Герсон Родрігес з київського «Динамо» святкує після того, як забив гол під час футбольного матчу в рамках плей-офф Ліги чемпіонів УЄФА між «Динамо» (Київ) та KAA Gent, 29 вересня 2020 року
Фото:

EPA/SERGEY DOLZHENKO

Матеріал є частиною спецпроекту

Спецпроєкт «Україна після карантину»: як зміняться економіка, бізнес, охорона здоров'я, культура та життя після COVID-19

Два тижні тому збірна України з футболу зазнала нищівної поразки від команди Франції з рахунком 1:7. Звісно, програти чемпіонам світу — не сенсація, однак рахунок вразив багатьох з тих, хто цікавиться футболом не надто глибоко. Але навіть тренер французів Дідьє Дешам на післяматчевій пресконференції зазначив, що у Андрія Шевченка були проблеми через відсутність гравців, і попросив не перебільшувати значення перемоги.

Проблеми, згадані Дешамом, виникли не лише через травми. Вплинув фактор, який у 2020 році істотно вплинув на весь світовий спорт.

Спочатку стало відомо про позитивні тести на коронавірус у Пятова та Степаненка. Через це на самоізоляції залишилися й інші футболісти збірної, що виступають за «Шахтар» (згодом виявилося, що вірус підхопили ще 7 гравців). А вже потім, у Франції, з'ясувалося, що вірус підхопили воротарі Лунін та Паньків, через що бути запасним у грі з французами довелося тренеру воротарів Олександру Шовковському.

Це найбільш яскравий, але не єдиний приклад того, як коронавірус вплинув на ситуацію з українським спортом.

Фаза перша: спорт на паузу та «дурниці» від Усика

Кабмін запровадив карантин в усій Україні з 12 березня. У постанові йшлося, серед іншого, про «заборону масових спортивних заходів». І хоча роз'яснень щодо того, чи можна проводити спортивні заходи без глядачів, спочатку не було, українські спортивні клуби зорієнтувалися швидко. 

Вже матчі чергового туру української футбольної прем'єр-ліги (УПЛ) 14-15 березня відбулися без глядачів.

Ігровий момент матчу в рамках 23-го туру Чемпіонату України з футболу (Прем'єр-ліга) між ПФК «Львів» (Львів) та ФК «Карпати» (Львів) на стадіоні «Україна» у Львові, 14 березня 2020 року
Фото:

УНІАН/Євген Кравс

Так само швидко аналогічно вчинили й представники інших видів спорту. Але за кількістю глядачів навіть показники передкарантинного 22-го туру УПЛ, на матчі якого приходило трохи більш як 4 тисяч фанів у середньому, є недосяжною мрією для українського баскетболу чи хокею. Тому обмежувальні заходи в цих видах спорту радше були заради безпеки самих спортсменів, тренерів та персоналу.

Не всі представники українського спорту сприйняли обмеження одразу, вчергове довівши, що спорт є дзеркалом суспільства.

Так, колишня зірка «Динамо», а нині відносно популярний відеоблогер Олександр Алієв заявив, що коронавірус — це фейк. А його тезка, чемпіон світу з боксу Олександр Усик додав до чималого переліку своїх сумнівних фраз заяву про те, що найстрашніший вірус — це гріх: «Все дурниці, друзі. Ходіть у храм, причащайтеся, сповідайтеся. І тоді буде все добре».

Втім, українські спортсмени переважно прийняли правила гри та почали чекати на те, коли жорсткий карантин закінчиться.

Але після переносу на 2021 рік Літньої Олімпіади в Токіо та футбольного Євро-2020 всі остаточно зрозуміли: справи кепські. Увесь світовий спорт був поставлений на паузу, за винятком невеликих осередків спротиву на кшталт Білорусі, за футбольним чемпіонатом якої певний час спостерігав увесь світ.

Фаза друга: уроки з Італії та перший український спортсмен, що захворів

З кінця березня почалося поступове розуміння, що якщо спорт і повернеться, то точно без глядачів.

Разючі звістки надходили з Італії, де гра Ліги чемпіонів між «Аталантою» з Бергамо та іспанською «Валенсією» отримала прізвисько «нульова» — за аналогією з «нульовим» пацієнтом, який запускає епідемію. Гра відбулась ще 19 лютого в Мілані, чимало італійських та іспанських уболівальників добиралися туди в одному потязі, а також спілкувались між собою до та після гри. А перемога «Аталанти» викликала чимало емоцій італійських фанів із традиційними обіймами та поцілунками. Все це, за деякими гіпотезами, безпосередньо вплинуло на вибухове зростання хворих в Італії та розповсюдження захворювання в Іспанію.

Прихильники «Аталанти» вболівають під час матчу 1/8 фіналу Ліги чемпіонів УЄФА з футболу — «Аталанта» проти «Валенсії» на стадіоні «Джузеппе Меацца» в Мілані, Італія, 19 лютого 2020 року
Фото:

EPA/PAOLO MAGNI

Цікаво, що під час тієї гри на поле вийшов і український футболіст «Аталанти» Руслан Маліновський. Та першим українським спортсменом, котрий заразився коронавірусом, став не Маліновський, а баскетболіст іспанської команди «Фуенлабрада» В'ячеслав Бобров.

Бобров, за його припущенням, захворів, коли повертався в Україну з Іспанії, де дуже багато людей в аеропорту були без масок. У Києві в нього лише перевірили температуру при виході з літака. Наступного дня у спортсмена піднялась температура, а згодом його довелося госпіталізувати. На щастя, все обійшлося, однак Бобров став далеко не останнім українським спортсменом, котрий підхопив коронавірус.

Фаза третя: підрахунок збитків та відновлення змагань

Українському спорту не звикати рахувати збитки: поняття «самоокупність» максимально далеке від абсолютної більшості українських федерацій, ліг та клубів. 

Однак у 2020 році у керівників спортивних федерацій з'явилася можливість скаржитися не лише на наслідки економічної кризи чи помилки попередників, а й на надзвичайну ситуацію, що виникла через коронавірус.

У бюджеті, ухваленому в 2019 році, було передбачено фінансування Міністерства спорту на суму 4,128 мільярда гривень. Але після того, як у квітні ухвалили новий, пандемійний, варіант бюджету — витрати на спорт істотно зменшилися. Міністерству вдалося відстояти лише 2,25 мільярда, а міністр Вадим Гутцайт намагався заспокоїти спортсменів, кажучи, що після того, як проблема з пандемією зникне, кошти повернуть, а олімпійці матимуть змогу готуватися до Олімпіади в Токіо.

Пішоходи в масках проходять повз емблему Олімпійських ігор у Токіо, Японія, 23 березня 2020 року
Фото:

EPA/KIMIMASA MAYAMA

Для цього спортсменам національних збірних у індивідуальних олімпійських та паралімпійських видах спорту дозволили тренуватися вже з 15 квітня. Зрозуміло, що поодинці і з дотриманням заходів безпеки. Однак уже і це можна було вважати прогресом з точки зору перспектив українського спорту.

Втратили гроші й клуби з командних видів спорту, але вижити їм було трохи простіше, ніж «індивідуалам» чи колегам з інших країн. Стало у пригоді те, що більшість українських професійних команд є забаганкою, фактично — хобі їхніх власників.

Наприклад, у Словаччині один з провідних футбольних клубів країни «Жиліна» просто зник через те, що позбувся можливості жити з продажу своїх гравців влітку — трансферне вікно було відкладено на більш пізній термін. Водночас українські клуби лише трохи сильніше затягнули паски. Врешті-решт, коли ти звик, що затримки зарплати можуть становити й пів року (як буває в українському футболі і в кращі часи), то вже не можеш боятися паузи у кілька місяців.

А що пауза становитиме саме кілька місяців, стало відомо на початку травня, коли спортсменам з командних видів теж дозволили відновити тренування. Але про повернення вболівальників на трибуни не йшлося: випадок з матчем «Аталанта» — «Валенсія» був надто яскравим, аби залишитися непоміченим керманичами навіть українського спорту.

Фаза четверта: як повернувся спорт та чого чекати далі

Звісно, в Україні не могли забезпечити таких умов для спортивних змагань, які створили, наприклад, за океаном у НБА. Там найкращі баскетболісти світу приїхали у «Діснейленд» в Орландо, де було створено «бульбашку» — простір для гравців, у якому ввели максимальні заходи безпеки. Гравців постійно тестували, а тих, хто порушував правила спілкування із оточуючими, одразу ізолювали. Зрештою у лізі, гравці якої ніколи не були надто дисциплінованими, не було зафіксовано жодного випадку захворювання у «бульбашці».

В Україні пішли простішим шляхом. Хтось, як баскетболісти, просто оголосив про дострокове припинення чемпіонату, і у «Дніпрі», який здобув своє перше чемпіонське звання, були не надто задоволені такою перемогою без бою. Хтось, як хокеїсти, вирішив максимально відкласти відновлення сезону — і все одно не вгадав, бо одразу 23 гравці «Донбасу» на початку вересня захворіли на COVID-19 напередодні півфіналів першості країни. А хтось, як футболісти, просто намагався якнайшвидше дограти чемпіонат, в якому насправді було не так вже й багато інтриг.

Цікава ситуація склалась із легкоатлетами, зокрема — з любителями бігу. Чемпіонат України з легкої атлетики, який планували на червень, зрештою провели у серпні. Втім, якщо на ньому все ж вдалося зустрітися в очних змаганнях більшості провідних легкоатлетів країни, то з біговими змаганнями на довгі дистанції, що набули популярності в останні роки, було складніше. 

Київський напівмарафон довелося спочатку перенести із березня на квітень, а згодом — із квітня на вересень та проводити онлайн. Тобто спортсмени змагалися самі з собою, поза якоюсь єдиною трасою, та надсилали результати організаторам змагань.

Учасник Kyiv Half Marathon Online
Фото:

Пресслужба Kyiv Half Marathon Online

Така сама процедура 31 жовтня чекає і на учасників Київського марафону. Зазнав змін весь календар змагань серії Run Ukraine на 2020 рік — і, схоже, ситуація не зміниться і у 2021 році. Скупчення людей в українських містах, звісно, були б меншими, ніж, скажімо, на нью-йоркському марафоні, однак організатори вирішили не ризикувати і обмежитися «дистанційними» змаганнями. Також ще навесні було зазначено, що іноземним бігунам, які останні роки із задоволенням приїжджали на змагання в Україну, слід утриматися від участі в забігах у нашій країні.

І, якщо вже казати про гостей з-за кордону, то поки незрозумілою є доля чемпіонату Європи з художньої гімнастики. Він мав відбутися у Києві ще в травні, у червні його перенесли на 26-29 листопада. Але з огляду на другу хвилю епідемії, що фактично вже визнана керівництвом країни, є великі сумніви, що він відбудеться в ці дні.

Однак керівники МОЗ, котрі дозволили проведення міжнародних змагань із глядачами, схоже, сумнівів не мають. І за жартами вболівальників, що міністру Степанову та його підлеглим відомий секрет того, що коронавірус лютує на українських турнірах, але ховається на міжнародних матчах, криється тривога. Адже під час нещодавніх ігор футбольної збірної України з Німеччиною та Іспанією на трибунах столичного «Олімпійського» перебувало понад 17 та 10 тисяч уболівальників відповідно.

Чимало фанів приїхали підтримати збірну з інших міст країни. І тут важливо, чи не буде ситуація подібною до тієї, що склалася після матчу «Аталанти» і «Валенсії». Звісно, з того часу інакше до коронавірусу стали ставитися не лише італійці з іспанцями, а й українці. І на трибунах арени в Києві можна було побачити, як стюарди не цуралися розсаджувати навіть батьків та малолітніх дітей.

Та сама практика була і під час гри «Динамо» в Лізі чемпіонів проти «Ювентусу». А «Шахтар» трохи повагавшись, теж запустив цього тижня продаж квитків на матч з «Інтером».

На фоні того, що у Києві та Україні чи не щодня оновлюються рекорди за захворюваністю, рішення повернути вболівальників на міжнародні матчі точно виглядає суперечливим. Тим більше, що, скажімо, на матч із «Динамо» не приїхав Криштіану Роналду — навіть настільки феноменальний організм, як у зіркового португальця, не встояв перед коронавірусом. Дивно вірити в те, що фани збірної, «Динамо» та «Шахтаря» мають більший запас здоров'я, ніж Роналду чи, скажімо, футболісти «Олександрії», де минулого тижня виявили одразу 27 носіїв вірусу.

Водночас українському спорту доводиться звикати до ситуації, коли кожне наступне змагання чи матч можуть бути перенесені в останній момент. Схоже, подальшого поширення набуватимуть змагання у безконтактних видах спорту онлайн. Хоча навіть шахісти скаржаться на те, що онлайн — це ерзац-замінник справжньої гри (до того ж вразливий до обману).

І чим далі, тим більш реальним стає сумний жарт про те, що ідеальним спортом під час пандемії стає фехтування: ти у захисній масці, рукавичках та костюмі, а якщо суперник підходить ближче, то ти його протикаєш.

Однак жарти жартами, а ситуація у більшості видів спорту точно не стане кращою аж до винайдення вакцини. Пандемія не має очей та жалю — і з цим ти живеш, незалежно від того, тренований ти спортсмен чи диванний аналітик.

Автор: Дмитро Литвинов, спортивний журналіст, оглядач Tribuna
Поділитись: