28-річна Маха та її сестра, 25-річна Вафа аль-Субаї, зважилися на відчайдушний крок. З дитинства вони потерпали від домашнього насильства: дівчат били за будь-яку непокору. В ультраконсервативній ісламській державі, якою є Саудівська Аравія, це — норма. Права жінок тут не захищені. Сестрам вдалося залишити батьківщину, і зараз вони у Грузії — очікують на отримання притулку. Аби убезпечити себе, вони зареєструвались у Twitter, де активно розповідають про себе та просять про допомогу.

Втеча від тотальної несвободи

«Просто зараз ми перебуваємо у Грузії, але й тут ми не почуваємося у безпеці. Грузія не є безпечною країною для нас. Ми поїдемо звідси, щойно з’явиться можливість. Ми б вирушили хоч зараз, однак дізналися, що наші паспорти анульовані», — розповідає Вафа, одна із сестер, в інтерв’ю Громадському.

Переховуючись у Грузії, сестри часто отримують повідомлення від своїх рідних: вони то погрожують вбити їх, щойно знайдуть, то закликають повернутися додому, де їм тепер нібито буде безпечно. Дівчата кажуть, що бояться залишати свій тимчасовий прихисток: імовірно, батько або брати вже розшукують дівчат тут. Згідно із законами Саудівської Аравії, їм доведеться відповідати за втечу: можливе ув’язнення або навіть страта. Тому сестри всіма способами просять про допомогу — діляться своєю історією у соцмережах, відкрито спілкуються з пресою, сподіваючись, що гласність допоможе їм поліпшити своє становище. Далі Маха та Вафа хочуть вирушити до іншої, безпечнішої країни.

До Грузії Маха та Вафа приїхали через Туреччину. «Ми зробили паспорти, і у нас взагалі не було часу. Адже наш батько міг дізнатися про це. Ми не могли чекати на візу, аби вирушити у якусь безпечну країну. А до Грузії ми могли в’їхали без візи. Ми прибули до аеропорту Стамбула, зачекали у транзитній зоні і того ж дня на таксі вирушили до Грузії», — каже Вафа.

Причиною втечі дівчата називають ставлення своєї родини до них. Вафа розповідає, що жодного волевиявлення їм не дозволялось. «Ще відтоді, як я була дитиною, я розуміла, що моя родина не любить мене. Але що я могла змінити? У Саудівській Аравії, якщо ти жінка, ти не можеш сказати й слова. Уряд Саудівської Аравії не здатен захистити нас від жорстокості, яку ми відчуваємо у сім’ях, адже це вважається нормою в нашій країні».

На запитання, якими були приводи до побиття у родині, Вафа каже: здебільшого це стосувалося будь-яких власних рішень дівчат. Таких, як зачіска, одяг або макіяж. Дівчатам нікуди не дозволялося виходити без супроводу чоловіків — навіть до супермаркету. Основні обов’язки жінок у їхній родині — готувати їжу та обслуговувати чоловіків. Майже неможливо здобути освіту або роботу. Для цього Вафі треба було їхати з їхнього села до міста, а без чоловіка її б не відпустили. Маха після навчання пройшла безліч співбесід, але роботи так і не отримала: батько не дозволив їй працювати, бо це була б робота у компанії — разом з «чужими» чоловіками.

«Освіта для жінок у Саудівській Аравії дуже обмежена. Є низка професій, які нам недоступні: ми не можемо бути дикторками, наприклад, або працювати у компанії. Переважно викладання. Математику, географію викладають жінки. Два роки тому я завершила навчання і намагалась отримати роботу. Однак мені заборонив мій батько. Адже сама я не мала права поїхати, а він не хотів поїхати зі мною, — пригадує Вафа. — Два роки я сперечалась із ним через це. А потім, кілька місяців тому, він раптом погодився, бо прямував до столиці Саудівської Аравії — Ер-Ріяду з моїми братами. І він узяв мене із собою. Я попрацювала лише два місяці. А тоді він заявив: усе, ми їдемо додому, ти мусиш припинити роботу. Та не встигли ми повернутися до нашого села, як я втекла».

Додатки, які рятують і поневолюють

Про історію Махи й Вафи аль-Субаї світ дізнався із Twitter. У ньому в середині квітня дівчата виклали перше відео із проханням допомогти: «Ми у небезпеці, ми потребуємо вашої допомоги, аби потрапити до країни, яка прийме нас і захистить наші права». На відео активно реагували користувачі соцмереж, міжнародні організації теж звернули увагу на історію дівчат. «Казали, що спробують допомогти, однак конкретної допомоги не обіцяли», — зазначає Вафа.

У Twitter сестри навіть виклали фото своїх паспортів. Своє рішення дівчата пояснюють так: «У нас не було іншого вибору. Якби ми не зробили цього, наша родина та уряд нашої країни повернули б нас назад. І ми б повторили приклад дівчини, яка близько восьми місяців тому теж приїхала до Грузії і нікому не розповідала про свою ситуацію. Її батько приїхав і забрав її назад. Більше про її долю ми нічого не знаємо».

Прикладів, коли саме розголос у соцмережах допомагав саудійкам успішно тікати з країни, останнім часом більшає. Один із них — історія 18-річної Рахаф Мохаммед аль-Кунун, яка у січні цього року втекла зі своєї батьківщини до Таїланду після того, як її родина намагалася нав’язати їй іслам. Дівчина забарикадувалась в аеропорту Бангкока, викладала у Twitter відео з вимогою забезпечити їй зустріч із представниками Агентства ООН у справах біженців. І потім таки змогла отримати притулок у Канаді. Вафа каже, що такі історії, коли утікачкам із Саудівської Аравії вдавалося вибороти своє право на життя у безпечній країні, — надихають.

Днями дівчата закликали корпорації Google та Apple видалити додаток, який дозволяє саудівським чоловікам тотально контролювати пересування жінок. Йдеться про додаток Absher, який дозволяє саудитам слідкувати за пересуванням жінок і давати дозвіл або відмовляти їм у подорожах за кордон. Вони отримують повідомлення, коли жінка використовує свій паспорт.

Absher був розроблений міністерством внутрішніх справ Саудівської Аравії з іншою метою — для надання різноманітних електронних державних послуг та проведення бухгалтерських операцій. Як кажуть сестри, тепер він є основою системи чоловічого опікунства в Саудівській Аравії. Втім Google, переглянувши у 2015 році умови використання додатка, не помітив порушення чиїхось прав і не видалив його.

Як саме дівчатам вдалося втекти з-під опіки чоловіків своєї родини, вони не пояснюють. Як пише The Guardian, вони вкрали у свого батька телефон із встановленим на ньому додатком Absher. А за версією видання Coda, дівчата зламали цей додаток.

Що буде із саудійками далі: правовий механізм

Стратегія активності в соцмережах у цьому випадку — радше перевага, аніж загроза, зазначає Максим Буткевич, координатор проекту «Без кордонів». На думку фахівця, публічність часом є чи не єдиним способом захисту: «Що більше людей слідкує за тим, що діється у житті цих людей, то менше шансів, що хтось зможе з ними тихо «розібратися» або порушити їхні права».

Дівчата не мають конкретного плану, куди вирушать далі: поки вони чекають на набуття статусу біженця в Грузії. Маха і Вафа цілком відповідають визначенню «біженці», яке прописане у Конвенції 1951-го року. Як каже Максим Буткевич, шанси у сестер хороші: «Гадаю, їм нададуть статус біженця або іншу форму захисту чи в Грузії, чи в інших країнах, які підписали й ратифікували Конвенцію ООН про біженців 1951-го року і протокол до неї 1967-го». Серед цих країн немає Саудівської Аравії, однак у цьому випадку це неважливо: головне, аби країна, де саудійки шукають притулку, зобов’язалась його надати.

Як пояснює Максим Буткевич, при цьому важливим є те, аби в країні, куди прибули сестри, їм не загрожувала небезпека переслідувань. Оскільки дівчата стверджують, що така небезпека є, то йдеться про переселення до безпечної країни, яким, зазвичай, займається Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (УВКБ ООН). Воно з’ясовує деталі справи й переконується у тому, що людям загрожує небезпека у тій країні, де вони зараз перебувають, а потім шукає безпечну країну, яка погоджується їх прийняти в межах своїх квот.

Хто може прийняти саудійок? Деякі країни Євросоюзу або Північна Америка. «З України, наприклад, переселяли раніше переважно на північ Європи: біженців приймали Швеція, Норвегія та ще декілька країн, а також Штати і Канада. Ситуація змінилася у 2015-2016 роках: ці країни прийняли дуже багато біженців з близькосхідного регіону — втікачів від війни в Сирії. І у них вичерпалися квоти, тому вони майже припинили приймати».

За словами Буткевича, проблема у тому, що це — не зобов’язання, а добра воля тієї держави, яка приймає. Вона може відмовити без жодних пояснень. Усе це — як вже домовиться УВКБ ООН, бо особисті звернення до посольств здебільшого не працюють. І зараз усе, що лишається — чекати на добру волю якоїсь безпечної країни, яка готова не лише надати саудійкам статус біженок, а й якісь мімінальні гарантії безпеки: наприклад, якщо приїдуть їхні родичі, то їм дівчат не віддадуть.

Twitter-активність допоможе дівчатам, вважає фахівець, — тільки якщо вони не будуть ставити у своїх постах якісь вимоги до посольств і вказувати, до яких саме країн вони сподіваються переселитись. Гласність без жодного тиску на уряди країн — запорука порятунку Махи і Вафи, вважає Максим Буткевич.

Поділитись: