Політична карикатура: можна все?

На ці питання під час днів Франкофонії в Києві Громадському відповіли п'ятеро відомих у світі карикатуристів — Жак Сондрон (Бельгія), Родо (Франція), Фелікс Шаад (Швейцарія) та українці Олег Смаль і Володимир Казаневський.

  Жак Сондрон, бельгійський ілюстратор та мультиплікатор

Публікується в найпопулярнішій щоденній франкомовній газеті Бельгії L'Avenir. Переможець десятків міжнародних конкурсів карикатур. Співпрацює із сатиричними і політичними виданнями: Currier  International, Le Point, WAW, Zélium, Même Pas Peur

  Родо, ілюстратор-карикатурист із Франції

Утілює в малюнках «сатирично-відсторонений погляд». Автор обкладинок дисків й афіш театрів. Робить замальовки «наживо» із семінарів та телевізійних шоу у Франції. Допомагає створювати документальні фільми про теорії змов.

  Фелікс Шаад, швейцарський карикатурист

Малює про спорт і світову історію. Уже 16 років він робить щоденний комікс про Єву — жінку, яка працює касиром у швейцарському супермаркеті. З'їздивши на Донбас із «Лікарями без кордонів», Фелікс опублікував репортаж «Забуті» в найбільшій щоденній газеті Цюриха — Tages-Anzeiger.

  Олег Смаль, український політичний карикатурист

Має понад 15 тисяч опублікованих малюнків. Його роботи виходили у виданнях «Дзеркало тижня», Kyiv Post, The Financial Times, Currier International. Переможець та призер міжнародних конкурсів карикатури в Італії, Ірані, Китаї, Південній Кореї, Росії, Україні, Франції та Японії. Виставляв карикатури на Майдані у 2004-му та у 2014 роках. Останню виставку повністю знищили під час штурму Майдану 18 лютого.

  Володимир Казаневський, відомий український художник

Отримав понад 400 нагород на міжнародних конкурсах карикатури в Бразилії, Японії, Іспанії і Південній Кореї. Книжки з його роботами виходили у Швейцарії та Китаї.

ДЕ МЕЖА?

Жак Сондрон: «Я працюю для газети з дуже широкою аудиторією, і в принципі можу малювати будь-що. Але на теми, які стосуються релігії, сексу чи смерті, я не можу собі дозволити висловлюватися вільно, адже припускаю, що цю газету можуть побачити діти. Отож, є частина моєї роботи, призначена для суто сатиричної преси, і там я вже можу відірватися й говорити практично про все».

Малюнок: Жак СондронМалюнок: Жак Сондрон

Родо: «Я працюю для незалежної преси, яку фінансують читачі. У нас трошки більше свободи слова, адже немає політичного впливу. Ми не надто залежні від реклами чи нашого замовника, який може відмовитися проводити в нас рекламну кампанію через те, що йому щось не сподобалося в наших роботах».

Малюнок: Родо

Фелікс Шаад: «Я працюю на щоденну газету, наша аудиторія дуже широка, отже, мусимо слідкувати, які теми висвітлюємо. Я шукаю рішення, щоб карикатура виглядала так, ніби не має нічого провокаційного, але читач міг сам додумати, що я хотів сказати».

Нова Росія Малюнок: Фелікс ШаадПольське правосуддя Малюнок: Фелікс Шаад

Олег Смаль: «У політиці в мене практично немає обмежень, крім того, що аудиторія в преси, де я можу це публікувати, може бути дуже невеликою. А так намагаюся робити все максимально жорстко. Якщо перефразувати цитату Ежена Йонеско про літературу: «Карикатура має бути в тисячі разів смішнішою, ніж життя». Тоді вона має право на існування. Межі в нас з'являються через те, що проблеми взагалі з пресою. Ми втрачаємо аудиторію».

Кіл Малюнок: Олег Смаль

Володимир Казаневський: «Наша країна молода, вона ніколи не мала традицій свободи слова. Я працюю в українському виданні, де по суті немає ніяких обмежень чи цензури. Але в тому-то й річ, що я, власне, не знаю, що таке свобода слова, хоч я і вільний. Утім, залишається остання цензура — це моя самоцензура. Вона ґрунтується на моїх поглядах: політичних, соціальних, економічних, етичних, естетичних, релігійних тощо. Перебуваючи перед читачами очі в очі, мені самому дуже важко орієнтуватися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Ікони революції»: магазин з'їде, графіті відновлять

Мої малюнки публікують в Україні, а також і у Франції, і в Швейцарії. Це означає, що я на правильному шляху туди, куди ми, власне, всією країною прагнемо — до свободи, в Європу, яка трохи більше за нас знає, що таке свобода слова».

Малюнок: Володимир КазаневськийМалюнок: Володимир Казаневський

НОВА ЛІБЕРАЛЬНА ЦЕНЗУРА

Жак Сондрон: «У нас є проблема комерційної цензури, її причина — криза, яку переживає преса в усьому світі. Ліберальні видавництва намагаються заробити гроші і, відповідно, просять, щоб малюнки і тексти журналістів подобалися публіці — щоб газети продавалися. Мене, скажімо, просили уникати теми великого бізнесу. Приміром, я думав малювати про одну марку машин, а мені казали: не роби цього, вони замовляють у нас рекламу».

Малюнок: Жак Сондрон

Родо: «Я працював для декількох національних медіа, які залежали від великих підприємців і мільярдерів, отож, треба було бути обережними. Якщо ми надсилати два малюнки: один про бізнес, другий — про щось інше, видавці обирали другий. Це змусило мене піти до більш незалежної преси, яка живе за рахунок передплати. Там публікують журналістські розслідування, а отже й малюнок має бути ще провокативнішим, ще більш уїдливим, водночас слугувати якійсь ідеї. Якщо ми заглибимося в самоцензуру, в політичну коректність, виходитиме щось невиразне, не буде жодного інтересу до цього малюнку. Як казав один із колишніх редакторів «Шарлі Ебдо», карикатура має бути ляпасом, який ми отримуємо, коли читаємо газету».

Малюнок: Родо

КАРИКАТУРA І СКЛАДНІ РЕЧІ

Жак Сондрон: «Якщо ви робите те, на що чекає публіка, це буде лише ілюстрацією. Треба намагатися нервувати людей, дратувати їх, щоб вони починали ставити собі питання, щоб вони реагували на ті теми, про які ми говоримо своїми карикатурами. Тому карикатура — це перебільшення. Ми повинні перебільшувати, виходити за межі».

Малюнок: Жак Сондрон

Родо: «Франція дуже чутлива до релігійних тем, ідеться не лише про іслам, а й католицизм. Тут дійсно треба бути уважним до того, що та як ти робиш. І, звісно, є частка самоцензури. Ще одна тема, з якою важко працювати — конфлікт між Ізраїлем і Палестиною. У цих випадках треба шукати якийсь правильний кут зору».

Малюнок: Родо

Фелікс Шаад: «Найбільше емоцій викликають релігійні теми. Водночас я вважаю найкращими ті карикатури, які стосуються складних речей. Мені ж важко жартувати над ісламом або іншими релігіями. Я думаю, що сила карикатури завжди полягає в самоіронії. Якщо хочеш посміятися з іншої культури, завжди важко піднятися вище пересічного рівня, бо треба працювати з кліше і робити це інтелігентно. Висміювати варто те, як ми поводимося із іноземцями, а не самих іноземців».

Малюнок: Фелікс Шаад

Олег Смаль: «У нашому варіанті християнства забагато фальшивого пуританства. Чесно кажучи, мені набагато цікавіші індуїстські храми десь у Непалі. Там люди зображені якось веселіше. Коли я заходжу до нашої церкви, я захоплююсь архітектурою, живописом, проте одразу відчуваю: я щось винен цим святим, якось я не так живу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Ми не художники, ми — лікарі» — як зберігають утрачене мистецтво бойчукістів

У карикатурі це дійсно одна з найважчих тем, адже в нас релігія потроху стає державною. Вона занадто домінує в нашій пресі. На цю тему добре сказав Джонатан Свіфт: «Ми всі достатньо релігійні, щоб ненавидіти одне одного, але недостатньо релігійні, щоб любити». Із цим часто доводиться зіштовхуватися. Як агностик, я досить багато малюю на тему релігії. Її легше малювати, ніж політику, як це не дивно».

Малюнок: Олег Смаль

КАРИКАТУРА І ТРАГЕДІЯ

Олег Смаль: «Я пригадую свою виставку на Майдані. 18 лютого 2014 року під час штурму її знищили. Я зрозумів, що після крові, розстрілів, мабуть, не варто її відновлювати. Утім, до мене підходили люди, які переконали мене, що в цей час, коли зовсім не смішно, карикатура потрібна як ліки від пост-травматичного синдрому. І я відновив цю виставку».

Малюнок: Олег СмальМалюнок: Олег Смаль

Жак Сондрон: «Спочатку ми намагаємося якомога делікатніше висловити підтримку. Ми робимо це не у веселому чи смішному тоні. Наприклад, теракт відбувся о 2 годині, а я маю здати малюнок о 6. Я маю 4 години, і, звісно, не можу намалювати в цю мить щось дуже смішне. Я розумію, що неможливо одразу сміятися, треба взяти якусь паузу, час, щоб подумати. Що ближче ти до події, то важче робити гумористичні карикатури. Ти намагаєшся якось ушанувати пам'ять і малювати щось добре».

Малюнок: Жак Сондрон

Родо: «Завжди є такий період жалоби, навіть для карикатуристів. Такі ситуації трапляються нечасто, тому їх так бурхливо і переживають. Я так розумію, нині в Україні це дещо нівелюється, адже через війну ви щодня із цим живете. Це ніби такий меч над головою. Але треба бути влучним, доречним і, можливо, шукати якогось катарсису в малюнку, що дозволить сміятися з усього».

Революція хіпстерів Малюнок: Родо

КАРИКАТУРА І ПРОПАГАНДА

Володимир Казаневський: «Коли розпався Радянський Союз і художники почали малювати плакати в новій країні, то червоний колір люди геть не сприймали, вони підсвідомо асоціювали його із пропагандою комунізму. Художники тоді від червоного кольору відмовилися. Тепер карикатура, що нагадує пропагандистські засоби минулого століття, та ще й недолуго зроблена, може тільки нашкодити. Я вважаю, що пропагандистської карикатури в принципі не має бути. Карикатура повинна критикувати. Хоча намалювати Путіна, який він поганий — це найпростіше, адже це й так відомо. Що нового можна сказати про те, що Путін — агресор? Додати, що він виходець із КДБ? Мені здається, це вже не цікаво, потрібно йти вперед.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Вона була суворою і палила свої роботи — рідні про Тетяну Яблонську

Є такі речі, які мені переступити вкрай складно. Наприклад, якщо взяти війну між Росією та Україною, наші воїни захищають, скажімо, мене. В армії є зловживання, є корупція, але я не можу сьогодні малювати карикатури, які критикували б нашу армію. У мене є якийсь внутрішній бар'єр, я не можу його переступити. Ця самоцензура не дозволяє робити те, що, можливо, було б необхідно».

Малюнок: Володимир КазаневськийМалюнок: Володимир Казаневський

Олег Смаль: «Моя країна в стані війни, і я намагаюся бути безжальним до окупанта. Водночас я не хочу, щоб наші захисники стали якимись кровожерами. Важко казати про свободу, коли йде війна. Я не люблю слово «пропаганда», я не люблю працювати на державу, так карикатуристи влаштовані. Проте жодної пропозиції від держави і не було. Ми своїм коштом видаємо газети, відправляємо їх на фронт. Я розумію, що там дійсно потрібне щось веселе, але деякі речі мене дивують, тому доводиться малювати й наших лідерів, які роблять щось не надто розумне під час війни».

Малюнок: Олег Смаль

ПРИВАТНЕ І ПУБЛІЧНЕ

Фелікс Шаад: «Зазвичай ми малюємо тільки тих людей, які працюють на публічність. Їхні родини я залишаю у спокої. Діти чи дружини із цим не мають нічого спільного, хіба що вони самі відіграють якусь роль. Я малюю відомих людей, які заслуговують на те, щоб їх так аналізували. Але родина для мене табу».

Малюнок: Фелікс Шаад

Жак Сондрон: «Так, дійсно, ми не критикуємо родини міністрів, хоча іноді вони й приводять своїх близьких у публічну сферу. Приміром, Ніколя Саркозі дуже пишно одружився із зіркою і постійно з’являвся із нею на публіці. Звісно, в такому разі ми маємо право малювати його дружину. Діти теж стають публічними особами, якщо з ними з’являтися на публіці, і я вважаю, що я маю право їх малювати».

Малюнок: Жак Сондрон

Олег Смаль: «Якщо ви вже танцюєте голі на столі, то у вас усе відкрито. Ми маємо право це зображати. Зазвичай, діти чи дружини політиків роблять дурниці замість того, щоб бути якомога скромнішими й тихішими. Хоча б допоки їхні близькі при владі».

Малюнок: Олег Смаль

КАРИКАТУРА І ПАТРІОТИЗМ

Родо: «Ми критикуємо Францію, звісно. Ми дозволяємо собі критикувати все, із чим в країні є негаразди. Треба розуміти, що французи взагалі ніколи нічим не задоволені. Це принцип життя. Ми завжди бурчимо. І завжди пишаємося тим, що ми — французи. Я розумію проблему, з якою стикаються українські художники. У вас нині дуже складний перехідний період. Я не знаю, чи критикували б ми людей, які намагаються змінювати країну на краще, прогресивних людей, які прагнуть іти вперед. Важливе питання: чи вміють сприймати критику люди, які мають владу, що б вони не робили?»

Малюнок: Родо

Фелікс Шаад: «Із швейцарської точки зору, загалом можна розмовляти про все. Немає такої речі, над якою не можна посміятися. У нас «патріотизмом» опікується «Швейцарська народна партія». Це наш улюблений ворог, якого ми постійно атакуємо. Утім, голова партії купує наші карикатури. Він так радіє! Ми боремося проти нього, а він сміється з наших карикатур».

Малюнок: Фелікс Шаад

Жак Сондрон: «У нас, коли людина починає шлях у політиці, вона знає, що з неї кепкуватимуть, що малюватимуть карикатури. Політики рідко ображаються чи протестують. Це перетворюється на своєрідну гру. Найкращі, найсимпатичніші карикатури політики навіть купують, вони колекціонують їх і навпаки переймаються, коли карикатур немає. Адже якщо їх не малюють, вони або погано працюють, або перестали бути цікавими публіці».

Малюнок: Жак Сондрон

Володимир Казаневський: «Я вважаю, що найпатріотичнішою є найгостріша карикатура, найдотепніша, яка зображує якесь зло, що є в нашому суспільстві. Адже карикатура — це перебільшення, а карикатуристи — співці добра і краси. І така справжня добра карикатура в Україні існує».

Малюнок: Володимир Казаневський

Дискусія організована за ініціативи посольства Швейцарії в Україні в межах Днів Франкофонії 2018 року.

Усі карикатури публікуються з письмового дозволу авторів.