«Маленький принц»: чим може здивувати новий президент Франції

Юнак і опудало

15-річний юнак стоїть на сцені в дивному костюмі: подертий одяг із купою різнокольорових латок, жовтий солом’яний капелюх, брудні плями на обличчі. Навколо кружляють його однолітки, він у центрі сцени, у нього впевнений погляд та голос, який заспокоює. Однак цей голос не надто відповідає ролі: він грає опудало, epouventail.

Це юний Еммануель Макрон, йому 15 років. Все це відбувається 24 роки тому, на сцені ліцею La Providence в Ам’єні, на півночі Франції. Уже в цій короткій сцені можна відчути майбутній талант оратора: він виглядає спокійно та впевнено, має голос «розумного хлопчика», але водночас здатність до перевтілення.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вибори у Франції 5 фактів, які можуть здивувати

Його роль у 15 років є повною протилежністю до того, що він робитиме далі в політиці. Макрон-політик будь-що боротиметься проти цього образу epouventail: опудало лякає, натомість Макрон закликає не боятися.

Боротьба зі страхами — це, можливо, головне у феномені Макрона-політика, його відповідь «Національному фронту» Марін Ле Пен.

«Ви в собі несете дух поразки», — каже він їй під час дебатів.
Його гасло — відкритість та конкуренція, що дозволяє багатьом лівим бачити в ньому «агента всесвітнього капіталу». Він і справді надто ліберальний та гламурний для політика з лівого флангу; у ньому і справді забагато друзів серед фінансової «еліти». Чи справді від нього щось отримають найбідніші, і чи справді їм не треба боятися? — це велике питання наступних років французької політики.

Але Макрон, на відміну від Ле Пен чи Меланшона, вчить вірити, що все можна зробити, що не треба боятися зовнішніх сил, і що завжди можна свої поразки перетворити на свої перемоги.

У тій театральній мізансцені юного Макрона багато чого дивного. По-перше, сам ліцей в Ам’єні з назвою La Providence — «провидіння», «божий промисел»: ліцей є старою католицькою школою єзуїтів.

По-друге, його вчителька — Бріжіт Оз’єр, народжена Троньо: вона старша за Еммануеля на 24 роки, і історія їхнього кохання почнеться, коли йому 16, а їй 40. Кажуть, що саме вона стоїть за першими театральними успіхами Еммануеля, і саме її натхнення можна відчути в нинішній майстерності нового президента: коли він стоїть на сцені, він уміє магнетизувати.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Макрон офіційно став президентом Франції

Між Макроном та Бріжіт 24 роки різниці. Рівно стільки, скільки між Дональдом та Меланією Трамп — з тією тільки відмінністю, що в парі Еммануель — Бріжіт старшою є жінка, а не чоловік. Бріжіт походить з відомої на півночі родини Троньо, що робить шоколад та кондитерські вибори. Фірма її батька досі випускає «Макарони з Ам’єна» — і це кумедна історія її долі, шлях «від Макаронів до Макрона».

В Ам’єні Бріжіт викладала латину та французьку мову, літературу та театральне мистецтво. Кохання юного учня до 40-річної вчительки могло бути його першою пристрастю — і, як і будь-яка перше захоплення, могло минути швидко. Але не минуло: Бріжіт, що тоді мала чоловіка та трьох дітей, розлучиться, щоб розпочати своє життя з цим незвичним хлопцем, з цим спокійним симпатичним актором, який отримував найвищі оцінки з математики — але найбільше любив літературу.

Його відправлять у Париж, до Ліцею Генриха IV, подалі від дивної історії; але вона поїде туди ж, знайде собі викладацьку посаду, пов’яже з Еммануелем своє життя. Сьогодні Бріжіт 64 роки, вона офіційно «вийшла на пенсію», — аби бути разом зі своїм чоловіком, радити йому та допомагати йому. Складно сказати, хто в їхній парі є лідером.

Театр і література: це речі, якими Бріжіт захопила 16-річного юнака, сина двох лікарів з півночі Франції, який згодом вчитиме своїх прибічників долати свій страх.

Одружитися з Бріжіт Троньо, яка викладала театральне мистецтво Еммануелю Макрону в ліцеї, майбутній президент Франції вирішав ще у 15 років Фото: EPA/YOAN VALAT

Бабуся

Бріжіт була не єдиною старшою жінкою, що сформувала майбутнього президента Франції. Перед нею була інша. Її звали Жермена.

Це його бабуся за материнською лінією; вона жила в Ам’єні недалеко від будинку Макронових батьків, — і ті віддали Еммануеля їй на виховання. Від неї він навчився, як він каже, «граматиці, історії та географії»; вона постійно приносить йому нові книжки та журнали. Коли Макрон переїжджає до Парижа, робить свою кар’єру в економічних комісіях та банках, він не перестає їй телефонувати щодня, ввечері, розповідати про те, як пройшов його день. Вона слухає, сміється, і курить сигарети — у свої 94 роки. Коли вона помирає у 2013-му, для Макрона це стає великим стресом.

Цей інтерес до старших людей вирізняв Макрона від самої юності. Його вчителі та однокласники з ліцею «Провидіння» часто звертають на це увагу: Макрон був дружній зі своїми однолітками, але завжди цікавився старшими. Зі старшими він швидко знаходив спільну мову, швидко переходив у їхню атмосферу, швидко переймав їхній досвід і їхню глибину.

У 16 років він уже давно не був підлітком. Бріжіт з’явилася саме тоді, коли треба — і дала йому те, чого він прагнув, чого він хотів: трохи мудрості, рівноваги та досвіду.

Сент-Екзюпері, En Marche

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новий президент Франції: хто такий Еммануель Макрон?

Студент Вищої школи державного управління (ENA), банкір у банку Ротшильда, член економічної комісії за президента Саркозі, заступник шефа кабінету Олланда, міністр економіки, політик, лідер нового політичного руху, президент. І все це в 39 років.
Занадто красиво, щоб бути правдою, так?

Але атмосферою Макрона є й інші речі, які не зовсім вкладаються в образ мейнстримового хлопчика з привілейованої верстви. Ці «інші» речі — те, чого його навчили Жермена та Бріжіт: література, театр, філософія. Жінки виховали в ньому цю любов до слів, до текстів, до гри на сцені, — таланти, які він згодом використав на свою користь.

У політиці Макрона багато літератури. Назва руху En Marche! — це цитата з Сент-Екзюпері: у його «Нічному польоті» один із персонажів вимовляє фразу: «У житті немає рішень. Є сили, що рухаються (les forces en marche): треба їх створити, і тоді з’являться рішення».

En marche — фраза багатозначна: вона може означати рух разом (marcher — це «йти», звідси наше слово «марш»), може означати «вперед», а може означати здатність механізму працювати, «не ламатися».

Les forces en marche, «сили в русі», сили, які не ламаються, — і які здатні щось змінювати, піднімаються з глибин, штовхають одна одну, підтримують одна одну, аж поки стають непереборними. Цим силам ти програєш, якщо не використаєш на свою користь, якщо не зможеш їх скерувати.

Макрон розуміє специфіку нашої епохи: це доба, де політика часто втрачає зв’язок з реальністю, і реальність їй на це відповідає — темними, неконтрольованими силами протесту, які народжуються непомітно, але однієї миті стають нездоланними. Успіх «антисистемних» кандидатів на цих президентських виборах — свідчення того, що ці підземні сили ось-ось вийдуть на поверхню.

Макрона й самого інколи презентували як «антисистемного» — що є радше хитрістю маркетологів, ніж правдою. Надія, однак, на те, що його літературне і філософське серце розуміє: «антисистемні» сили треба приймати навсправжки, вони є реальністю, значно складнішою, ніж здається на перший погляд.

Коли ви читаєте тексти руху En Marche! — тексти промов Макрона, наприклад, — ви можете здивуватися їхньому стилю. Це не стандартна політична програма — це часто поетичний маніфест, більше схожий на маніфести авангардистських рухів початку ХХ століття, хоч і без їхнього епатажу. Це тексти, які апелюють до таких понять як «життєві сили», «вітальність», «енергія», «сила». Додавати енергію, сполучати, робити разом — а не розділяти чи протиставляти: таким був головний меседж Макрона-кандидата на противагу до Марін Ле Пен.

Назва руху Макрона En Marche! є цитатою з «Нічного польота» Сент-Екзюпері Фото: EPA/YOAN VALAT

Над Макроном часто сміялися, говорячи, що він іде на вибори без програми — але з «візією». Але в сучасній політиці найчастіше бракує саме візій — розуміння напрямку руху, кінцевої мети, карти території. Макрон, у чомусь, є мрійником — але коли політикою править цинізм і гроші, хіба не приходить час мрійників?

У маніфестах свого руху та у своїх публічних виступах Макрон часто цитує письменників. Наприклад, Рене Шара, його оповідь про те, як у французькому селищі тихий селянський натовп, відтіснивши нацистських солдатів (Шар був учасником руху спротиву, що переховувався від нацистів під час Другої світової) врятував йому життя. І так само сьогодні це тихе, але потужне зібрання людей може врятувати Францію від ультраправих, — говорить Макрон.

Паралель у чомусь штучна і зшита білими нитками — але під час промови натовп їй вірить і сприймає її з ентузіазмом. Макрон має талант натхнення, він може дати відчути, що всі навколо є частиною однієї справи, одних forces en marche: сил, що рухаються, що не ламаються.

Окрім Рене Шара (а також інших письменників — Шатобріана, Камю, Бальзака та багатьох інших) Макрон часом цитує самого Сент-Екзюпері. Наприклад, пасаж про стару жінку, яка боїться відпустити своїх дітей погуляти в сад — це той страх відкриття, який пронизує сучасну Францію, вважає Еммануель. Макрон мріє Францію «відкрити» до світу і в такий спосіб повернути їй втрачені позиції — але навіть він не знає відповіді на питання про те, чи готові до цього самі французи, з їхньою любов’ю до маленьких старих речей, до маленьких старих звичаїв.

В одному інтерв’ю Макрон говорить про монархічні традиції Франції, які майже неможливо викорінити. Про страту Людовіка XVI під час Французької революції — як одну з головних несвідомих травм французької нації, яку потім намагалися чимось заповнити. Про любов до цих «майже королів», яким були Наполеон чи де Ґолль.

Макрон на роль короля явно не тягне. Не тягне він і на роль «батька нації» — він радше прагне бути її сином. Не королем, а «маленьким принцом».

Подивіться на фото Макрона в 14-15 років: ви побачите вродливого юнака з хаотичною шевелюрою. «Маленький принц», який згодом стане «силою в русі», force en marche.

«Маленький принц» Еммануель Макрон (архів) Джерело: France 24

Філософія та реальність

«Філософія дає сенс тому, що без неї є тільки магмою дій та слів», — говорить Макрон в одному з інтерв’ю. Філософія є великим натхненням його юності (в університеті Нантера він займається саме нею) — і, схоже, продовжує жити в його серці і тепер.

Найбільший вплив — це Поль Рикер. У Рикера ви ніколи не знайдете інтелектуальної епатажності інших «великих» французів ХХ століття, від Сартра до Фуко. Рикер не прагнув вражати, знищувати, руйнувати чи здійснювати революцію: він прагнув сполучати різне і шукати підземних тунелів між антиподами.

Французський філософ Поль Рикер отримує премію Бальцана на церемонії у швейцарському Цюриху (архівне фото 1999 року) Фото: EPA/JUERG MUELLER

Від цієї інтелектуальної відкритості до компромісів Рикер постраждав: він викладав у Нантері 1968-го року, і саме з цього університету почався знаменитий «травень 1968-го» у Парижі: протести, каміння, коктейлі, спалені автівки — бунт студентів, бунт робітників. Рикер спробував примирити сторони — і за це бунтарі натягнули йому смітник на голову, в буквальному сенсі слова.
Однак свої головні твори Рикер напише пізніше — і від головного свого прагнення до примирення різного, синтезу між протилежностями, він ніколи не відмовиться.

Макрон зустрічає Рикера під час свого навчання в Нантері наприкінці 1990-х. Тоді йому 20, Рикеру — за 80. В певний час він ходить до нього щоранку. Філософ вчить його уважності читання і дисципліні: «він мені показав, що необов’язково бути експертом, щоб думати про ті чи інші речі: достатньо вміти читати тексти». Тоді Рикер пише один з останніх своїх творів — книжку «Пам’ять. Історія. Забуття». Спочатку дає Макрону уривок почитати — 20-річний Еммануель його віддає зі своїми нотатками. Потім допомагає з іншими уривками. В розділі з подяками Рикер згадає свого молодого студента — і ця фраза є сьогодні цікавим свідченням того, ким був нинішній президент Франції ще до того, як він став економістом і політиком.

Сьогодні було б хибно сприймати Макрона занадто наївно. У нього теж є свої скелети в шафі (наприклад, зв’язки з «багатіями» з фінансових кіл), сумнівні друзі (наприклад, філософ та економіст Жак Атталі, що підтримує анексію Криму і висловлює прихильність до Росії) та слабкості (наприклад, відсутність партії). Але в нього є те, чого не має в інших: здатність поєднувати абсолютно різні речі, сміливість і молодість.

Багато хто сьогодні вірить у те, Макрон є надією для Європи, — яку занадто рано встигли поховати. Що саме він зможе дати Європі нового дихання. І ці надії не є безпідставними.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram