Заступник глави Адміністрації президента України Костянтин Єлісєєв під час брифінгу у Києві, 3 лютого 2017 року
Фото:

Марків Михайло/POOL/УНІАН

Другим Мінським угодам — чотири роки. 12 лютого 2015-го президенти України, Франції та Росії, а також канцлер Німеччини домовилися про нову редакцію документу, який мав би покласти край війні на Донбасі.

Що змінив «Мінськ», чи є йому альтернатива та як змусити Росію припинити війну на Донбасі — Громадське розпитало Костянтина Єлісєєва, першого заступника голови Адміністрації президента України, який бере участь у роботі так званого Нормандського формату на рівні дипломатичних радників.

Костянтине Петровичу, минула четверта річниця «Мінська-2». Як ви оцінюєте ці 4 роки з моменту перемовин Нормандської четвірки?

По-перше, дозвольте пояснити, що я маю на увазі під «Мінськом». Це пакет з трьох документів, який включає Мінський протокол від 5 вересня 2014, Мінський меморандум від 19 вересня 2014 року. Ну і, звичайно, Комплекс заходів з імплементації Мінських домовленостей – від 12 лютого 2015 року. Саме цей пакет домовленостей є основою роботи для української дипломатії, в тому числі нашої делегації, як в рамках тристоронньої контактної групи, так й в нормандському форматі. 

Гаразд, але все ж, які підсумки?

Лише ледачий не висловлюється критично щодо мінського пакету. Дійсно, він не ідеальний, бо ухвалювався в непростих на той час політичних та безпекових умовах. Але хотів би нагадати наступне. 

По-перше, саме завдяки мінським домовленостям нам вдалося суттєво знизити рівень бойових дій та, відповідно, зберегти людські життя, зокрема серед мирного населення, на Донбасі. 

По-друге, нам вдалося сформувати потужну міжнародну коаліцію на підтримку України. 

По-третє, нам вдалося запустити і протягом майже 5 років зберегти дієвий механізм міжнародних санкцій проти російського агресора. Хто б що не говорив, але мінські домовленості прямо прив'язані до антиросійських санкцій. 

Четверте — завдяки мінським домовленостям нам вдалося звільнити майже сотню українських заручників, які незаконно утримувалися на території окупованого Донбасу. Лише згадайте, коли в грудні 2017 року звільнили 74 українських бранців. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Повернення додому: як зустрічали звільнених з полону українців в аеропорту Бориспіль (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Ще один важливий елемент — завдяки «Мінську» Україна отримала такий дорогоцінний час, щоб відбудувати якісну українську армію та запустити реформи.

Нещодавно Мартін Сайдік, спеціальний представник голови ОБСЄ в Тристоронній контактній групі, повідомив, що має свій план припинення війни на Донбасі. Ви знайомі з цим документом. Як ви його оцінюєте?

Наскільки я розумію, сам пан Сайдік визнав, що цей план не підміняє мінські домовленості та є насправді позиційним документом для обговорення, розробленим ним особисто. Водночас нас неприємно здивувало, що у його заявах прозвучало, що «цей план йшов у розвиток російської ініціативи щодо розміщення миротворчої операції, представленої в ООН».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Представник ОБСЄ в Мінську пропонує «вихід з глухого кута» на Донбасі. План передбачає вибори під наглядом ООН

Звичайно, у нас є багато питань до цього документа, рівно як і до часових рамок та способу, в який він був висунутий. Ми цей документ не розглядаємо і не обговорюємо. Думаю, що його очікує така ж доля, як і доля десятків інших планів врегулювання ситуації на Донбасі, які пропонувались за останні чотири роки.

Зліва направо: президент Білорусі Олександр Лукашенко, президент Росії Володимир Путін, канцлерка Німеччини Ангела Меркель, колишній президент Франції Франсуа Олланд та президент України Петро Порошенко у Мінську, Білорусь, 11 лютого 2015 року. 12 лютого 2015 року президенти України, Франції та Росії, а також канцлерка Німеччини домовилися про нову редакцію Мінських угод, які мали би покласти край війні на Донбасі
Фото:

EPA/TATYANA ZENKOVICH/POOL

Яка подальша доля «Мінська»?

Головна причина відсутності прогресу в імплементації Мінських домовленостей — брак політичної волі Кремля виконувати свої зобов'язання. Це визнають і наші міжнародні партнери. Саме тому міжнародні санкції не лише були запроваджені, але й поступово посилюються.

Причина саботажу Мінська з боку Кремля для мене очевидна — Москві насправді не потрібен Донбас, так само як і Крим. Їй потрібна вся Україна, яка б стала складовою «руського миру» та згодом частиною нової російської імперії.

Доказом цьому є й стратегія Росії щодо морської блокади українського Приазов’я та «повзучої анексії» Азовського моря. Її мета — підірвати економічний розвиток та добробут регіону, а разом з ним і соціально-політичну стабільність в Україні.

Регіон вже відвідала перша експертна місія ЄС і наразі в Брюсселі готується комплексний пакет інвестиційно-економічної допомоги розвитку українського Приазов‘я, який, можливо, буде обговорюватися й на наступній зустрічі міністрів закордонних справ ЄС 18 лютого.

Що таке Мінські домовленості? Це шлях відновлення суверенітету і територіальної цілісності України, а також встановлення миру на Донбасі у політико-дипломатичний спосіб. Це їхня квінтесенція. Вони передбачають, зокрема, повне та всеохоплююче припинення вогню, виведення російських військ та зброї з української території, відновлення Україною контролю над тимчасово неконтрольованими ділянками українсько-російського державного кордону, звільнення українських заручників.

Для тих, хто продовжує висувати нові плани під різними назвами, скажу: які б нові ідеї не висувалися, вони міститимуть аналогічні базові заходи, закладені в Мінську, які я навів вище. Може мінятися послідовність реалізації заходів, їхні часові рамки, але сама суть залишиться незмінною – відновлення суверенітету України.

Водночас ми маємо говорити про додаткові заходи, які б стимулювали виконання Мінських домовленостей. Серед них, на мій погляд, найбільш перспективною виглядає ідея щодо розміщення на території окупованого Донбасу, включно на неконтрольованій ділянці українсько-російського кордону, багатонаціональної миротворчої місії під егідою ООН.

Ми не згадали ще один важливий пункт Мінських домовленостей — це особливості місцевого самоврядування тимчасово окупованих територій. Також там йдеться про амністію. Чи готова Україна виконати ці вимоги?

Україна залишається відданою виконанню Мінських домовленостей. Якби складно не було, але в Україні був запущений цей процес. Була ухвалена спеціальна постанова Верховної ради, яка виокремила території, які перебувають під тимчасовою окупацією.

Парламент ухвалив закони про амністію та про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей. Вже декілька разів цей закон був продовжений. Останній раз – до кінця 2019 року.

Але, нагадаю, 2 листопада 2014 року російська сторона провела, а 11 листопада 2018 року повторила незаконні місцеві вибори на окупованому Донбасі, що завдало відчутного удару по процесу виконання Мінська. 

Безпекові складові Мінських домовленостей — це переважно зобов’язання російської сторони. Наприклад, за останні 4 роки 18 разів оголошувався режим припинення вогню, і жодного разу він не був дотриманий російським агресором. Відсутній будь-який прогрес у виведенні російських військ і техніки з території України.

Ба більше, через тимчасово неконтрольовані ділянки кордону Росія продовжує постачання зброї, техніки, амуніції. Спостерігачі СММ ОБСЄ не допускаються до ключових районів окупованого Донбасу, включно на території, прилеглі до кордону. Кремль ігнорує численні пропозиції української сторони щодо звільнення заручників та незаконно ув’язнених українців. В цих умовах не можна говорити про виконання Росією «Мінська».

Що має статися, щоб Росія виконала свої зобов'язання?

Потрібно продовжувати тримати консолідовану позицію проукраїнської коаліції. Якщо Росія продовжує продавати назовні створену нею ілюзію, що існуючий механізм міжнародних санкцій наразі не спонукає її до виконання Мінських домовленостей, то треба його подальше посилення. Необхідно постійно збільшувати ціну російської агресії проти України та забезпечувати солідарну позицію всередині ЄС.

А які це можуть бути санкції? І що ми робимо для того, щоб Європа та США ухвалили новий пакет санкцій?

Не лише Європа і США ухвалили санкції. Вся міжнародна проукраїнська коаліція – від Австралії та Нової Зеландії до Японії та Канади — застосовує антиросійські санкції,. Ми вітаємо той факт, що ключовим лідером у запровадженні санкцій є наші американські партнери. Тому зараз перше завдання — добитися, щоб санкції ЄС поступово наближалися до рівня санкцій, запроваджених з боку США. 

По-друге, санкції треба застосовувати у відповідь на акт агресії Росії в акваторії Азовського і Чорного морів

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія атакувала і захопила українські кораблі у Керченській протоці: що відбулося

Зараз ми працюємо над тим, щоб ухвалили новий пакет санкцій – так званий Азовський. Тому Президент проводить багато телефонних розмов, переговорів і консультацій з керівництвом наших партнерів. Це буде важливою темою зустрічей глави нашої держави під час візиту до Мюнхена для участі у безпековій конференції.

Таким чином, у нас має бути три пакети міжнародних санкцій: «кримський», «донбаський», і – «азовський».

«Механізм санкцій наразі не спонукає Росію до виконання Мінських угод» (на фото зліва направо: президент України Петро Порошенко, президент Білорусі Олександр Лукашенко та президент Росії Володимир Путін у Мінську, Білорусь, 11 лютого 2015 року)
Фото:

TATYANA ZENKOVICH/POOL

Україна вимагає розширення мандата постійної моніторингової місії ОБСЄ на Азовське море. Чи є зрушення?

Українська сторона запропонувала, щоб СММ ОБСЄ активізувала свою діяльність як у Приазов’ї на суходолі, так і в морській акваторії Азова, Керченської протоки. Це було б логічно, оскільки мандат, наданий Спеціальній моніторинговій місії ОБСЄ, охоплює всю територію України. Окрім того, ми виступаємо за більш активне використання місією низки технічних засобів, тобто має здійснюватися як фізичний, так і технічний моніторинг.

Ці ініціативи були з інтересом сприйняті французькою та німецькою сторонами. Але, на жаль, є одна проблема — відсутність політичної волі кремлівського керівництва. Це ще раз засвідчує, що насправді воно не зацікавлене у врегулюванні ситуації і хоче примусити всіх партнерів сприйняти нинішній статус кво. Тобто як блокаду українських портів, і блокаду українського Приазов’я.

Переважна більшість кандидатів у президенти вважають, що «Мінськ» потрібно замінити на перемовини у форматі Будапештського меморандуму. Як ви ставитеся до такої ідеї?

Будапештський меморандум присутній і в риториці Президента, як додатковий елемент того, що Росія порушує не лише базові принципи статуту ООН, міжнародного права, норми ОБСЄ, але і домовленості, зафіксовані в Будапештському меморандумі. Звичайно, дехто намагається маніпулювати. Хотів би розчарувати його прихильників.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Чекати чи домовлятися: два базові сценарії, як зупинити війну на Донбасі, від кандидатів у президенти

Справа в тому, що одного лише бажання українського політика недостатньо. Для цього потрібна згода всіх сторін. На жаль, РФ відмовляється від роботи в будь-яких інших форматах, крім Нормандського або в рамках тристоронньої контактної групи, яка збирається регулярно в Мінську. Тому маніпуляції навколо «Будапешту» відводять дискусію від реальних проблем і фокусуються на якихось віртуальних форматах.

Більше того, якщо врахувати, що дві країни нормандського формату – Німеччина та Франція – представляють позицію ЄС, а паралельно активно працює ще й американська дипломатія, то по суті ми й маємо Будапештський формат. Але, на жаль, не форма, а суть є визначальною в цьому процесі.

Зліва направо: комісар з Європейської політики сусідства та переговорів про розширення Йоханнес Хан, президент України Петро Порошенко та заступник глави Адміністрації президента України Костянтин Єлісєєв під час зустрічі на щорічному Всесвітньому економічному форумі у Давосі, Швейцарія, 23 січня 2019 року
Фото:

Палінчак Михайло/POOL/УНІАН

Я правильно розумію, що зараз, після п'яти років президентства, Петро Порошенко виходить з тих позицій, що з Путіним домовитися неможливо?

Президент готовий домовлятися з ким завгодно, аби досягти ключових цілей — від відновлення мира на Донбасі і деокупації Криму до звільнення українських в'язнів та заручників.

Я хотів би нагадати, що одразу після акту російської агресії в Азово-керченській акваторії, 25 листопада, глава держави ініціював розмову з президентом РФ. На жаль, відповіді з того боку так і не отримали.

Станом на сьогодні, Кремль в очікуванні результатів президентських виборів в Україні. Звичайно, залежно від цього російська сторона буде калібрувати свою позицію. Ви знаєте, що Росія активно втручається у виборчий процес. Уже на сьогодні заявила про те, кого вона не хотіла б бачити на посаді глави української держави.

На жаль, сьогодні багато політиків обіцяє негайний мир, при цьому не уточнюючи ціну, яку має сплатити за це український народ. Нам дійсно дуже потрібний мир, але не за рахунок повернення в орбіту російського впливу, відмови від реформ та курсу на інтеграцію в ЄС та НАТО та будь-якого обмеження суверенітету та територіальної цілісності України. Хочу застерегти, що мир у розумінні Москви – це капітуляція України.

Поділитись: