З 24 по 30 жовтня у Києві відбудеться третій тиждень критики. У рамках заходу показують найкращі стрічки, презентовані на головних кінофестивалях світу протягом року. Програму складають українські кінокритики.

Цього року лайн-ап містить міжнародну та українську програми, а також ретроспективно секцію фільмів Нового Голлівуду — епохи, що подарувала світові Мартіна Скорсезе, Френсіса Форда Копполу, Брайана де Пальму, Джорджа Лукаса та інших видатних режисерів. 

Додому (Україна, 2019)

реж. Наріман Алієв

Прем'єра повнометражного дебюту 26-річного кримськотатарського режисера Нарімана Алієва відбулася цьогоріч в Каннах, а вже за два місяці стрічка отримала гран-прі на Одеському кінофестивалі. Додому — дуже особиста рефлексія на тему «нашого» і «не нашого» Криму в обгортці роад-муві. За сюжетом авторитарний батько (його грає актор і режисер «Кіборгів» Ахтем Сейтаблаєв) разом із молодшим сином везе до Криму тіло старшого — хлопець загинув у конфлікті на Донбасі.

Маяк (США, 2019)

реж. Роберт Еггерс

Доля зводить Роберта Паттінсона (той самий, із «Сутінок») та Віллема Дефо на богом забутому маяці десь у штаті Мен. Стрічку заявлено, як горор, та не чекайте побачити чудовиськ чи злих духів: головний монстр тут — постійне відчуття тривоги, що створюють замкнений простір та напружена взаємодія героїв. Естетична витонченість та подібність до класики жахів вже заробили чорно-білому Маяку репутацію однієї з найяскравіших авторських робіт 2019 року.

Пофарбоване пташеня (Чехія, 2019)

реж. Вацлав Маргоул

Історія поневірянь єврейського хлопчика, якого батьки відправили до родичів у Східній Європі, аби вберегти від геноциду, вражає ультранасиллям та надмірною натуралістичністю. Втім, екранізація роману Єжи Косинського (знята, до речі, у копродукції з Україною), хоч і шокуючий, та все ж важливий антивоєнний маніфест, який критики вже встигли порівняти з «Іди та дивись» Елема Климова та «Івановим дитинством» Тарковського.

Таксист (США, 1976)

реж. Мартин Скорсезе

Допоки «Джокер» встановлює прокатні рекорди по всьому світу, українські глядачі мають унікальну можливість подивитися на великому екрані головний референс драми — легендарного Таксиста. Депресивний Нью-Йорк, та похмурий головний герой Роберта Де Ніро, що страждає від посттравматичного стресового розладу, зробили стрічку однією з візитівок епохи Нового Голлівуду, а Мартіну Скорсезе принесли Золоту пальмову гілку.

МоЇ думки тихі (Україна, 2019)

реж. Антоніо Лукич

25-річний композитор Вадим планує емігрувати до Канади. Для цього хлопцеві потрібно записати звуки українських тварин, зокрема дуже рідкісного закарпатського птаха. Мама (її грає неперевершена Ірма Вітовська) намірів Вадима не підтримує, проте саме вона стає головним напарником сина у виконанні дивакуватого проєкта. Драмеді Антоніо Лукіча про одвічний конфлікт батьків та дітей вже встигло отримати кілька престижних міжнародних нагород і, судячи з відгуків, насмішити тих, хто встиг побачити стрічку на фестивалях.

Атлантика (Франція, 2019)

реж. Маті Діоп

Перша повнометражна робота режисерки африканського походження Маті Діоп — і одразу Гран-прі в Каннах. Це й соціальна драма, що розглядає мігрантську кризу крізь призму магічного реалізму, й осучаснена історія Одіссея і Пенелопи — закоханих, яких не здатний розділити час та відстань.

Апокаліпсис сьогодні (США, 1979)

реж. Френсіс Форд Коппола

Остання помітна роль великого Марлона Брандо й одна з найвидатніших антивоєнних стрічок, у якій Коппола відрефлексує болісний для всього американського народу конфлікт у В’єтнамі. Капітана спецназу відправляють у нетрі Камбоджі на пошуки збожеволілого полковника Куртца, що створив у джунглях власний непідконтрольний загін карателів. На українців чекає унікальна відреставрована копія фільму.

Про нескінченність (Швеція, 2019)

реж. Рой Андерссон

Рой Андерссон входить до когорти живих шведських класиків: хоча доробок режисера складають лише п’ять повнометражних стрічок, його авторським почерком захоплюються по всьому світові. Як і попередня робота «Сидів голуб на гілці, міркуючи про буття», Про нескінченність — збірка притч-замальовок, що складають нехай і трохи абсурдну, втім універсальну енциклопедію життя. Приз за найкращу режисуру цьогорічного Венеційського фестивалю.

Озеро диких гусей (Китай, 2019)

реж. Дяо Інань

Єдиний фільм, прем’єру якого на Каннському фестивалі-2019 відвідав сам Тарантіно (окрім власного «Одного разу в …Голлівуді», звісно). Кримінальна драма розповідає історію байкера-утікача і закоханої в нього повії. Обов’язково до перегляду, якщо ви любите азіатське кіно та естетику неонового нуару.

Американські графіті (США, 1973)

реж. Джордж Лукас

У жодному випадку не змарнуйте шансу дізнатися, чим займався Джордж Лукас до «Зоряних війн». Перед тим, як випустити одну з найкасовіших стрічок в історії, режисер представив Американські графіті: одна ніч з життя безтурботних підлітків отримала 5 номінацій на «Оскар» та стала прототипом багатьох молодіжних комедій.

Авторка: Анна Мєняйленко
Поділитись: