Мовою реформи: що відбувається в російськомовних школах Києва

Мовне питання в Україні традиційно лишається однією з найбільш спекулятивних тем. З одного боку, тема утисків російської мови педалюється Кремлем як привід для підтримки сепаратистських рухів та військової агресії, з іншого — використовується й українськими політиками у власних цілях, які вони прикривають патріотичною риторикою.

Цього разу «мовна поправка» мало не коштувала країні освітньої реформи і вже стала причиною міжнародних скандалів. Вона передбачає повний перехід на навчання українською мовою в середній та старшій школі з 2020 року.

Ми вирішили поспілкуватися з учнями та адміністраціями російськомовних шкіл Києва, оскільки питання російської мови є найбільш заполітизованим. Як саме працюватимуть нові положення закону про освіту, та що про це думають у російськомовних школах, з’ясовувало Громадське.

«Мовна поправка»

«В останній момент усе поміняли, ось що злить. Така разюча різниця між тим контекстом, як ця стаття обговорювалася, як подавалася, і як у результаті її ухвалили», — Ганна Бойко, учителька історії, а також директорка середньої школи №192 у Деснянському районі Києва, обурюється радше самою процедурою ухвалення нового законопроекту «Про освіту».

А точніше, редакції його сьомої статті, присвяченій мові. Бойко та деякі її колеги, переважно з російськомовних шкіл, уважають це прикладом віроломного втручання політиків у загалом професійну і демократичну освітню реформу.

Як і багато інших положень реформи, сьома стаття надійшла до Ради після тривалого обговорення чиновниками Міністерства освіти і науки, керівниками навчальних закладів, педагогами та батьками, пригадує радниця голови МОНу, співзасновниця громадської організації «Батьківський контроль» Оксана Макаренко.

«Був знайдений такий компроміс, який улаштовував усі сторони. Але в парламенті депутати все-таки його порушили», — визнає вона.

Компроміс відображений у тексті законопроекту, поданого до парламенту на друге читання, спирався на рішення Конституційного суду від 1999 року, тобто фактично зберігав існуючий статус-кво. Мовою освітнього процесу визначалася державна мова, але за нацменшинами та корінними народами зберігалося право на навчання рідною мовою в окремих комунальних навчальних закладах чи класах.

Та 5 вересня депутатка від БПП і кума президента Оксана Білозір зареєструвала в сесійній залі поправку, яка закріплювала за нацменшинами лише право вивчення рідної мови. Саме ж навчання мало повністю перейти на українську. Така ініціатива швидко знайшла підтримку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Виключно українською»: мовне питання як ціна реформи освіти

Очільниця МОНу й головний ініціатор освітньої реформи Лілія Гриневич із трибуни парламенту заявила, що воліла б узагалі оминути дискусійне питання в тексті освітнього закону, пославшись на окремий мовний закон, приміром, «Про засади державної мовної політики».

Вона була не проти навчання виключно українською, але побоювалася, що варіант, запропонований Білозір, поставить під сумнів конституційність усієї реформи.

Тож компромісний варіант депутатам довелося шукати того ж дня у перерві між засіданнями. Прямо із сесійної зали його, як результат  спільної роботи з представниками нацменшин, представляв депутат від БПП Костянтин Усов.

«На засіданні робочої групи (яка розробляла поправку — ред.) були присутні Рефат Чубаров, який представляє кримських татар, Григорій Тіміш, в окрузі якого проживає велика румунська громада, Роберт Горват від угорської меншини Закарпаття. Усі вони погодилися з кінцевим текстом», — пояснював він пізніше Громадському, жартуючи, що російську меншину представляв сам.

Вже після публікації матеріалу Григорій Тіміш звернувся до Громадського і запевнив, що не підтримував запропонований Усовим кінцевий варіант редакції «мовної» статті.

Освітня реформа передбачає повний перехід на навчання українською мовою в середній та старшій школі з 2020 року Фото: Громадське

Що зміниться

«Я наразі не можу дати чіткої відповіді ні вам, ні батькам, як це реалізовуватиметься», — каже Тетяна Федунова, поправляючи на лацкані брошку у вигляді синьо-жовтої квітки — емблему 85-ї школи в Голосіївському районі Києва, якою керує ось уже 18 років.

Кінцевий варіант тексту законопроекту довгий час не публікувався, аж доки цього тижня його не підписав президент Петро Порошенко. Тому Тетяна Федунова, як і Ганна Бойко, й інші опитані Громадським директори та педагоги, неохоче коментувала перспективи практичного впровадження — зміни могли відбутися в останній момент.

Однак кінцевий варіант сьомої статті збігається з поясненнями, які  вже озвучувала Лілія Гриневич. На 85-ту, 192-гу та ще близько 700 шкіл по всій Україні чекають суттєві зміни.

Із 2020 року навчання мовами нацменшин — російською, угорською, румунською чи польською — вестиметься лише в  початкових класах, тобто перші чотири роки. У середній та старшій школі частку предметів, що викладаються українською, збільшуватимуть уже з 2018-го.

Трохи більше привілеїв зберегли так звані корінні народи України — їхній перелік іще не визначений офіційно, але в існуючому законопроекті йдеться в першу чергу про кримських татар. Отже, вони зможуть навчатися рідною (тобто кримськотатарською) мовою ще й у середній школі. Але знову ж таки — в окремих класах, а не навчальних закладах.

Лілія Гриневич упевнена: такий варіант не суперечить рішенню Конституційного суду і підписаній Україною Європейській хартії регіональних мов та мов нацменшин. За останніми зберігається право на навчання рідними мовами в молодших класах. Натомість у старших класах діти матимуть більше можливостей для інтеграції в україномовне середовище, що підвищить конкурентноздатність під час вступу до вишів або працевлаштуванні.

«Ідеться про освітні шанси дітей, громадян нашої держави, а також про забезпечення їхнього конституційного права на працю, закріпленого в статті 43 Конституції України», — пояснює очільниця МОНу.

Однак урядовці Росії, а слідом Угорщини та Румунії, не дочекавшись навіть публікації тексту нового закону, заявили, що він утискає права нацменшин. Парламентарі цих країн готують звернення навіть до ООН, роздмухуючи навколо України новий міжнародний скандал. Український МЗС намагається переконати сусідів і готовий віддати закон на експертизу Ради Європи.

«Я думаю, що дискусія призведе до порозуміння. Але, звичайно, у кожного є своя внутрішня політика», — каже міністр Павло Клімкін.

Перші спроби виграти мовну поправку назад стають черговими проявами політиканства. Так, 28 вересня Нестор Шуфрич з «Опозиційного блоку» зареєстрував законопроект «Щодо забезпечення захисту мовних прав національних меншин», який пропонує не лише повернути право на навчання мовами нацменшин у середній школі, а й упровадити його на рівні вищої і післядипломної освіти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Мовний закон»: чому обурені Будапешт, Бухарест та Варшава?

Із 2020 року навчання мовами нацменшин — російською, угорською, румунською чи польською — вестиметься лише в початкових класах, тобто перші чотири роки Фото: Громадське

Мова спілкування і мова навчання

Говорячи про непідготовленість випускників шкіл нацменшин до подальшої інтеграції в україномовні виші чи взагалі в суспільне життя, Гриневич та інші прихильники нової редакції мовної статті згадують передовсім місця компактного проживання угорців чи румунів.

Так, за статистикою Українського центру оцінювання якості освіти, у 2016 році більше 36% випускників Закарпаття пройшли зовнішнє незалежне оцінювання з державної мови з результатом від 1 до 3 балів за 12-бальною шкалою. 60% випускників, які складали ЗНО з історії та математики угорською чи румунською, узагалі не змогли здати тест з української, зазначається на сайті МОНу.

Та новий закон б’є і по російськомовних школах. Таких в Україні лишилося менше 600 (без урахування Криму та непідконтрольних районів Донбасу). Російською мовою навчається близько 350 тисяч учнів, переважно на сході і півдні країни. У Києві повністю російськомовних шкіл 8, російською мовою в столиці навчається менше 3% учнів.

«Може перехід на українську буде й на краще, — припускає Ганна Бойко, — Урешті не ми ж обирали лишатись єдиною російськомовною школою на весь район — це рішення Деснянської адміністрації».

На подвір’ї 192-ї школи під час перерви в п’ятницю помітно тихіше, ніж на майданчику сусідньої, 189-ї. У єдиній російськомовній школі району навчається близько 250 дітей. Недобору немає, але старші класи цьогоріч не відкрилися — не вистачило школярів. У перший клас набрали 30 учнів. Але директорка переконує, що кількість родин, які хочуть віддати першокласника саме в російкомовну школу, останнім часом зростає.

«У нас тут не самі росіяни вчаться, — запевняє вона, — Є цілком україномовні родини, які хочуть, щоби їхні діти знали російську. Цьогоріч понад 40 дітей-переселенців. А є ще нацменшини: азербайджанці, вірмени, грузини. Є навіть родина сирійських біженців — їхні діти теж навчаються російською».

У 85-й школі «інтернаціонал» серед учнів іще більших масштабів — за словами директорки Тетяни Федунової, серед 654 учнів є представники понад 30 національностей. На вступ до першого класу цього літа надійшло 300 заявок — це вп’ятеро більше, ніж може прийняти школа. Однак, справа не лише в мові навчання, 85-а — спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської, доброю навчальною базою та репутацією.

«Російська мова для наших дітей — це радше мова міжнародного спілкування», — пояснює директорка.

І вона, і Ганна Бойко стверджують — українська в російськомовних школах ніяк не пригнічується, нею викладають історію, основи правознавства та й більшість офіційних заходів відбуваються теж державною.

«Цього року я навіть звіт перед нашими багатонаціональними батьками представляла українською мовою. І нічого, зрозуміли», — пояснює Федунова.

Російською мовою навчається близько 350 тисяч учнів, переважно на сході й півдні країни. У Києві нині працює вісім повністю російськомовних шкіл Фото: Громадське

Батьки і діти

У п’ятницю по обіді етнічне розмаїття учнів на ґанку 85-ї школи помітне неозброєним оком. Так само помітна і стурбованість батьків, які чекають на малечу. Мовне питання тут жваво обговорюється останні два тижні.

«Години викладання російської і української мають бути в рівній кількості, тоді ніякого утиску не буде», — розмірковує Тетяна, мати одночасно першокласника та випускника 85-ї школи, — Зі ЗНО тут жодних проблем немає».

«Люди, які в теперішній ситуації порушують питання мови та релігії, уносять розбрат у суспільство, — переконаний засновник медіахолдингу «Фраза.ua» Віталій Кустов, його син — теж учень 85-ї школи. — Багато тих, із ким я спілкувався на цю тему, думають їхати з країни, забирати дітей. А це люди з вищою освітою. Це нічим хорошим не світить Україні».

Директорка розповідає з гордістю, що торік, незважаючи на російську мову викладання, усі випускники самостійно вирішили складати ЗНО українською — і показали гарні результати.

На запитання, що ж думають про мовні новації самі учні, Тетяна Федунова підводить до нас президента шкільного самоврядування. Дев’ятикласник Ростислав Бендас помітно нервує під пильним оком директорки. Та, обтрусивши від крейди піджак і зібравшись з думками, каже:

«Ми навчаємося, живемо і працюватимемо в Україні, тому має бути українська мова. Це моя думка, але є й опозиція, яка каже, що це буде тяжко. Особливо в старших класах, де є всякі терміни, потрібно буде переучувати все».