Невизнане «Придністров'я» просить росію про «допомогу». Що це означає

Затиснутий між Україною та Молдовою сепаратистський анклав із минулого тижня знову потрапив у заголовки. Все через рідкісну подію — «з'їзд депутатів усіх рівнів», тобто членів так званого парламенту, а також районних, міських, селищних та сільських рад самопроголошеного «Придністров'я».

На «з'їзді» — сьомому за час існування цієї не визнаної ніким країни — очікувалось надзвичайне рішення. Востаннє, у 2006-му, таким рішенням став «референдум» про приєднання до росії (звісно ж, ніким не визнаний). А нині, як стверджувалось, «придністровські депутати» можуть «попроситись» до складу рф і докластись до кризи безпосередньо біля кордонів України.

Що ж сталось у Тирасполі 28 лютого, чому «з'їзд депутатів Придністров'я» завершився не так драматично, як очікувалось, і чого ще можна очікувати від росії — в матеріалі hromadske.

Що таке «Придністров'я»?

Те, що зараз мають на увазі під «Придністров'ям», — це самопроголошена «Придністровська Молдавська Республіка» («ПМР»), смуга землі вздовж лівого берега річки Дністер між Україною та рештою території Молдови.

Витоки нинішньої «ПМР» лежать у радянській добі, коли на території псевдодержави сформувалась власна місцева еліта, а етнічний склад — приблизно порівну молдован, росіян та українців — помітно відрізнявся від решти Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки. Ще один не менш важливий чинник — розквартирована у «придністровській столиці» Тирасполі 14-та радянська (згодом російська) армія.

Наприкінці 1980-х років «перебудова» в Радянському Союзі дала поштовх проголошенню незалежності залежним від нього республікам — Молдавська РСР не стала винятком. Тоді серед молдовської еліти були поширені ідеї об'єднання з Румунією (їхні народи мають тривалу спільну історію та спільну мову), що еліту Тирасполя через згадані вище відмінності не влаштовувало.

У 1992 році ці відмінності переросли в кількамісячну війну між Кишиневом і Тирасполем, де на боці останнього виступила й уже згадана 14-та російська армія. Зрештою в липні того самого року сторони уклали угоду про врегулювання конфлікту, у якій росія перетворилась на «посередника».

Відтоді придністровський конфлікт перебуває у фактично замороженому стані. Уздовж Дністра була створена так звана зона безпеки, де діє спільна «миротворча місія» рф і Молдови. Був заснований формат переговорів «5+2» (сторони конфлікту — Молдова та «Придністров'я»; посередники — Україна, росія та ОБСЄ; спостерігачі — США та ЄС), у межах якого висували кілька так і не втілених планів урегулювання. А російська 14-та армія — попри обіцянки 1992 року вийти з «ПМР» — і далі там залишається.

Як на «Придністров'я» впливає рф і війна?

За час відірваності від Молдови «Придністров'я» обросло своїми фактично органами влади: там є власна «конституція», свій «президент» і «парламент», навіть власна «валюта» — придністровський рубль, а офіційними мовами є «молдовська», українська та російська.

«Придністров'я» економічно було і є вкрай залежним від росії, а точніше — російського газу, на якому працювали тамтешні збережені з радянських часів підприємства. І Кишинів був тривалий час зацікавлений у цій залежності, адже отримував дармову електроенергію, вироблену на Кучурганській ТЕС на півдні «Придністров'я». При цьому борг за газ із Москви записувався саме на Молдову, і лише нинішня влада взялась і за залежність від «придністровської» електроенергії, і за борг «Газпрому».

Звісно, у «ПМР» потужно діє російська пропаганда. Місцеве населення фактично дивиться лише російські телеканали.

Тож не дивно, що у 2006 році «Придністров'я» влаштувало «референдум», на якому 97% оголосили про бажання приєднатися до рф. Але й так само не дивно, що результати незрозумілого голосування в ніким не визнаній (включно із самою росією) країні не визнала жодна держава світу.

Від початку повномасштабного вторгнення росії до України «Придністров'я» опинилось у непростому становищі. З одного боку, російські війська в «ПМР» на початку активної фази війни розглядались як потенційна загроза для України. З іншого ж, їхня чисельність (точні дані невідомі, але контингент, імовірно, не перевищує двох тисяч) та боєздатність (застаріла радянська техніка, недостатній досвід) викликають серйозні питання: чи не станеться так, що 14-та армія буде розбита, і «Придністров'я» перестане існувати?

Тому «придністровська» влада вдалася до провокацій — як-то незрозумілих вибухів у далекому вже квітні 2022 року — та банальної пропаганди про диверсантів, яких готують Кишинів і Київ для диверсій проти Тирасполя.

Саме в цьому ключі варто розглядати й сьомий «з'їзд депутатів усіх рівнів Придністровської Молдавської Республіки», що відбувся 28 лютого 2024 року.

Що сталось на «з'їзді депутатів Придністров'я»?

У з'їзду був формальний та цілком конкретний привід. З 1 січня Молдова скасувала податкові пільги для «придністровських» компаній, аби урівняти їх у правах із компаніями на решті території Молдови. Для країни, яка прагне до мирної реінтеграції, це — логічний крок. А для регіону з убитою й залежною від росії економікою — болісний удар.

А ще минулого року в Молдові ухвалили поправки до кримінального кодексу про відповідальність за сепаратизм і шпигунство — які Тирасполь подавав як наміри Кишинева посадити ледь не кожного придністровця (що насправді не так).

Були очікування, що «з'їзд придністровських депутатів» ухвалить звернення до російської влади з проханням про включення регіону до складу рф. Враховуючи залежність Тирасполя від кремля, не можна виключати, що сценарій просити про «приєднання до росії» справді був.

У підсумковій декларації «з'їзду» справді не бракує різких і навіть відверто пафосних формулювань на кшталт «Молдова фактично розв'язала проти нашого народу економічну війну». Та фактично він лише вирішив попросити російський «парламент» про «реалізацію дипломатичних заходів щодо захисту “Придністров'я” в умовах посилення тиску Молдови». А також — просити міжнародні інституції «вплинути на керівництво Молдови для повернення до адекватного діалогу та припинити порушення прав і свобод мешканців “Придністров'я”».

Чому ж звернення виявилось саме таким обтічним?

По-перше, у «Придністров'ї» з 2006 року, коли «ПМР» провела референдум про «приєднання до росії», фактично нічого не змінилося. Суто формально якогось нового прохання «з'їзд» ухвалювати й не повинен був. Але цікаво, що згадки про цей «референдум» — та й узагалі про бажання «ПМР» бути у складі росії — у декларації немає.

По-друге, навіть якби «Придністров'я» знову попросилося до рф, цей крок не має практичного сенсу. Адже анклав межує тільки з Молдовою та Україною, і російські сили до нього не мають жодного виходу, тоді як боєздатність уже присутньої в регіоні 14-ї армії викликає значні питання.

Тож не виключено, що в разі реальної військової провокації з боку «Придністров'я» його реінтеграція з Молдовою швидко б завершилась — із допомогою Збройних сил України.

Як реагують на «з'їзд» і на що чекати далі?

Кишинів послідовно наголошував, що не бачить приводу до ескалації в невизнаному «Придністров'ї».

Бюро з реінтеграції Молдови, яке відповідає за діалог із Тирасполем, назвало заяву «придністровських депутатів» про утиски «пропагандистською декларацією» і нагадало, що придністровський регіон користується «перевагами політик миру, безпеки та економічної інтеграції з Європейським Союзом, які є сприятливими для всіх громадян».

Більш однозначно висловилася молдовська президентка Мая Санду, яка наголосила на ролі росії в поширенні чуток про «можливу анексію Придністров'я».

«кремль робить це, щоб залякати молдован. Тим паче в нас рік виборів. кремль хоче, щоб ми були налякані, щоб ми були безхребетними, щоб нами керували корупціонери, і з ними можна було домовитися, підкуповуючи політиків, як це відбувалося протягом багатьох років. Ми не можемо дозволити їм зробити це. Ми повинні зберігати мир», — сказала президентка.

Заяви з українського боку так само вказували на зацікавленість кремля у регіональній дестабілізації.

Приміром, МЗС України наголосило на нежиттєздатності формату «5+2» через присутність у ньому держави-агресора.

«Україна продовжує виступати за якнайшвидше виведення з території придністровського регіону Молдови російських військ, утилізації боєприпасів на складах у населеному пункті Ковбасна, переформатування місії на Дністрі з військової на цивільну», — додали у відомстві.

Ще лаконічніше висловився представник Головного управління розвідки Міноборони Андрій Юсов: «Сьогодні, враховуючи ситуацію в “ПМР”, нічого не сталося. росія не отримала бажаного результату. У даній ситуації їхні потуги — й політичні, й інформаційні — зазнали поразки».

Цілком очікувано, що західні держави наголосили на підтримці територіальної цілісності та суверенітету Молдови, а в Євросоюзі на початку березня планують обговорити додаткову допомогу для Кишинева.

Із цікавого — реакція росії. Радше її скупість.

Пропагандистські медіа того-таки 28 лютого опублікували коментар «співрозмовника» в МЗС рф, який лише сказав, що «захист інтересів мешканців “Придністров'я” є одним із пріоритетів росії», а «всі прохання завжди з увагою розглядаються російськими профільними відомствами».

Інший момент: звернення «з'їзду депутатів Придністров'я» має бути адресоване російському парламенту. «Має бути» — бо в декларації «з'їзду» згаданий лише намір таке звернення скерувати. Станом на 1 березня його досі немає.

Той факт, що в Тирасполі не встигли підготувати таке, здавалося б, важливе звернення, для якого довелось уперше за майже 18 років скликати «з'їзд депутатів усіх рівнів», — сам по собі досить красномовний. Ані слова про «Придністров'я» не сказав і володимир путін у своєму посланні федеральним зборам 29 лютого, які фактично стали оголошенням його передвиборчої програми.

Теоретично пояснити таке вичікування москви можна досить банально: вона — нагадаємо тут наведені вище слова Маї Санду — не відмовилась від ідеї повернути під свій вплив усю Молдову.

Восени 2024 року в країні відбудуться президентські вибори, а на початку наступного — парламентські. І наразі є підстави припускати, що проєвропейська Санду та її партія «Дія і солідарність» не здобудуть такої ж переконливої перемоги, як на попередніх виборах. А тому у кремлі активно шукають, хто б міг зіграти на проросійському полі як опозиція чинній владі.

Тож цього разу чергової інспірованої росією ескалації, схоже, вдалось уникнути. Але це не означає, що вона полишила свої спроби її влаштувати.