ENRU

«Ти був на війні і вижив, ти — людина із суперсилою», — військовий психолог Андрій Козінчук

Військовий психолог і ветеран АТО Андрій Козінчук допомагає українським військовим адаптуватися до цивільного життя після війни на сході впродовж останніх 3 років. Разом із громадською організацією «Побратими» йому вдалося допомогти сотні ветеранів та їхнім родичам знайти себе поза фронтом.

Андрій розповів Громадському про найскладніші випадки в кар’єрі, форму роботи психологів на лінії розмежування, та як іноземні фахівці допомагають українським солдатам.

Єдиний факультет військової психології

Я закінчив військову психологію Київського національного університету у 2007 році. Це був єдиний в Україні університет, де вивчають військову психологію. Із вивченого на війні знадобилося 30%. Дуже багато матеріалу викладалося неефективно.

Ми пропонували військовому інституту внести корективи, але до нас не дослухалися. Тому що зручна програма, звична, по накатаній. Але існує велика різниця між тим, чому вчать, і що бачить готовий спеціаліст-лейтенант на практиці.

Військовий психолог і ветеран АТО Андрій Козінчук Фото: Олександр Попенко/Громадське

Психолог в АТО

Я ненавиджу робити діагностику, але на фронті це потрібно, щоби зрозуміти стан військового, чи не несе він небезпеки для себе і оточуючих. 

Психолог дає рекомендацію, приміром, відправити бійця у  відпустку,  бо він тут неефективний. А якщо дати відпочити 5 днів, потім  працюватиме як кінь.

Психолог починає стратегію адаптації бійця до мирного життя ще під час служби в АТО. На жаль, я бачу, що таких психологів —приблизно  20%. Військовий психолог у Збройних Силах — це найнижча ланка. Для того, щоби він професійно зростав, із психологією доводиться прощатися. Як на мене, це тупо. Але люди, які керують напрямком, нічого зробити не можуть і не хочуть.

Рівний рівному

За психологічною допомогою після АТО звертаються мало колишніх бійців. Я по собі це зрозумів, коли повернувся вперше з ротації.  Не хотілося психологів, не хотілося ні з ким спілкуватися. Принаймні  спершу ніхто не зможе зрозуміти твій досвід краще, ніж рівний рівному.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ «Медалі — медалями, а людей треба берегти», — уповноважений із питань реабілітації військових про «Ігри нескорених»

Ми не любимо фрази «психологічна реабілітація», бо реабілітація — це відновлення до попереднього стану. Після війни ти ніколи не станеш таким, яким був до неї. Можливо, станеш кращим. Тому ми кажемо — адаптація.

Разом із громадською організацією «Побратими» Андрію Козінчуку вдалося допомогти сотні ветеранів та їхнім родичам знайти себе поза фронтом Фото: Побратими

Данський досвід

Дуже крутий досвід — співробітництво з данською військовою психологинею Дітті Матчер та інститутом Bodynamic International, директоркою якого вона є. Дітті відгукнулася на наш запит. 

Спочатку ставилися дещо скептично: «Данія? Серйозно? Де вона воює? Що взагалі про Данію хтось знає? 5,5 мільйонів населення — щаслива країна, королівство». Виявилося, що Данія займає перше місце за участю в миротворчих операціях із точки зору відсотка військовослужбовців до  населення країни. Там кожен ветеран відвідує психолога, якому платять із бюджету.

Дітті Матчер навчає простим речам. Особисто мені дала зрозуміти: «У тебе є гідність, ти маєш право жити, зокрема й для себе»

Вона відчувала різні емоції, але жалю не було. Вона казала: «Я тебе занадто сильно поважаю, щоби жаліти. Ти був на війні, де було багато  людей, які хотіли тебе вбити. Ти вижив і це означає, що ти —людина сили. У тебе є своя суперсила, і ти маєш про неї дізнатися».

Ми працювали 16 днів протягом півроку. Це була глибока робота. Я відповів на питання, на яке часто українці не можуть відповісти: чого я хочу?

Право на відмову

У нас був Сергій Лоскот — крутий ветеран. Він прийшов на тренінги, але згодом сказав: «Я не можу продовжувати». Потім видавав книжку для дітей «Великі собаки бояться маленьких дівчаток». Я з повагою до цього поставився.

Військових не треба змушувати звертатися за психологічною підтримкою — не всім вона потрібна. Можливо, більшості потрібна психологічна діагностика. Із мого досвіду, допомога потрібна десь 20% бійців.

Ми не вмовляємо, ми даємо можливість. І в цьому суперсила. Ти не  втрачаєш гідність, якщо пішов від нас. 

У нас працює 5 психологів. Дізнаються про нас «сарафанним радіо». У групах до 27 людей. Для ветеранів курси безкоштовні, але ми не  волонтери. Наразі 75 чоловіків пройшли повноцінний тренінг. Нині його проходить 25 дружин ветеранів.

Ми не можемо похвалитися кількістю, але можемо якістю — кожен, хто пройшов наш тренінг, може працювати з іншими ветеранами. 

Найчастіше людина не може сформувати проблему. Безсоння, або «всі бісять», або не може працювати на нормальній роботі, постійно тягне на війну. Тому, хто приходить до нас, уже не потрібно формулювати  проблему, він визнає — із ним щось не те.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Відтискання проти самогубств: як допомогти військовим пережити психологічні наслідки війни

Проблема в тих, хто нікуди не йде. Я їх називаю «квартирниками». Вони сидять удома, дивляться телевізор, зриваються на дружину і дітей. Деякі ветерани виганяють дружин, щоб урятувати їх від своєї реакції. Звісно, із жінками теж необхідно працювати.

Ми мріємо створити правильний центр. Не центр реабілітації, а крутий ветеранський дім, але, на жаль, київська влада не йде на  зустріч. Ми все одно це реалізуємо, немає нічого неможливого. Просто трохи пізніше.

Військовий психолог і ветеран АТО Андрій Козінчук (в центрі) Фото: Побратими/Nick Zavilinskyi/Культурна дипломатія України від МЗС / Ukraine's Cultural Diplomacy by MFA

Важкий випадок

До нас приходив один хлопець. Він ріс у різних дитячих будинках. І от  хлопчина попадає на війну, в один із добровольчих батальйонів. Йому дають дороге взуття, одяг, він бачить, що його поважають. Воює, убиває  людей, йому кажуть — «красунчик». І йому це подобається.  

Відтак, коли він потрапив до нас, ми зрозуміли: найкраще, що трапилося в його житті, — це війна. Але ж повертатися колись треба.  Просто сказати «мир — добре, війна — погано», — ні, не спрацює. Цей хлопець був скептичним, мовляв «оці всі ваші миролюбні фішки не для пацанів». Поза тим він не дуже добре ставився до жінок.

А потім випадково потрапив у Карпати, зустрів у селі Івано-Франківської області дівчину, і всі його принципи посипалися. Тижні два тому в нього народилася дитина. Він звільнився і переїхав у  карпатське село, має коней, свиней, корів, собак, котів. І навколо дуже мало людей.

А потім написав нам: «Може, в когось є інструменти для обробки дерева?». Я кажу — є. Він, виявляється, закінчив ПТУ по рознарядці з дитбудинку. Столяр. Згодом прислав світлини — парти для першокласників. Тобто було все деструктивно — нищити, а тепер він створює.

Таких історій багато. Немає гірших або кращих. Питання в рості: де ти був і де ти тепер.

Підписуйтесь на наш канал у Telegram