Радник російського президента Володимира Путіна Владислав Сурков (ліворуч)
Фото:

Адміністрація президента Росії

Про деталі й масштаби російського втручання у внутрішні справи України стало відомо у 2016-2017 роках: тоді оприлюднили тисячі електронних листів, що належать російським посадовцям. Зокрема йдеться про вміст поштової скриньки начебто «сірого кардинала», головного радника російського президента Володимира Путіна Владислава Суркова. Його пошту, а також пошти його соратників вдалося зламати спільноті українських хакерів, об’єднаних під назвою Український Кіберальянс. Перед публікацією їх аналізувало добровільне об’єднання журналістів-розслідувачів InformNapalm.

Ці листи — про стратегію підривної роботи Росії в Україні. Зокрема — як Кремль контролював формування маріонеткових урядів у псевдореспубліках, управляв їхньою політикою та економікою. Йдеться в них і про те, як він впливав на українських політиків та ЗМІ, аби реалізувати свої плани. 

Лише у липні 2019-го ретельний аналіз листів у вигляді звіту оприлюднив Королівський об'єднаний інститут оборонних досліджень. 2-го вересня він з'явився і в українському перекладі. Його автори — член британського парламенту Роберт Сілі та головна редакторка англомовної платформи Euromaidan Press Аля Шандра наголошують: листам можна довіряти, адже обсяг інформації — величезний, а конфіденційні дані на кшталт сканів паспортів посадовців неможливо було отримати в інший спосіб. 

Хто і про що писав?

Автори звіту дослідили три пакети електронних листів, з них два вважають листами Владислава Суркова (2347 листи зі скриньки [email protected] gov.ru та 435 листів з [email protected]). 

Більшість листів зі скриньок радника Путіна — це підбірки новин і аналітичні матеріали щодо ситуації в Україні. Їх Сурков отримував від Центру політичної кон’юнктури Росії та Центру досліджень країн СНД. 

Автори звіту наголошують: такий посилений інтерес Суркова до політичної ситуації в Україні продиктований насамперед бажанням виявити її слабкі сторони — «для спроби здійснення впливу та навіть контролю».

Третій пакет — це пошта першого заступника Суркова Інала Ардзінби (1046 мейлів з [email protected]), який займався проєктом «м’якої федералізації» України. У листах Ардзінби є звіти про провокації та демонстрації, які проросійські активісти організовували в південно-східних містах України (проєкт «Новоросія», «Одеса — Порто-франко» тощо). А ще документи, які підтверджують втручання Кремля у перебіг виборів у Харківській області.

Перший заступник радника російського президента Путіна Владислава Суркова Інал Ардзінба (ліворуч) під час брифінгу на економічному форумі у Санкт-Петербурзі, 8 червня 2019 року
Фото:

сторінка у facebook

Зламане листування демонструє: у Кремля була розгалужена система інсайдерів на місцях — «ідеологічних союзників». Це — один із козирів його гібридної війни в Україні. Ардзінба, зокрема, листувався зі своїм «колегою» по південному регіону — Дмитром Соіним. Він раніше брав участь у конфлікті в невизнаному Придністров’ї, а потім керував сепаратистськими організаціями — «Народною Радою Бессарабії» в Одесі та «Народною радою Миколаєва». 

Також до третього пакета зламаних листів належить спільна скринька лідерки Комуністичної партії з Харкова Алли Александровської та її сина Олександра Александровського (337 мейлів з [email protected] mail.ru) — обоє листувалися з Ардзінбою. Головна функція Александровської — розпалювання сепаратизму в Харківській області. Автори звіту припускають, що саме Александровська «переконала Ардзінбу профінансувати проєкт із обранням ексчленів Комуністичної партії до місцевих рад у складі новоствореної маріонеткової політичної партії». 

У Запоріжжі на Кремль працював політтехнолог Павло Бройде: він листувався і з Сурковим, і з Ардзінбою. У 2012 році він очолював «тіньовий технологічний центр» Партії Регіонів, потім був PR-технологом бізнесмена Євгена Анісімова. А з 2014-го допомагав російській владі просувати ідею «федералізації України» у Запоріжжі. Одеський активіст Антон Давидченко працював на Кремль не лише в Одесі: він здійснював проросійські провокації також у Запоріжжі, Дніпропетровську, Миколаєві та Києві.

Проросійський мітинг в Одесі, 13 квітня 2014 року
Фото:

EPA/VOLODYMYR PETROV

Що вдалося реалізувати?

Як зазначають автори звіту, усі процеси дестабілізації, які здійснювала Росія, мали за кінцеву мету «зміни до Конституції України, які перетворили б її з унітарної держави на федерацію і, як наслідок, поступово призвели б до розколу України». Мапу вже розділеної України в січні 2016-го чинний глава «ДНР», а тоді очільник «Народної ради ДНР» Денис Пушилін надсилав Суркову в одному з листів. При цьому головний принцип, яким користувалася Росія для досягнення своєї мети, — це «рефлексивне управління». Тобто втручання у світосприйняття опонента та нав'язування йому рішень, які можуть бути вигідними для супротивника.

Донбас. Автори звіту кілька разів проводять паралелі між контролем Росії над псевдореспубліками «ЛНР» та «ДНР» та частково визнаними Абхазією і Південною Осетією. На їхню думку, розпалювання сепаратизму потрібне Росії, аби «зупинити політичний, економічний і соціальний розвиток демократичних країн, їхній рух у бік Європейського Союзу та Заходу в ширшому розумінні, відволікти уряди від реалізації широких реформ і процесу демократизації». 

Як і в українських, так і в грузинських підконтрольних Росії анклавах, саме російський уряд контролював процес формування адміністрацій. Із першого масиву листів дізнаємося, що «засновники ДНР» були призначені з Москви. У травні 2014-го року Сурков отримав список рекомендованих осіб на посади в уряді «ДНР» від співробітника інвестиційної компанії «Маршал Капітал» російського олігарха Костянтина Малофеєва. І Ігор Гіркін, і Денис Пушилін, і Олександр Захарченко, чиї прізвища були в переліку, згодом таки отримали керівні посади. Так само у 2015-му році Кремль затверджував і керівних посадовців «ЛНР».

Оприлюднені листи довели, що Росія спонсорувала псевдореспубліки. У липні 2014-го Пушилін надіслав Суркову скан-копію розпорядження, у якому йшлося про те, що до завершення воєнних дій з фізичних та юридичних осіб не будуть стягуватися податки. Також Росія оплатила й створення Міністерства інформації «ДНР», прес-центру та видання газети.

Проросійський мітинг в центрі Донецька, 23 березня 2014 року
Фото:

EPA/ROMAN PILIPEY

Харків. В інших південних і східних регіонах України Кремль теж провадив сепаратистський проєкт, але не так рішуче. Вони здебільшого полягали в різноманітних проросійських акціях, які б мали створювати атмосферу нестабільності для діяльності уряду. Прямі заклики до боротьби виявилися непопулярними — це підтвердили результати опитування, які переслали Суркову у червні 2015-го року.

Водночас у Харкові планували створити команду активних проросійських агентів, які би здійснювали політичні протести. Про це йдеться у листуванні російського депутата Муратова та Ардзінби. 

Насамкінець Харків міг бути захоплений з окупованого Донбасу або сусідньої російської Білгородської області. У листуванні Суркова також можна знайти й кошторис деяких акцій. За одну з операцій проросійські організації просили в російського керівництва 5,2 мільйона рублів (130 500 доларів США).

У звіті йдеться про те, що деякі проєкт Росії вдалися насамперед через те, що вона системно досліджувала слабкі сторони української держави — зокрема, ослаблені державні інституції. Також допомогла наявність «ідеологічних прихильників» в Україні. «Кремлю дуже добре вдалося використовувати українські особливості — ненавидіти свою владу, «роздувати» власні невдачі. Це ілюструють, наприклад, протести проти підвищення комунальних тарифів, проти чинної влади та насміхання над нею», — зазначає Громадському співавторка звіту Аля Шандра.

Проросійський мітинг в Харкові, 13 квітня 2014 року
Фото:

EPA/OLGA IVASHCHENKO

Програма максимум, яка провалилася

Одеса. Страйки та акції протесту російська влада влаштовувала й в інших містах. Наприклад — страйк робітників Одеського портового заводу, які вимагали відновити економічні відносини з Донбасом, а також страйк 500 робітників на заводі «Південмаш» у Дніпрі. Ардзінба регулярно отримував звіти щодо кількості згадок про ці події в медіа. 

Додатковими доказами, що Кремль фінансував ці акції є й платіжні повідомлення, отримані Ардзінбою. Серед відомих «театралізованих» та оплачених Росією акцій в Одесі — «повішання» у березні 2015-го опудал прем’єр-міністра Яценюка та президента Порошенка. 

Водночас більшість сепаратистських проєктів Кремля на Одещині виявились невдалими. Одним із них було створення «Народної ради Бессарабії», яка б відколола Бессарабію, віддалену частину Одеської області поблизу Придністров’я, населену різними етнічними групами. Просував цю ідею Дмитро Соін: саме він спланував усі деталі проєкт та підготував «конференцію», на якій мали проголосити прокремлівський маніфест Народної Ради Бессарабії. 

Злам пошти розкрив підготовку ще одного плану організації сепаратистського руху в Одесі — «Порто-Франко», вільної економічної зони. Однак, проєкт провалився, як і глобальний проєкт «Новоросія», що мав охопити весь південь і схід України. 

Як каже співавторка звіту Аля Шандра, низка амбітних планів не відбулася насамперед через якісну роботу українських спецслужб. 

«Як відзначають радники Суркова — величезний патріотичний дискурс українських медіа, який не дозволяє поширювати проросійські меседжі. І Кремлю довелося вигадувати, яким чином ці меседжі можна пом’якшити, інакше сформулювати. Також відіграло роль і перекриття російських каналів, російських медіа в Україні — через це Росії довелося шукати інших шляхів, «джинсу», за яку треба було платити», — пояснює експертка.

Проросійський мітинг в Одесі, 13 квітня 2014 року
Фото:

EPA/SERGEY GUMENYUK

Дезінформація

Із листів зі скриньки Суркова та його соратників дізнаємось, що одним із важливих елементів впливу Кремля в Україні був підкуп українських ЗМІ та лідерів думок. Дані зі зламаних скриньок свідчать: телеканали отримували від Росії від 3,9 до 4,4 тисяч доларів, онлайн-видання — 600-700 доларів США. Великі піар-кампанії обійшлися в 400 – 450 тисяч доларів на місяць. За порадою політтехнолога Павла Бройде, Кремль зробив ставку на Український Медіа Холдинг олігарха й соратника Віктора Януковича Сергія Курченка. 

Меншою мірою звіт охоплює гібридні методи Кремля в мережі. Водночас автори зазначають: тактика «тролінгу опонентів» у соцмережах була частиною щоденної діяльності прокремлівських харківської та запорізької активістських груп. Група Давидченка навіть регулярно узгоджувала з Ардзінбою меми та карикатури для тролінгу в інтернеті. При цьому їхні теми обиралися, зважаючи на особливості аудиторії міста. Наприклад, в Одесі скористалися негативним ставленням українців до одностатевих шлюбів для поширення фейків про європейську інтеграцію. 

Поділитись: