Реформувати орган, що відповідає за добробут економіки країни — Нацбанк — розпочали п’ять років тому, у червні 2014 року. За цей час довелось і значно понервуватись через коливання курсу та падіння банків. Однак зараз ситуація стабілізувалась. Проте команда новообраного президента Володимира Зеленського вже звинувачує НБУ у непрозорості реформ, а часом і в їх непотрібності. Громадське поговорило із заступником голови НБУ Дмитром Сологубом про реформи та про те, чого тепер очікувати від інфляції. І найважливіше — що ж буде з курсом гривні до долара?

У яких умовах Національному банку довелось розпочинати реформу фінансової системи?

Те, що відбувалося в Україні у 2015-му, можна назвати «ідеальний шторм в економічній площині». Для України це була не перша криза, але окрім стандартної економічної — проблеми з платіжним балансом, з курсом національної валюти, з банківською системою — додалась військова агресія, коли країна втратила частину важливої з точки зору економіки території. Адже 15% ВВП створювалося в Донецькій і Луганській областях, і там розташовувалось 25% промислового виробництва. Певна частка коштів залишилась заблокована у Криму.

Інший фактор, про який менше говорять — достатньо жорстка зміна структури зовнішньої торгівлі України, яка відбулась майже одночасно із військовою агресією. Росія почала обмежувати експорт українських товарів достатньо давно, в 2010-2011 році, але в 2014 році обмеження постачання української продукції до РФ стали справді значними.

Які найбільші здобутки у роботі НБУ ви можете назвати?

Наприклад, перехід на нову монетарну політику. Перехід на плаваючий курс, режим інфляційного таргетування — це перше. Фіксований обмінний курс не є оптимальним. Криза 2008 року вже показала ризики такої політики. Але завжди був страх — в Національного банку, політиків, уряду. Всі звикли до фіксованого обмінного курсу, ну як же — змінювати це.

Те ж стосується і банківської системи. В 2009 році Україна проґавила шанс змінити фінансову систему, ба більше, проблеми лише поглибились. Ті банки, які постраждали від кризи 2008 року, не були виведені з ринку і залишались, як зомбі. Тому витрати на їхню ліквідацію чи вивід з ринку були більшими в 2014-2015 році, бо в 2009-2010 році цього не зробили.

Ще одна зміна — валютне регулювання. З 1993 року Україна жила за Декретом валютного регулювання, де все було достатньо просто: все було заборонено, а якщо потрібно щось дозволити, то тільки через рішення та ліцензії Національного банку. Це високий корупціогенний ризик, і він, на жаль, часто реалізовувався.

Завдяки новому закону (Про валюту і валютні операції — ред.) поступово ми починаємо жити в новій реальності. Ми не перейшли від реальності, де все заборонено, одразу до «все дозволено». Бо якщо дозволити повністю не регулювати потоки капіталу, це може вплинути негативно — наша економіка достатньо вразлива і маленька. Але ми поступово до цього йдемо. Є тимчасові обмеження — вони дійсно тимчасові, — які дозволять стабілізувати ситуацію.

Зараз банківська система прозора. Раніше всі більш-менш знали, хто контролював який банк, але це не було зафіксовано в офіційних документах, і призвело до зловживань. Наприклад, згідно з нормативами, ваш банк не може фінансувати ваш бізнес. Але коли власником банку є 15 компаній з Кіпру — це можливо було робити. Нацбанк провів велику роботу для того, щоб виявити реальних власників банків, і зараз це все є у відкритому доступі.

Останнє досягнення — трансформація самого Національного банку. Він дійсно став зовсім іншою інституцією. Раніше рішення Нацбанку ухвалювалися незрозуміло, часто — лише на верхньому рівні, без достатнього аналізу. Зараз ми намагаємося ухвалювати мотивовані рішення.

І ми прозорі, тобто — розповідаємо, що робимо. У нас є опублікована стратегія. В стратегії визначені клієнти Національного банку. Тому що послуга без розуміння споживача — це шлях в нікуди. Ця клієнтська логіка дуже потрібна для державного сектору. Її в Україні бракує.

Так хто ж є клієнтами Національного банку?

Це всі громадяни України. Центральний банк відповідає за економічну політику, інфляцію, фінансову стабільність, і кожна людина в Україні є споживачем послуг Національного банку. Тому що вона ходить до магазину, може бути вкладником банку, є тримачем платіжної картки чи готівки. А це також та цінність, яку створює Національний банк.

Крім того, є група професійних учасників ринку — банків, які знаходяться під наглядом Національного банку. Є академічне середовище, експерти, журналісти.

Нацбанк запровадив режим таргетування інфляції. Розкажіть, що це за режим, чи є він зараз ефективним, і коли ви розраховуєте досягти запланованого рівня?

Національний банк має на меті підтримання низької і стабільної інфляції в середньостроковій перспективі. Але важливим фактором у цьому є очікування людей. Вони теж повинні на чомусь базуватись. Коли у нас був фіксований обмінний курс, проблема полягала в тому, що база була вибрана неправильно. Обмінний курс є лише одним із параметрів. Він впливає на ВВП, і на інфляцію, але не є основним.

В цієї ситуації потрібно, щоб підтримувалась купівельна спроможність, треба, щоб ваш дохід в реальному вимірі зростав. Це — сприйняття інфляції. Для того, щоб це забезпечити, відповідальним органам потрібен якийсь якір.

Досвід інших країн та практика показують, що орієнтуватися потрібно на фактор, який зачіпає всю економіку. Тобто — на інфляцію як один з параметрів, чи на безробіття. Таких параметри може бути і два, але один дозволяє більш ефективно заякорювати очікування людей.

Ви хочете планувати якісь заощадження чи витрати, можливо, на освіту дітей чи медичні послуги, чи відпустку або розваги. І вам потрібно розуміти, що буде в майбутньому. Інфляція, зростання цін — це один з таких якорів.

Те ж саме для підприємців. Якщо ви будуєте завод, вам потрібно розуміти, що буде з вашими витратами, як зростатимуть заробітні плати ваших співробітників, як дорожчатиме сировина. І це теж питання інфляції.

Питання тут не в тому, що вам потрібно знати, що сьогодні, завтра інфляція буде рівно 5% — вона може бути і 4%, і 6%. Чітко сказати неможливо, ми живемо в світі, де дуже багато економічних параметрів. Це майже як із погодою. Але якщо ви знаєте, що Національний банк говорить про те, що інфляція буде біля 5%, то вона не буде 28%. І це дозволяє планувати витрати.

Ми бачимо, що люди вже не так сильно реагують на невеликі коливання обмінного курсу, як це було раніше. Бізнес не біжить на останні гроші купувати валюту при девальвації гривні на 5 копійок. А більше уваги зараз звертає на інфляцію. І ми бачимо покращення інфляційних очікувань.

Так, інфляційні очікування все ще високі, але вони поступово покращуються. Наприклад, зараз бізнес очікує інфляцію 9-10%, а три роки тому очікував 20-25%.

Заступник голови Нацбанку України Дмитро Сологуб
Фото:

Julia Berezovska/Press office NBU

Поговоримо про курс. Останнім часом гривня коливається незначно. Що на це вплинуло, чого чекати, і чи можна говорити про те, що сезонне коливання курсу гривні вже відходить на другий план, і такого більше не буде?

Курс є відображенням усіх економічних процесів. Важливо розуміти, що це не Валерія Гонтарєва (екс-голова НБУ — ред.), чи зараз Яків Смолій (нинішній голова НБУ — ред.), встановлюють цей курс.

Що таке курс? Це ціна валюти, вона залежить від попиту та пропозиції.

Попит на валюту — це імпорт, який ми купуємо. Це певні транзакції — наприклад, коли ви їдете за кордон, то також купуєте валюту.

Що таке пропозиція валюти? Це експорт. Ті гроші, які ми отримуємо від експорту товарів в інші країни; це інвестиції, які сюди заводяться, чи якісь запозичення. Тобто курс відображує економічні процеси: що у нас з експортом, імпортом, інвестиціями тощо.

Коли курс фіксований, це створює дисбаланс. Тому що економіка змінюється, змінюються попит на експорт, імпорт. Такий дисбаланс потім гаситься за рахунок інтервенції (коли Нацбанк "вкидає" на ринок порцію валюти, щоб скомпенсувати різницю попиту і пропозиції; для цього часто використовується золотовалютний резерв — ред.). У 2012-2013 роках ми витратили значну частину своїх резервів якраз на підтримання цього курсу на такому штучному рівні.

Зараз ми бачимо більш стандартний економічний процес. Так, ми бачимо коливання, тому що все змінюється. Сьогодні є більшим попит на валюту, завтра — більша пропозиція. Це нормально. І ринок сам шукає і знаходить цю рівновагу.

Всі знають, що є сезонність. Наприклад, у вересні гривня девальвує. Що робить розумна людина? Вона купує валюту в липні. А якщо всі розумні, що відбувається? Всі купують в липні. І тому гривня девальвує в липні. А потім укріплюється в вересні. Зараз саме це відбувається, і це ринок. Зрештою, так воно і повинно працювати.

Зараз ті тенденції, які ми бачимо на валютному ринку, відображають тенденцію української економіки, достатньо сприятливу ситуацію на світових ринках щодо попиту на українські товари, гарний врожай в Україні минулого року. Ми бачимо приплив іноземних інвесторів на українські фінансові ринки.

Певні щоденні чи тижневі коливання виникають через те, що десь більше купують, а десь більше продають. Але за останні 3-4 роки немає якоїсь яскраво вираженої тенденції щодо девальвації чи ревальвації гривні.

Ми порівнюємо наш валютний ринок з іншими країнами і бачимо, що параметри волатильності (ступеню коливання — ред.) українського обмінного курсу до долару США не є чимось неординарним, якщо побачити коливання польського злотого чи румунської леї. Параметри приблизно ті ж. Тільки поляки вже майже 20 років живуть із плаваючим курсом, а ми ще тільки 3-4.

Чи додала впевненості у валютному курсі лібералізація, яка відбулася в лютому?

Дійсно так. Заклики до Національного банку щодо валютної лібералізації лунали достатньо давно, але ми бачили низку засторог, зокрема, у затримці виконання програми МВФ. Ризики короткострокових коливань, якщо ми скасуємо всі обмеження, були достатньо високими. Тому ми займалися валютною лібералізацію майже два роки, ще до того, як закон було ухвалено.

Ми і далі поступово знімаємо обмеження. Останнє — змінили обмеження щодо виводу дивідендів до 12 мільйонів євро на місяць. Але тільки після того, як прорахували, які наслідки це буде мати.

Яка роль Нацбанку в співпраці України з МВФ?

Коли підписується лист про наміри, Меморандум про економічну політику, на ньому стандартно є два підписи — голови Національного банку та міністра фінансів. В українському випадку там є також підпис президента та прем’єр-міністра. Але в стандартній системі координат МВФ Національний банк та Міністерство фінансів є основними двома партнерами Міжнародного валютного фонду. Національний банк тут грає ключову роль.

Якщо подивитися на останні декілька дискусій із МВФ, то там нечасто трапляються вимоги до Національного банку щось зробити. Там мова про антикорупцію, про фіскальну політику тощо.

Чому так? Це не тому, що вони не вимагають нічого від Національного банку, а тому, що ми самі це робимо. МВФ нічого не «диктує», якщо ви самі щось робите, що дійсно зможе підняти вашу економіку.

Багато років МВФ говорив Україні про гнучкий обмінний курс чи про інфляційне таргетування, але коли ми це почали робити, це знайшло відображення у програмі МВФ. Але не з-під палки, а тому, що Національний банк зрозумів, що це дуже важливо для економіки.

Пам'ятаємо співпрацю України з МВФ на початку 2010-х, яка наче починалася, але потім буксувала. І однією з причин буксування було те, що коли в уряду виникав вибір: йти на жорсткі умови МВФ і отримати гроші чи якось домовитися з Національним банком, щоби він опосередковано кредитував уряд, і це б допомогло в короткостроковому періоді пережити вибори, часто обирали друге.

Зараз, коли практиці фіскального домінування прийшов кінець, і країна повинна жити «своїм коштом», тобто фіскальні дірки не закриваються Національним банком, опосередковано така жорстка позиція НБУ призвела до того, що минулого року вимоги МВФ були виконані, і країна дійсно отримала нову програму.

Заступник голови Нацбанку України Дмитро Сологуб
Фото:

Julia Berezovska/Press office NBU

Зараз лунає чимало закидів до НБУ щодо залежності від певних політичних кіл, зокрема від Петра Порошенка. Навіть пропонували аудит для того, щоб зрозуміти прозорість його діяльності. Також є й пропозиції повернути НБУ під контроль парламенту або інших інституцій. Розкажіть про взаємини НБУ з іншими органами, хто впливає чи не впливає на його роботу?

Обвинувачень, що Національний банк підконтрольний комусь, багато. Персонально щодо голови, наприклад. Тут є дві речі. Перша — це нерозуміння принципів роботи Національного банку. Тут рішення ухвалюються не одноосібно, а колегіально. І навіть достатньо часто Правління не має на першому етапі жодного впливу на ці рішення.

Наприклад, якщо зараз якомусь банку потрібен довгостроковий кредит рефінансування, банк подає заявку до Департаменту супроводження кредитів Національного банку, де цю заявку аналізують. Але ані тут, ані голова, ані замголови НБУ, якому цей департамент підпорядковується, не ухвалюють це рішення. Його розглядає кредитний комітет Національного банку, де є лише два члени Правління та представники різних департаментів. Тільки коли вони схвалюють цю заявку, вона йде до Правління Національного банку, де його голова є лише одним із тих, хто голосує. Єдина його перевага — це коли в Правлінні голоси поділились порівну, то рішення голови має більшу вагу.

Багато було прикладів за останні 4 роки, коли я тут працюю, що при голосуванні голова був у меншості, і рішення ухвалювалось більшістю голосів. Навіть якби був якийсь вплив на голову з боку політичних сил, достатньо складно «пробити» потрібне рішення. Потрібно ж буде домовлятися не тільки з головою.

Давайте подивимося на те, звідки прийшли люди, які зараз працюють у Національному банку, і зокрема — у Правлінні. Ніхто з нас не пов'язаний ні з якими політичними силами в минулому. З іншого боку, час від часу лунає звинувачення щодо якихось бізнес-зв’язків. Я про це один раз вже в інтерв’ю говорив: ми не з Марсу прилетіли. Ми працювали в українській банківській системі. Минула очільниця Національного банку Валерія Гонтарєва підбирала команду суто за професійними принципами. Наприклад, я її персонально не знав до того, як вона запропонувала мені прийти до Національного банку.

Я є одним із членів Правління, і достатньо важко мені уявити, що якесь рішення може бути прийняте через коліно, щоб зламати мене чи іншого члена Правління. І за 4 роки своєї роботи тут я жодного разу не спілкувався з президентом України.

Крім того, якщо подивитися закон про Національний банк — незалежність прописана в ньому, і не тільки для голови Національного банку, якого можна звільнити тільки за вичерпним переліком причин, а навіть для заступників голови. Голова Національного банку не може звільнити свого заступника. Лише за вичерпним переліком — власне бажання звільнитись, закінчення терміну повноважень, стан здоров’я або втрата бездоганної ділової репутації.

Нацбанк не є стандартною комерційною компанією, де керівник компанії може звільнити свого заступника. І це зроблено якраз для незалежності не тільки інституції, але і членів Правління, які ухвалюють рішення.

Репутація Національного банку також є певною мірою гарантією цієї незалежності, тому що до нас прислуховуються, бо знають, що ми не є політичним органом, що приймаємо рішення суто на економічних параметрах.

Що буде, якщо Національний банк втратить незалежність?

Можна подивитись не тільки на Україну в минулому, але і на інші країни. Туреччина — дуже яскравий приклад. Вони мали дуже жорстку кризу на початку 2000-х років, але потім зробили багато речей правильно: знизили інфляцію, почистили банківську систему, економіка зростала. Але потім автократична політична влада вирішила змінювати інститути в країні, і один із інститутів, який вони вирішили змінити — знизити незалежність Національного банку. Це було однією з основних причин проблем — зростання інфляції, девальвації національної валюти, рецесії. Країна зростала на 6% на рік, а зараз у них від'ємні темпи зростання ВВП, тому що інвесторам, банкірам, економічним агентам дуже не подобається, коли політики намагаються контролювати Національний банк. Адже за цим завжди буде інфляція, девальвація і падіння темпів виробництва.

Поділитись: