Психолог допомагає «скласти пазли докупи». Історії звернень до мобільних бригад соціально-психологічної допомоги UNFPA

«Більше несила терпіти», «Боюся, він мене вб’є» — приклади думок жінок, які постраждали від насильства. Фахівці кажуть, що люди найчастіше б’ють на сполох лише тоді, коли в їхньому житті настає серйозна криза. Хоча по допомогу слід звертатися відразу, щойно виникають перші його прояви.

hromadske поговорило з двома жінками, які постраждали від домашнього насильства і звернулися до мобільних бригад соціально-психологічної допомоги UNFPA. А фахівчиня Обухівської мобільної бригади Катерина Татарінова пояснила, як саме працюють ці бригади, що робити у разі психологічного насильства, а також коли й чому варто звертатися по допомогу.

«Мала би бути вдячна за те, що мене б’ють»

Того дня чоловік укотре погрожував Анні та бив. Казав, що поріже її обличчя й тіло. Обіллє кислотою, щоб було соромно вийти з дому. Казав, що привезе з фронту гранату і підірве дім разом з нею та дітьми.

Дівчина не витримала і заявила в поліцію. На виклик приїхали правоохоронці з Військової служби правопорядку (коли закон порушує військовий, виклик передають ВСП). Вони сказали Анні, що її чоловік, імовірно, знаходиться під впливом важких наркотиків.

До цього дівчина не знала, як поводяться люди в такому стані. Думала, він просто п’яний. Після цього Анна вирішила — час від нього йти. Негайно.

«40 хвилин, поки я чекала поліцію, відтягувала його агресію як могла. Просила “почекай, помию дитину, тоді поговоримо”, “не зараз, бачиш, дитина голодна”», — згадує дівчина. І боїться уявляти, що могло статися, якби ВСП не приїхала.

Йому не сподобалося, що Анна заступилася за шестирічного сина, коли чоловік на нього кричав. Син у Ані від першого шлюбу. Розлютившись, чоловік узяв із гаманця гроші й кудись зник. Через кілька годин повернувся, ліг на ліжко й заснув.

Щойно Анна вклала спати їхню спільну кількамісячну доньку, чоловік прокинувся й одразу почав бити дівчину.

Він розпускав руки не вперше. Вона пробачала. Нікому не жалілася. Вірила, що чоловік зміниться, бо постійно це обіцяв. Спочатку казав — після одруження, потім — після народження дитини.

Жінка пригадує, як він бив її на останньому місяці вагітності. На очах у свого батька, для якого така поведінка була нормою.

«Свекор тоді сказав, мовляв, добре, що синці до народження доньки зійдуть, бо йому соромно було б до мене, такої побитої, приходити в пологовий», — згадує жінка.

Тоді вона нікому про це не сказала. Навіть матері зізналася лише тоді, коли вирішила піти від чоловіка.

За словами Ані, чоловікового брата батько бив так, що той був схожим на тигра — все тіло було у смужках, які залишалися після ударів дротом.

«Найгірше, що мій чоловік і його брат вдячні батькові за те, що він їх так виховував. Тобто я теж мала би бути вдячна за те, що мене б’ють», — розповідає потерпіла.

Зараз Анна з дітьми переїхала в інше місто й живе окремо від чоловіка. Вона стала дуже тривожною.

«Я ніколи до цього не була боягузкою. Хоч він і далеко, мені страшно вийти з квартири. Страшно, коли підіймається ліфт. Я постійно оглядаюся і прислухаюся», — каже жінка.

У 16 зґвалтував чоловік хрещеної матері

Іру (ім’я змінене) зґвалтував чоловік її хрещеної, яка для неї була як мама. З дитинства Іра довіряла їй найпотаємніше. Це трапилося, коли дівчині було 16. Уночі, коли Іра спала, він ліг до неї у ліжко, скривдив, устав і вийшов з кімнати. Після цього вона почала уникати і його, і хрещену.

«Було відчуття відрази, нерозуміння, чому це відбулося зі мною. Увесь час мучила думка про те, як він посмів… З тіткою потім спілкувалася ще, а з дядьком усе звела нанівець», — розповідає жінка.

Тоді вона нікому нічого не розповіла: «Було соромно, і я боялася розголосу, оскільки вони — рідні».

Не зверталася й до психологів. Загалом Іра не хотіла зайвий раз згадувати про те, що сталося. Але бачила, що життя ніяк не налаштовується, було важко будувати стосунки з чоловіками, нічого не приносило радості.

Розповісти свою історію в кабінеті психолога жінка наважилася лише у 33 роки, коли підліткові травми сильно загострилися.

«Несила було терпіти. З початком повномасштабного вторгнення у мене почастішали безсоння, маніакально-депресивні стани. Місяць до зустрічі з психологом я майже не спала», — ділиться Іра.

Як і куди звертатися по допомогу

Про можливість отримати підтримку від мобільної бригади соціально-психологічної допомоги UNFPA Анна дізналася з оголошення біля одного з під’їздів будинку в місті, куди переїхала, тікаючи від насильства. Іра — з фейсбук-стрічки. Жінки вирішили звернутися по допомогу.

Психологиня мобільної бригади Обухова, що на Київщині, Катерина Татарінова розповіла hromadske, що в їхній практиці особисті звернення — найбільш поширений формат, хоча по допомогу також можуть звертатися сусіди потерпілих, родичі або друзі.

«Одні люди починають ставити собі питання, наприклад, “чому це відбувається зі мною?”, “що я роблю не так?”, і шукати на них відповіді. Тобто мають внутрішнє бажання щось змінювати. І тоді в кабінеті психолога вони їх знаходять. Інші приходять, бо їм просто не стає сил витримувати те, що з ними відбувається. Як із зубним болем. Спочатку терпиш, звикаєш, але настає мить, коли розумієш, що більше не можеш — треба йти до лікаря», — розповідає Катерина Татарінова.

Мобільні бригади соціально-психологічної допомоги функціонують у межах Програми з протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні завдяки фінансовій підтримці донорів, зокрема уряду США (Бюро USAID з питань гуманітарної допомоги).

Бригади складаються з груп фахівців, які виїжджають на виклики у найвіддаленіші куточки країни. Наразі в Україні діє 98 таких бригад у 21 області.

Звернення до мобільної бригади, як і подальша робота із спеціалістами, безоплатні та конфіденційні.

Також у м. Обухів можна отримати послуги з кейс-менеджменту.

У разі потреби клієнтки також можуть скористатися безплатною правовою допомогою. Окрім цього, мобільні бригади співпрацюють із Національною поліцією та іншими службами, які надають послуги у сфері домашнього та гендерно зумовленого насильства. Курс роботи з постраждалою може тривати до трьох місяців.

«Якщо людині потрібно довше — курс продовжуємо. Усе залежить від її потреб», — каже фахівчиня.

Контакти мобільних бригад у різних містах і громадах України дізнавайтесяна сайті UNFPA.

За словами Катерини Татарінової, мобільна бригада Обухова на виклики виїжджає щонайменше тричі на тиждень. Працюють в Обухові та Обухівській громаді, виїжджають у сусідні населені пункти, розташовані на відстані до 50 кілометрів. Дзвінки приймають щодня і цілодобово.

З кожним місяцем роботи звернень до бригади стає дедалі більше. Це пов’язано з тим, що під час війни люди переживають додатковий стрес, який оголює їхні старі травми.

«Вільна» — це безпечний простір, де кожну жінку й дівчину, яка перебуває у складній життєвій ситуації, вислухають і зрозуміють

Також у межах Програми з протидії та запобігання гендерно обумовленому насильству UNFPA по всій Україні працюють 29 просторів «Вільна». Ініціатива спрямована на підтримку усіх жінок і дівчат. Водночас тут можна отримати перенаправлення до спеціалізованих сервісів у випадку домашнього насильства. Це простір, де вони можуть бути спокійні та захищені. Тут жінки разом малюють, куховарять або розмовляють за чашкою кави. Доглядають за собою, займаються танцями й спортом, відвідують кар’єрні сесії тощо. А також мають можливість проконсультуватись із психологом.

Після терапії «почуваюся іншою людиною»

«Коли я написала у Facebook мобільній бригаді, мені одразу відповіли. Ми домовилися про зустріч в офісі на визначений час. Сесія із психологом відбувалась у форматі розмови, ненав’язливої бесіди. Поступово це допомогло мені впоратися. Спочатку ми зустрічалися через день або два. Коли мені стало трохи легше, то зустрічі відбувалися раз або двічі на тиждень. У мене зникли всі депресивні стани, минуло безсоння. Почуваюся іншою людиною. Я пропрацювала цю травму», — ділиться досвідом Іра.

Катерина Татарінова розповідає, що Іра проходила курс терапії, який тривав понад три місяці.

«Вона звернулась у важкому психологічному стані, загостреному війною. У неї були панічні атаки, депресія, тривожність. Коли ми почали розбирати ці питання, дійшли до того, що ці стани пов’язані не лише з війною, а й із дитячою травмою. Крім того, у жінки загострилась епілепсія, яка з’явилася ще до зґвалтування», — каже психологиня.

Катерина підкреслює, що після консультацій стан Іри покращився. У неї нормалізувався сон, минули депресивні стани.

«Вона має змогу функціонувати в суспільстві: спати, працювати без тривожності та панічних атак, під час яких людина не може нормально діяти», — розповідає фахівчиня.

До терапії в Іри було насичене життя, але нічого не радувало.А зараз, за словами героїні, вона «радіє навіть квітці, яка розцвітає».

Анна також ділиться позитивним досвідом. Після звернення до мобільної бригади UNFPA вона вирішила продовжити терапію разом із психологом. Пройшла три консультації, зараз почувається значно краще. Тепер вона не боїться, що чоловік може знайти її в новому місті, але психологічно до цього готова.

«Певної миті я зрозуміла, що не хочу, аби моя донька в майбутньому опинилася в такому ж становищі, як я сьогодні. Тому я продовжую терапію, щоб більше не перетинатися з такими чоловіками, як її батько. Хочу дати їй краще майбутнє», — ділиться Анна.

Чи можна допомогти собі самостійно

«Перша консультація, яка відбувається після виклику бригади, зазвичай антикризова. Коли ми долаємо цю проблему, запрошуємо людей продовжити працювати далі, щоб розібратися, чому так сталося», — каже психологиня Обухівської мобільної бригади.

За її словами, постраждалі не завжди звертаються самостійно. Іноді виклик надходить від родичів або сусідів.

«Це складніші випадки, оскільки ми не можемо допомогти, якщо люди цього не хочуть. Дуже важливо, щоб було розуміння потреби та бажання щось змінювати», — пояснює психологиня.

Іноді люди думають, що можуть подивитися кілька роликів із психології в інтернеті, почитати статті на певні психологічні теми — і це допоможе їм упоратися з проблемою. Але такий підхід неправильний.

«Він не системний. Це має бути шлях, що складається зі сходинок, якими потрібно крок за кроком підійматися. Неефективно буде стрибати на 20 сходинок уперед, а потім повертатися на 40 назад. Я б не впоралася. Психотерапія нагадує клубочок, який треба розплутувати. Або складання пазлів, які треба знайти і скласти докупи», — каже Катерина Татарінова.

Тиск та образи — сигнал, що потрібно звернутися до психолога

Психологиня каже, що в її практиці 80% усіх клієнтів мають хибну думку, що звертатися до психолога потрібно тільки в найгірших випадках. Проте насправді слід реагувати на найменші сигнали про насильство. Якщо, наприклад, чоловік починає принижувати жінку, тиснути на неї психологічно, це вже привід звернутися по допомогу до психолога.

«Не треба чекати, коли він підніме руку. Бо якщо межу виставити вчасно, можна запобігти значній кількості випадків насильства, зокрема й фізичного», — додає Катерина Татарінова.

Найважчими в її практиці є пропрацювання травми дитячого сексуального насильства.

«Діти не мають життєвого досвіду. Вони взагалі не розуміють, що з ними відбувається. Через це у них травма глибоко витіснена. Щоб покращити їхній стан, її потрібно діставати на світло та пропрацьовувати», — каже психологиня.

Катерина Татарінова розповідає, що психологи теж звертаються по допомогу до своїх супервізорів.

«Якщо під час сеансу я включилася в історію клієнта, це означає, що в мене є непропрацьована фіксація або травма. Тоді я звертаюся до супервізора. Це потрібно мені для того, щоб допомогти людині вичерпно розв'язати її проблему. Тож коли приходить клієнт, я маю всі ресурси умовно взяти його за руку і пройти його шлях терапії разом із ним», — розтлумачує Катерина Татарінова й заохочує не боятися звертатися по допомогу.

Мобільні бригади соціально-психологічної допомоги працюють за підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, в координації з Офісом віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції і Міністерством соціальної політики України. Мобільна бригада в Обухові працює завдяки фінансовій підтримці уряду США (Бюро USAID з питань гуманітарної допомоги).

Матеріал підготовлено в межах Програми з протидії та запобігання гендерно зумовленому насильству UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення, за підтримки уряду США (Бюро USAID з питань гуманітарної допомоги).

Матеріал опубліковано на правах реклами.

Над матеріалом працювали: журналістка Леся Пиняк, редакторка Марія Смик, дизайнерка Мирослава Мохнацька, креативна продюсерка Катерина Вишнева.