«У нас хворіє у 5-10 разів більше людей, ніж фіксує статистика». Інтерв'ю з науковцем про моделювання епідемії COVID-19

Доктор фізико-математичних наук Ігор Бровченко очолює групу науковців, яка займається математичним моделюванням епідемії COVID-19 в Україні. Приблизно рік тому hromadske записало з ученим інтерв’ю про його роботу, і зараз знову повернулося до цієї теми. 

Ми вирішили дізнатися не лише про те, як буде розвиватися епідеміологічна ситуація в найближчому майбутньому, а й про те, чи змінилися за рік умови роботи науковців, які працювали над моделюванням епідемії фактично на голому ентузіазмі.

Якщо говорити про поточну ситуацію та прогнози на найближчий час, які тенденції є важливими?

Зараз ми можемо сказати, що за кількістю виявлених нових випадків ми пройшли пік і скоро побачимо швидкий спад до певної межі. Але за показником смертності ми перебуваємо на піку, і приблизно за тиждень кількість летальних випадків має піти на спад.

Якщо говорити про число госпіталізацій, то воно може почати зменшуватися пізніше. Річ у тім, що під час пікової захворюваності тяжких хворих дуже багато і саме вони опиняються в лікарні. Для легших пацієнтів у лікарнях просто не вистачає місць — попри те, що їх треба госпіталізувати. Після того, як пік загального числа хворих лишиться позаду, лікарні ще кілька тижнів будуть заповненими. Але вже не тільки найтяжчими пацієнтами, а й такими людьми, які сьогодні змушені лікуватися вдома.

Подібне «відставання» показників заповнення лікарень ми спостерігали перед Новим роком. Дехто тоді його хибно трактував як свідчення високого рівня захворюваності.

Той спад, який ми спостерігаємо зараз — це заслуга карантинних обмежень?

Лише деякою мірою. Цього разу обмеження не були такими суворими, як рік тому. Через це вони лише згладили пік захворюваності.

Але тоді чому ж кількість хворих зараз має йти на спад? У нас же немає підстав сподіватися на колективний імунітет?

Якраз навпаки. Просто зараз, коли інтенсивність контактів нижча, може бути достатньо колективного імунітету на рівні 20-40%, щоб захворюваність пішла на спад.

Необхідна кількість імунізованого населення залежить від репродуктивного числа, а це число, зі свого боку, залежить від кількості контактів серед населення. Якщо люди контактують мало, користуються засобами індивідуального захисту, то й достатній рівень імунізації може бути меншим.

Але який у нас рівень колективного імунітету — ми не знаємо, і це дуже обмежує наші можливості для створення прогнозів.

А як дізнатися, який у нас рівень колективного імунітету?

В інших країнах проводять дослідження на антитіла до коронавірусу. Звісно, це дискусійне питання, як довго тримається імунітет і наскільки він ефективний проти нових штамів, але все одно така інформація вкрай важлива.

І провести такі аналізи в достатній кількості — це зовсім не захмарні зусилля. Достатньо зробити таку ж кількість тестів, яку проводять у нас щодня, але на репрезентативній вибірці.

Наскільки всі ті цифри, що стосуються епідемії COVID-19, можуть відрізнятися від реального стану справ у нашій країні?

Імперський коледж Лондона публікував дослідження, де порівняли летальність від коронавірусної інфекції в різних країнах. Вийшло, що в розвинених країнах ця цифра перевищує 1%, а в країнах, які розвиваються, становить лише 0,2%.

На перший погляд, це парадоксально. Але жодного «дива» чи помилки тут немає. Така різниця пояснюється відмінністю у віковій структурі населення. У розвинених країнах велика частка людей похилого віку, а саме вони найбільш вразливі перед COVID-19. У країнах, що розвиваються, літніх людей менше, тому й смертність менша.

Якщо застосувати ці розрахунки до населення України з його віковою структурою, то виходить, що в нас смертність має бути на рівні 0,7% (це оцінки для «китайського» штаму вірусу, для інших показники можуть різнитися).

Але її фіксують орієнтовно на рівні 2%. Це означає, що приблизно дві третини хворих просто ніяк не зафіксовані, а розрахунок летальності відбувається від тієї умовної третини, що отримала позитивний результат тесту.

Інша проблема полягає в тому, що частина смертей унаслідок COVID-19 рахуються як смерті від інших причин. Ця проблема стосується всіх країн, але різною мірою.

Росія, наприклад, є «чемпіоном» у цьому напрямку. Щоб дізнатися справжній показник в РФ, офіційне число смертей від коронавірусної інфекції треба помножити на 5 або 6.

А в нас цей коефіцієнт, імовірно, становить 2-3. Тобто щонайменше половина людей, які померли від коронавірусної інфекції у 2020 році, записані як такі, що померли від інших причин. У 2021-му ми таких оцінок ще не робили, тому що інформація стосовно загальної смертності стає відомою з великою затримкою. Сподіваємося, що зараз виявлення покращилось.

Загалом дуже приблизні оцінки показують, що в нас хворіє у 5-10 разів більше людей, ніж зафіксовано офіційною статистикою. Найімовірніше, приблизно 30% уже перехворіло. Але це, на жаль, не означає, що всі вони досі мають стійкий імунітет до всіх штамів.

Наскільки якісні й достатні статистичні дані, які ви отримуєте для підготовки прогнозів?

Деяких даних ми не можемо отримати, бо їх просто не існує. Ось, наприклад, дані щодо госпіталізації, які ми всі чуємо щодня. Проблема в тому, що вони є різні — і всі вони неповні.

У нас кількість госпіталізованих рахується у два способи. Перший — за інформацією від лікарень. Вони щодня мають повідомляти, скільки в них пацієнтів, а потім ці цифри сумують, і саме їх озвучує МОЗ.

Але інформацію про кількість хворих надають лише так звані опорні лікарні, які призначені для боротьби з COVID-19. А решта, зокрема відомчі та приватні лікарні, такої інформації не надають. Тому коли президент лікувався у «Феофанії», його випадок не потрапив до статистики заповненості київських лікарень.

Є інша методика підрахунку, яку наводить НСЗУ за даними ЦГЗ. Вона полягає у врахуванні кожної людини з діагнозом, яку було госпіталізовано — неважливо, в якій лікарні. Саме таку інформацію щодо кожного підтвердженого випадку збирає ЦГЗ. Здавалося б, не повинно виникнути якихось складнощів. Але за цією методикою рахуються лише люди, які виявилися госпіталізованими на момент постановки діагнозу. А якщо людина з діагнозом, наприклад, хворіла впродовж тижня вдома, а потім потрапила до лікарні, то її за цією методикою не рахують.

Отже, у нас є дві бази інформації щодо госпіталізованих. Вони дуже відрізняються — іноді більш ніж удвічі, жодна з них не є коректною й обидві, найбільш імовірно, дають занижені показники. Для нашого моделювання ми не можемо використовувати ні якусь одну з них окремо, ні дві одночасно. Ми можемо тільки слідкувати за ними й аналізувати.

Рік тому ви розповідали нам, що жодної помітної підтримки від держави у своїй роботі ви не отримуєте і працюєте фактично на ентузіазмі. Ба більше, вам довелося докласти неабияких зусиль, аби державні органи результати вашої роботи помітили та взяли до уваги. Що відтоді змінилося?

Після згаданого вами інтерв’ю до нас звернувся фонд ЮНІСЕФ і запропонував контракт. Хоча він був порівняно коротким — три місяці, та принаймні на цей період ми отримали фінансову підтримку, щоб наші звіти продовжували виходити.

ЮНІСЕФ також допоміг нам налагодити регулярні контакти з Центром громадського здоров’я, і тепер ми практично щодня отримуємо від них дані, необхідні для нашого аналізу та моделювання.

А загалом умови нашої роботи суттєво не змінилися — від уряду ми жодної підтримки як не мали, так і не маємо досі.

Щоправда, трохи більше ніж тиждень тому ми виграли невеликий грант від Національної академії наук України. З одного боку, це добрі новини, але з іншого — його розмір становить 100 тисяч гривень. З огляду на те, що ця сума розрахована на роботу колективу протягом року, це дуже мало. До того ж ці кошти виділені для нового проєкту, який вимагатиме окремої роботи.

Чи намагаєтеся ви привернути увагу представників держави до своєї роботи, щоб отримати підтримку?

Ми регулярно надсилаємо звіти до державних органів, і нам відомо, що їх беруть до уваги. Стосовно підтримки, ми цим активно займалися навесні та влітку минулого року. Потім перестали це робити.

Президія НАН України намагалася надсилати запити на фінансування в РНБО та в МОЗ, але успіхом це не завершилося. Тепер ми працюємо в режимі «робимо, що можемо, скільки можемо і більше не просимо».

Скільки науковців сьогодні працюють у складі вашої групи?

Робоча група — річ добровільна, тому тут працюють лише ті люди, які мають внутрішню зацікавленість, мотивацію. Якщо говорити про ядро — тих, хто постійно займається роботою, то це не більше ніж 5 людей. Формально до групи входить більше, але ж не можуть усі працювати на ентузіазмі нескінченно.

На початку роботи всі активно працювали, радилися, узгодили напрямок і формат. А потім систематично впроваджувати, розвивати й оформлювати залишилося кілька людей.

Як багато часу займає робота, пов’язана з моделюванням?

Особисто в мене — дуже багато, кілька годин на день. Коли має вийти прогноз, завантаженим виявляється увесь день — аж до вечора. Це великий шмат роботи. Крім фізичного часу, вона займає думки, адже зараз це першочергова діяльність, про яку постійно розмірковуєш, читаєш та аналізуєш увесь вільний час. Дуже неприємно, що вона відриває від іншої роботи, адже основна наша діяльність зовсім інша.

Із цим проєктом ми не виграли грант від Національного фонду досліджень через різні причини. Але наш інститут (Інститут проблем математичних машин і систем — ред.) виграв два інші проєкти, на їхнє здійснення виділено пристойне фінансування. Також у нас є проєкт у межах програми ЄС «Горизонт 2020» щодо антарктичних досліджень та низка інших. На все це бракує сил і часу.

А моделювання епідемії зараз для мене, як валіза без ручки — не хочеться його полишити, бо дуже багато зроблено (і ми як ніхто заглибилися в аналіз та особливості статистичних даних), але й продовжувати стає дедалі складніше.