Країні потрібні робочі руки: профтехосвіту хочуть зробити престижною — залучають підприємства і мотивують студентів
На одного випускника, який іде вчитися в ліцей чи училище, припадає чотири, що здобувають вищу освіту. Водночас у середньому по Європі 40% учнів обирають саме робітничі професії.
Наслідок такого дисбалансу — брак спеціалістів. Це визнав навіть уряд, внісши в лютому 2018 року до переліку загальнодержавного значення професії зварника, машиніста дорожньо-будівельних машин, монтажника систем утеплення будівель, слюсаря.
У Міністерстві освіти це питання не було першочерговим. Але наприкінці травня там презентували концепцію реформи професійно-технічної освіти, яку почали активно втілювати з початком навчального року.
Громадське розповідає, що має змінитися в найближчий рік-два в роботі ліцеїв і училищ та для їхніх випускників.
Коли бізнес бере справу у свої руки
У 2016 році тоді ще креативна директора «Галереї 48» Алла Кудзієва виступила з ідеєю проекту «The ПТУ», завдання якого — змінити професійно-технічну освіту у швейній галузі, де критично не вистачає фахівців для ринку. За її підрахунками, кожне училище в кращому разі з набраних 20 студентів випускає одного-двох, які можуть якісно шити.
«З 2016 року з'явилося 3 тисячі дизайнерів. Це й кураж-базари, й серйозні бренди, які експортуються. Дизайнери талановиті, одяг роблять красивий, його готові купувати за кордоном, а от шити нікому», — пояснює Алла Кудзієва.
Працювати планують з чотирма училищами та ліцеями в Київській області. Вона називає це вимушеною соціальною відповідальністю працедавців, які готові взяти випускників, довчити їх і надати конкурентну зарплату. От тільки зайти в заклади виявилося непростою справою.
«Ми пішли в училища, а там нам навіть не відкрили двері. Не дали контакти випускників, не передали їм нашу пропозицію довчити за профілем та платити 10 тисяч гривень», — каже Алла Кудзієва.
І лише після втручання Київського обласного департаменту освіти проекту двері відчинили. Що готові зробити підприємці? Закупити обладнання для училищ, оновити навчальні програми, організувати лекції та майстер-класи українських дизайнерів і практику на підприємствах. Окрема мотивація для студентів — гарантована робота з випробним терміном 3-6 місяців.
Проект планували запустити цієї осені на базі Білоцерківського, Тетіївського, Васильківського та Богуславського професійно-технічних училищ, однак досі тривають погодження з департаментом освіти. Але засновники проекту вже сьогодні працюють точково з викладачами й майстрами — тими, хто в майбутньому вчитиме студентів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Нова українська школа: 9 змін, які пропонує Міносвіти
Міністерство починає
У Міністерстві називають три ключові проблеми, які доведеться вирішити за два роки — на стільки написана стратегія реформування професійно-технічної освіти.
- Студенти й мотивація
Перша — це мотивація випускників. Нині училище — це радше запасний майданчик, якщо одразу не вдасться вступити до вишу. У Міністерстві освіти планують міняти таке ставлення змалечку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ 1-Б клас: перші учні «нової української школи»
Підхід до професійної орієнтації вплетений в нову українську школу, бо розповідати про професії, показувати їх, демонструвати й навіть залучати до практичних занять треба починати з малого дитячого віку. Тоді дитині надалі буде легше обрати цю професіюКерівниця Директорату професійної освіти Ірина Шумік
2. Викладачі й гроші
За словами Ірини Шумік, з вислугою років викладач в училищі має зарплату в 7-8 тисяч гривень. Вона порівнює це з доходом монтажника гіпсокартонних конструкцій, який на ринку праці може отримувати вдвічі-втричі більше. І називає два способи, як підвищити зарплату викладачам, щоб утримати їх в училищах.
Перший — це розширення фінансування професійно-технічних закладів. Окрім державних і коштів місцевої влади, керівництво училища може залучати гроші приватних партнерів. А фінансова автономія дасть можливість підвищити зарплату чи виплачувати премії викладачам або майстрам виробничого процесу.
«Плюс ми хочемо зняти обмеження щодо виплати премій майстрам за рахунок надходжень від виробничої практики студентів», — додає Ірина Шумік.
3. Дуальність
Спеціаліст, який отримав хорошу теоретичну підготовку й уміє працювати на сучасному обладнанні — саме це потрібно працедавцям. І без їхньої участі отримати такого випускника не вдасться. Для цього Міністерство освіти запустило принцип дуальної освіти.
«Це коли студент 70% навчального часу здобуває практичні навички, а не слухає лекції в аудиторії. На теорію відведено 30%, — пояснює Ірина Шумік. — Дуальна освіта — це обов’язково договірні умови між студентом, навчальним закладом і підприємством».
Відпрацьовувати певну кількість місяців або років на конкретному підприємстві доведеться лише тоді, коли відповідний пункт буде в договорі, каже представниця Міністерства. Наприклад, якщо працедавець вкладає в студента додаткові ресурси, платить стипендію.
Дуальна освіта — виграшна для усіх сторін, переконана Ірина: студент отримує хороші знання, працедавець не підходить формально до проходження практики, адже зацікавлений в хорошому спеціалістові, а диплом такого навчального закладу буде більше цінуватися. У конкурентному світі це — серйозна перевага.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Нова українська школа — це школа для життя у XXI столітті» — інтерв'ю з міністром освіти і науки України
Попит та місцеві потреби
Якісна професійно-технічна освіта затребувана в Україні — переконана керівниця Директорату професійної освіти Ірина Шумік. Вона розповідає про навчальні заклади, де навчають монтажників сантехнічних установок за оновленим стандартом, що розробляли спільно з компанією-виробником сантехнічного обладнання Geberit. Там охочих навчатися так багато, що доводиться відбирати студентів на конкурсі.
Про популярність робітничих професій каже й керівник відділу маркетингу сервісу Kabanchik Ольга Сорока. Кожне п’яте замовлення на сайті можна віднести до категорії «домашній майстер» — люди шукають кваліфікованих сантехніків, електриків, меблярів тощо.
«Домашній майстер, залежно від завантаження на день і кількості завдань, може заробити тисячу гривень завиграшки. Наприклад, встановлення бойлера — нині найпопулярніша послуга в Києві — коштує 900-1000 гривень», — розповідає вона.
А в будівельний сезон попит на будівельників, плиточників, малярів, штукатурів значно переважає пропозицію. Тому сервіс Kabanchik постійно в пошуку таких спеціалістів.
Училища та ліцеї першими відчули результати децентралізації, коли у 2016 році фінансування й управління передали органам місцевого самоврядування. Мотивація була проста: на місцях краще знають, які спеціалісти потрібніші: десяток-другий безробітних бухгалтерів чи випуск електриків, які в районі на вагу золота.
Ірина Шуміквизнає, що спершу місцеві органи влади не знали, що з цим робити, але за два роки сталися відчутні зміни. Місцеві управління освіти навчилися визначати, які кадри найнеобхідніші, й формувати регіональні замовлення.
Від теорії до практики: історія одного професійного ліцею
У професійному ліцеї в Українці, що на Київщині, офіційного старту реформи профтехосвіти вирішили не чекати. Змінювати заклад почали відповідно до потреб і запиту. У ліцеї вже завершують ремонт електрозварювального й інформаційно-ресурсного центру, кошти на які виділив обласний департамент освіти.
Найближчим часом ліцензують дві нові спеціальності — машиніст друкарського висікального агрегату й машиніст друкарського гофрувального агрегату. Запит на них подав «Трипільський пакувальний комбінат». У ліцеї впровадять дуальну освіту — підприємство візьме на себе практичні заняття, а заклад випустить спеціалістів, які в майбутньому працюватимуть на комбінаті. Це один із принципів, який Міністерство освіти і науки збирається впроваджувати в усіх закладах.
Але навіть і без цього в тутешньому професійному ліцеї учнів намагаються максимально підготувати до того, щоб після завершення навчання вони одразу пішли працювати.
«Після випускних держіспитів представники підприємств зустрічаються з дітьми й заохочують, щоб ті йшли працювати саме до них. До нас приїжджають і з «Обухівського молокозаводу», і з «Заводу пористих виробів «Аерок», і з «Трипільського пакувального комбінату», — каже Ольга Масюк, старша майстриня ліцею.
Випускники, яким удалося відкрити власний бізнес, теж звертаються із запитами, адже знають якість підготовки учнів.
Утім, не всі спеціальності випускники шкіл вважають перспективними. Наприклад, цього року малярів і монтажників гіпсокартонних конструкцій у ліцеї набрати не змогли. Декілька років тому учні так само вирішили, що бути токарем — не престижно. Групу набрати не вдалося, відтоді в ліцеї більше не навчають цієї спеціальності.
А ті учні, з якими вдалося поспілкуватися під час практичного заняття, кажуть, що після випуску збираються вступати до університету — хоч і працювати на підприємстві під час проходження виробничої практики сподобалося, але зарплата там занизька.
- Поділитися: