Кандидат у президенти США від Демократичної партії Берні Сандерс виступає перед прихильниками в Конгрес-центрі Лос-Анджелеса, США, 1 березня 2020 року
Фото:

EPA-EFE/ETIENNE LAURENT

«Наче позбавлена свідомості й контролю сила, наша планета рухається в напрямку самознищення. Жодна притомна людина не хоче ядерної війни, але наші «раціональні» лідери не вживають достатньо заходів, аби відвернути її настання». 

Листи з цими словами у жовтні 1981 року надіслав Ху Яобану й Леоніду Брєжнєву — тодішнім генеральним секретарям Комуністичних партій Китаю й СРСР — 40-річний політик зі США.

Наприкінці він закликав «перестати вести справи так, наче нічого й не відбувається» і «обговорити з іншими світовими лідерами способи вирішити конфлікт за столом перемовин, а не зброєю».

Слова, що пасували б американському президенту, кандидату в президенти — можливо, сенатору, який займається зовнішньою політикою. Але ні: листа написав тодішній мер 40-тисячного міста Барлінґтон штату Вермонт. Звали його Бернард Сандерс.

Вічно незалежний

У свої 78 років Берні Сандерс удруге претендує на участь у президентських виборах США від Демократичної партії. При цьому він не є її офіційним членом. Власне, до американського Конгресу Сандерс обирався з 1991 року як незалежний кандидат. Чому так?

Слід зазначити: незалежність Сандерса завершується там, де починаються вимоги до кандидатів у президенти, що прагнуть номінації від Демократичної партії.

«Я член Демократичної партії. Я балотуватимусь як демократ, прийму номінацію від партії та буду діяти як демократ, якщо мене оберуть», — йдеться у підписаній Сандерсом заяві, яку подають усі претенденти на номінацію від демократів.

А ще в 2013-му Сандерс про свою позапартійність говорив так: «Я не демократ, бо Демократична партія сьогодні не представляє — як це й було протягом багатьох років — інтереси мого виборчого округу, де живуть передусім сім’ї робітників, середній клас і люди з низьким рівнем доходу». І додавав: так, Демократична партія краща за «праворадикальну» Республіканську, але «тільки наївні не знають, що на Демократичну партію чинять вагомий вплив великі корпорації та олігархи».

Погляди Сандерса є «лівішими», ніж у мейнстриму Демпартії. Їхні витоки можна знайти ще в дитячих і студентських роках політика.

Бернард Сандерс народився 1941 року в Брукліні, що в штаті Нью-Йорк, у незаможній сім’ї євреїв-іммігрантів. Там минули його шкільні роки, а студентські — ще й у Чикаго, де Сандерс вивчав політологію. Там він доєднався до молодіжного осередку Соціалістичної партії США і брав активну участь у протестах проти сегрегації — окремого навчання білих і чорношкірих американців.

А 1971 року, після нетривалого повернення до Нью-Йорка, Сандерс вступає до «Союзу свободи» — демократично-соціалістичної партії, створеної за рік до того на тлі протестів проти війни у В’єтнамі. Штаб-квартира «Союзу свободи» розташовується в місті Дамерстон штату Вермонт — саме там Сандерс і почав свою політичну кар’єру. Тим більше, що Вермонт був для нього не новий: там Сандерс разом зі своєю першою дружиною придбав літній будинок ще в 1964-му.

Кандидат у президенти США від Демократичної партії Берні Сандерс виступає перед прихильниками в розважальному комплексі Сент-Джеймс у Спрингфілді, штат Вірджинія, США, 29 лютого 2020 року
Фото:

EPA-EFE/SHAWN THEW

До Росії з любов’ю

Перші у своєму житті вибори — на посаду президента рідної школи — Сандерс програв. Як і четверо наступних у Вермонті, де претендував на посаду сенатора від штату і губернатора. 1976-го (за іншими даними — 1977-го) Сандерс виходить із «Союзу свободи» і займається зйомками історичних фільмів.

Але в 1980 році знову повертається в політику: балотується в мери невеликого міста Барлінґтон, що в штаті Вермонт, розташованого за 40 кілометрів від кордону з Канадою. Ідею підкинув йому друг — професор Вермонтського університету Річард Шуґермен.

Результати виборів здивували багатьох. Багаторічний мер Гордон Пакет програв новачку й незалежному кандидату Сандерсу всього десять голосів. 

«Було таке відчуття, наче мером обрали Троцького (Лев Троцький — один із організаторів Жовтневого перевороту 1917 року в Росії — ред.)», — згадує Шуґермен.

Протягом восьми років на посаді мера Барлінґтона Сандерс називав себе соціалістом. Йому вдалося багато зробити для міста: покращити благоустрій, подолати дефіцит місцевого бюджету, зменшити абонплату за телебачення. І, як випливає зі згаданих вище листів до Яобана й Брєжнєва, — заявити про себе як міжнародного політика.

Ще одна нагода це зробити випала Сандерсу під час медового місяця. У травні 1988-го він одружився із Мері Джейн О’Міра Дріскол. Одразу після весілля пара вирушила… до радянського міста Ярославль у складі офіційної делегації Барлінґтона. Сандерс поїхав туди, звісно ж, не лише для святкування, а й із конкретною політичною метою — встановлення побратимських відносин між містами.

По приїзді додому Сандерс із захопленням розповідав про пунктуальність московського метро й радянську культурну політику. Та й сам Ярославль американському політику припав до душі своїм неквапливим темпом життя, чим славетний і Вермонт. «Ми не проводили досліджень, але люди (в СРСР — ред.) нам здалися доволі щасливими й задоволеними (життям — ред.)», — розповідав Сандерс.

«Хочеться ж використовувати всі можливості — чи ти мер, чи губернатор, чи сенатор, чи президент, — щоб робити світ кращим», — так пояснює Сандерс активну діяльність на міжнародній арені за свого мерства.

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.
Кандидат у президенти США від Демократичної партії Берні Сандерс з прихильниками в Університеті Південного Нью-Гемпшира в Манчестері, США, 11 лютого 2020 року
Фото:

EPA-EFE/JUSTIN LANE

За все хороше у всьому світі

До слова, зовнішній політиці Сандерс-кандидат приділяє набагато менше уваги, ніж внутрішній. Власне, за час перебування в Конгресі — куди він стабільно обирався від Вермонту з 1991 року — він не став автором жодної законодавчої ініціативи в цій сфері. Та й погляди Сандерса на деякі питання міжнародного плану є неоднозначними.

Приміром, в інтерв’ю американському телеканалу CBS кандидат у президенти США заявив: казати, що авторитарний режим на Кубі поганий, — «нечесно». «Коли Фідель Кастро прийшов до влади, знаєте, що він зробив? У нього була масштабна програма підвищення рівня освіченості населення. Це хіба погано?» — додав Сандерс, наразившись на хвилю критики від інших кандидатів-демократів.

Нині відомо, що в поглядів Сандерса на зовнішню політику є конкретний автор — радник його передвиборчого штабу Мет Дас. У Вашингтоні його знають, як і Сандерса, через «лівіші» від демократичного мейнстриму погляди. Передусім — через позицію щодо ізраїльсько-палестинського конфлікту. Дас називає Ізраїль «окупантом» палестинських земель.

Утім у зовнішньополітичному блоці передвиборчої програми Сандерса майже немає конкретних пунктів. Якщо коротко, то він виступає за поступове повернення американських військ із-за кордону, поновлення перемовин із Іраном щодо ядерної програми, а також «співпрацю з демократичними силами по всьому світу».

Жодної згадки про Росію чи Україну у програмі не знайти — на відміну від публічних заяв і дій Сандерса. В опитувальнику американської Ради з міжнародних відносин він зазначив, що підтримує курс Барака Обами щодо протидії російській агресії через санкції та співпрацю з європейськими країнами. Але при цьому не зачепив тему військової допомоги Україні — і під час кампаній 2016 і 2020 року її не коментував.

Уже в розпал президентської кампанії американська розвідка повідомила Сандерсу, що Росія спробує допомогти йому на президентських виборах. На це політик відповів просто: «Моє послання Путіну однозначне: тримайтеся якомога далі від американських виборів». І назвав російського президента «автократом, який намагається зруйнувати демократію і придушити опозицію в Росії».

На внутрішньому фронті «демократичний соціаліст» Берні Сандерс обіцяє безкоштовне навчання у вишах, посилення контролю за власниками зброї, універсальну система охорони здоров’я і медичного страхування, посилення екологічних стандартів, нові податки на великий бізнес. Ідеї, які для європейського виборця не є чимось надзвичайним, у США змушують говорити про «політичну революцію» та «ліві», соціалістичні ідеї.

Утім, з іншого боку, саме завдяки таким виразно не поміркованим ідеям електорат Сандерса є найбільш лояльним порівняно з іншими кандидатами-демократами.

Кандидат у президенти США від Демократичної партії Берні Сандерс (праворуч) та конгресменка-демократка Александрія Окасіо-Кортес на зустрічі Сандерса з прихильниками в Квінсбридж-парку в Нью-Йорку, штат Нью-Йорк, США, 19 жовтня 2019 року
Фото:

EPA-EFE/PETER FOLEY

Президентські шанси

У своїх мемуарах конкурентка Трампа на президентських виборах 2016 року Гіларі Клінтон звинуватила Сандерса в завданні шкоди її передвиборчій кампанії. «Він балотувався не для того, щоб кандидат-демократ точно опинився в Білому домі. Він зробив це для того, щоб підірвати Демократичну партію», — пише Клінтон.

Власне, принаймні якісь підстави так стверджувати є. 12% тих, хто голосував за Сандерса на праймериз Демократичної партії 2016 року, голосував на президентських виборах за Трампа. І це попри те, що сам Сандерс тоді офіційно підтримав кандидатуру Клінтон і знявся з виборів на її користь.

Наразі на номінацію від Демократичної партії претендують лише три кандидати: Сандерс, ексвіцепрезидент США Джозеф Байден і конгресвумен від штату Гаваї Тульсі Ґабард, в якої реальних шансів змагатися за президентське крісло немає. Як і Клінтон, Байден є представником поміркованого крила Демпартії, навколо якого згуртувалася решта провідних кандидатів — від молодого Піта Бутіджеджа до мільярдера Майкла Блумберга. Того самого, який, на думку Сандерса, не повинен існувати, як і всі мільярдери.

Ще одна колишня претендентка, сенаторка від штату Масачусетс Елізабет Ворен, поки не висловлюється на підтримку жодного з кандидатів. Понад те, ще в грудні 2018 року Сандерс начебто сказав Ворен, що жінка не може стати президентом США. І через це між ними виник особистий конфлікт.

Якщо на старті внутрішньопартійних виборів Сандерс показував вдалі результати, то після «супервівторка», де голосували одночасно 14 американських штатів, свої позиції посилив Байден. Нині ексвіцепрезидент США лідирує за кількістю делегатів — саме вони в липні 2020-го вирішуватимуть, хто з кандидатів отримає номінацію від Демократичної партії.

Сандерс знімати свою кандидатуру не поспішає. «Дональд Трамп — це найбільш небезпечний президент у сучасній історії нашої країни, і його слід здолати. Я зроблю для цього все, що в моїх силах», — сказав політик після останніх праймериз 10 березня.

Кандидати у президенти США від Демократичної партії — Берні Сандерс (ліворуч) та Джо Байден — на дебатах у центрі Гейлларда в Чарлстоні, Південна Кароліна, США, 25 лютого 2020 року
Фото:

EPA-EFE/JIM LO SCALZO

Як би там не було, але участь Сандерса в президентських виборах 2016-го і 2020-го точно змінила Демократичну партію і привнесла в неї «ліві» ідеї. Але, як показує підтримка Байдена, мейнстримом серед демократів вони не стали.

Поки ще рано казати, чи виграє Джо Байден номінацію від Демократичної партії. Із 3979 делегатів було поки обрано лише 1740. І розрив між Байденом і Сандерсом поки не є надто великим. І якщо судити з виступів 78-річного Сандерса, єдине, що може покласти кінець його політичній кар’єрі — то це стан здоров’я.

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Поділитись: