Навіщо «турбують» покійників? Як перепоховують червоноармійців та НКВДистів в Україні

«Чому розрізаний череп?» — питаю я.

«Щоб установити причини смерті. Якщо людина померла, і слідчі органи мали певні питання, здійснювався розтин. Це скелет жінки у формі правоохоронниці. Бачите, є ґудзики, характерні для військової або міліційної форми. Але також є рештки берета з зіркою — такий носили в міліції жінки», — пояснює заступник директора комунального підприємства Львівської обласної ради «Меморіально-пошуковий центр “Доля”» Володимир Харчук.

Ми стоїмо біля розритого поховання над останками невідомої особи. Зовсім нещодавно це місце у центрі прикордонного містечка Мостиська на Львівщині називалося «Кладовище радянських воїнів та мирних жителів».

Тут було кілька десятків надмогильних пам’ятників, велика братська могила та пам'ятник жінки у скорботі. Тепер останки перенесуть із центру міста на звичайний цивільний цвинтар.

«Де їм і місце. Це нормальна світова практика, за якою поховання мають бути на цвинтарях, а не в центрі міст, — наголошує Харчук. — Тим паче це був не просто цвинтар, а частина ідеологічної пропаганди радянської влади, місце, яке культивували як радянську святиню».

Чому саме зараз взялися за могили?

Повномасштабне вторгнення пришвидшило процес деколонізації. Тож тепер окремі місцеві громади не лише перейменовують вулиці, а й прибирають пам'ятники та меморіали, зведені радянською владою після перемоги над нацистами в 1945 році та присвячені загиблим червоноармійцям.

Такі пам’ятники й поховання ініціатори знесень називають «маркерами тоталітарного комуністичного режиму» та «символами окупаційної радянської влади». Тим паче, що росія досі використовує культи «великої перемоги» та військової величі. Зокрема й «величі» сучасної російської армії, яка прославилася на весь світ своїми воєнними злочинами.

Але на пам’ятниках деколонізація не зупинилася — другий рік тривають процеси ексгумації та перенесення на цивільні цвинтарі останків червоноармійців з поховань у центральних частинах міст і сіл.

До повномасштабної війни, за словами директора Меморіально-пошукового центру «Доля» Святослава Шеремети, в Україні було тільки два прецеденти перенесення поховань. Обидва — на Львівщині: в містечку Комарно у 2009-му і в Добромилі у 2016-2017 роках.

«Після повномасштабної агресії громадська думка вже дозріла. Ми отримали у 2022 році дозвіл і наказ від Мінкульту на перенесення таких поховань радянських партизанів з центру Мукачева (Закарпатська область — ред.). Цього року це Мостиська, Марсове поле у Львові, перепоховання у Вінниці. Далі в планах у нас село Стрілки та місто Пустомити на Львівщині», — каже Шеремета.

Він називає такі перепоховання завершальним етапом декомунізації та деколонізації України, бо могили радянських військових у центральних частинах сіл та міст були «маркером тоталітарного комуністичного режиму».

За словами Шеремети, найбільше залежить від активності та бажання органів місцевого самоврядування. Саме вони повинні захотіти провести перепоховання і звернутися до Мінкульту по дозвіл на роботи. Адже кожне таке поховання — це історична пам’ятка місцевого значення. І за її перенесення без дозволу передбачена кримінальна відповідальність.

Так, місцева влада Мостиськ із 2020 року зверталася до Мінкульту з проханням дозволити перенести військовий цвинтар із центру міста. Але дозвіл отримали лише на початку 2023-го.

Підрядником на перепоховання став меморіально-пошуковий центр «Доля», який уже за 20 днів виконав пошукові роботи й ексгумацію.

Як доказ тези про «маркери комуністичного режиму» він наводить приклад Вінниці. Весною цього року очолюване ним комунальне підприємство проводило там ексгумацію на місцевому Меморіалі слави. Рештки тіл із Європейської площі перенесли на цивільний цвинтар.

«Ми все робимо цивілізовано, фахівці з ексгумації працюють відповідно до пошукової методики, перепоховуємо останки на кладовищі без жодної брутальності й наруги. Не так, як це робили комуністи, коли просто бульдозером розрівнювали могили і створювали на них нові ідеологічні поховання», — відповідає Шеремета на можливі закиди опонентів щодо ознак вандалізму.

Крім поховань Другої світової, у центрі Вінниці були могили червоноармійців 1917-1921 років, які боролися проти уряду Української Народної Республіки. Там же похоронені діячі запровадженої більшовиками «продовольчої диктатури», які примусово забирали у селян продовольство на користь державної заготівлі.

«У вінницькому музеї збереглася газета “Шлях” за 1919 рік, де у статті такі поховання в центральних частинах аргументували приблизно так: “Більшовики і комуністи займають у Вінниці найкращі місця і роблять цвинтарі, щоб маркувати територію та пропагувати більшовицькі ідеї”. Тобто це була пропагандистська технологія для пропаганди більшовицьких комуністичних ідей, а згодом — тоталітарних ідей Радянського Союзу», — додає Шеремета.

Поховання тих, хто вбивав українців 

«Я з повагою ставлюся до тих, хто воював із нацизмом. Але не до тих, хто воював з нашим народом — і тут похований. Вони вбивали українців, вивозили в Сибір, грабували, ґвалтували. Хіба вони варті такої поваги?» — акцентує на ідеологічному значенні таких могил заступник центру «Доля» та керівник пошукових робіт Володимир Харчук.

Так, військовий меморіал у Мостиськах виявився класичним прикладом, коли нібито під прикриттям ушанування загиблих у Другій світовій війні радянська влада створювала місця шани для карателів — енкаведистів, що переслідували й нищили українців за їхню активну позицію та зв’язки з націоналістами.

Кладовище у центрі Мостиськ постало в 1945 році, коли фронт пішов з України далеко на Захід. Дослідники виявили тут рештки 36 тіл. Здебільшого це колишні НКВДисти, включно з начальником місцевого відділку. Були тут поховані також радянські прикордонники та партійні функціонери. Тобто це поховання вже повоєнного часу.

На одному з надмогильних пам’ятників зазначені прізвища двох людей — 1923 й 1928 років народження, з датою смерті 26 березня 1945 року. А над прізвищами напис: «Вічна пам'ять загиблим від рук українсько-буржуазних націоналістів».

За словами Харчука, це комсомольці-активісти — секретар районної комсомольської організації та інструктор-комсомолець. Їх, найімовірніше, вбили бійці Української повстанської армії.

«Одному з них було 17 років, ще дитина, таких в армію не брали. Тобто він не міг воювати на фронті, та й фронту тут уже не було на той час. Але він сюди приїхав і встановлював радянську владу. Так, у них прізвища українські, Григоренко та Гірченко, бо сюди присилали зі сходу саме українців, обдурених радянською пропагандою. Щоб люди не казали, що це росіяни встановлюють свою владу», — пояснює Харчук.

Фальсифікація у цифрах заради пропаганди

Щоб назватимеморіал з енкаведистами та комсомольцями на честь жертв Другої світової війни, на початку 1970-х у центр Мостиськ перенесли останки справдешніх загиблих на фронті, які були поховані на кладовищі на околиці міста.

За обліковими документами, у братській могилі мало бути поховано 56 фронтовиків. Проте під час пошукових робіт виявили лише дві домовини з останками 4-5 людей.

«Чи це недбалість, чи фальсифікація, ми не знаємо. Деякі публікації взагалі вказували, що тут могло бути перепоховано до 220 людей. І ми вже бачимо тенденцію розходження у цифрах. Коли ми працювали в Пустомитах (містечко під Львовом — ред.), то в обліковій документації фігурувало до 180 людей, а ми знайшли лише два ящики з кістками», — каже Шеремета.

Схожа ситуація і на Марсовому полі у Львові, де зараз тривають розкопки. У післявоєнний час радянська влада знищила там старе військове поховання часів Першої світової війни, а на його місці зробила алею з почесними похованнями діячів НКВД.

«Там за документами фігурує 3400 прізвищ — це 340 надмогильних плит по десять прізвищ кожна. У санітарній книзі йдеться про 3200 прізвищ. Але станом на кінець червня ми ексгумували рештки тільки 530 людей. І навіть якщо всю територію дообстежити, 3400 знайти нереально», — уточнює керівник центру «Доля».

Дослідники кажуть, що розходження у цифрах — черговий доказ ставлення радянської влади навіть до таких почесних поховань. І їхня ключова ціль полягала не у вшануванні пам'яті, а у створенні місця для пропаганди. Під помпезним меморіалом у Мостиськах виявили, що 80% останків були без взуття.

«Навіть офіцер із погонами взуття не має. Це так дивно і примітивно. Це парадне поховання в центрі міста було створене, аби показати, що сюди прийшла “сильна і могутня” радянська влада», — каже керівник пошукових робіт Харчук.