Спроба номер три. Трамп знову хоче стати президентом США, та його партія не в захваті

«Щоб повернути Америці велич і славу, сьогодні я оголошую про висунення своєї кандидатури на посаду президента Сполучених Штатів!» Такими нескромними словами 45-ий господар Білого дому, республіканець Дональд Трамп 15 листопада підтвердив, що братиме участь у президентських виборах 2024 року.

Ще до так званих проміжних виборів до Конгресу США, які відбулися 8 листопада, Трамп анонсував своє «велике оголошення». Мало хто сумнівався, про що воно буде — та результати виборів до Конгресу похитнули віру республіканців у свого лідера: від нього почали відвертатися донори, а його внутрішньопартійні рейтинги стали просідати.

Чому ж Трамп вирішив удруге йти в президенти наперекір обставинам і чи спробує Республіканська партія позбутися свого суперечливого керівника — у матеріалі hromadske. 

Не його вина?

«Дон стіни не збудував — і добряче впав». «Дон» — це Дональд Трамп в образі Хитуна-Бовтуна з повісті Льюїса Керрола. І ні, це не ми вигадали образливе прізвисько для 45-го президента США — так його після виборів на головній сторінці висміяв консервативний таблоїд The New York Post, що належить до медіаімперії Руперта Мердока.

А коли Трамп уже оголосив про свою участь у виборах президента, The New York Post згадав про це внизу головної сторінки (більшу її частину займає новина про вбивство маленької дитини й фото закривавленої сорочки) словами: «Чоловік із Флориди зробив оголошення». Нагадаємо, що «чоловік із Флориди» — це інтернет-мем, яким (навряд чи справедливо) висміюють переважання у штаті чоловіків, котрі вдаються до ірраціональних рішень.

Не відставало від таблоїда Мердока й поважне бізнес-видання його імперії — The Wall Street Journal, яке оприлюднило редакційну статтю з назвою «Трамп — найбільший лузер Республіканської партії». Та що там, навіть на каналі Fox News допустили його критику.

У чім річ? У результаті проміжних виборів для Республіканської партії. Традиційно опозиційна партія здобуває кращі результати під час переобрання всієї Палати представників, третини Сенату, а також місцевої влади штатів. Нині до процесу був активно залучений Трамп, який особисто схвалював кандидатури в окремих найбільш спірних штатах.

Проте виявилося, що американському виборцю вже, схоже, не така близька трампівська риторика про «вкрадені вибори» 2020-го та «гноблення» демократами простого населення. Адже із 16 кандидатів на посади сенаторів, губернаторів та секретарів штатів перемогли тільки два ставленики Трампа. Візьмімо лише найяскравіші приклади.

Мехмет Оз, кандидат у сенатори від штату Пенсильванія, багато в чому схожий на самого Трампа: став відомим завдяки телевізійному шоу (в якому рекламував ліки сумнівної ефективності) та заперечував перемогу Байдена. Він програв більш поміркованому демократу Джонові Феттерману, якому не завадив навіть перенесений у травні інсульт.

Кері Лейк, кандидатка в губернатори штату Аризона, програла демократці Кеті Гоббс. Лейк, хоч як дивно, також багато в чому наслідує лідера республіканців: популярна телеведуча місцевої філії Fox, яка зневажає «ліберальні» ЗМІ, відмовляється називати Байдена «своїм» президентом і ледь не претендує на віцепрем’єрське крісло Трампа. Що характерно, Лейк досі не визнає поразки й у типовому трампівському стилі говорить про вкрадені вибори та фальсифікації.

Невдача спіткала і Гершела Вокера, кандидата в сенатори від Джорджії — штату, який має для Трампа й республіканців особливе значення, адже Байден вирвав у ньому перемогу у 2020-му, а його партія провела звідти двох сенаторів і забезпечила собі мінімальну більшість. Доля сенаторського місця від Джорджії вирішиться в грудні у другому турі виборів, але поки що кандидат від Демократичної партії Рафаель Ворнок має і рейтингову, і моральну перевагу (Ворнок — пастор, а Вокера, який виступає проти абортів, звинувачували в тому, що він платив двом дівчатам для переривання вагітності).

Що на це сказав Трамп?

«Ну, гадаю так: якщо вони переможуть, то в цьому має бути моя заслуга. Якщо вони програють, то мене взагалі не мають звинувачувати в цьому».

Трамп падає, але відмовляється приземлятися

Свіжий рейтинг Pew Research Center показує: ставлення до Дональда Трампа серед республіканців переважно позитивне (41% ставляться «дуже прихильно», ще 19% — просто «прихильно»). Та водночас на тлі скорочення прихильності зростає розчарування (24% проти 14%, які були у квітні 2020 року, на піку популярності Трампа). Зауважимо, що опитування Pew Research Center проводили ще в жовтні 2022-го — тобто до невдалих результатів проміжних виборів для Республіканської партії.

Ще ніколи Трампа так відкрито не критикували його однопартійці, особливо ті, що працювали з ним в одній команді — зокрема колишній державний секретар Майк Помпео. А віцепрезидент часів Трампа Майк Пенс (на якого звернули увагу як на потенційного президента США ще в часи першого імпічменту Трампа) видав свою книжку мемуарів «Хай допоможе Бог», де розкритикував поведінку колишнього господаря Білого дому до й під час штурму Капітолія 6 січня 2021 року.

Навіть попри критику та непублічні заклики не висувати свою кандидатуру на президентські вибори настільки рано Трамп це зробив. Чому? Можна припустити два варіанти.

По-перше, така поведінка цілком вписується у стиль Трампа — не визнавати власні помилки й не показувати слабкості. Оголошенням участі у президентських виборах він однозначно апелює до ядра своїх прихильників, які продовжують підтримувати тезу про «вкрадені» вибори й те, що Трамп здатен «повернути Америці велич (уже було) і славу (а це вже щось нове)».

По-друге, незвично ранній старт передвиборчої кампанії так чи інак триматиме Трампа в медійному полі, де його присутності суттєво поменшало після блокування в соцмережах. Проєкт республіканця Truth Nation — своєрідний «Twitter для правих» — не надто злетів. А інші приводи, завдяки яким колишній господар Білого дому з’являється у ЗМІ, скажімо так, не надто привабливі: то обшуки в його резиденції через переховування секретних документів, то розслідування причетності до штурму Капітолія…

Якщо коротко, то Трамп зробив ставку на те, що майже за два роки до президентських виборів-2024 у США зможе перекрити весь негатив, який здійнявся довкола нього, і консолідувати свою базу прихильників — попри провалені проміжні вибори та розслідування, які щодо нього ведуться.

До слова, про розслідування

Зараз Трамп є фігурантом кількох гучних кримінальних та цивільних справ і розслідувань, у яких наразі не має статусу підозрюваного. Серед основних:

1) звинувачення в неналежному поводженні із секретними документами Білого дому, які Трамп ховав у резиденції в Мар-а-Лаґо;

2) податкове шахрайство через маніпуляції з вартістю нерухомості в Нью-Йорку;

3) уже згаданий штурм Капітолія 6 січня 2021-го, де розслідування веде спецкомітет Палати представників США;

4) звинувачення у втручанні у вибори в Джорджії у 2020-му, зокрема тиск на виборчу комісію штату з вимогою сфальшувати результати голосування на свою користь.

Наразі важко прогнозувати перспективи в кожній справі. Та навіть якщо Дональда Трампа раптом визнають винним і посадять, це не завадить йому взяти участь у виборах 2024 року — бо в Конституції США передбачено, що президентом не може стати тільки засуджений за підбурювання до повстання або державну зраду.

Чи спробують республіканці позбутися свого лідера? 

Республіканська партія США отримала нагоду поступово витіснити Дональда Трампа. Його лідерство стало для політсили багато в чому токсичним, розмило її ідеологію, звівши до банального популізму, та відвернуло багатьох традиційних правих.

На обрії вже вимальовуються кілька претендентів на посаду лідера республіканців. Один із них — успішний губернатор Флориди, 43-річний Рон Десантіс, який усупереч критиці Трампа переміг на останніх виборах із майже 20-відсотковим відривом та завоював продемократичні округи Маямі-Дейд і Палм-Біч.

Хоча Десантіса й називають «Трампом 2.0» через схожі політичні погляди і стиль, він на тлі 45-го президента США є набагато поміркованішим, не фігурує у скандалах чи розслідуваннях і, що головне, вже продемонстрував здатність до співпраці з опонентами-демократами.

Сам Десантіс не підтверджував і не спростовував своїх президентських амбіцій, та в окремих рейтингах він уже випереджає Трампа, тож має непоганий старт.

Звісно, до 2024 року (або радше до 2023-го, коли стають відомі практично всі головні кандидати на президентську номінацію у США) в Республіканській партії можуть з’явитися й інші кандидатури. Та головний висновок натепер — монопольний вплив Трампа на Республіканську партію серйозно підірваний, і не факт, що йому вдасться від цього оговтатись.