Вперше на карантині: що ми спробували та чого навчились завдяки ізоляції

Карантин для всіх нас може стати чудовим приводом, аби нарешті здійснити давні мрії та отримати несподіваний досвід. Перша в житті фотосесія через FaceTime, реєстрація в TikTok, перша стрижка машинкою в домашніх умовах, заняття йогою, перше хачапурі по-аджарськи або раменна локшина, зроблені власноруч, — усе це та навіть більше сталося з героями нашого матеріалу завдяки карантину. Читайте, надихайтеся та відкривайте для себе нові можливості у непрості часи.

Аліна та Ігор Яриші, фотографка та музикант

Ми почали практикувати йогу. У застосунку підібрали комплекси для початківців і намагаємося ранками всі разом займатися. Це виявилося дуже весело. Малому теж подобається — «собака мордою вниз» виходить найкраще саме у нього. Сину Льоні два роки, до речі, його день народження ми теж святкували на карантині.

Якщо хочете спробувати себе у будь-якій фізичній активності — змагайтеся з друзями чи партнером — це мотивує. Ми щотижня встановлюємо змагання на Apple Watch (думаю, такі опції є на різних платформах). Та хоч і галочки на папері ставити можна.

Я сама спробувала готувати. У нас у сім‘ї я буваю на кухні тільки аби поїсти, геть нічого не вмію. Тепер усі спробували мої бананові оладки з корицею.

Я вперше тримала в руках машинку для стрижки — і в мене вийшло! Яриша постригла одразу, майже красиво, а малого Яриша — з плачами й криками за два заходи, бо він був дуже волохатий і мене дратував, але теж ніби нічого вийшло. Тепер от думаю, що буду й надалі їх стригти, бо то виявилося майже не важко.

А ще — тепер у мене є навичка закидати ногу чоловіку на плече. Почуваю себе балериною.

Наловчилась вигадувати ігри на всю сім‘ю, аби наш дворічка не виніс нам мізки на 40-ка квадратних метрах.

Нам здається, варто просуватися в напрямку, який тебе розраджує. Марафон із читання книжок — клас, п'ять хвилин англійської перед сном — бомба, десять хвилин зі скакалкою на балконі — просто чудово. Аби тільки було весело. І не карати себе за пропущені заняття — почуття провини дуже поганий мотиватор.

Нікіта Мєкєнзін, оператор-постановник, креативщик і комунікатор

Під час карантину я роблю все нове, що побачив чи почув. Так я надихаю своє коло людей робити щось подібне, аби нам було про що поговорити. Наприклад, я розповім про свою першу в житті фотозйомку через FaceTime.

Тиждень тому дружина показала мені новину, що фотографи з усього світу запустили #facetimephotochallenge. Мене довго вмовляти не треба, якщо двіж цікавий! Я одразу написав собі в інстаграм і вже через день зняв свої перші FaceTime-фотографії. Моделлю була подруга Ярина, асистував її хлопець Андрій.

Процес вимагає повної довіри і синхрону між фотографом, моделлю і асистентом. Мені пишуть: «Привіт, я хочу фотографію в FaceTime». Я прошу скинути фото кімнати в ту пору дня, коли там сонячно. Враховуючи інтер’єр, говоримо про одяг. Визначаємо, в який час найкраще падає світло в кімнаті, та на цей час домовляємось про зйомку.

Оскільки я вже знаю, як виглядає кімната в певний момент дня, то і перші кадри ми починаємо з цього. Коли вже є перші успіхи, є контакт, тоді можна і почати експериментувати. Асистента я прошу ходити по кімнаті, показувати, як і де зараз знаходиться світло, щоб бачити, як воно працює з предметами інтер’єру. Я ставлю модель у певну світлову й композиційну схему, і далі вона імпровізує, а я її направляю — і це класний творчий процес. Кінець зйомки тоді, коли світло пішло з кімнати.

Я дуже задоволений, бо це щось таке, що робить тебе живим. І вже маю чергу замовлень на подібні фотосесії. Не треба бути суперпрофі, щоб зробити подібну фотографію, і необов’язково мати FaceTime. Достатньо якісного відеозв'язку через будь-яку іншу програму.

Також я зараз проходжу три онлайн-курси паралельно (маркетинг, стратегія, соціальні мережі), вивчаю світло для зйомок, з напарницею почали писати власну стратегію. А ще — у майбутньому я би хотів спробувати зняти відеокліп чи відеопортрет через FaceTime.

Інформаційна гігієна не менш важлива за особисту. Ми працюємо навіть в умовах карантину і піклуємось про новини, які ви отримуєте! Підтримайте нас на Спільнокошті! Підтримайте незалежну журналістику!

Анастасія Іванцова, журналістка, фудблогерка

У мене було два моїх «уперше» на карантині.

Перше — це раменна локшина. Я обожнюю рамен, і виварювати правильний бульйон шість годин я могла і в епоху офісної роботи. Тепер вирішила, що доросла до власної локшини. Замісила тісто, довго обминала його, як японські шефи на ютубі, складала, пересипала борошном, різала вручну і... ну не скажу, що провалилася, але це була далеко не найкраща локшина в моєму житті. Зате тепер я знаю, що це не страшно, що кілька тренувань — і у мене буде власний рамен, зроблений з нуля. Домашні запаси готової локшини дозволяють експериментувати.

Друге — як не соромно в цьому зізнатися 30-річній людині — язареєструвалася в ТікТок. Я не знаю, як це працює, які алгоритми, але в перший же день отримала свою першу тисячу переглядів, і дуже тішуся.

Анна Чуданова, спеціалістка з візуальних комунікацій у радіохолдингу

Мені пощастило застрягнути на карантині у кльовій компанії мого хлопця. Повірте, це важлива інформація, оскільки гармонійна атмосфера вдома і його підтримка допомогли мені повернутися до щоденних занять йогою.

Щоправда, перші чотири дні карантину я була розгублена. Мій щоденний маршрут, як і у багатьох, різко змінився. Через це я не могла прокинутися раніше 9 ранку, у мене почала нити спина, і вже чотири дні я не могла тренуватися в улюбленому спортклубі.

Наступного ранку, 20 березня, я прокинулася о сьомій, згадала, як шість років тому вивчала перші свої асани з тренеркою на YouTube — одягнула спортивну форму, дістала каремат, відкрила ноутбук та вирішила, що запишу це заняття на відео. Я слухала своє дихання, розтягувала м’язи та суглоби, відчувала, як розслабляється хребет і відступає біль. Вдих-видих — приємний початок дня, яким захотілося поділитися в Instagram.

До вимушеної ізоляції я не надто активно постила сторіз зі своїми тренуваннями. А тут я відчула, що мені важливо вести такий собі онлайн-щоденник та ділитися цими маленькими перемогами, перш за все, для себе.

До того ж, маю наставницю-блокерку Едрієн, яка веде мене до світу йога-практики у своєму 30-денному курсі. Саме цей курс допомагає мені рухатися далі і не витрачати час на пошуки підходящого комплексу асан. Відео англійською, тож заразом я вчуся сприймати мову на слух.

У будь-якому русі я шукаю фізичне задоволення, силу та красу. Після кожної йога-практики я закриваю одну корисну справу за день, витрачаю на це 30-50 хвилин і відчуваю себе вдячною.

Альона Барановська, відеопродюсерка

В «інсті» почав ширитися новий тренд — фотосети на веб-камеру. Маю подружку фотографку Марію Підвисоцьку. Щось ми з нею випадково списались, і я жартома згадала про цей тренд. Вона відповіла, що вже думає над цим і хоче спробувати.

Наступного дня, дочекавшись заходу сонця, ми почали. Я попередньо зробила макіяж «більш нечрал», як просила Маша, одягла футболку «Це був сарказм», зідзвонилися по Zoom і почали.

Ми зупинились на локації «балкон», я ходила по ньому вздовж і впоперек, обирала ракурси, при цьому посувала по периметру коробки з літніми речами, щоб не потрапляли в кадр. Це було весело!

Весь процес був максимально невимушений, веселий, комфортний. Ми отримали такі ж круті емоції та спілкування, не виходячи з дому, як би це і було на звичайному фотосеті. Така собі розвага з результатом — контентом для інсти. Можете спробувати — рекомендую.

Марія Леонова, редакторка

Минає четвертий тиждень, як я та мій хлопець сидимо вдома на карантині та працюємо дистанційно. Якби ми знали, що це все так затягнеться — то в останній день ДО пішли б до перукарень.

Я йому і раніше це пропонувала зробити, але він відмовлявся — боявся, що я його волосся пошматую. Тепер діватися нікуди.

Ми вирішили замовити в інтернеті машинку для стрижки та професійні перукарські ножиці. Я знайшла в ютубі інструкцію, як «стригти під трієчку», і відчуваю себе майстром-художником! Вже хочу не просто підстригти, а повибривати йому там ще візерунки. Ну а що! Можливо, це мій єдиний шанс на все життя.

А ще — ми з моєю найкращою подружкою не бачилися вже місяці зо два, хоча живемо в одному місті. Вирішили, що треба піддатися трендам на карантині. Формат передбачав, що вона з хлопцем, і я зі своїм, виходимо у прямий ефір разом в інстаграмі, ставимо одне одному питання. А якщо не відповідаєш правильно — виконуєш покарання. Ми заздалегідь понаписували по 15 питань (шкільні знання та щось таке). Покарань було чимало — ми розбивали яйця об голову, їли борошно, давали одне одному ляпаса кетчупом. Коротше, мили кухню потім цілий вечір.

При тому, що я працюю на hromadske, вела прямі ефіри в студії, я ще ніколи в житті не виходила у прямий ефір з телефону. У мене в коментарях усі почали вітатися одне з одним, передавати вітання. Відчула, що не лише розважилася, а й виконала якусь більшу місію — з’єднала людей, які давно не спілкувалися. Вирішила, що хочу ще. Якийсь азарт з’явився.

Зараз же минуло повних три тижні карантину. І от ми вже треті вихідні виїжджаємо в ліс далеко за Київ. Ми чекаємо цих поїздок так само, як у дитинстві поїздку на море. Насправді, ніколи б не повірила, що я — людина часів інтернету — буду з таким задоволенням годинами ходити в лісі.

Маргарита Тебешевська, режисерка анімаційних фільмів, викладачка, керівниця дитячого гуртка

Звичайно, багатьом людям не випало можливості виїхати за межі міста, але я змогла з Києва поїхати в Дніпро до батьків. Тут мені одразу дали завдання — виготовити маски, оскільки в аптеках їх немає. Отже, я навчилася шити на машинці та виготовила біля 20 штук таких масок — робота швеї-мотористки, виявляється, непроста.

Роздали маски сусідам і знайомим. З самогону та ефірних олійок вийшов антисептик із маркером — по запаху стає зрозуміло, чи оброблявся предмет чи поверхня. Шиття так мені «зайшло», що я вирішила пошити ще й робочий фартух зі своїх старих джинсів — вийшло досить цікаво.

А ще мені прийшло замовлення — зробити дизайн фірмового стилю: візитки, лого і друк на футболках. Коли дійшла справа до футболок — виявилося, що виробник не може відкрити мої макети. Я екстерном самостійно вивчила, як готувати проєкти до друку на футболках. І тепер готова з цим працювати в майбутньому.

Поки ми придумували, як гурток у Центрі дитячої та юнацької творчості перетворити на онлайн-школу, створили проєкт «Марафон коротких завдань» від нашого гуртка «DIYmedia». Ми давали дітям завдання 14 днів підряд у нашій групі на фейсбуці, і вони намагалися знайти час між шкільними уроками. Це був цікавий досвід.

Яна Проценко та Влад Машкін, продюсерка та СМ-редактор

Як порядна дівчина з Наддніпрянщини, я навчена бабусею ліпити вареники і варити борщ, і як емансипована сучасна жінка — ці вміння не маю часу застосовувати. Я сиджу на карантині зі своїм хлопцем із 8 березня, відколи повернулася з Італії. Там ми куштували цікаві страви, і придумали, що одного дня відкриємо ресторан. Тому за час карантину ми передивилася купу серій «Ugly delicious» на Netflix і почали практикувати.

Спочатку було цікаво зробити справжню неаполітанську піцу, і ми купили дріжджі для тіста. Вийшло прекрасно. Потім, раз уже є дріжджі і немає бажання виходити в магазин, ми почали пекти вдома хліб. Уявляєте, без хлібопічки, справжній домашній хліб. Він навчився вправлятися з тістом, як професіонал, за ці кілька тижнів. Потім ми вперше зварили борщ, вийшло дуже смачно.

Оскільки вдома дійсно нудно, готування — наша спільна розвага. Одного разу в Тбілісі ми забрели в підвал, де вусатий дід і його друзі робили випічку. Він запросив нас на кухню, замісив тісто і приготував при нас хачапурі по-аджарськи. Закурюючи цигарку, він розказував «справжній рецепт» хачапурі, і сказав, що їсти його можна лише з чачею. Тому він посадив нас там же, пригостив огірочками, що маринувала дружина, та чачею.

Ці хачапурі не йшли з голови, тому ми вирішили приготувати їх удома самі. Не канонічно, без правильного сиру і без чачі, але як же це було смачно!

У нас уже майже сформоване меню для майбутнього ресторану, який ми навряд чи колись відкриємо. І хоча в цьому меню немає французьких еклерів, кокосового торту, печених дерунів чи піци — я тепер вмію це готувати. І дуже вдячна за це карантину, бо, нарешті, знайшла на це час. Хоча навряд чи продовжу так багато готувати, коли повернуся в звичайний робочий режим.

Ви можете робити разом з нами якісний контент і показати, що відбувається у різних регіонах України в умовах карантину. Знімайте відео з ваших міст, розповідайте, як переносите ізоляцію, чи є в аптеках маски, як ходить громадський транспорт — і надсилайте на адресу editor.hromadske@gmail.com з темою «Марафон». Ми покажемо ваші матеріали у прямому ефірі марафону «Хроніки коронавірусу», який випускаємо щодня о 8:00 та о 18:00.