На лінії зброї: від Красноармійська до Тоненького

«Жодного разу противник не дотримувався режиму тиші, – говорить командир 93-ої окремої механізованої бригади ЗСУ Олег Мікац – саме через це пішла операція з деблокації донецького аеропорту».

І на підтвердження його слів на сусіднє поруч зі штабом командування село лягає снаряд від «Урагану». Сімейне подружжя, жінка Дарія та чоловік Микола, вже навіть не можуть пригадати, скільки разів обстрілювали їхній будинок – 4 чи 5 разів. Вікна оселі затягнуті плівкою, бо кожного разу вставляти скло, зітхають, дорого та й сенсу нема. До розмови приєднується сусідка, яка зізнається, що через постійні обстріли трусяться руки, а виїхати нема куди. Всі ці літні люди хотіли би залишитися в селі, де живуть не один десяток років, але в спокої.

«Якби інша країна не втручалася, то цей конфлікт давно можна було б вирішити, - продовжує розмірковувати командир 93-ої окремої механізованої бригади ЗСУ Олег Мікац. - А місцеві сепаратисти би зрозуміли, що нікуди від України вони не дінуться, тому що це їхня батьківщина».

Журналісти Громадського побували у розташуванні 93-ої окремої механізованої бригади в Ясинуватському районі Донецької області. Поговорили не лише з легендарним комбригом, який керував обороною донецького аеропорту, але й з тим, хто, власне, захищав термінал. Це Олександр Василенко, позивний «Тополя», який провів там 21 день у листопаді.

Більше - у репортажі «На лінії зброї: від Красноармійська до Тоненького», який продовжує серію матеріалів «Лінія затишшя: від Ізюма до Дебальцевого» та «Лінія тиші: від Щастя до Станиці».

/ Кіра Толстякова