«Мені сказали: ви — проблемні люди». Як трансгендерна жінка знайшла улюблену справу попри переслідування

Представників ЛГБТ+ в Азербайджані завжди переслідували й утискали. У 2017 році під час масових рейдів було заарештовано щонайменше 200 людей — потім вони розповідали про тортури та принизливе ставлення, якого зазнали в поліцейських дільницях.

Тиск на представників ЛГБТ+ існує дотепер. Згідно зі звітом Міжнародної асоціації лесбійок, геїв, бісексуалів, транс- та інтерсекс-людей (ILGA), Азербайджан уже кілька років поспіль (і у 2021-му також) посідає останнє місце з усіх 49 країн Європи щодо дотримання прав ЛГБТ+.

Але, мабуть, найбільше у країні потерпають трансгендерні люди: на них вчиняють напади, подеколи доходить до вбивства. Останній такий випадок стався у серпні 2021 року у Гарадазькому районі Баку — трансгендерну жінку на ім'я Нурай пов'язали та спалили. На неї звернули увагу через відео з дня народження подруги, де Нурай була у весільній сукні.

Більшість трансгендерних людей в Азербайджані змушена надавати секс-послуги — на іншу роботу їх просто не беруть.

Наші партнери з Meydan.TV розповідають історію трансгендерної жінки, якій, попри все, вдалося знайти роботу в іншій сфері. Це 27-річна Лорен, яка живе у місті Сумгаїт і працює стилістом у салоні краси. Безперечно, це успіх — вона здавна мріяла саме про це. Втім, за її словами, шлях до такого життя був довгим і тернистим.

«Мене виганяли зі школи»

Лорен народилася у Шабранському районі, в невеликому селі на 23 будинки, і прожила там до восьмого класу. Далі навчалася в Баку, а потім переїхала до міста Сумгаїт неподалік від столиці.

Зі своєю ґендерною ідентичністю, як каже Лорен, вона визначилася ще змалку — і, на відміну від переважної більшості азербайджанських сімей, родина її підтримала.

«Пам'ятаю, як років у п'ять-шість я часто трималася за живіт і благала Бога, щоб він зробив мене матір'ю , — розповідає Лорен, — Батьки теж це бачили, та, мабуть, списували все на те, що я дитина, тож не реагували. Але через те, що я росла й формувалася у них на очах — не тільки сім'я, а навіть сусіди та знайомі встигли до цього звикнути».

Лорен згадує, як зіткнулася з дискримінацією та образами, коли приїхала навчатися до Баку:

«Мені говорили: йди зі школи. Директор сказав завучу, а завуч — моїй класній керівниці, що я як дівчинка, і це погано впливає на інших дітей. Хоча з тієї школи більше не вийшло жодного трансґендера, крім мене, — із сумною усмішкою розповідає Лорен. — Через мою трансґендерність мене буквально виганяли зі школи».

Ставлення однокласників теж було неоднозначним: дехто підтримував дівчину й казав, що це її особиста справа, проте набагато частіше її спіткали образи та приниження.

Лорен з радістю зазначає, що батько підтримує з нею зв'язок, цікавиться її життям, допомагає у скрутну хвилину та приймає такою, який вона є.

«Він виконує батьківські обов'язки, а в решту мого життя не втручається. Він знає про мої зовнішні зміни і приймає мене такою — інакше не телефонував би, не шукав би мене. Але він намагається не акцентувати на цьому (на трансґендерності, — ред.) увагу», — пояснює Лорен.

Однак навіть така підтримка є дуже незвичайною для консервативного азербайджанського суспільства, тож Лорен щиро вдячна своїм батькам за те, що вони від неї не відвернулися.

«Не кожен здатен боротися»

Причиною того, що в Азербайджані трансгендерні жінки переважно потрапляють у секс-індустрію, Лорен вважає суспільство — і насамперед батьків.

«Секс-роботою займаються ті, від кого суспільство відвернулося, — каже Лорен. — Батьки часто думають: нехай живе, тільки подалі від мене. Але ж так не має бути! Багатьом трансґендерам зараз дуже складно. Не кожен здатен боротися, не кожен може зціпити зуби й голодувати день, п'ять, десять днів. Не кожному дається шанс, на жаль. Я знаю батьків, які були готові навіть вбити своїх дітей за те, що вони трансґендери, представники ЛГБТКІ».

На думку Лорен, саме підтримка рідних допомогла їй міцно встояти на ногах і продовжувати жити.

«Як би вас не підтримували інші, проте якщо відвернулися найближчі люди: тато, мама, брати, сестри — все вже не те», — каже Лорен.

«На роботу мене брали ті, хто хотів переспати»

П'ять років тому Лорен купила собі квартиру в Сумгаїті — як вона сама з гордістю каже, «на чесно зароблені гроші».

Нині дівчина працює стилістом. Це її давня мрія, але для цього довелося долати безліч перешкод.

«Дуже мало людей брали мене на роботу. [Це були] ті, кому щось потрібно було від мене... ну, в сексуальному плані. Ті, хто хотів переспати. Я працювала, а за деякий час мені говорили: давай переспимо!», — згадує Лорен.

За її словами, салон краси — одне з небагатьох місць, де ЛГБТ+ люди таки можуть знайти собі роботу. Втім, і в цій сфері вони також можуть зіткнутися з дискримінацією:

«У мене був свій салон, але його закрили через те, що я трансґендер. Мені сказали, мовляв, ви проблемні люди. Потім повідомили дільничному, і він почав на мене тиснути».

Власник приміщення, яке Лорен орендувала під свій салон, був змушений їй відмовити в оренді, оскільки теж зазнав залякування: «У нього син працював у поліції, і йому погрожували: якщо не закриє салон — сина звільнять. Тож я пішла звідти».

Деталі про те, хто і як саме їй погрожував, Лорен розповідати відмовилася — пояснила, що зараз іще триває слідство.

Після цього дівчина знайшла роботу в іншому салоні, проте, за її словами, за нею почали стеження: «Я виходила з дому, йшла на роботу, верталася з роботи — і весь цей час за мною стежили. На роботі мені створили проблеми та звільнили».

Лорен спробувала щастя втретє — ще в одному салоні. І тут, на щастя, адміністраторка сказала дівчині, що для неї гендерна ідентичність не має значення, головне — професіоналізм.

«Завдяки їй у мене з'явилася робота, гроші. Мене тут щиро підтримують як людину, як працівника», — з вдячністю розповідає стилістка.

До неї добре ставляться всі: і персонал, і клієнти. Втім, навіть зараз вона геть не всім наважується відкритися.

«Людей важко зрозуміти, і до таких, як я, часто ставляться погано. Навряд чи вони думають, що я хочу працювати й заробляти чесною працею. Однак якби в мене не було цієї роботи — хтозна, де б я була зараз», — підсумовує Лорен.

За підтримки «Медиасети»