Creative Management Camp спільно з Громадське Культура продовжує огляд професій з креативного сектору. З’ясовуємо, що потрібно для успішного втілення культурного проекту, а також що варто знати про тонкощі роботи у кіно, організації культурних подій і видавничій справі.

Creative Management Camp спільно з Громадське Культура продовжує огляд професій з креативного сектору. З’ясовуємо, що потрібно для успішного втілення культурного проекту, а також що варто знати про тонкощі роботи у кіно, організації культурних подій і видавничій справі.

Цього разу досвідом діляться програмна координаторка Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA Дар’я Бассель, головна редакторка Видавництва Старого Лева Мар’яна Савка та арт-директор клубу Atlas Дмитро Сидоренко. Вони розповіли про власні проекти, важливість професії та міфи навколо неї.

Програмний координатор кінофестивалю

Дар'я Бассель, фото: Андрій Шурпенков

Хто?

Дар’я Бассель, програмна координаторка Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA

З 2011 року працює програмною координаторкою Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. До цього була продюсеркою на телебаченні та комерційних відеопроектах.

Менеджерка з виробництва стрічок «Sickfuckpeople» (2013, отримала кілька міжнародних відзнак, серед яких Best Documentary Feature у Боснії та Герцоговині; Raindance Film Festival у Лондоні, Vienna Film Award for Best Documentary, Viennale у Відні). Лінійна продюсерка «Ugly» (художній фільм, прем'єра якого відбулася в Роттердамі в 2017 році) і «Volkano» (робота в стадії розробки).

Що робить?

Робота програмного координатора кінофестивалю — це не лише багато кіно і заявок на участь. Головне у такій професії — вдало розставити акценти і мати цілісне бачення програми події.

Далі від загального — до конкретики. До завдань входить відбір фільмів, узгодження і домовленості з дистриб'юторами і режисерами, формування детальної програми фестивалю і розкладу показів.

«Моє завдання на фестивалі — зібрати програму. Звичайно, я не роблю це сама. На Docudays UA є ще дві програмні координаторки, програмний директор і ціла відбіркова комісія, за якою фінальне рішення про те, які фільми потраплять в програму, а які — ні.

Зазвичай на початку року (у нас він починається відразу після закінчення фестивалю, тобто в квітні) ми затверджуємо тему наступного, основні питання, що цікавлять нас, напрямки.

Як програмна координаторка я роблю преселекцію, а також координую роботу з фільмами, які пройшли фінальний відбір. Це означає переговори з дистриб'юторами, режисерами, роботу з іншими відділами фестивалю (відділ субтитрування, технічний відділ, гостьовий, PR і т.д.), які чекають від мене всієї необхідної інформації для того, щоб почати свою роботу.

Зазвичай ми з колегами ділимо програми, і у кожної є своя зона відповідальності.

Крім того, у нас стало з'являтися безліч side-проектів, на яких ми працюємо як менеджери. Наприклад, я займаюся проектами «The Guardian прямує в Україну» та DocWorks: UA / UK. Обидва проекти пов'язані з виробництвом фільмів, і мені вони дісталися, бо маю досвід кіновиробництва».

Дар'я Бассель в офісі Docudays UA, фото: Андрій Шурпенков

Як?

Програмний координатор — це ядро ​​фестивалю. По-перше, він на фестивалі завжди. Якщо інші служби підключаються вже ближче до самої події, то програмний координатор «вариться» в цьому весь рік: дивиться, думає, спілкується з колегами, режисерами і глядачами.

«Перший, досить довгий період — після закінчення Docudays UA і до осені — ми видихаємо, набираємося сил та ідей для майбутнього фесту, починаємо їздити на інші події та оглядати фільми для майбутньої програми. У липні ми відкриваємо прийом робіт на наш фестиваль.

Восени починається більш активне культурне життя в Києві, й до нас починають сипатися запити на організацію різноманітних показів фільмів зі старої програми. Крім того осінь — пора найважливіших європейських фестивалів документального кіно (Jihlava, DOKLeipzig, IDFA). У міру можливості намагаємося їздити, промотувати український док, налагоджувати контакти, ну, і шукати фільми для власної програми. В кінці листопада ми починаємо оглядати те, що прийшло до нас у відбір. До кінця року намагаємося «закрити» позаконкурсні програми, а до кінця лютого фіналізувати конкурс. З грудня починається активна підготовка до фестивалю. Лютий і березень ми зазвичай викреслюємо з життя. В останні 2-3 місяці до початку фестивалю програмний координатор вирішує багато організаційних завдань. Починаючи з того, щоб домовитися про фільм і дістати всі необхідні матеріали для показу, і закінчуючи складанням розкладу, координацією виготовлення промо-роликів, підбором модераторів програм.

На самому фестивалі програмний координатор стежить за тим, як ідуть покази його програм: чи готова копія, чи готовий зал, чи на місці волонтери, чи не загубився десь режисер і перекладач. Зараз, коли Docudays UA виріс, більшу частину цих функцій беруть на себе координатори відповідних напрямків, але раніше ми все робили самі. І зараз за старою пам'яттю часто бігаємо між залами. Насправді це дуже цікаво. Це драйв».

Навіщо?

Саме програмний координатор виловлює з безкрайнього світового кінопотоку ті фільми, які, як йому здається, важливі для суспільства і локального кінопроцесу. Він стежить за змінами в кіноіндустрії і намагається зробити так, щоб фестиваль ці зміни відбивав і йшов з ними в ногу.

«Добре продуманий фестиваль створює плідне середовище для розвитку національних талантів. Найбільша похвала для мене, коли чую, що у когось з Docudays UA почалася любов до документального кіно або з'явилося рішення стати режисером або зародилася ідея нового фільму або відкрилися нові шляхи».

Про міфи власного фаху

«Залізобетонний стереотип — це: «О, у тебе така класна робота! Ти весь час дивишся кіно!» Людям здається, що це взагалі не робота, а просто відпочинок. У більшості перегляд кіно асоціюється з попкорном. Насправді дивитися кіно — це праця. Особливо якщо мова йде не про один фільм на добу, а наприклад про 8 годин безперервного перегляду. Щодня. Протягом місяця. Уявіть собі: ти ввесь час включений. Емоційно, психологічно. Всі ці образи, люди з їхніми долями, бідами та радощами наповнюють тебе доверху. Часто вже не знаєш, де твоє життя, а де — кіно. Загалом, навряд чи це можна назвати відпочинком.

Ще у нас до сих пір не звикнуть до того, що у фільмів є правовласники і за право на показ необхідно як мінімум домовитися. До нас часто звертаються з проханням показати фільми з фестивалю десь. І часто люди погано розуміють, що для нас це шматок роботи: домогтися права на показ (тим більше, що найчастіше мова йде про безкоштовний показ)».

Дар'я Бассель в офісі Docudays UA, фото: Андрій Шурпенков

Що надихає?

«Кілька років тому ми з колегою вирушили вперше на фестиваль Vision du reel. Це один з найбільших фестивалів документального кіно в Європі. Проходить він у маленькому швейцарському містечку Нійон. Директор фестивалю — кінознавець, сінефіл і просто чарівний чоловік Лучіано Борізоне. Ми закохалися в нього з першого погляду і так до сих пір нас і не відпускає. На жаль, цей рік буде останнім для Лучіано як програмного директора Vision du reel.

Саме завдяки йому я вперше в житті занурилася в атмосферу справжнього свята любові до кіно. Це неможливо описати словами. Просто потрапляючи в цей простір, ти розумієш, що все тут зроблено для того, щоб святкувати кіно. Починаючи від водіїв фестивальних шатлів, що включають по дорозі італійську оперу на своїй магнітолі, й закінчуючи програмуванням: майстер-клас улюбленого режисера тут може тривати годин п'ять. Ще Vision du reel під керівництвом Лучіано став для мене дуже яскравим прикладом авторського фестивалю.

Ще я захоплююся чехами. У них безліч ініціатив, розроблених для підтримки молодих режисерів і продюсерів. А їх головний документальний фестиваль — Jihlava International Documentary Film Festival — очолює ось уже понад 20 років 37-річний Марек Говорка. Це не помилка, він справді заснував фестиваль в 17 років і це дуже відчувається. Я б сказала, що там в повітрі витає «sex, docs and rock’n’roll». На фестивалі купа молоді, багато арту, інноваційних проектів, в яких розмиваються межі між нон-фікшном й іншими видами мистецтв.

Після мого першого Docudays UA ми розгрібали офіс, яким тоді була одна маленька кімнатка в двоповерховому будинку на Подолі, і знайшли там багато красивих книжок у чорній обкладинці. На обкладинці великими літерами було написано: HUMAN RIGHTS ARE SEXY. Здається, я потягла додому аж дві. У виданні докладно описано, як організувати фестиваль про права людини і не облажатися. Здається, у нас виходить».

 

Головний редактор видавництва

Мар'яна Савка, фото: Катерина Москалюк

Хто?

Мар’яна Савка, головна редакторка «Видавництва Старого Лева»

Головна редакторка і співзасновниця «Видавництва Старого Лева». Поетка, авторка дванадцяти книжок, серед яких збірники поезії і дитячі книги. Перекладачка поезії, лауреатка Міжнародної журналістської премії ім. Василя Стуса за поетичні книжки (2003). Двічі потрапляла до списку «100 найвпливовіших жінок України» за версією журналу «Фокус». У 2016 році увійшла до рейтингу «40 особистостей, які змінюють країну» за версією ділового щотижневика «БІЗНЕС».

Що робить?

Головний редактор видавництва працює не над окремим книжковим проектом, а мислить більш глобально. У колективі головний редактор — це не лише натхненник, а й людина, яка затверджує видавничий план, контролює належне та вчасне його виконання, дбає про фаховий рівень видань.

«Головний редактор продумує та артикулює видавничу стратегію (за напрямками і жанрами літератури). Він повинен знати, розуміти, відчувати тенденції на світовому та внутрішньому ринку, уміти передбачити успішність розвитку певних напрямків.

І ще важливо: головний редактор мусить дбати про якісну комунікацію з авторами та всіма іншими творчими одиницями».

Як?

Робота головного редактора дуже залежить від формату видавництва. Але він долучається на всіх етапах підготовки книжкового проекту: працює над видавничим планом на рік і непередбачуваними змінами у ньому, ґенерує ідеї, курує роботу редакторських груп.

«На початку нашого існування, я була собі й керівником, і виконавцем. Коли я виконувала функції кількох одиниць — і головного редактора, і літредактора, і коректора, і художнього редактора, і маркетолога, і промоутера — це був період дуже повільного видавничого процесу. В цьому немає нічого дивного — маленькі видавництва мають обмежений ресурс і видають небагато книжок. Часто ти сам себе у цій схемі підводиш, не встигаєш вчасно зробити задумане і не можеш від себе вимагати більше, ніж тобі під силу. Головні редактори маленьких видавництв роблять системну помилку, віддаючи весь свій час на перечитування надісланих рукописів. Це не те просто неефективно — це згубно впливає на їхню працю, адже більшість із того, що надсилають на видавничу скриньку, не вартує уваги. І тим самим у людини, яка забирає в себе безцінний час на безглузду роботу, не залишається ані сили, ані натхнення на пошуки тієї справді важливої літератури, яка потрібна видавництву.

Мар'яна Савка, фото: Катерина Москалюк

Тепер у нас є три редакційні групи: дорослої художньої літератури, дитячої художньої літератури та видань non-fiction. Керівник кожної із цих груп має свій план видань і самостійно веде проекти. Чого вимагає від мене робота головного редактора? Разом з редакторами ми створюємо видавничий план на рік, обговорюємо його з відділом маркетингу і промо, а також з відділом продажів. Намагаємося збалансувати його за кількістю позицій у чітко окреслених жанрах та нішах. За мною остаточне прийняття рішення щодо всіх позицій, ухвалення перекладачів, художників. Я постійно спілкуюся з редакторськими групами і аналізую, з якими складнощами вони зіштовхуються. Проблеми комунікації з авторами, якщо такі виникають, також на мені. Видавничий план упродовж року постійно вимагає певної корекції: хтось із підрядників не встигає виконати своє завдання або раптом з’явився такий актуальний твір, що треба його обов’язково і позачергово реалізовувати. Все це робота головного редактора.

Часто виникають непередбачувані нюанси. От, наприклад, приймаємо ми рішення надрукувати «Літню книжку» Туве Янссон. Пропозиція іде від Наталі Іваничук, перекладача. Усім подобається ідея, додаємо у видавничий план. Ось переклад готовий, він іде у верстку — цим займається одна редакційна група. Обкладинку робимо на аутсорсі. Художник пропонує варіант, але правовласники не хочуть його затвердити. Запитання до головного редактора: «Що робити?». Я вчитуюся в коментарі і розумію, що вони абсолютно праві й мають право відстоювати свою думку, бо обкладинка має бути близькою за духом не лише нам, але й твору та автору (якого вони представляють чи дбають про дотримання прав). Я вирішую, що ми відповімо правовласникам, що зробимо все можливе, щоб новий дизайн їм сподобався, відкладаємо вихід друком, змінюємо художника, перемальовуємо обкладинку. Результат: обкладинка класна, відповідає твору значно більше, ніж попередня, правовласники щасливі, пишуть нам листи подяки.           

Головний редактор мусить знати книжки, які виходять друком, навіть якщо їх виходить надто багато, щоб устигнути їх усі перечитати. Важливим для нього є не лише текст, а історія тексту — ким є автор, чому він важливий для видавництва, які цінності несе твір, чому був прийнятий вибір цього художнього оформлення чи цього перекладу, яка вікова, соціальна, гендерна аудиторія читачів, з якими подібними книгами він конкуруватиме на ринку тощо.

Оскільки я не лише головний редактор, а й співзасновник і співвласник, то мені важливо бути ще й ретранслятором наших цінностей, ідей, іншими словами, бути «обличчям» видавництва. Я часто модерую зустрічі з авторами, презентації, роблю авторські книжкові проекти. Долучаюся до роботи відділів промоції і маркетингу в нашому видавництві — щось ініціюю, раджу або відраджую».

Навіщо?

Головний редактор має вплив на те, що з’явиться нового на книжковому ринку, які тренди найбільше проявляться, і може формувати смаки читачів.

«Книжковий проект можна реалізувати без головного редактора. Він може бути навіть дуже вдалим. Але головний редактор — це людина процесу, а не одиничного продукту. Він повинен мати добру інтуїцію для створення не однієї книжки, а цілої лінійки, на ньому відповідальність за автуру, стиль видавництва, його репутацію, аудиторію. Прийняттям свого рішення про друк книжки головний редактор може змінити долю автора. Є автори, художники, перекладачі, які розпочали свій письменницький шлях зі співпраці з нашим видавництвом».

 

Мар'яна Савка, фото: Катерина Москалюк

Про міфи власного фаху

«Найсмішніше, коли приходить у видавництво умовний автор і каже: «Скільки буде мені коштувати видати у вас книжку тиражем 500 примірників?» Чому це запитання смішне? Бо від самого початку свого існування «Видавництво Старого Лева» не видавало книжок на замовлення і коштом автора. Це не наш шлях. Інакше ми б не говорити про потребу відчувати тенденції, тренди, потреби ринку».

Хто надихає?

«Іван Малкович — засновник, власник, директор, головний редактор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Я дуже багато в нього вчуся, головним чином, як тримати марку.

Алан Сер — головна людина у видавництві Rue du Monde. Зі спілкування з ним і розпочалася наша комунікація зі світом іноземних видавців. Ще обов’язково назву ім’я маркетолога Яцека Влодарчика. Спілкування з ним мені особисто дуже багато дало для розуміння багатьох нюансів роботи в нашій галузі. Його книжка «Маркетинг у видавничій справі» — дуже хороша. Ну, і дуже натхненною головною редакторкою і водночас провідною художницею є Сіґуте Ах, співзасновниця литовського видавництва Nieko Rimto».

Арт-директор клубу

Дмитро Сидоренко, фото: Софія Возняк

Хто?

Дмитро Сидоренко, арт-директор клубу «Atlas»

Власник і арт-директор нічного та концертного клубу «Atlas», проектів «Barbara Bar», «Roof», «Зелений театр», фестивалю «Atlas Weekend» і проекту «Music Hub».

Співвласник «PMK Event Agency» та ігрового бару «Around».

Що робить?

Перш за все, арт-директор культурно-розважального закладу займається плануванням подій. Одне з головних завдань у роботі — відстеження світових тенденцій і вміння вчасно змінювати курс залежно від смаків публіки.

«Дуже важливо в моїй роботі не зациклюватися на особистих смаках. Необхідно постійно слідкувати за світовими тенденціями, вчасно підлаштовуватись під запити аудиторії та об’єктивно прислухатись до думки поважних особистостей. Я вважаю, що найефективніший результат буде при злагодженій роботі так званого «арт-директорського штабу», де рішення будуть прийматися колегіально вповноваженими людьми, які мають великий досвід роботи в музичній сфері. Завдяки такому принципу побудови робочого процесу майже повністю відпадає можливість «програти» з івентом».

Дмитро Сидоренко, фото: Софія Возняк

Як?

Етапи організації будь-якого івенту схожі незалежно від рівня артиста. Все починається із попередніх домовленостей з виконавцем чи його менеджментом. Далі йде погодження дат і їхнє бронювання під конкретний захід, розробка рекламних макетів. Потім уже безпосередньо рекламна кампанія, привезення артиста і вирішення всіх дрібних організаційних моментів під час самого заходу.

«Немає нічого складного в моїй роботі, будь-який дурень впорається (посміхається — ред.). Складніше розробити дійсно цікаву піар-кампанію, яка б якісно відрізняла твій івент від сотні подібних. Складно знайти на це достатньо часу. А особливо це складно, коли ти сам і займаєшся цією сотнею івентів.

Саме для цього в мене є дуже крута команда, яка разом зі мною працює над піаром і розкруткою наших івентів нестандартними способами. У кожного є своє коло обов’язків і водночас ми єдиний організм, який працює над спільною справою.

Із останніх таких нестандартних прийомів можу розказати про те, як ми штучно створили конфлікт із «лідером думок». Він відреагував на нашу провокацію, від чого всі тільки виграли. Для нього це був «зірковий час», а для нас — близько трьох сотень відгуків, більшість з яких виявились схвальними.

Я взагалі вважаю, що настав час вірусних кампаній. Всім дуже нудно сидіти на своїх роботах, вони тільки й чекають на чергову смачну тему для обговорення. Треба вміти на цьому вигравати».

Навіщо?

Одна з цілей арт-директора — це допомагати людям відпочивати. Перемикатись від повсякденних проблем, поринати в світ музики, робити це з максимальною різноманітністю і постійним відкриттям чогось нового. Окрім реакції відвідувачів, стимулом стає також злагоджена робота команди.

«В червні 2012 року на відкритті «Зеленого Театру» було близько тисячі людей, а вже через чотири місяці, на закритті, — понад дві з половиною. Я вважаю, що це найкращий показник згуртованої роботи всіх членів команди: промоутерів, піар-менеджерів, івент-менеджерів, копірайтерів».

Дмитро Сидоренко в Atlas, фото: Софія Возняк

Про міфи власного фаху

«Мене постійно дивують коментарі від людей не з цієї сфери на кшталт: «Чому концерти ніколи не починаються вчасно?». Хоча люди зовсім не розуміють, що час, надрукований на квитках — це час, коли починають запускати людей до зали. Публіка зазвичай приходить хвилина в хвилину, від цього виникають черги і, якби концерти починались «вчасно», то невдоволених було б ще більше, бо половина би простоювала частину концерту в чергах.

Ще мене тішить, коли люди вважають, нібито ми маємо безлімітний безкоштовний список для запуску друзів, знайомих, знайомих друзів, сусідів тощо. Складається враження, ніби артисти у нас безкоштовно виступають, і рекламу для нас створюють, і розміщують безкоштовно, і тариф на електроенергію для концертних майданчиків нижчий за звичайний, і люди в нас працюють за ідею…

Чомусь в суспільстві склався стереотип, що якщо ти маєш хоч когось більш-менш знайомого в музичній сфері, то купувати квитки тобі — не комільфо. Це не правильний підхід, а прояв неповаги до людей, що створюють івент. Дуже б хотілось, щоб свідомість людей нарешті почала змінюватись».

Хто і що надихає?

• Кохана дружина Таня Могила

• Вінстон Черчилль

• Хіллі Крістал (CBGB)

• Майкл Эліг (Club Kids)

• Олександр Кушнір «Хедлайнери»

• Detroit Rock City

• серіал Vinyl

 

Першу частину матеріалу читайте тут: 

КРЕАТИВНИЙ ЦЕХ: що варто знати про творчі професії

Текст: Катерина Котвіцька

Фото: Андрій Шурпенков, Катерина Москалюк, Софія Возняк

Поділитись: