Зал творчого простору «Ізоляція» в Донецьку до війни. Тепер тут камери для політв'язнів, «Ізоляцію» перетворили на подобу концтабору
Фото:

архів, надане Spektr.Press адміністрацією проєкту

Матеріал Spektr.Press

Переслідування за політичними мотивами — особлива частина юриспруденції самопроголошеної і невизнаної «ДНР».

Найпоширеніша стаття — «три-два-один» (згідно з так званим «кримінальним кодексом "ДНР"») — це «шпигунство». На другому місці — «розпалювання ненависті або ворожнечі, а також приниження людської гідності» — це «три-два-вісім». Стаття «три-два-нуль» («зрада батьківщині») застосовується до тих, хто вже отримав паспорт «ДНР».

Зазвичай заарештовані, яким інкримінують ці злочини, сидять в ув'язненні півтора, а то й два роки, після чого постають перед «судом». Сам процес, як правило, триває буквально один день. При цьому покарання за політичними статтями закон передбачає дуже серйозне, від 12 до 15 років. Але, як не дивно, ці гігантські терміни нікого не лякають — вважається, що якщо судили й дали такий великий термін, то, значить, готують на обмін з Києвом.

«У серпні 2019 року мене привезли в суд. І в судовій "склянці" (приміщення 1,5х1,5 м в підвалі суду, де підсудний, сидячи, чекає своєї черги — таких "склянок" у донецькому суді 10; перебуваючи в них, ув'язнені можуть перемовлятися — прим. "Спектра") я зустрів одного з військовополонених українських солдатів, — розповідає один з колишніх в'язнів «ДНР» Андрій Кочмурадов. — Він був пригнічений, тримався за голову і монотонно говорив: "Який жах, мені дадуть 15 років за тероризм, як я цю судимість буду потім знімати, що в селі скажуть?!" Я спочатку сміявся, потім намагався пояснити, що цей суд за межами Донецька ніхто не визнає, і його рішення для навколишнього світу не існує! Але, здається, я його не переконав — на просту людину весь цей судовий антураж, суддя в мантії, красиві ритуали дуже тиснуть».

Концтабір, якого де-юре не існує

У Донецькій області зосереджено більше місць позбавлення волі, ніж будь-де в Україні. Тут їх двадцять: три великі слідчі ізолятори в Донецьку, Маріуполі та Артемівську (зараз місто перейменовано в Бахмут) і плюс ще 17 колоній.

На території так званої «ДНР» розташовані 14 з них: слідчий ізолятор у Донецьку і 13 колоній. Чотири з них були розташовані уздовж лінії зіткнення, їх закрили через обстріли. 9 колоній, що залишилися, працюють.

Процес переходу цих закладів під юрисдикцію «ДНР» був дуже непростим. Колонії довго не спускали український прапор (а значить, отримували харчування для ув'язнених і заробітні плати для персоналу, що залишився, в гривні) — аж до жовтня 2014 року. На початку листопада наглядачі розділилися: невелика частина (в основному, офіцери) пішла в Україну, ті, що залишилися, прийняли присягу «ДНР». Низькооплачувана охорона не зважилася розлучитися зі своїми будинками, городами і місцем служби, яке наглядача традиційно годує.

У 2014 році в «ДНР» діяв воєнний стан. Нелояльних до «руського миру», людей без документів з місцевою пропискою і просто будь-кого, хто викликав підозру, могли захопити на будь-якому блокпосту, на вулиці, вдома і відправити «на підвал». Причому свій «підвал» мав мало не кожен воєнізований підрозділ. Найгіршою славою користувалися «підвали» козаків і «Російської православної армії», яка використовувала захоплений будинок Служби безпеки України як свою базу, а капітальні підвали — як в'язницю. Нерідко ув'язнених відправляли на свого роду виправні роботи — риття окопів.

До травня 2015 року всі заарештовані «політичні» і «шпигуни» почали потрапляти до так званого «міністерства державної безпеки (МДБ) "ДНР"», яке зайняло помпезний будинок обласної податкової інспекції Донецької області на бульварі Шевченка. Під в'язницю «МДБ» пристосувало захоплений влітку 2014 року арт-простір «Ізоляція», розташований на території колишнього радянського заводу ізоляційних матеріалів на вулиці Світлого шляху, 3. Ще навесні 2014 року тут у якості гостей Платформи культурних ініціатив виступала російська делегація на чолі з Михайлом Ходорковським, а за три місяці утворився концтабір.

Інсталяція художника Паскаля Мартіна Таю на честь жінок Донбасу
Фото:

архів, надане Spektr.Press адміністрацією проєкту

Спочатку ув'язненого поміщають в один з підвалів «МДБ» — під самою будівлею або під капітальними корпусами «Ізоляції». Тут проходять перші допити і вибивають необхідні свідчення. «Ізоляція», по суті, своєрідний слідчий ізолятор «МДБ ДНР» для всіх полонених українських солдатів, проукраїнські налаштованих громадян, обвинувачених у шпигунстві на користь СБУ, ополченців, що завинили, як місцевих, так і громадян Росії, заарештованих громадян іноземних держав. Сотні звільнених в межах обмінів залишили безліч свідчень про це місце.

Любов Михайлова, дочка останнього радянського директора заводу ізоляційних матеріалів і господиня цього простору, зараз живе в Лондоні. Її команда разом з юристами уважно вивчає все, що відбувається зараз на цій території, вони збирають документи для позовів до українських і міжнародних судів. Вражаюче, але за шість років їм не вдалося знайти жодного паперу «ДНР», який би підтверджував статус цього місця. «Ізоляція» — концтабір, якого де-юре немає.

Саме місце, втім, цілком символічно. У заводу, зрозуміло, були капітальні бомбосховища, підвали й залізобетонні будівлі. Подібних радянських комплексів у Донецьку чимало, але тільки тут, в тому числі, на гранти посольства США, проводилися виставки сучасного мистецтва. 21 двері розмалював француз Даніель Бюрен, камеруно-бельгійський художник Паскаль Мартін Таю встановив на честь жінок Донбасу на заводський трубі свою знамениту помаду. Цю скульптуру в 2015 році настільки ж символічно підірвали нові «господарі» «Ізоляції», провівши вже свій перформанс.

Умови утримання ув'язнених тут сьогодні такі, що, за словами колишніх в'язнів, переведення звідси в офіційні СІЗО й колонії розцінюється як заохочення.

До «суду» заарештований може сидіти в донецькому СІЗО або 97-й колонії, де є барак з камерами. Після «суду» і до передачі Києву під час обміну полонених чоловіків зазвичай чекає 32-та колонія в Макіївці, жінок — колонія в Сніжному. У СІЗО, де працює персонал, що залишився ще з довоєнних часів, можна передати офіційну передачу. У колоніях два рази на тиждень ув'язнений має право на дзвінок додому. В цілому тут діють більш-менш зрозумілі й усталені правила.

Заарештувати можуть кожного

У сьогоднішньому Донецьку російське народне прислів'я «От сумы да от тюрьмы не зарекайся» має масу живих ілюстрацій. Заарештувати можуть кожного. Тут жартують, що в донецькому СІЗО є спеціальний «міністерський» поверх для вищих чиновників — тут сиділи «віцепрем'єри», «міністри» культури, транспорту і паливно-енергетичного комплексу, керівні співробітники «міністерства податків і зборів».

Проілюструвати широту й абсурдність донецьких арештів можна історіями затримань лікарів, якими вони поділилися самі, або це зробили ті люди, що з ними сиділи. Вони аполітичні по самій суті своїй професії, надавали і надають на Донбасі допомогу абсолютно всім, незалежно від переконань своїх пацієнтів.

Історія 1. Напад епілепсії заради порятунку

Сергій Петрик, відомий дитячий лікар-неонатолог з Макіївки, восени 2015 року поїхав до мами і майбутній дружині через лінію блокпостів. Був заарештований, провів чотири доби в Кіровському РОВД Донецька, потрапив після в реанімацію донецької лікарні імені Вишневського. Там його впізнав лікар-однокурсник. Спільними зусиллями родичів і друзів Петрика звільнили.

«Найсмішніше, що затримали мене не тому, що я бородатий, самотній, підтягнутий. Просто я ніколи не знімаю фонендоскоп з шиї, і одному з цих людей на блокпосту чомусь це здалося підозрілим, — розповідає Сергій Петрик. — Сказали: "Ви, напевно, товаришу, з "Червоного хреста", який проти республіки діє". Червоний хрест, як на мене, нейтральний і допомагає всім, але в той момент він виявився чомусь червоною ганчіркою. Мене вивели з машини на узбіччя, попросили показати рюкзак, речі, документи і весь цей час потихеньку-потихеньку самі себе накручували. Вивели всіх з машини, повели на блокпост, викликали опергрупу з Донецька...».

Петрик потрапив не в «МДБ», а спочатку до місцевого «відділку внутрішніх справ».

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.
Сергій Петрик тепер без бороди, йому довелося розлучитися з нею через пандемію коронавірусу
Фото:

Spektr.Press

«Само собою, почали допитувати, роздавали ляпаси, виховували, нагнітали-нагнітали, пристрасті розповідали — сидів, слухав, мовчав, головою кивав. Чесно, я боявся, що буде страшніше, — згадує Петрик. — В першу чергу, мені треба було подати своїм вісточку, де я. І в підсумку, після чотирьох діб у РВВС, я опинився в реанімації лікарні Вишневського, де зустрів свого одногрупника. І я йому передав, щоб він подав вісточку моїм рідним. По-друге, мама підняла всіх, кого могла, у нас сусідом по будинку виявився чоловік у чині майора "МДБ", можливо, він у результаті і допоміг — головне було зрозуміти, де мене тримають. Поки мій колега не подзвонив, ніхто знайти не міг».

Щоб вирватися з камери, Петрик симулював у РВВС напад епілепсії. Грав професійно, переконав не тільки поліцейських, а й бригаду швидкої допомоги, і лікарів у приймальному покої лікарні. Все виглядало настільки переконливо, що його відправили в реанімацію, інтубували й поставили зонд у шлунок (це дуже болісні для пацієнта маніпуляції, але лікар розумів, що інакше не врятуватися).

Зараз він лікує дітей у лікарні районного центру Покровське під Маріуполем — це підконтрольна Україні територія.

Історія 2. Лікар, кактуси і «шпигунство»

Лікар Донецького діагностичного центру Юрій Шаповалов був показово і жорстко заарештований у січні 2018 року. Він — глава донецького клубу любителів кактусів «Іслайя».

Ролик із його арештом і «зізнанням» у проукраїнській діяльності виклало в соціальні мережі «МДБ ДНР».

Колишні сусіди Юрія по камері розповідають, що лікаря, поки він не «зізнався» у співпраці з розвідкою, катували струмом і зламали кілька ребер.

Юрія Шаповалова в «ДНР» тримають без суду в ув'язненні більше двох років. При цьому його перебування в місцях позбавлення волі «ДНР» офіційно не підтверджують у гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи в Мінську — а це необхідний крок на шляху до обміну. Юрій Шаповалов не працював на українську розвідку, але він вів з Донецька популярний в твіттері акаунт під ім'ям «Залишенець донецький» — українців із патріотичною позицією в самопроголошеній республіці переслідують особливо жорстоко.

Історія 3. Студент з Йорданії і «замах» на міліціонера

Громадянин Йорданії Хальдун Найеф Саіл Харахшех проходив спеціалізацію як уролог у Донецькому медичному університеті. Після початку війни виїхав до Краматорська, на підконтрольну територію. Щоб отримати диплом міжнародного зразка, який визнає міжнародне співтовариство, він повинен був учитися в університеті на визнаній цим співтовариством території.

У Харцизьку (непідконтрольна Києву територія) у чоловіка жила дружина і дочка, щоб їздити до них, він повинен був отримати електронний пропуск в СБУ. Громадяни України його отримують в режимі онлайн. Але йорданцеві, як вирішили в «МДБ ДНР», не можна було обійтися без особистої співбесіди в українській спецслужбі.

Його заарештували в 2018-м при перетині лінії зіткнення. У мережі є ролик, де Хальдун Найеф Саіл Харахшех «зізнається» в підготовці замаху на так званого спікера «народної міліції "ДНР"» полковника Едуарда Басуріна. З проханням про включення Хальдуна в списки на обмін до України звертаються багато мусульманських релігійних громад, йорданське земляцтво намагалося організувати передачі через Москву (посольство Йорданії, яке обслуговує Україну, знаходиться там), але прогнозувати, як повернеться ситуація з підданим короля Йорданії, який уже два роки перебуває в тюрмі «ДНР», досить важко.

Мами й адвокати

«Паші моєму у вироку написали п'ять статей: шпигунство на користь "іноземних держав", замах на шпигунство, розпалювання міжнаціональної ворожнечі й ненависті, друкування екстремістських матеріалів, дії, спрямовані на повалення конституційного ладу — і дали 14 років, — розповідає Тетяна Станіславівна Подвезко, мама Паші Подвезка. — Реально ж він брав участь у групі на Facebook "Донецьк — це Україна". І футболку з таким написом у нього біля комп'ютера знайшли під час обшуку — позиція у нього була така, він цього від слідства і не приховував. Він у мене жодного разу за всю війну з Донецька не виїжджав, я все чекала, як же вони на суді викрутяться? А вони з жорсткого диска зняли інформацію, людину, з якою він найчастіше говорив, визначили, і сказали, що ось він-то з "іноземною розвідкою" і був пов'язаний!»

Говорили ми з Тетяною Подвезко на центральній площі Донецька. Чекає свого Пашу Тетяна Станіславівна вже 17 місяців. Паша Подвезко був заарештований у травні 2018-го, в листопаді 2019-го його «судили», в січні 2020-го «вирок» вступив у силу. І тільки майже через місяць про «вирок» повідомили місцеві ЗМІ. Чому з такою затримкою — ніхто в Донецьку подібними питаннями не переймається.

Тетяна Подвезко на площі Леніна в Донецьку показує фото арештованого сина
Фото:

Spektr.Press

Мами — головні захисники своїх синів, нічого не бояться, відкрито говорять по телефону, оббивають усі мислимі начальницькі пороги і весь час шукають гроші — на регулярні продуктові посилки. Тетяна Станіславівна вважає, що їй ще пощастило — Пашу взяли не на вулиці, а коли він грав у футбол в районі колишнього Будинку піонерів — це практично навпроти будівлі «МДБ». І після цього в квартиру, де вони жили з дівчиною, прийшли з обшуком. Дівчина відразу зателефонувала матері Павла. Вийшло, що син не пропав безслідно на місяць-два, як у інших, а відразу стало зрозуміло — заарештований!

Більшість обвинувачених у політичних злочинах заарештовують на місяць, згідно з указом Захарченка від серпня 2014 «Про захист населення від бандитизму та проявів організованої злочинності». Цей місяць потім у документах не враховується, і родичам повідомляють про зниклих далеко не відразу, поштою і тільки у відповідь на офіційний запит.

Мами заарештованих політичних тут усі одна одну знають, передзвонюються, діляться досвідом. Мама Паші Подвезка на зв'язку з матерями всіх хлопців, які були сусідами по камері її сина. Тільки на суді мама з'ясувала, що до сина з посилок в основному доходила тільки суха китайська локшина «Мівіна», а після «вироку» в колоніях усе строго, за описом — в одне віконце передачу здаєш, в іншому син її отримує.

Прямого зв'язку з синами в матерів немає. Нелегальні, але поширені в пострадянських в'язницях мобільні телефони в ув'язнених, охорона, готова за гроші передати звісточку з камери в камеру, і інші можливості комунікації в «ДНР» не працюють.

Матерям доводиться одночасно бути і наполегливими, і обережними. 29 грудня 2019 року з літака зі звільненими полоненими, який зустрічав у Києві Володимир Зеленський, вивезли на візку Зінаїду Миколаївну Мальцеву. Її син був заарештований «МДБ ДНР». І вона так розлютила держбезпеку самопроголошеної республіки, намагаючись допомогти синові, що її саму заарештували. Вона провела в ув'язненні 7 місяців, після чого і її передали Києву. А ось сина, Максима Тимофєєва, показово залишили в Донецьку — він отримав стандартний «вирок» як «шпигун СБУ» ще в серпні 2019-го і досі чекає вирішення своєї долі в 32-й колонії в Макіївці.

Адвокатів для політичних в'язнів у «ДНР» немає. Точніше, є, але їх призначає лише «МДБ» і тільки з числа своїх довірених осіб. І це стало можливим тільки з кінця 2017 року. До того звичайні адвокати і «фахівці з права» іноді ще могли виступати в «судах» над політичними в якості захисників, що призводило до неприємних для силовиків інцидентів.

Наприклад, адвокат Віталій Омельченко розповідав про свою участь у «суді» над Ольгою Політовою, яка була арештована 15 листопада 2015 року на одному з блокпостів при перевезенні в ящику медикаментів пластида і детонаторів до нього. У судових дебатах раптом спливло, що «митник», який відправив машину з Політовою на огляд, не боявся «міни» і абсолютно спокійно поліз у ящик з якимись дротами, детонаторами і брусками вибухівки, а оперативники «МДБ», які вибили в жінки визнання, за яким телефону вона повинна зателефонувати в Донецьку, спокійно відключили її трубку на цілий тиждень — стало очевидно, що співробітники «МДБ» знали всю комбінацію заздалегідь від свого агента і чекали жінку в певний час в певному місці. Політову звільнили за обміном за два роки й два місяці — 27 січня 2017-го.

«Передбачений розстріл, але будемо працювати»

Лідерка місцевих «адвокатів» від «МДБ» — Олена Шишкіна — навіть отримала посаду депутата «народної ради» самопроголошеної республіки (їх тут призначають і вільно ротують зі списку керівники двох афілійованих із владою громадських рухів).

Ми запитували колишніх «шпигунів», і вони змогли назвати п'ять прізвищ адвокатів від «МДБ».

«Мова про адвоката зайшла, коли мене тримали в підвалі «Ізоляції» вже місяць, — розповідає про свій юридичний досвід у «ДНР» «засуджений» за «шпигунство на користь СБУ» Андрій Кочмурадов. — Спочатку в голові туман цілковитий. Слідчий тобі каже: "За твій злочин узагалі-то передбачений розстріл, але будемо працювати!" Адвокатом від «МДБ» мені і дружині заодно призначили Аліну Стреленко, з нею в парі працює Олена Шишкіна. На початку весни 2018 року мене відвезли до слідчого, який повідомив, що у мене тепер з'явився платний адвокат — Олена Миколаївна Шишкіна, та сама, яка була у мене до цього безкоштовною. Я тут же спробував відмовитися, але мені сказали, що так вирішила моя мама, і єдиний раз за весь час у в'язниці мені раптом дали їй зателефонувати».

«Адвокати були в тій ситуації, як прокурори, я цю свою Стреленко за весь час бачила два рази — на самому початку і на якомусь із допитів потім», — каже дружина Андрія, Олена Лазарєва.

Олену Лазареву, лікарку спеціалізованої нейрохірургічної реанімації ОКЛ імені Калініна, схопили одночасно з чоловіком 16 грудня 2017 року.

«Мене заарештували прямо під будинком, біля забитої продуктами машини — я поверталася з Покровська, багато чого купила з того, що в Донецьк не надходило. Бити почали відразу в машині, надягали пакет на голову, змусили зателефонувати чоловіку, щоб він вийшов "допомогти з речами"», — розповідає Олена.

«Я не хочу згадувати той день і як це було. Але потім, вже в підвалі "Ізоляції", мені раптом кинули "передачу" — дивний пакет із розрізненим набором продуктів, там була улюблена цибуля-порей Олени, вона любила всі ці корисні салати. І я зрозумів, що це залишки з її багажника. І що вона теж заарештована!» — розповідав Андрій.

«Я намагався якось поставити запитання своєму адвокату про наші вкрадені машини і зниклі ключи від квартири, вона відкрила блокнот і запитала: "У тебе є техпаспорт на автомобіль?" — згадує Андрій Кочмурадов. — Ну, звідки він у мене в тюрмі? Шишкіна тут же закрила і свій блокнот, і цю тему взагалі».

Олена Лазарева і Андрій Кочмурадов, квітень 2020 року
Фото:

Spektr.Press

Андрій і Олена, за мірками «ДНР», були досить заможною сім'єю: у них було два автомобіля «Рено» — «Лагуна» і «Меган». Після арешту автомобілі в справі ніде не фігурують. На «суді» Андрій і Олена дізналися, що через рік після арешту в їхній квартирі пройшов обшук, ключі від квартири пропали. Вироку на руках у подружжя немає, до Києва вони відвезли тільки обвинувальний висновок і опис вилученого майна, в якому про автомобілі також ні слова.

Чоловік і дружина сиділи в концтаборі «Ізоляція», приблизно через рік під час отримання їжі через «годівницю» (маленьке віконце в дверях камери) вони змогли вперше за довгий час одне одного побачити — їхні камери в той раз виявилися навпроти. «Судили» їх у серпні 2019 року. На суді не були пред'явлені свідчення свідків. Згідно з обвинувальним висновком, ними є бійці підрозділу «П'ятнашка», які виявили у сім'ї фотографії двох нібито засекречених персонажів: знятого на території лікарні Калініна свого комбата, Олега Мамієва («Мамай»), і колишнього народного депутата України Олександра Бобкова, який значиться при підрозділі «ротним».

Бобков — зовсім не засекречений персонаж із великою кількістю публічних фотосесій, «Мамай» теж дуже часто потрапляв у об'єктив з травня 2014 року, коли в якості охоронця невідлучно перебував при командирі батальйону «Схід» Олександрі Ходаковськом. «Мамай» загинув 17 травня 2018 року, прямо під час зйомки сюжету для «Росії-1».

Лена і Андрій отримали по 15 років як «шпигуни СБУ» і були переведені в колонії — в Макіївку і Сніжне. 29 грудня 2019 року вони вийшли за обміном на свободу, провівши більше двох років в ув'язненні.

Після суду Олена Лазарєва намагалася писати скарги з приводу пропажі автомобілів. Тут-то система один раз і дала збій — на руках у сім'ї є відповідь з «МДБ» про те, що їхні автомобілі все ж існували і на них було накладено арешт. Але це скоріше моральна перемога. Майно, звичайно, ніхто не повернув.

11 березня 2020 року, пройшовши реабілітацію і поправивши здоров'я, лікарка Олена Лазарєва вийшла на роботу в відділення нейрохірургічної реанімації Олександрівської лікарні міста Києва. Якраз тоді, коли мер Києва Віталій Кличко включив цей медичний заклад в число семи базових для лікування заражених коронавірусом.

Цікаво, що місії ООН, Міжнародного Червоного Хреста і ОБСЄ, які працюють у Донецьку, відстежують долю військовополонених, іноді передають їм посилки від родичів, але до долі цивільних заарештованих «ДНР» «шпигунів СБУ» ніякого відношення не мають. До тих же військовополонених пускали в колонію народного депутата Надію Савченко, солдатів обмінювали, щоб спробувати підняти політичну вагу всередині України політика Віктора Медведчука, на їхньому фоні іноді демонструє свою роботу «омбудсмен ДНР» Дар'я Морозова. Але «цивільні політичні» завжди за рамками навіть цих процесів.

В'язні «МДБ ДНР», виходячи на свободу, дають інтерв'ю, пишуть книги, різноголосицею розповідають про порушення своїх прав, фальсифікації і тортури.

Серед них, до речі, практично немає «корисних» і хоч якось інформованих про кухню «ДНР» «шпигунів» — державних службовців, військових, поліцейських, співробітників «МДБ». Абсолютна більшість в'язнів — далекі від «державницьких» реалій «ДНР» люди.

Саме ця, мало схожа на правову, практика боротьби з інакомисленням і лояльними до України громадянами, укупі з жорсткою комендантською годиною, що діє вже шостий рік, щодня наповнює наочними прикладами українське визначення самопроголошених республік як «окупованих територій Донбасу».

Поділитись: