знання, щоб лікувати тяжкі пневмонії. У мене в трьох відділеннях лікарі одночасно хворіють на ковід, лікуються, і вони ж лікують своїх пацієнтів. Тобто, якщо медик або на стадії одужання, або хворіє у легкій формі, то він у своєму відділенні одночасно і пацієнт, і лікар».

Гендиректор Сєвєродонецької міської багатопрофільної лікарні Роман Водяник.
Фото:

Іван Бухтіяров/hromadske

Наразі на COVID-19 хворіють 12 медиків з інфекційного відділення. А загалом у лікарні позитивні діагнози отримали 60 медпрацівників.

Двоє медиків вже тиждень перебувають у реанімації у важкому стані. Обидва працювали з хворими на COVID.

«У нас лікарі й медсестри працюють і на півтори, і на дві ставки. Ми навіть не можемо оплатити ту кількість годин, яку вони відпрацьовують. Я вважаю, що це тихий мовчазний подвиг медперсоналу», — каже Водяник.

Нещодавно голова Луганської ОДА Сергій Гайдай анонсував плани посилити інфекційні відділення інтернами й лікарями, які вже вийшли на пенсію.

У Сєвєродонецьку кажуть, що їх вже залучають, однак лише до роботи з тими, хто хворіє у легкій формі. Адже необхідної кваліфікації для роботи з випадками середнього та тяжкого ступенів вони не мають.

Найкраща допомога від містян

«У нас в останні дні — 90-93 ковідні пацієнти, і приблизно третій тиждень ми на одному рівні, — каже Водяник. — Напевно, ми вийшли на плато. І зараз найкраща допомога, яка може бути від містян, — берегти себе і своїх рідних, мінімізувати спілкування, дотримуватись усіх рекомендацій. Якби кожна людина виконувала санітарно-гігієнічні норми, то ми не були б у „червоній” зоні».

«Якщо люди досі не почали їх виконувати, то, напевно, вже й не почнуть», — кажу я.

«Тому ми й люди», — посміхається гендиректор лікарні.

Старобільськ: одна інфекціоністка на кілька районів

Щовесни медики інфекційного відділення Старобільської лікарні проходять навчання з протидії холері. Раніше вони були переважно теоретичними. Але після початку епідемії лікарня отримала захисні костюми, тож персонал тренувався їх надягати.

За кілька днів до навчань лікарня отримала новенький французький апарат штучної вентиляції легенів. Але його кілька днів не могли підключили — через відсутність у інфекційному відділенні євророзеток.

Сьогодні, після семи місяців пандемії, інфекційне відділення обладнане значно краще. Однак людей, які можуть працювати і з цим обладнанням, і з хворими на коронавірус у лікарні обмаль.

«Наразі в нашому відділенні 6 медсестер із 11 хворіють. Нам дають медсестер з інших відділень, але їх все одно мало, і їм дуже важко. Вони працюють по 12 годин: з 8 до 20-ї відпрацювали день, наступний день — з 20-ї до 8-ї. Має бути так, що медсестра повернулась і дві доби відпочиває. Але не виходить», — каже Валентина Андрушко, завідувачка інфекційного відділення Старобільського районного територіального медичного об'єднання.

Валентина Андрушко слухає, як дихає пацієнт відділення
Фото:

Іван Бухтіяров/hromadske

Валентині Андріївні 71 рік. У цій інфекційці вона працює 44 роки, 36 з них очолює відділення.

«Були епідемії вірусного гепатиту, були епідемічні спалахи грипу, були дизентерії — все було, — згадує вона. — І хворих було багато, але легше працювалось. Ніколи не було все так серйозно».

Із двох лікарок-інфекціоністок лікарні одна перехворіла на ковід і не планує повертатися до роботи.

«Коли я залишилась одна, то дуже важко стало працювати, — зізнається завідувачка. — У мене робочий день до 14.00-14.30. А зараз я раніше 16-17-ї години з роботи не виходжу. На вихідних теж приходжу, дивлюсь важких хворих. Хоча є черговий лікар — але він прийде і вперше побачить цього хворого».

«Місць для хворих не завжди вистачає»

Як і сєвєродонецьке, старобільське інфекційне відділення останнім часом заповнене на 100%.

«Минулого тижня у нас було шестеро важких хворих, і нам не вистачало кисню — по 4-5 балонів на добу витрачали. Наше відділення розраховане на 30 ліжок, і практично всі заповнені. І так уже два-три тижні. Буває й так, що місць не вистачає. Тоді люди їдуть у інші інфекційні відділення, наприклад у Біловодську чи Рубіжному», — каже лікарка.

Почастішали випадки пізньої госпіталізації. Саме вони стають найпроблемнішими. Незважаючи на велику кількість інфікованих, люди не почали ставитись до епідемії серйозніше.

«У деякі магазини не пускають без маски, а десь пускають. Кажуть: „Я забороню заходити без масок, а вони підуть у сусідній магазин, де можна“», — переповідає Валентина Андріївна.

Поділитись: