Училися стріляти за пів години до бою, перевозили зброю, здавали координати військових рф: хто партизанив у Херсоні

Коли росія висунулася з Криму на Херсон, сотні добровольців долучилися до територіальної оборони. 24 лютого вони отримали у військкоматі автомати та разом із ними перше завдання — прикривати вихід Збройних сил із Херсона. Дехто вчився стріляти за пів години до зустрічі з елітним російським десантом. Після перших тяжких боїв за Херсон тероборонівці або виїхали на материк, або пішли на кілька місяців у підпілля і лише згодом вибралися з окупації та звільняли Херсон у лавах 124 окремої бригади територіальної оборони. Тепер бійці-партизани вже можуть трохи розсунути завісу над херсонським підпіллям.

«Грибочок»

Зранку 24 лютого Сергій і його друг Женя зателефонували знайомому з херсонської територіальної оборони та сказали, що теж хочуть долучитися. У розташуванні їм дали список речей, які треба взяти з собою, і годину на збір. Коли вони зі спакованими рюкзаками повернулися, їх посадили в автобуси й відвезли на околиці Херсона, звідки через кілька днів відправили в перший бій, видавши автомат та два ріжки патронів.

«Багато кого я бачив там вперше і востаннє. Частина поїхала відразу на Каховську ГЕС. Там було, мабуть, найважче. Я особисто разом із моїм другом поїхав на Антонівський міст», — розповідає Сергій із позивним «Грибочок».

Тероборонівці допомагали обороняли міст протягом двох днів. За пів години до зустрічі з російським десантом Сергія навчили дозаряджати патрони в магазин. На ту мить він більше нічого не вмів і не мав. Навіть каску довелося зняти з мертвого росіянина. росіяни натомість висаджувалися з гелікоптерів. Те, що він вижив у тих боях, називає не інакше як «удачею».

«Тоді було справді страшно, тому що в росіян ще була професійна армія», — пригадує Сергій.

Окупантів вдалося дещо затримати, і ЗСУ відішли до Миколаєва, а Сергій та його товариші отримали наказ відходити до Херсона, «сидіти тихенько вдома і чекати на команду виїздити».

«Мєдвєдь»

У ніч на 24 лютого Олег «Мєдвєдь» Глущук таксував. О 4:30 він став отримувати багато замовлень. Зателефонував товаришу і запитав, чи це не війна розпочалася. Друг здивувався.

«Поглянь, які адреси падають — на СБУ, на військкомат», — пояснив він свої здогадки й поїхав виконати перше «воєнне» замовлення. Після того як Олег відвіз першого пасажира, у Херсоні уже «бахнуло». Олег вирішив поїхати додому, трішки поспати, а, прокинувшись опівдні, пішов із другом у військкомат. Їм видали зброю й о четвертій ранку 25 лютого відправили захищати Дар’ївський міст, де вони простояли до наступного дня. Після того у бійців зброю забрали.

«Наш командир сказав здати зброю і що приїдуть зараз автобуси та заберуть нас на Миколаїв. Зброю ми здали, чекали, потім йому зателефонували й сказали, що автобуси підірвані й ніхто не приїде. Ми думали пішки йти до Миколаєва, а потім зустріли наших військових, артилеристів, які сказали, що Херсон вільний і можна повертатися», — розповідає «Мєдвєдь».

Повернувшись до Херсона, Олег пішов із другом на перший мітинг і відтоді щодня виходив на протести, аж поки товариша не затримали. Через три дні росіяни його відпустили, і він порадив Олегові виїжджати. «Мєдвєдь» розповідає, що за два місяці перебування у підпіллі передавав інформацію СБУ про розташування російських військ у Херсоні.

«Яцик» і Сергій. Підпілля

Інший боєць 124 бригади Андрій «Яцик» Яценко вступив до тероборони 1 квітня, коли Херсон уже місяць був окупований. За цей час він надивився, що чинила російська армія, і не хотів, щоби наступного разу окупаційні війська взялися за когось із його родини. Андрій почав партизанити. Разом із товаришем орендував квартиру, про яку ніхто з його родини не знав. Їздив містом та збирав інформацію про пересування російської техніки та розташування блокпостів, яку через знайомого передавав на материк.

А ось на Сергія підрозділи Сил спеціальних операцій вийшли самі. Через месенджер групі Сергія — йому та ще двом товаришам, з якими він партизанив, — співробітники ССО надсилали відео зі зміненим голосом і заблюреним обличчям. Спочатку їх «тестували» — давали дрібні доручення: закидати фарбою російські плакати, наприклад. Пересвідчившись у їхній надійності, групі «Грибочка» давали складніші завдання. Наприклад, перевезти пакет із набоями зі сховку в інший район.

«Перше, що, мабуть, можна розказати, — це координація. Тобто були хлопці, які робили щось більш серйозне, наприклад, убивали колаборантів. То ми їм допомагали», — розповідає «Грибочок» про свої завдання.

Сергій зі своєю групою навіть перевозили гранати через Антонівський міст у Голу Пристань. Спочатку вони відправили першу машину, яка перевірила, чи на блокпостах є собаки. Коли переконалися в їхній відсутності, уже рушило друге авто, яким Сергій із товаришами перевозив гранати. Про своє найскладніше завдання «Грибочок» обіцяє розказати після перемоги — поки, каже, зарано.

«Я знав, що Херсон — місто українське, і ще у 2014 році, коли тут була колотнеча й росіяни намагалися захопити разом із Кримом, люди вийшли, як, в принципі, вийшли й навесні. У Херсона український дух, тому я, в принципі, не сумнівався, що росіяни тут не затримаються», — відповідає він на запитання, що його підтримувало в ці часи.

росіяни шукали Сергія за старою адресою, навідувалися до будинку його батьків, який вони продали 5 років тому. Нової, очевидно, не мали, туди ніхто так і не прийшов.

З іншими партизанськими групами «Грибочок», за його словами, особисто не перетинався і, якщо спілкувався, то завжди зі зміненим голосом та заблюреним відео.

Уже вийшовши на материк і долучившись до 124 бригади, партизани стали дізнаватися одне про одного, але публічно про свої найгучніші операції поки не розповідають.

«Я знаю навіть, хто Кулешова вбив, — каже Олег Глущук. — Але я думаю, це ще зарано казати».

Повернення до Херсона

Наприкінці травня за наказом командування Сергій «Грибочок» мав самостійно вийти з Херсона. Він узяв службову машину свого друга, який працював у тютюновій компанії, і прикинувся її співробітником — мовляв, викликали на роботу на неокуповану територію.

«Ми набрали з собою в машину жінок, бабусь. Вони там відмінно відіграли акторів: що їм дуже зле, серце болить. Вони всі як один нормально спрацювали. росіяни такі: “Бабусі? Ну то проїжджайте”. І чесно, навіть не дивилися телефони, хоча ми готувалися, чистили все», — розповідає Сергій.

Олег «Мєдвєдь» Глущук у травні також вирішив виїжджати з Херсона. Після того, як росіяни затримали його друга. В Олега було татуювання у вигляді герба України та коловрата. Він знайшов дівчину, яка перебила поверху іншу картинку, адже росіяни прискіпливо перевіряють будь-які татуювання. Чоловік прикинувся перевізником, який заробляє на вивезенні людей. Пасажирами були його сусіди з чотирма дітьми, тому на блокпостах його не стали роздягати й перевіряти тату.

Пізніше він, як і решта бійців територіальної оборони, які після місяців окупації вийшли з Херсона, «доукомплектував» 124 бригаду, з якою звільняв Херсон. Нині Олег «Мєдвєдь» Глущук готовий іти й на Крим.

«У мене мрія була ще 2014-го року — сфотографуватися під написом “Крим” зі зброєю і на броні. І це треба тепер зробити», — каже Олег.