Президент України Володимир Зеленський (ліворуч) з дружиною Оленою (праворуч) зустрілись із Папою Франциском І у Ватикані, 8 лютого 2020 року
Фото:

EPA-EFE/GREGORIO BORGIA/POOL

Вперше за останні п’ять років український президент відвідав Італію. За ці роки суттєво зросла торгівля між двома країнами, водночас з’явилося й чимало проблемних питань, як-от справа нацгвардійця Марківа та поява в Італії «представництв» так званої «ДНР».

Володимир Зеленський 7-8 лютого побував у Римі та Ватикані, зустрівся з прем’єр-міністром Італії Джузеппе Конте, президентом Серджо Маттареллою, а також мав приватну аудієнцію у Папи Франциска І. hromadske підбиває підсумки візиту, щодо якого було багато очікувань як всередині України, так і серед діаспори в Італії.

Інвестиції та чутливі питання

Економічна співпраця, підтримка Італією процесу реформ та євроатлантичні прагнення України — топ-теми перемовин Зеленського з прем’єр-міністром Італії Джузеппе Конте. Вже традиційно для зустрічей з іноземними колегами президент закликав інвестувати в Україну.

«Це правильні месиджі з боку української влади, — каже в коментарі hromadske аналітикиня центру «Нова Європа» Катерина Зарембо. — Слушно, що акцент зроблений на бізнес-можливостях і на конфлікті на сході України. Добре, що Україна пропонує нові можливості, і важливо, що вона не боїться порушувати чутливі питання».

В Італії Зеленський порушив кілька таких питань. Зокрема, про санкції щодо Росії та існування на території Італії «представництв» так званої «ДНР». «Представництво» в Турині було відкрите італійськими ультраправими 2016 року, у Вероні — 2019 року. 2017 року депутати від італійської лівоцентристської Демократичної партії ініціювали парламентське розслідування щодо туринського «представництва», яке, наголошували вони, «відверто суперечить напрямку міжнародної політики Італії та ЄС».

Незважаючи на це, а також на неодноразові заяви посольства України в Італії, «представництва» так і не закрили — аргументуючи тим, що буцімто приватні ініціативи не можна переслідувати. І хоча «представництва» непомітні в італійському інформаційному просторі, їхнє офіційне закриття могло б стати іміджевою перемогою нової української влади.

Президент України Володимир Зеленський (ліворуч) та прем'єр-міністр Італії Джузеппе Конте під час зустрічі у Римі, Італія, 7 лютого 2020 року
Фото:

EPA-EFE/FILIPPO ATTILI/CHIGI PALACE PRESS OFFICE

«Заберемо назад нашого хлопця»

Ще одна болюча тема, яку порушив президент Зеленський в Італії — це спірний вирок українському нацгвардійцю Віталію Марківу. У липні 2019-го його засудили до 24 років за нібито причетність до вбивства італійського фотографа Андреа Роккеллі на Донбасі у 2014-му.

«Я розумію, що прем’єр-міністр не може впливати на італійський суд. Але я показав детально, що там відбулося, на якій відстані він був від місця вбивства. І що ми повинні забрати хлопця», — розповів Володимир Зеленський журналістам. 

Але виглядає малоймовірним, що Україні вдасться просто «забрати хлопця». 

По-перше, Віталій Марків має як український, так й італійський паспорт, тому Італія може його судити як власного громадянина. По-друге, якщо йдеться про екстрадицію, то це досить рідкісне явище навіть стосовно громадян інших держав ЄС.

Інша річ, як зазначає ексочільник МЗС Павло Клімкін, італійському правосуддю варто б перестати політизувати цей судовий процес, оскільки це шкодить самій Італії. Тож слушно було б, натякає Клімкін, відпустити невинну людину до того, як це зробить Європейський суд з прав людини.

Наступними тижнями справу Марківа почне розглядати Апеляційний суд у Мілані. Журналістка hromadske Ольга Токарюк спільно з трьома італійськими колегами знімають документальний фільм про справу Марківа The Wrong Place («Не в тому місці, не в той час»), сподіваючись таким чином домогтися справедливості. Презентація проєкту фільму має відбутися 14 лютого в парламенті Італії.

Є безперечно правильним, що Україна говорить про Марківа на найвищому рівні, переконана політологиня Зарембо. 

«Звичайно, Україна не може впливати на гілки влади в Італії. Але Україна може і має вимагати справедливого розслідування. Потрібно говорити про те, що італійська сторона жодного разу не прибула в Україну, щоб провести власне дослідження, навіть топографічне, місць перебування Роккеллі та Марківа. Потрібно наголошувати, що Україна готова всіляко сприяти такому розслідуванню, що для Марківа має бути досягнута справедливість, що для України важливі її громадяни».

Аби ми створювали більше важливих матеріалів для вас, підтримайте hromadske на Спільнокошті. Будь-яка допомога має велике значення.
Засідання суду у справі нацгвардійця Віталія Марківа (в центрі), Павія, Італія, 12 липня 2019 року. Суд міста Павія визнав українського нацгвардійця Віталія Марківа винним у причетності до вбивства італійського фотографа Андреа Роккеллі та засудив до 24 років ув'язнення
Фото:

Олексій Нікулін/Громадське

Чому мовчать італійські ЗМІ?

Дводенний візит президента України італійські медіа фактично не помітили. Після жодної з зустрічей не було пресконференції, тож центральні телеканали обмежились кількома словами про візит, і лише деякі онлайн-видання присвятили події більш розлогі матеріали.

Чому візит глави української держави привернув так мало уваги? Адже приїзд його попередника Петра Порошенка 2015 року висвітлювався набагато ширше.

На думку експерта з українських питань, доцента кафедри новітньої історії Університету Неаполя Федеріко ІІ Симоне Беллецци, інтерес до Зеленського в Італії є. 

«Володимир Зеленський досі сприймається широким загалом як український Беппе Грілло, але... це йому йде лише на користь, — переконаний експерт. — Його тут бачать як меншого націоналіста порівняно з Порошенком, який не так жорстко обстоює мову і є гнучкішим у питаннях досягнення миру з Росією».

Те, що візит був практично проігнорований ЗМІ, історик пояснює інформаційно невдалим моментом: 

«Коли в інформаційному полі коронавірус, який дістався вже Рима, та ще й розпал фестивалю у Сан-Ремо, а на «десерт» уряд, який ризикує з дня на день впасти, пересічному глядачеві просто не до України», — вважає Беллецца.

Інакше пояснює hromadske тишу італійських ЗМІ професор політології університету Джона Кебота у Римі Федеріго Арджентьєрі. 

«Італія традиційно, ще задовго до путінських часів, “заглядає до рота” спочатку СРСР, а тепер його наступниці Росії. Тут є і завжди був імператив не дратувати Кремль, — каже він. — Тому Італія, на відміну від інших великих країн ЄС, Україну просто не помічає так спокійніше й безпечніше. І тільки коли вже не може як це було 2015-го року з візитом Порошенка на тлі анексії Криму та утворення незаконних республік тільки тоді звертає увагу».

Але це не означає, що Україні слід поставити на Італії хрест, впевнений професор. Слід просто розуміти, які політичні сили вже є її союзниками, які можуть ними стати бодай ситуативно, а які є просто ворогами. І відповідно до цього розбудовувати свою політику.

«Нас не хочуть чути!»

Президент Зеленський, на відміну від своїх попередників, не зустрівся з українською громадою в Італії. Хоча діаспора на Апеннінах налічує, за різними даними, від 240 до 600 тисяч осіб. 

Це викликало хвилю обурення в соцмережах: українці в Італії хотіли поставити президентові наболілі питання — приміром, про зарахування пенсійного стажу між двома країнами. Дехто пояснює відсутність зустрічі тим, що в Італії живе здебільшого не електорат Зеленського. Дійсно, під час минулих виборів абсолютну більшість голосів українців, що мешкають в Італії, здобув Петро Порошенко.

«Це цікавий феномен: Зеленський, з одного боку, задекларував, що хоче повернути громади в Україну, а з іншого він з ними не зустрічається, — коментує Катерина Зарембо. — Ця тенденція відстежується вже в декількох візитах. У Польщі, де мешкає 20% закордонних українців, президент із громадою також не зустрічався. Я думаю, це пов’язано з тим, що йому насправді некомфортне живе спілкування з великою кількістю людей, тому що він більше звик до спілкування через картинку, через телебачення, інтернет».

Президент України Володимир Зеленський з дружиною Оленою та українська делегація у Ватикані, 8 лютого 2020 року
Фото:

Офіс президента України

Ватикан як центр світової дипломатії

Крім перемовин з італійськими політиками, Зеленський також зустрівся з Папою Римським Франциском, держсекретарем Ватикану П’єтро Пароліном та секретарем з міжнародних відносин Річардом Галлагером. Він попросив Папу Франциска допомогти зі звільненням українських бранців, які утримуються на Донбасі, в Криму та в Росії. І тут дійсно можливі позитивні зрушення.

За словами глави Української греко-католицької церкви Святослава Шевчука, візит Зеленського до Ватикану «безперечно, надасть нового розвитку стосункам у дипломатичній сфері». Ватикан є суб’єктом міжнародного права, а Україна зараз особливо потребує підтримки, також з огляду на розбудову автокефальної церкви. У минулому Папа Римський Франциск І кілька разів згадував у своїх зверненнях Україну, бажаючи їй миру і закликаючи молитися за державу та її народ, який страждає від війни.

Загалом візит Зеленського до Італії та Ватикану — позитивний крок, вважає Катерина Зарембо: «Це один з важливих візитів у ключову країну, який відбувся не надто пізно, а в перший рік президентства це добре». Однак чи принесе він зрушення у справі Марківа, чи в закритті так званих «представництв» сепаратистських утворень — стане зрозуміло лише найближчими місяцями.

Незалежні завдяки вам

Ми працюємо незалежно від політиків та олігархів. Наша журналістика існує завдяки вам. Ви можете підтримати нас, а ми зможемо продовжити розповідати, що насправді відбувається.

Журналістка hromadske Ольга Токарюк у співпраці з трьома італійськими колегами знімає документальний фільм про загибель журналістів Роккеллі та Міронова на Донбасі та справу Марківа The Wrong Place («Не в тому місці, не в той час»). Це незалежне розслідування, яке так і не провели італійські слідчі. 

Автори фільму побували на місці загибелі Роккеллі та Міронова під Слов’янськом та на пагорбі Карачун, де перебував Марків і українські військові. Журналісти провели слідчі експерименти та поспілкувалися зі свідками подій, чиї покази раніше ніде не фігурували. В результаті вимальовується картина, яка суттєво відрізняється від версії італійського суду, що ув’язнив Марківа на 24 роки.

Вихід фільму заплановано на весну 2020 року.

14 лютого в парламенті Італії має відбутися презентація проєкту документального фільму «Не в тому місці, не в той час».

Авторка: Ірина Кащей
Поділитись:
spilnokosht desktopspilnokosht mobile