Минулого тижня сталась важлива для українського кінематографу подія: члени Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Верховної Ради більшістю голосів підтримали проект закону №1058 «Про внесення змін до Закону України "Про державну підтримку кінематографії в Україні" щодо державної субсидії для повернення частини кваліфікованих витрат, здійснених іноземним суб'єктом кінематографії при виробництві (створенні) фільму в Україні».

Це той самий, прийнятий ще у 2017 році, закон про програму так званого кеш-рібейту (cash rebate), схеми повернення виробникам частини витрат на виробництво фільмів на території України.

В оновленій редакції було підвищено планку повернення витрат з 16,6% до 25% від загальних витрат на виробництво фільму.

Але в останньому стрибку прямо на комітеті з закону прибрали можливість участі у програмі українських виробників, що викликало хвилю невдоволення.

Так, наприклад, пост про «зраду» розмістив у Facebook член комітету Микола Княжицький, народний депутат від партії «Європейська солідарність». У пості йдеться про «порушення Конституції та міжнародної практики». «Зраду» швидко рознесли по соцмережах і ЗМІ.

Але чи суперечать правки міжнародній практиці? Давайте розбиратись.

Для початку трохи про самі кеш-рібейти. Це один з видів компенсації — є й інші, в тому числі tax rebate — застосованої до виробників кіно- та телеконтенту, щоб заохочувати зйомки та створення робочих місць в певних регіонах чи країнах.

Програми рібейтів, буває, діють тільки для іноземних, але буває, що і для іноземних, і для місцевих виробників. Тому перше: міжнародна практика є різною.

Логіка кеш-рібейтів така: грошове заохочення до виробництва кіно у певних країнах чи регіонах.

Якщо говорити про іноземних виробників, то чим більше вони знімають, тим більше грошей йде у місцевий бюджет: створюються нові робочі місця, адже часто наймають місцевих акторів чи працівників на знімальний майданчик, орендують техніку, сплачують за проживання та харчування тощо: 25% рібейту в Україні означають, що іноземні виробники будуть витрачати тут лише ¾ знімального бюджету.

Тоді логічно, що інша країна, звідки походять ці виробники, намагатиметься повернути їх, надаючи більш привабливі знижки зі свого боку і також застосує рібейти, але вже для власних виробників. Це робиться, щоб не випустити капітал за кордон.

Схеми кеш-рібейтів працюють і для іноземних, і для місцевих виробників, наприклад, в Греції — 35% компенсації, Литві — 30%, Польші — 30% і Хорватії — 25% + 5% за зйомки у слабо розвинених регіонах країни.

У Греції і Польші подаватись на участь у програмі рібейтів можуть як іноземні, так і місцеві виробники (так само на початку планували і в Україні), тоді як у Литві іноземні виробники взагалі не мають права подаватись без участі місцевих компаній.

Тобто у випадку Литви будь-який проект з кеш-рібейтом — за замовчуванням копродакшн. І так само схема працює й у Хорватії.

А от в Естонії чи Румунії місцеві виробники самостійно брати участь у програмі кеш-рібейтів не можуть. На грошову компенсацію претендують суто іноземні виробники або проекти спільного виробництва. Місцеві ж виробники можуть претендувати на підтримку національних інститутів кіно, як і в Україні.

Так, у Естонії частка національного кінопродукту в бокс-офісі за 2017 рік становить 9,1%, а за 2018-й — 8%.

До речі, стільки ж, скільки і в українських релізів за минулий рік, але у нас це відбулось за рахунок успішних комедій — «Скаженого весілля», «DZIDZIO Перший Раз» і «Свінгери». Хоча зазвичай доля національного кіно в Україні нижче.

При цьому в Естонії, де місцеві виробники не мали рібейтів, знімали іноземні проекти з бюджетом і 1,2 млн євро, і 2,75 млн євро, і $2,5 млн. І частина цих грошей пішла до бюджету.

В Україні зйомок таких — самостійних — проектів — не було взагалі.

Українські виробники можуть претендувати на 100-відсоткову підтримку Держкіно. А вкупі з рібейтами — якби вони дійсно діяли для українських виробників окремо, а не тільки іноземних — розмір фінансової допомоги міг би й перевищити ці 100%.

На жаль, наш ринок не достатньо прозорий і не можна гарантувати, що один і той самий виробник не буде подавати проект на підтримку і Держкіно, і на участь у програмі рібейтів. Тому в оновленому законі прописано, що копродакшн з українською стороною виключається — в команді проекту іноземних виробників не має бути українських резидентів. А також ФОПів.

По великому рахунку кеш-рібейти з’явилися в законі для того, щоб в Україні знімали такі серіали як «Чорнобиль» чи якісь епізоди з «Гри престолів».

Тобто логіка законодавця після внесення цієї правки така: своїм — фінансування від Держкіна, УКФ і Міністерства культури, а іноземцям — кеш-рібейт.

Проте навіть у разі голосування в сесійній залі, закон про кеш-рібейти не запрацює, поки не буде внесено зміни до Бюджетного кодексу (необхідні зміни до Митного та Податкового кодексів вже внесли).

Але коли — не «якщо», як я сподіваюсь — запрацює, то логічно припустити, що чим більше іноземні виробники будуть знімати в Україні, тим частіше світові кінематографісти співпрацюватимуть з українськими виробниками. І всі лише виграють від цього, а головне — популяризувати Україну на світовій кіномапі можна буде не лише своїми, а й чужими руками. 

Думка редакцiї може не збiгатися з думкою автора

Поділитись: