В 10 регіонах України закінчились 30 днів воєнного стану, введеного в кінці листопада 2018 року. У зв'язку із цим, на військових полігонах провели масштабні навчання військових і резервістів (на фото — резервісти ЗСУ на тренуваннях у навчальному центрі «Десна», Чернігівська область, 19 грудня 2018 року)
Фото:

EPA-EFE/SERGEY DOLZHENKO

Закінчились 30 днів першого в історії України режиму воєнного стану. Загроза повномасштабного вторгнення російської армії нависає над країною з 2014 року. Заклики до введення воєнного стану лунали з самого початку конфлікту. Президент обіцяв ввести його ще у грудні 2014 «в разі початку Росією наступальної операції на сході України». Наступ відбувся. Українська армія втратила Донецький аеропорт, Вуглегірськ та Дебальцеве. Але президент оголосив воєнний стан тільки через два з половиною роки, коли лінія фронту, здавалося б, міцно зафіксувалася, а інтенсивність бойових дій на Донбасі значно знизилась.

Чи були реальні підстави оголошувати воєнний стан саме зараз, та що змінилося в Україні за ці 30 днів — у матеріалі Громадського.

Чому ввели воєнний стан?

Формальним приводом для введення воєнного стану став обстріл та захоплення в нейтральних водах Чорного моря трьох кораблів ВМС України, які 25 листопада намагалися пройти Керченською протокою до порту Маріуполя.

Шестеро українських моряків отримали поранення внаслідок артилерійського обстрілу. Всіх 24 членів екіпажів українських суден захопили у полон. Вже наступного дня Верховна Рада проголосувала за введення воєнного стану у 10 регіонах країни, які межують з Російською Федерацією, окупованим Кримом та невизнаним Придністров'ям.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Передвиборча агресія: чому Порошенко готує країну до війни

У своєму інтерв’ю Петро Порошенко наголосив, що Росія вперше атакувала відкрито під своїм прапором, не ховаючись за спинами бойовиків чи сепаратистів. І саме це, на його переконання, підпадає під визначення військової агресії у резолюції ГА ООН №3314 і вимагає відповіді з боку України.

Насправді резолюція Генасамблеї ООН, яку також дублює Закон України «Про оборону» від 1992 року, визнає агресією «засилання державою, або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили, які мають серйозний характер».

Тобто і перекидання з Росії та кримських баз Чорноморського флоту РФ військ без розпізнавальних знаків, і окупація Кримського півострова у березні 2014 році за українським законодавством і за визначенням Генасамблеї ООН також є збройною агресією щодо України.

Тож питання, чому тодішня влада не здійснила кроків, яких вимагали Конституція і Закон України «Про оборону», і чому пізніше вже президент Порошенко не зробив цього, залишається відкритим.

Чи є загроза атаки з боку Росії?

Другим аргументом на користь введення правового режиму воєнного стану стала, начебто, загроза нападу Росії. 27 листопада президент та військове керівництво країни зробили заяви про підготовку Росією повномасштабного вторгнення в Україну. Кількість російських військових та техніки поблизу кордону з Україною та в окупованому Криму протягом 2014-2018 років постійно зростала. Росіяни пояснювали це необхідністю відповідати на посилення позицій НАТО у Східній Європі.

Про формування на півдні Росії вздовж українського кордону ударного військового угруповання протягом останніх років неодноразово писали західні медіа та заявляли військові аналітики. Не приховували цього й російські високопосадовці.

У 2014 році розвідка НАТО та РНБО заявляли, що Росія стягнула до кордонів з Україною близько 40 тисяч військових. У 2017 році Міністерство оборони України говорило вже про 55-тисячне російське військове угрупування на кордоні з Україною. У тому ж 2017 військові експерти вперше заговорили про посилення загрози з північного напрямку, де Росія розмістила 4 армії — 3 загальновійськові й одну танкову.

У 2018-му начальник Генерального штабу ЗСУ Віктор Муженко називав рівень концентрації російських військ на кордоні з Україною найвищим з 2014 року. За його словами, кількість танків Т-64М за два тижні у жовтні цього року збільшилася в чотири рази. Це підтверджують і супутникові знімки Google Earth, з яких видно, що ще у серпні цього року на полігоні під Камінськ-Шахтинським у Ростовській області танків майже не було. А на знімку, зробленому у жовтні цього року, ми бачимо, що їхня кількість зросла до 250.

В українському Генштабі стверджують, що танки росіяни перекинули з баз в Бурятії та Приморському краї, нібито, для участі у військових навчаннях «Схід-2018», але, як це традиційно буває після російських навчань, частину техніки залишили за 18 кілометрів від українського кордону.

Відправляючи українських десантників на кордон з Росією, Петро Порошенко заявив, що «загалом навколо України, вздовж державного кордону та на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим розгорнуто зараз наземного угруповання загальною чисельністю більше 80 тисяч військовослужбовців, близько 1400 артилерійських та ракетних систем залпового вогню, 900 танків, 2300 бойових броньованих машин, більше 500 літаків та 300 вертольотів».

Такі ж цифри ще у травні цього року озвучував і міністр оборони України Степан Полторак. Тоді ж він зазначав, що цього угруповання недостатньо для повномасштабного вторгнення в Україну. Але створена інфраструктура, за його словами, дає росіянам можливість наростити військовий ресурс у період від двох тижнів до двох місяців, в основному силами Західного і Південного військових округів.

Військові експерти також не поділяють переконань президента у тому, що військові сили РФ готуються найближчим часом перейти кордон.

«Вишикувана в лінійку немаскована техніка не говорить про формування ударного угруповання», — зауважує експерт з безпеки Фонду «Майдан Закордонних Справ» Олександр Поліщук. За його словами, Росія дійсно звозить війська до українського кордону, але це відбувається постійно вже протягом чотирьох років. Поліщук підтримує ідею впровадження воєнного стану, але до його запровадження саме зараз ставиться скептично: «Навіть, якщо вірити президентові у тому, що скупчення техніки почалося з серпня, то чому воєнний стан не ввели ще тоді?».

Адміністрація президента відмовилась надати Громадському дані про скупчення військ і техніки РФ на кордоні, які президент показував у своєму інтерв’ю трьом загальнонаціональним каналам одразу після введення воєнного стану. Наші власні дослідження супутникових знімків не виявили значного збільшення концентрації російської техніки біля українського кордону. Виключенням є хіба що полігон у Кам’янськ-Шахтинському. Туди протягом вересня-жовтня 2018 року справді перекинули 250 танків. Дещо збільшилась і кількість бойових літаків на аеродромі у Міллєрово Ростовської області — 49 у жовтні цього року проти 36 у березні 2015. На решті військових баз та військових аеродромів кількість техніки суттєво не збільшилася, а на деяких навіть зменшилася у порівнянні з минулими роками.

На противагу скупченню військ і техніки РФ біля українського кордону, експерти називають однією з головних загроз мілітаризацію Криму.

За даними інтернет-видання BlackSeaNews, майже всі кримські оборонні підприємства зараз вже або входять чи готуються офіційно увійти до великих російських корпорацій. На півострові з 2014 року активно відновлюється вся радянська військова інфраструктура і, зокрема, об’єкти зберігання ядерних боєприпасів.

В інтерв’ю Громадському заступник голови правління БО «Інститут стратегічних чорноморських досліджень» Олександр Хара розповів, що опосередковані дані, отримані через очевидців українською розвідкою, дають підстави вважати, що в Криму вже навіть є ядерна зброя.

«Крим і Південний військовий округ — це ті кулаки, які можуть по нас вдарити», — запевняє Хара.

Навесні Міністерство оборони України наводило дані про те, що чисельність російського військового угруповання в окупованому Криму за останні 4 роки зросла з 12 до 32 тисяч солдат. Крім цього, РФ перекинула до Криму 40 танків, майже 700 бронетранспортерів, 174 артилерійських системи, 130 військових літаків, 8 кораблів та підводних човнів, оснащених крилатими ракетами “Калібр”, ракетними комплексами С-400, “Іскандер”, “Бастіон” та “Бал”, створені умови для базування стратегічної авіації. Протягом наступних 4 років Росія планує збільшити військовий контингент у Криму у 2,5 рази.

Передислокація військової техніки, яку фіксують місцеві мешканці, є, швидше за все, реалізацією цих планів. Російське військове командування тепер називає Крим «непотопляємим авіаносцем» і стверджує, що це угрупування здатне здійснювати повний контроль акваторії Чорного та азовського морів та прилеглих територій. А дальні бомбардувальники Ту-22 МЗ зможуть уражувати цілі на території всієї Європи.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Як в Україні впроваджують воєнний стан (ОНЛАЙН)

Навчальні стрільби резервістів на військовому полігоні поблизу Херсона, 8 грудня 2018 року. В 10 регіонах України, в тому числі у Хенсонській області, яка межує із анексованим Кримом, наприкінці листопада 2018 року ввели воєнний стан на 30 днів
Фото:

EPA-EFE/IVAN ANTYPENKO

«Стан оголосили, а що робити ніхто не знає»

Основною метою впровадження режиму воєнного стану, за словами президента, мала стати підвищена готовність регіонів до можливого нападу агресора. У 2014 році, РНБО вже ухвалила рішення, яким зобов’язала привести збройні сили України у повну бойову готовність. Крім того, Порошенко наголошував, що права й свободи громадян під час воєнного стану обмежуватися без крайньої необхідності не будуть. Але суть режиму воєнного стану і полягає у тому, щоб надати додаткові повноваження військовим, щоб вони визначали, які питання є пріоритетними для підвищення обороноздатності, і обмежити ті права і свободи, які у мирний час обмежити неможливо.

Якщо ж головною метою воєнного стану була просто підготовка збройних сил, то постає цілком риторичне питання: чому збройні сили країни, в якій ведеться війна, вже чотири роки не перебувають у стані повної бойової готовності, і хто повинен за це відповідати?

Олександр Поліщук, який і сам свого часу брав участь у підготовці одного з проектів запровадження режиму воєнного стану запевняє: те, що відбувається сьогодні в межах реалізації цього рішення — це профанація самої ідеї воєнного стану і тих заходів, які повинні були відбуватися. За його словами, щоб запроваджувати воєнний стан, потрібно було бути готовими, мати заздалегідь розроблений план першочергових заходів.

«Стан оголосили, а що робити — ніхто не знає», — коментує ситуацію Поліщук.

Третього грудня, на восьмий день воєнного стану, Міноборони зібралося, щоб обговорити план впровадження воєнного стану. І тільки 12 грудня, тобто на 17 день воєнного стану, уряд ухвалив цей План запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в окремих областях України.

Верховна Рада повинна була працювати в сесійному режимі до закінчення воєнного стану і разом з комітетом національної безпеки та оборони зробити ревізію законодавчих актів у сфері оборони. Рада працювала в звичному пленарному режимі, а комітет запропонував до розгляду аж два законопроекти: про створення територіальних пунктів призову на базі військкоматів та про інформаційну безпеку (відомий, як законопроект, що легалізує цензуру).

Натомість, за цей місяць прикордонники не пропустили в Україну понад півтори тисячі російських громадян. Заборони, за словами речника ДПСУ Олега Слободяна, торкнулися тих, хто не зміг підтвердити мету візиту в Україну або порушив процедуру перебування під час попередніх відвідувань.

Також посилили охорону державних, військових та важливих інфраструктурних об’єктів. На вокзалах та біля мостів справді побільшало озброєних автоматами поліцейських та нацгвардійців. Проте їхній зовнішній вигляд частіше свідчив про те, що вони не надто вірять у реальність загроз, протистояти яким їх поставили.

Протягом місяця у країні пройшли збори оперативного резерву першої черги. У них взяли участь 40 тисяч резервістів з числа колишніх військовослужбовців із бойовим досвідом. В областях, де було оголошено воєнний стан, відбулися засідання регіональних рад оборони, через які Генеральний штаб керуватиме заходами територіальної оборони в разі російського збройного вторгнення. У більшості регіонів цей орган раніше не збирався регулярно, а подекуди — навіть у Луганській області, яка воює вже п’ятий рік — його створили вже після введення воєнного стану. 

Минулого тижня Громадське побувало вздовж лінії зіткнення у Донецькій та Луганській областях і поспілкувалося з керівництвом військово-цивільних адміністрацій, поліцейськими та військовими, щоб з’ясувати, як на них вплинуло оголошення воєнного стану. За словами наших співрозмовників, для прифронтового регіону нічого не змінилося. Хіба що, удосконалили систему сповіщення цивільного населення та обладнали додаткові укриття, про які, як з’ясувалося під час розмов з місцевими, більшість цивільного населення досі нічого не знала. Не відомо також про способи і шляхи евакуації у випадку активізації військових дій.

Пересування у прифронтовому регіоні та перетин лінії розмежування теж не ускладнилися. На дорогах, щоправда, з’явилися додаткові патрулі, але процедури перевірки документів та огляду автомобілів залишаються, скоріше, формальністю.

У штатному режимі працюють і контрольні пункти в’їзду-виїзду. Заборону публічних заходів та мирних зібрань з регіонів воєнного стану намагалося ввести лише керівництво Миколаївщини. Військові та місцеві у зоні проведення бойових дій розповідали про незначну активізацію обстрілів з боку бойовиків у перші дні воєнного стану, втім, тепер на більшості ділянок фронту затишшя.

Озброєний український військовослужбовець на території морського порту в Бердянську, Запорізька область, 3 грудня 2018 року. В Україні із введенням воєнного стану посилили охорону державних, військових та важливих інфраструктурних об’єктів
Фото:

EPA-EFE/IRINA GORBASYOVA

Чи вирішив воєнний стан реальні проблеми?

Головне запитання щодо запровадження воєнного стану — чому саме зараз? Не тоді, коли анексували Крим, не під час Іловайська і Дебальцевого, не тоді, коли збивали українські розвідувальні літаки біля «вишок Бойка» — жодна подія за 4 роки війни не спонукала президента потягнутися до «воєнної кнопки». Можливо, відповідь ховається у передвиборчих гаслах «Армія! Віра! Мова!», курс на які президент взяв за останній рік.

«Абсолютно зрозуміло, що перед виборами Порошенко взяв патріотичний курс, і якби він не ініціював воєнний стан, це б іще більше суперечило його про-мілітаристській стратегії», — вважає Хара.

Саме вибори в кулуарах Верховної Ради називали справжньою причиною введення воєнного стану. Спершу президент хотів ввести його на два місяці, що дало б змогу відтермінувати день виборів. Але депутати на це не пішли.

Країні, яка вже майже 5 років опирається російській агресії і яка весь цей час перебуває під загрозою ще більш масштабного вторгнення, конче необхідно мати злагоджену систему управління та ефективні стратегії військового і цивільного захисту. Їхня відсутність — це майже гарантована поразка у двобої з набагато сильнішим противником. І безумовно добре, що воєнний стан став поштовхом для початку розбудови такої системи. Але погано, що керівництво країни замислилося про це лише зараз. Зрештою, немає впевненості, що розбудова цієї системи триватиме після закінчення дії воєнного стану. Водночас 30 днів недостатньо, щоб підготувати країну до існуючих загроз.

Відсутність політичної волі і розмиття відповідальності — дві найважливіші проблеми, які потрібно вирішити, вважає Олександр Поліщук: «Росія становить екзистенційну загрозу, ми повинні відійти від ручного управління і перейти до планування, сканування горизонту».

Поки є війна, анексія і окупація, питання воєнного стану завжди буде легітимним, вважає Олександр Хара: «Саме існування Української державності — це провокація для Росії. Якщо деескалюється Росія — то припиниться війна, а якщо деескалюватиметься Україна, то припиниться Україна».

Поділитись:
spilnokosht desktopspilnokosht mobile