«Найважче — танки». Будні військових ремонтної роти

З напівтемного ангара лунають важкі звуки: гул бензопили, шум від компресора, стукіт інструментів. Заглядаємо туди: видно лише силуети людей та великої техніки. Єдине денне світло пробивається в приміщення крізь маленькі круглі отвори у дверях — вони утворилися через приліт С300. Тепер стеля та двері ангара нагадують зоряне небо.

Біля капота старої «ниви» пораються кілька чоловіків. Вони разом заглядають до мотора та щось там ремонтують. З-під автівки вилазить ще один чоловік. Чорними, мов смола, руками він запалює цигарку. Чоловіка звати Олег — він з Лимана Донецької області. У 18 років Олегу прийшла повістка, і він пішов на строкову службу.

Нині Олегу 21. Уже два роки він ремонтує військову техніку у 59 мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка.

«Спочатку танки було важко ремонтувати. Сказали: “Йдеш робити танк!” — а ти прийшов і просто дивишся на нього. Не знаєш навіть, як приступитися. Мільйон трубочок та дротів. Два–три рази покрутив, поступово починає виходити», — зізнається Олег.

Від світанку і до перших сутінок хлопець працює фактично без вихідних. Подекуди виїжджаючи в коротку відпустку у Вінницьку область — до своєї дівчини, з якою вони разом вже 5 років.

«Зі своєї школи я один служу, інші всі — повиїжджали. Навіть ті, на кого я не думав, що виїдуть у росію, втекли вночі разом з росіянами. Навколо всі гуляють, займаються своїм життям, а я тут. Зустрічаюся з дівчиною, але бачу її щонайбільше 30 днів на рік. Так родину не збудуєш», — скаржиться ремонтник.

У Збройних силах чимало професій, які часто лишаються в тіні, але від цього не є менш значущими. Ми провели день з ремонтною ротою 59 бригади, аби показати, як працюють хлопці, завдяки яким підбита й поламана військова техніка повертається на поле бою.

Дивіться у відеоматеріалі hromadske.