ENRU

Будь-який власник смартфону сьогодні стає учасником війни, — британський журналіст

Війни в сучасному світі ведуться сучасними методами, зокрема й через соцмережі. Як це відбувається — бачив на власні очі та описав у своїй новій книжці «Війна в 140 символах: як соціальні медіа трансформують конфлікти в 21 столітті» журналіст Давід Патрікаракос. За його словами, ідея написати її виникла, коли він висвітлював військовий конфлікт на сході України.

Громадське поспілкувалося з автором книжки — про роль соцмереж у поширенні пропаганди й те, як їх використовує Росія проти України, Європи та США.

У вашій новій книжці йдеться про вплив соціальних медіа на конфлікти. Зокрема, зі свого досвіду ви розповідаєте про це на прикладі Ізраїлю, Сектору Гази, України й «Ісламської держави». Як саме соціальні медіа трансформували війни? 

Є низка факторів, за допомогою яких вони впливають. По-перше, тепер будь-яка людина, яка має смартфон, стає безпосереднім учасником війни. Сьогодні ми спостерігаємо віртуальні війни, в які залучено багато людей, і будь-який власник смартфону може грати в ній свою роль.

Якщо ви, приміром, перебуваєте в Газі та стаєте очевидцем того, як снаряд улучає в будівлю, ви можете сфотографувати уламки, тіла людей у руїнах і показати це світові. Очевидно, це матиме вплив на інформаційний простір протягом війни.

Звісно, трупи людей, дітей, жертви серед цивільного населення — це не щось нове, але річ у тім, що раніше цього просто не бачили. Якщо раніше цього можна було уникнути, тепер від цього не втекти.

По-друге, пропаганда поширюється з безпрецедентною швидкістю та в нечуваному обсязі. Пропаганда — така ж стара річ, як і сама війна. Але, беручи до уваги, що природа війни змінюється, пропаганда починає відігравати нову роль. Поясню простими словами: якщо раніше пропаганда слугувала додатковим елементом до військових дій, тепер навпаки військові операції слугують здебільшого додатковим елементом.

Що я маю на увазі? За визначенням Карла фон Клаузевіца, відомого прусського генерала, війна — це продовження політики іншими засобами. Сьогодні я можу стверджувати, що війна перетворюється на озброєну політику.

Британський журналіст Давід Патрікаракос (праворуч) під час висвітлення конфлікту на сході України. Фото зі сторінки у фейсбук

Давайте для прикладу візьмемо класичну війну. Зазвичай у ній бере участь дві або більше сторін, територія чітко окреслена, а переможець нав’язує своє політичне врегулювання стороні, яка зазнала поразки. Це класична історія. Приміром, Версальський договір, підписаний після Першої світової. Але не завжди так буває.

Візьмемо, наприклад, Путіна та Україну, російську агресію. Путін не мав намірів отримати перемогу над Україною, він легко міг зробити це з самого початку. Натомість почав підтримувати сепаратистів і направив російські сили, щоб ті окупували частину східної України. Він зробив це, щоб підтримати дискурс про те, що українська влада — фашистська хунта, налаштована проти російськомовного населення, і має намір присікти використання російської мови в Україні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Фабрики тролів: як маніпулюють людьми через соцмережі

Ба більше, росіяни намагалися нав’язати цей наратив населенню східної України, а це вже політична ціль. Коли я розмовляв з вояками, які служили в Афганістані, вони казали, що кінцевою метою було не фізичне знищення Талібану. Потрібно було переконати населення не вступати до дав талібів. Це політична ціль, а не військова.

Мета Путіна в Україні має політичний характер — дестабілізувати ситуацію, нав’язуючи населенню свій дискурс. Отже, тут у центрі не військова ціль — перемога над Україною, — а політична. Це ключова річ. Основний інструмент досягнення цієї мети — соціальні медіа.

Як саме соціальні медіа та пропаганду використовують для досягнення цієї мети? 

Узяти, приміром, збитий над східною Україною Боїнг з ракетної установки, яку привезли з Росії. Це приклад пропаганди в дії. Я був тоді в Україні. Щойно літак збили, з’явилося безліч кремлівських облікових записів, які пропонували якісь безглузді версії, що ніби це українці збили літак, або американці, або українці й американці разом.

Тіббе Юстра, голова Нідерландської ради з безпеки, під час підсумкового звіту про збиття малазійського боінга МН17, 2015 рік. Фото: EPA/ROBIN VAN LONKHUIJSEN

Приміром, радянська пропаганда мала на меті переконати, що СРСР — зразкова модель суспільства, з певного погляду утопічна мрія. Сучасна російська пропаганда не прагне цього, й не має на меті формування позитивного іміджу Росії. Її мета — заплутати дискурс. І це вдається досить добре. Дезінформації настільки багато, що людям стає важко ідентифікувати серед неї правду.

Саме так працювала пропаганда у випадку зі збитим літаком МН17. Пропаганда мала успіх не через абсолютно безглуздий зміст, а через обсяг, що затьмарив собою всю правдиву інформацію.

Одна з найобговорюваніших тем — прагнення Росії використовувати Twitter, Facebook для втручання в геополітичні процеси, у вибори в США, Brexit тощо. Україна почала відчувати це на собі як мінімум у 2014 році. Якщо порівняти втручання Росії в Україні, США та Британії, чи є відмінності?

В Україні ситуація інакша, адже триває війна. Інформаційна діяльність Росії узгоджується з військовою кампанією. Це з певного погляду  маскування. Вони дестабілізують ситуацію в частині країни, яку окупували. У США та Британії люди принаймні не гинуть буквально. Масштаб серйозний, фейкові рекламні оголошення та новини охопили 126 мільйонів людей. Це дуже велика цифра. Сприяння Трампу в перемозі у виборах президента США, одного з найвпливовіших людей світу, — це серйозна річ. У майбутньому цього буде тільки більше.

Це викликає занепокоєння, а надто в контексті конфліктів. Адже соціальні медіа представляли нам як утопічну мрію — транснаціональний світ, де всі були б на зв’язку. Певною мірою це так, ми всі на зв’язку. Я можу спілкуватися з друзями з України через Facebook. Ми можемо відповідати один одному миттєво. Але соціальні медіа також розділили людей.

По-перше, платформи на кшталт Twitter, Facebook, що дають змогу сперечатися майже віч-на-віч, сприяють конфронтації в мережі. При розмові віч-на-віч ви бачите реакцію опонента, а в соцмережах це жахливо, люди видаляють один одного з друзів на Facebook через політичні розбіжності.

Зліва направо: віце-президент та головний юрисконсульт Facebook Колін Стретч, діючий генеральний юрисконсульт Twitter Шон Еджетт та Старший віце-президент з юридичних питань Google Кент Уокер складають присягу перед початком свідчень у сенатських слуханнях, присвячених впливу соціальних мереж на вибори в США, Вашингтон, 1 листопада 2017 року. Фото: EPA-EFE/SHAWN THEW

По-друге, — і це підступніша річ, — це жага до подібного, до однодумців. Ваші друзі на Facebook, найпевніше, переважно поділяють вашу думку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Інтернет нарешті ідеальний для кібервійни» — дослідниця медіа Світлана Матвієнко

Малоймовірно, приміром, що у вас у друзях є багато нацистів чи джихадистів. Отже, ваші друзі публікують контент, який здебільшого відповідає тому, з чим ви погоджуєтеся. Ви можете не погоджуватися з приводу Brexit, вони можуть бути республіканцями, а ви — демократом, але все в прийнятних рамках.

Поза тим, алгоритм Facebook ідентифікує контент, який вам подобається, й починає його вам пропонувати. 20 років тому, під час військової операції США в Іраку, або війни Палестини та Ізраїлю, проізраїльські та пропалестинські сили дивилися СNN або ВВС, які працювали відповідно до журналістських стандартів.

Отже, дивились одні репортажі. Звісно, могли робити різні висновки, але дивились одні й ті самі професійні репортажі. Нині кожна сторона має власне джерело інформації, яке формує їхню реальність. Коли ви читаєте лише те, що підкріплює вашу думку, зрозуміти іншу сторону стає надзвичайно важко. Унаслідок чого мова ворожнечі, конфлікти та війни з’являються набагато простіше.

Провокування в суспільстві мови ворожнечі — це тема, яка часто підіймається при висвітленні російської «фабрики тролів». Приміром, «Агентство інтернет-досліджень» із Санкт-Петербурга, співробітники якого видавали себе за американців і поширювали меми, щоб зіштовхувати людей лівих та правих поглядів. У вашій книжці є інтерв’ю з колишнім російським «тролем», найманим працівником цього агентства. Які маєте враження від цієї організації та її діяльності?

Марк Галеотті якось сказав, що є таке враження, ніби росіяни  досвідчені гравці в шахи, які продумують 20 ходів наперед. Фабрика тролів була ефективною. Віталій, колишній «троль», розповів мені, що багато часу він просто спамив повідомленнями. Він створював меми й поширював їх серед людей, які не мали жодного стосунку до політики.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Троянський кінь» Кремля: соцмережі визнали, що їх використали для маніпуляцій у США

Утім, пізніше багато фейкових облікових записів видалили. Росіяни діють усіма можливими методами й кидають задля досягнення мети все. І якщо ефективний результат буде у 20% випадків, вони вважатимуть роботу виконаною. На жаль, коли ви маєте можливість доносити інформацію 126 мільйонам людей, 20% — усе, що вам потрібно.

Яке майбутнє політики та конфліктів?

Наразі перспективи похмурі. Розбіжності поглибляться, конфронтація стане більшою, конфлікти — серйознішими. Ми маємо й інші проблеми, на кшталт зниження рівня зарплат, високі ціни на житло, покоління позбавлене права голосу. Такі платформи, як соціальні медіа, поглиблюють суперечність у  суспільстві й спрощують появу конфліктів. Що має статися, ви можете бачити це в США: владі треба буде на законодавчому рівні якось утрутитися в це питання.

Свобода слова — це важливо, водночас завдяки їй надто багато й мови ворожнечі. Свобода слова — це одне, а заклики до насилля — зовсім інше. Перше в межах закону та повинно існувати, а друге — ні. Надто багато цього навкруги. Треба щось робити. Нині соціальні медіа — серйозна загроза для інформаційного середовища. На жаль, допоки нічого не зроблять, ситуація лише погіршуватиметься.

/переклад Ольга Кучмагра