Президент Казахстану втомився і пішов, але владу залишив собі

Останній чинний президент на Євразійському континенті, який прийшов до влади ще за Радянського Союзу, Нурсултан Назарбаєв керував Казахстаном майже 30 років, і в 2015 році — на останніх виборах — отримав 97,75% голосів. А в 2020 році, здавалося, він піде на нові вибори.

Щоправда, вже в 2018 році люди почали щось підозрювати: Назарбаєв «перепрошив» схему влади і посилив Раду безпеки, наділивши голову повноваженнями чи не більшими, ніж у лідера держави.

До того ж, у Назарбаєва є президентська партія, яку мало не повністю контролює парламент. І все ж його відставка 19 березня стала цілковитою несподіванкою для всієї країни.

Назарбаєв пішов у прямому ефірі під час звернення до нації.

В апаратній телеканалу «Хабар 24» забули вимкнути звук, тому після перших слів Назарбаєва про відставку за кадром пролунав схвильований подих і зойк «йо-майо!».

Президент Казахстану оголосив про рішення залишити свій пост, оскільки, за своїми власними словами, зробив усе, щоб республіка оговталася від наслідків розпаду СРСР і вийшла на світову арену, як великий гравець.

Водночас Назарбаєв підкреслив, що «до кінця своїх днів» залишиться у всіх на виду — як голова Радбезу. Своїм основним завданням він при цьому бачить проведення майбутніх виборів так, щоб його курс був продовжений. Поки що т.в.о. президента стане спікер Сенату Касим-Жомарт Токаєв, присягу він складе вранці 20 березня.

Завдання перед Назарбаєвим стоїть нетривіальне, оскільки за 30 років при владі він майстерно прибрав з політичної дошки Казахстану всі великі фігури, але водночас не залишив жодного політика, якого в повній мірі можна було б назвати наступником.

У найближчому оточенні найочевиднішою фігурою на престол виглядає старша донька президента Даріга Назарбаєва, депутатка Сенату. Формально ніщо не заважає їй висунутися на найближчих виборах.

Інша справа, що з ім'ям Назарбаєвої останнім часом пов'язано кілька скандалів. Остання доповідь правозахисників з «Євразійської демократичної ініціативи» була присвячена тому, що донька президента могла виводити на рахунки в Австрії десятки мільйонів доларів (сама Даріга доповідь ніяк не коментувала). До того ж, у Даріги Назарбаєвої мало безпосереднього досвіду управлінця: вона жодного разу не була ні акимом (керівник адміністрації в Казахстані — ред.), ні спікером парламенту.

Це, звісно, не так важливо, якщо Нурсултан Назарбаєв вкаже на неї пальцем — особливо з урахуванням того, що де-факто він все одно залишається з великою кількістю повноважень і в статусі глави Радбезу може заблокувати будь-яку президентську дію.

Та відсутність альтернативи може зіграти і злий жарт з конструкцією назарбаєвського режиму. Президент як і раніше тримає в своїх руках всі силові структури, а також наділив їх повноваженнями в будь-який незрозумілій ситуації вмикати режим інформаційної блокади в країні.

Але навіть серед силовиків є щонайменше рівновеликі Назарбаєвій фігури — наприклад, голова Комітету національної безпеки Карім Масімов. Питання лише в тому, чи притримає він свої амбіції (Масімов — колишній прем'єр-міністр) заради збереження всієї конструкції.

Головне, що ситуація в Казахстані нині не така райдужна, як розписав Назарбаєв у своєму прощальному зверненні. Так, у країні є столиця Астана, яка нагадує чи то Дубай, чи то Париж, чи то все разом — але в інших містах зростає соціальне невдоволення. Та й в Астані неспокійно: взимку у халупі згоріли п'ять дівчаток, чиї батьки змушені були вночі піти на роботу, — і це призвело до небувалого соціального вибуху і протестів по всій країні.

Дійшло до того, що жінки в регіонах приходили навіть до приймальні президентської партії з вимогою відставки Назарбаєва — нечувана останніми роками зухвалість.

Президент тоді поспіхом відправив у відставку уряд — вперше в історії, — але й це не допомогло, оскільки люди відчули слабкість Лідера нації і лише посилили свій тиск.

На світовій арені всі досягнення Назарбаєва затьмарилися перед вбивством у 2018 році в центрі Алмати призера Олімпіади в Сочі з фігурного катання Дениса Тена: стало очевидним, що за райдужною вітриною внутрішній хаос став неконтрольованим. До того ж, Назарбаєв не наважився прибрати міністра внутрішніх справ Калмуханбета Касимова, чим спровокував у свій бік ще більшу критику.

Звичайні мешканці країни ніколи не пробачать Назарбаєву події у місті Жанаозен: у 2011 році після багатомісячного страйку нафтовиків на заході країни поліцейські відкрили вогонь по демонстрантах, убивши щонайменше 17 людей (неофіційно список жертв нараховує до сотні людей).

А головною помилкою стала цілковита зачистка опозиції, яка зробила режим повністю закостенілим (усі спроби вийти на вулиці припинялися жорстко — аж до затримання журналістів у 2016 році).

Головного ворога Назарбаєва, олігарха Мухтара Аблязова, заочно засудили до довічного ув'язнення, але так і залишився для режиму нездоланним.

З іншого боку, хоча для прихильників того ж Аблязова і будь-яких незадоволених громадян відставка Назарбаєва вважається перемогою, тут перший казахстанський президент перехитрив, здається, всіх. Він, як і раніше, зберіг владні важелі, але водночас трохи менше, ніж повністю, виправдав свою репутацію. Тепер його згадуватимуть не як душителя свободи або людину з культом особи, яка вихваляється своїми досягненнями на світовій арені, а як людину, яка добровільно залишила нехай і не найважливіший, але все-таки перший пост в країні.

Своє бажання увійти в історію переможцем Нурсултан Назарбаєв виконав.