російський «іноагент». Як Грузія опирається, щоб не втратити європейську перспективу

Жінка розмахує прапором ЄС, поки спецпризначенці заливають її з водометів. Марі Ніно Махарадзе стала неофіційним символом протестів у Тбілісі проти суперечливого закону про «іноземних агентів».

Події у грузинській столиці минулої ночі підштовхнули до аналогій з українським Майданом. І на це є підстави.

Чому законопроєкт про «іноагентів» зустрів опір грузинського суспільства й Заходу та які наслідки він матиме для Грузії — у матеріалі hromadske.

Шлях до «анти-ЄС» по-грузинськи

Хоча грузинська влада декларує прагнення стати членом ЄС і НАТО, до неї дедалі частіше висувають претензії в європейських столицях і не тільки. І річ не лише в позиції щодо повномасштабного російського вторгнення в Україну. Багато кроків і заяв Тбілісі є антидемократичними й такими, що суперечать задекларованому європейському курсу країни.

Прикладів багато, та згадаємо найбільш відомі.

У 2021 році партія влади «Грузинська мрія» відмовилася виконувати домовленість про нормалізацію політичної ситуації, якої ціною величезних особистих зусиль досягнув голова Європейської ради Шарль Мішель. Формальним приводом став вихід з угоди опозиційного «Єдиного національного руху», тривалий час пов’язаного з Міхеїлом Саакашвілі. Фактично це відбулося після неодноразової критики ЄС і США через відкат реформ у Грузії.

Далі був фактор уже згаданого Саакашвілі, який повернувся до Грузії перед місцевими виборами — і відтоді перебуває під вартою. І якщо спершу реакція Заходу була стриманою (адже кримінальні справи проти експрезидента Грузії є, а прибув він у країну, м’яко кажучи, незаконно), то нині там відверто дратуються через те, що Тбілісі відмовляє Саакашвілі у виїзді за кордон на лікування.

Певним вододілом можна вважати рішення лідерів Євросоюзу не надавати Грузії — єдиній у так званому асоційованому тріо з Україною та Молдовою — статусу кандидата на членство. Сказати, що «Грузинська мрія» була цим обурена — не сказати нічого.

За пів року влада у Грузії пройшла стадії від гніву до прийняття і навіть обережного визнання того, що й у 2023 році вони не отримають кандидатський статус. Але, мовляв, річ не в тім, що Грузія не виконує рекомендацій Європейської комісії — то Брюссель в усьому винен!

З другої половини 2022 року в грузинському суспільстві почав наростати рівень антизахідної та в дечому проросійської пропаганди. На політичному рівні це вилилось у формування парламентської фракції «Сила народу», що складається з (колишніх?) представників керівної «Грузинської мрії».

Про мотиви такого кроку парламентарів можна було б сперечатися, та їхні дії говорять самі за себе. Майже одразу депутати «Сили народу» почали жорстко й часто недипломатично критикувати Євросоюз і США. Іншими словами, робити те, що «Грузинська мрія» собі дозволити не могла. Адже підтримка прозахідного курсу в суспільстві була й залишається високою.

І якщо спочатку «Грузинська мрія» дистанціювалась від такої риторики, то останнім часом відкрито звинувачує у брехні представника Державного департаменту США.

«Передовий» російський досвід

На цьому тлі у середині лютого в парламенті Грузії зареєстрували законопроєкт «Про прозорість іноземного впливу». Він передбачає, що всі засоби масової інформації та неурядові організації, які отримують понад 20% фінансування з-за кордону, вважатимуться «іноземними агентами» й муситимуть отримати реєстрацію, інакше їх штрафуватимуть.

Ініціатори законопроєкту — вже згадана «Сила народу» — стверджують, що законопроєкт відповідає аналогічній американській ініціативі, Акту про реєстрацію іноземних агентів (FARA). Ні США, ні грузинські громадські організації цю оцінку не поділяють і кажуть, що навпаки — йдеться радше про російські чи угорські закони щодо «іноагентів» із відповідними наслідками для тих, кого такими оголосять.

По-перше, законопроєкт «Сили народу» не містить переліку винятків для присудження статусу «іноагента». По-друге, іноземне фінансування мають більшість організацій, незалежних від грузинської влади. А якщо говорити відверто — від грузинського олігарха Бідзіни Іванішвілі, якого вважають неформальним керівником Грузії.

І третій, важливий момент: іноземні організації є чи не єдиним джерелом незалежних соціологічних опитувань, які показують не надто позитивну картину настроїв грузинського суспільства.

Але на цьому «іноагентська» кампанія у Грузії не завершилась. В останні вихідні «Сила народу» анонсувала ще один законопроєкт — жорсткіший, ніж попередній. За порушення він передбачає не штрафи, а ув’язнення. Його почали називати «американським», щоб відрізнити від першого, «грузинського» законопроєкту.

«Грузинська мрія» і прем’єр-міністр Грузії Іраклі Гарібашвілі, які начебто не мають стосунку до «Сили народу», цей законопроєкт підтримали. Цікавою була аргументація Гарібашвілі: мовляв, низка неурядових організацій «борються з державністю й державними інтересами», тому що… організовують антиурядові мітинги.

Та спусковим гачком став той факт, що розгляд «грузинського» законопроєкту про «іноагентів» раптово перенесли з четверга на вівторок і оперативно, того ж дня, під загальний бойкот опозиції схвалили в першому читанні. Трансляція з парламенту Грузії під час обговорення у таємничий спосіб то зникала, то поновлювалася.

Результат — багатотисячні протести, можливо, найбільші з часів масштабних антиурядових демонстрацій 2019 року. Тоді, під час «ночі Гаврилова», обурення грузинів викликало проведення в парламенті країни з’їзду під головуванням депутата росії — держави-окупанта.

Що далі

Події біля парламенту Грузії в ніч на 8 березня не призвели до кардинальних змін.

Правоохоронці у Тбілісі залили протестувальників сльозогінним газом і водою з водометів, відтіснили від будівлі законодавчого органу й затримали понад 60 із них, заявляючи про провокації та немирний характер акції.

Але це не означає, що протестна хвиля вщухла. Нинішня ситуація — одна з найкритичніших для влади у Грузії.

По-перше, протидія «іноагентству» на російський лад несподівано об’єднала широкі групи суспільства. Проти законопроєкту висловилися чи не найбільш знакові громадські діячі й асоціації, навіть ресторатори. А президентка Саломе Зурабішвілі стала на бік протестувальників і наголосила, що ветуватиме документ у разі його схвалення. Хоча це вето парламент зможе подолати простою більшістю голосів.

Несподівано жорстка риторика пролунала від Сполучених Штатів та Європейського Союзу, яким, вочевидь, уривається терпець. Ще ніколи американське посольство у Грузії не писало про «чорний день для грузинської демократії», а Державний департамент не натякав, що може застосувати санкції проти тих, хто обмежує право грузинів на мирні протести.

Сигнали з Брюсселя були не менш безкомпромісними. Законопроєкт про «іноагентів» там назвали таким, що суперечить двом із 12 рекомендацій Європейської комісії для отримання статусу кандидата — щодо ЗМІ та громадянського суспільства. А вже після ухвалення ініціативи в першому читанні очільник дипломатії ЄС Жозеп Боррель пригрозив «серйозними наслідками» грузинській владі, якщо вона не зупиниться.

Чи підтримав хтось владу Грузії? Так, і цей перелік не дивує: засновник проросійського руху Alt-Info Констянтин Моргошія (чому цей рух вільно почувається у Грузії — питання окреме), який запропонував узагалі заборонити всі неурядові організації. Ну й речниця російського МЗС Марія Захарова, яка спробувала іронічно написати, що через свій закон про «іноагентів» США так і не змогли стати членом ЄС.

* * *

Подальші події великою мірою залежатимуть від того, чи зможуть Вашингтон і насамперед Брюссель уплинути на Тбілісі для відкликання одіозної ініціативи.

А поки що грузинська влада пообіцяла надіслати законопроєкт до Венеційської комісії. До того ж вона стверджує, що не сумнівається у позитивному висновку. І не факт, що рішення «Венеційки» може стримати її від запровадження в країні «іноагентства».

А втім, риторика ЄС і США вже досягла такої точки, що можна стверджувати: ухвалення цього закону поставить хрест на європейській перспективі Грузії. А оскільки за таку перспективу виступає більшість населення — велике питання, чи переживе ці події нинішня влада у Тбілісі.